Прокололися соціологи? Чи інтерпретатори їхніх даних?

1 квітня найавторитетніша для мене газета України «Дзеркало тижня» опублікувала в цілому цікаву й багато в чому корисну статтю, але під дивним заголовком: «Чому прокололися соціологи?» Ніби факт «проколу» соціологів встановлено, і питання лише в тому, з яких причин це сталося. У чому ж «прокол»?

Підбиваючи підсумок обговоренню передвиборних рейтингів від різних соціологічних служб, автор Інна Ведерникова визнає, «що рейтинг БЮТ справді знизився після відставки Єханурова; що відбувся фінішний ривок Тимошенко». Але тут-таки додає: «...це все ж таки не виправдовує тієї величезної різниці між показниками провідних соціологічних служб і реальними результатами виборів». Тобто журналістка усвідомлює, що рейтинги партій і блоків під час передвиборної боротьби змінювалися, але недовіру в неї викликає величина зміни, зафіксованої провідними соціологічними службами. І «прокол» соціологів Ведерникова фактично вбачає в тому, що різниця між даними опитувань провідних соціологічних служб на початку березня та результатами голосування занадто велика («величезна»).

Мотивується така оцінка думкою журналістки про те, що «рейтинги політичних сил, опубліковані провідними соціологічними компаніями України перед двотижневим мораторієм, дали суспільству чіткий сигнал про стабільне лідерство «Нашої України» (з контексту зрозуміло, що йдеться про «лідерство» стосовно БЮТ). Проте для обґрунтування такої оцінки у статті не наводиться жоден показник якоїсь із провідних соціологічних служб, опублікований перед двотижневим мораторієм, і жодне власне порівняння цих показників із реальними результатами виборів. Про «величезну різницю» у статті є лише два висловлювання з конкретними числами. Одне авторське — «основною інтригою парламентської кампанії стали 23 відсотки БЮТ». І друге — від доцента Полохала, який, за словами журналістки, не може собі уявити, «як професор Паніотто зайде в аудиторію до студентів Києво-Могилянської академії і пояснить їм різницю в 11(!) відсотків між останніми даними, опублікованими КМІС, і результатами виборів».

Про жодні інші розбіжності між показниками соціологічних служб та результатами виборів у статті не йдеться . Обвинувачення з конкретним числом різниці з результатами виборів наведено лише проти однієї соціологічної служби — КМІС. І в цьому нам, соціологам КМІС, звісно пощастило. Коли в обвинуваченні наводяться цифри, тоді, з посиланням на публікації, неважко перевірити, чи правомірне обвинувачення. Тому хочу нагадати, які дані про рейтинги політичних сил публікував КМІС і якими були коливання цих рейтингів під час передвиборної кампанії.

У публікаціях КМІС рейтинги партій та блоків зазвичай характеризуються двома показниками: 1) відсотком виборців, готових голосувати за дану політичну силу, від кількості всіх виборців України і 2) відсотком готових голосувати за дану політичну силу від кількості виборців, готових узяти участь у голосуванні на момент опитування.

Перший із них (на відміну від другого) дозволяє оцінювати чисельність прибічників політичних сил у суспільстві в цілому і, що особливо важливо, коректно зіставляти дані різних соціологічних опитувань. Річ у тому, що неточність у визначенні відсотка прибічників партії чи блоку від усіх виборців залежить від похибки лише самого цього показника. А неточність показників другого типу залежить одночасно від похибок двох показників: частки прибічників партії чи блоку серед усіх виборців і частки виборців, готових брати участь у голосуванні. При цьому поки що немає загальновизнаної методики розпізнавання виборців, готових брати участь у голосуванні. Багаторічний досвід передвиборних опитувань, накопичений нами з часу перших президентських виборів і референдуму 1991 року, дозволив виробити методику, яка дає непогані результати. За цією методикою за тиждень до виборів участь виборців у голосуванні ми оцінили на рівні 69 (±5) відсотків (з 24 березня ця інформація на сайті КМІС за адресою: //www.kiis.com.ua/txt/doc/24032006/press24032006.doc). Після виборів ЦВК оголосила, що в голосуванні взяли участь 67,7 відсотка виборців.

