Проект «Парад». Оновлений контекст чи предтеча?

Російські креативники, відповідальні за створення інформаційних приводів, завжди вирізнялися широтою мислення і панорамним баченням картин. Тому, коли світу явилася інформація про те, що для спільного проходження у парадному строю на честь 65-ї річниці Перемоги в Києві будуть залучені російські десантники, мимоволі захотілося поаплодувати людині, в чиїй голові зародилася така оригінальна ідея. Сенс будь-якої комунікації полягає в реакції, яку вона викликає. Сенс цієї комунікації унікальний у своїй багатошаровій подачі. Перший шар — солодкий, і він призначається ветеранам. Адже вони у нас спільні, радянські. Вони дивляться на світ очима з минулого, а це дуже цінний об’єднавчий механізм для формування спільного майбутнього. Другий шар — нудотний, він для того покоління українців, котре народилося й виросло вже в незалежній країні під назвою Україна. Щоб не думали, буцім відірвалися від пуповини. Третій шар — гіркуватий, із перчинкою й адресується світовій спільноті. Може, не всій, а тій її частині, котра сумнівалася, що нога російського воїна не ступить на українську землю. Віртуозність дійства полягає в символізмі, у заміщенні, як не забули б зауважити психоаналітики. І цей символічний акт особливо цінний для тих, хто з жахом відпрацьовував ступені ймовірності появи на українській території десантників тих чотирьох дивізій, які стоять по периметру українських кордонів — від Пскова до Кавказу. Цінний, тому що мирний, гарний, багатозначний жест завжди симпатичніший за грізну браваду. Не варто дивуватися, якщо частина українського суспільства з цим парадом переживе катарсис, остаточно очиститься від ілюзій минулої п’ятирічки.

Отже, Кремль упевнено створює нову реальність. Візуально все виглядає благочинно й естетично. Поки що, згідно з джерелами в українському Міноборони, конкретного підрозділу російських ПДВ не визначено. Хоча відомо, що близько 70—80 російських десантників (з урахуванням прапороносців та командних груп), напевно, будуть розміщені на базі президентського полку в Києві, де тренуватимуться спільно з українськими військовослужбовцями. Загалом передбачається проведення трьох тренувань парадних обслуг на бетонці АНТК ім. Антонова і двох репетицій безпосередньо на головній вулиці столиці. Сценарій такий, що планується представити близько двох десятків парадних обслуг, із яких п’ять будуть стилізовані під підрозділи воїнів Великої Вітчизняної війни. Передбачається, що глядачі побачать і легендарний танк Т-34, який пройде слідом за людьми. Решта 22 одиниці воєнної техніки української армії будуть виставлені на показ у статичному положенні.

До речі, і в Севастополі парад відбудеться за вже традиційною схемою, коли у спільному строю вулицями міста пройдуть парадні обслуги військовослужбовців ВМС України і ЧФ РФ. Цікаво, правда, що керуючий справами президента РФ Володимир Кожин уже означив майбутню подію буквально такими словами: «...одномоментно о 10 ранку за московським часом повномасштабні паради перемоги відбудуться у всіх містах—героях РФ, а саме: Москва, Волгоград, Санкт-Петербург, Смоленськ, Мурманськ, Новоросійськ, Тула, Севастополь». Те, що Севастополь безсоромно називається російським містом, уже нікого не бентежить. Добре, що принаймні Київ усе ще український. Хоча окремі спостерігачі за цією театральною виставою не без жвавого інтересу очікують дізнатися, за яким часом житиме 9 травня українська столиця.

Не всі російські солдати й офіцери будуть приїжджі. Військовослужбовці сусідньої держави — це переважно воїни підрозділів ЧФ РФ, дислокованих у Криму. Що ж стосується російських десантників, то, оскільки вони пройдуть без зброї та без воєнної техніки, ухвалення окремого закону України про допуск іноземних підрозділів на її територію не потрібне. Парламент у даному разі звільнений і від відповідальності за ухвалення рішень, і від голосу. У цьому, схоже, полягає корінна відмінність нинішнього заходу від навчань із західними підрозділами.