Політиків, політологів і політичних оглядачів серед журналістів, як правило, найчастіше цікавить другий із названих показників — частка голосів, яку політична сила могла б отримати, якби вибори відбулися під час опитування. (Причому менш досвідчені користувачі цих рейтингів нерідко витлумачують їх як прогнозні оцінки майбутніх результатів голосування, якими вони не є). Чисельні значення таких рейтингів для партій і блоків, котрі зайняли, за попередніми результатами голосування, перші п’ять місць, наведено в таблиці 1, а загальну картину змін цих рейтингів у передвиборній кампанії подано на графіку. Значення рейтингів до 26 березня наведено за даними КМІС, а показники 26 березня — за даними екзит-полу (проведеного КМІС спільно з Центром Разумкова і фондом «Демократичні ініціативи») та за даними ЦВК про попередні результати голосування. (На графіку попередні результати голосування показано праворуч лінії 26 березня крапками, які стоять окремо.)

Із даних у таблиці 1 бачимо: серед потенційних учасників голосування наприкінці грудня БЮТ мав на 2,6 відсотка більше прибічників, ніж «Наша Україна». До кінця січня БЮТ втратив майже 8 відсотків потенційних учасників голосування, а в НСНУ їх стало більше майже на 5 відсотків. Саме тоді НСНУ випередив БЮТ. Ця перевага, з деякими коливаннями, зберігалася майже до середини березня. За три тижні до виборів частка БЮТ серед потенційних виборців була на 6,6 відсотка менша, ніж у НСНУ і ніж на початку виборчої кампанії.

Уперше значне скорочення розриву між БЮТ і НСНУ ми зафіксували за два тижні до виборів (різниця стала менше відсотка), але дані цього опитування належали замовникові, і тоді вже настав час заборони на публікацію рейтингів у ЗМІ. Таке опитування ми провели за тиждень до виборів власним коштом. Тенденція зростання рейтингу БЮТ і зменшення рейтингу НСНУ підтвердилася. Рейтинг БЮТ за тиждень до виборів виявився вищим, ніж за два тижні до того, на 4,8 відсотка, а рейтинг НСНУ — на 2,4 відсотка нижчим. На графіку добре видно: зафіксована тенденція практично прямо веде до тих результатів, що їх БЮТ і НСНУ якраз і отримали на виборах.

Результати останнього опитування ми опублікували за два дні до виборів на сайті КМІС за адресою, наведеною вище. Дані цього повідомлення, розісланого нами ще й електронною поштою десяткам колег та журналістів (у тому числі й «Дзеркалу тижня»), Інна Ведерникова чомусь називає «закритими даними». Я, звісно, згоден із нею, що до широкої громадськості ці дані не дійшли, але хіба це дає підставу називати їх «закритими»? А різниця у 3,2 відсотка між рейтингом БЮТ, отриманим КМІС за тиждень до виборів, і результатом голосування хіба достатня для того, аби називати її «величезною»? І для твердження, що соціологи «прокололися»?

Такі оцінні судження видаються ще більш непереконливими, коли подивитися, як змінювалися показники рейтингів, що визначаються без припущень стосовно можливої явки виборців на вибори, — відсоток виборців, котрі готові голосувати й проголосували за дану політичну силу, від кількості всіх виборців (див. таблицю 2; дані екзит-полу та ЦВК наведено стосовно чисельності всіх зареєстрованих виборців).

Ці дані свідчать: за три передвиборних тижні чисельність прибічників БЮТ серед усіх виборців збільшилася лише на 3,2 відсотка — з 11,9 до 15,1. У тому числі за другий і третій тижні березня — на 2 відсотки, а за останній тиждень — на 1,2 відсотка.

Сподіваюся, читач уже побачив: за жодним із показників рейтингів, опублікованих КМІС, різниця між останніми даними й результатами голосування не схожа на «величезну». Тому ані в професора Паніотто, генерального директора КМІС, ані в автора цієї статті не виникло б жодних труднощів у тому, аби пояснити своїм студентам у Києво-Могилянській академії реальні розбіжності між даними опитувань КМІС і результатами виборів. Правда, працюючи з цими студентами 14 років і знаючи їхню підготовку та звичку користуватися Інтернетом, я переконаний, що їхні запитання не будуть такими далекими від реальності, як запитання доцента Полохала.

Отож, «прокололися» на цих виборах не соціологи, а їхні інтерпретатори. Але це, звісно ж, не применшує справедливості завершального побажання Інни Ведерникової, завжди доречного після виконання великого проекту: докладно попрацювати над помилками. Хай і невеликі, але вони завжди є.