Звісно, немає нічого поганого в тому, що серед парадних обслуг будуть представлені спільні колони управління ЧФ і офіцерів Академії ВМС України, двох рот почесної варти, двох спільних парадних рот морської піхоти. Напевно позитивно, що перед глядачами виступлять оркестри ВМС України і ЧФ РФ. Але чи не краще було б, якби замість діючих військовослужбовців вулицями столиць і міст-героїв пройшли колони людей, котрі зблизька бачили війну. Це справді спільна Перемога. Але в такому разі це спільна Перемога не лише росіян і українців, а й, скажімо, білорусів, молдаван, грузинів тощо. Чому, наприклад, не пройти всім разом — російським, українським і білоруським колонам — по Мінську? Наче у відповідь на це сьогодні розглядається питання про запрошення військовослужбовців України для участі в параді у Москві. Воно, як кажуть в українському військовому відомстві, перебуває на стадії вивчення. Але навіть якщо брава коробка українських козаків із хвацькою піснею протопає по Поклонній горі, це буде, радше, екзотика для російського глядача, ніж якийсь політичний знак. Тому що це Україні Москва, Берлін і Париж спільними зусиллями вибудували шлагбаум біля західних кордонів. Бо не в Києві — столиці колишньої ядерної держави, — як дуже хотілося українським іміджмейкерам, а в майже непричетній Празі Медведєв і Обама підписали черговий договір щодо ядерного роззброєння. І тому що це Україна — країна, в якій було розроблено 12 із 20 найпотужніших у світі МБР, — уже протягом п’яти років малює нову ракету на папері, демонструючи кричущу анемію. Букет усіх цих «тому що» робить полеміку недоречною. Але він же міг би допомогти новій владі змінити патентовані усмішки і дворянський лоск у відносинах із партнерами хоча б на прагматизм зразка середини 90-х минулого століття.

Довідка «ДТ»

Втрати СРСР у 1941—1945 рр.

Усього загинуло і померло — 43,448 млн. осіб (у т.ч. цивільних осіб — 16,9 млн., зі складу збройних сил — 26,548 млн.). Кількість полонених — 6,306 млн. осіб (із них померло в полоні — 4 млн. осіб). Співвідношення втрат у радянсько-німецькій війні — 26,400 млн. радянських солдатів і офіцерів проти 2,608 млн. німецьких солдатів та офіцерів (10,1:1). Але, у свою чергу, російська Вікіпедія пише про 10,465 млн. воєнних втрат і 15,760 млн. — серед мирного населення; там-таки окремим рядком іде кількість радянських військовополонених — 5,2 млн. осіб (явно занижена цифра).

По Україні

Із 41,7 млн. осіб, які мешкали на території УРСР, у 1945 р. залишилося тільки 27,4 млн. осіб. Мінімальні втрати цивільного населення: 5,5—6 млн. осіб. Понад 2,5 млн. жителів України не повернулися з фронту. Фактичні втрати України становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР.

Загальні втрати основних союзників із Антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни (практично, немає точних, офіційних даних — цифри варіюються різними дослідниками):

Великобританія — 379 тис. осіб (макс. 386 тисяч).

США — 408 тис. осіб.

Франція — від 563 до 810 тис. осіб.

Польща — від 6,025 до 7,123 млн. осіб.

Югославія — від 1,505 до 1,690 млн. чоловік.

За роки Великої Вітчизняної війни звання Героя Радянського Союзу отримали 11635 чоловік.

Із них:

Росіяни — 8160; українці — 2069; білоруси — 309; татари — 161; євреї — 108; казахи — 96; грузини — 90; вірмени — 90; узбеки — 69; мордвини — 61; чуваші — 44; азербайджанці — 43; башкири — 39; осетини — 32; марійці — 18; туркмени — 18; литовці — 15; таджики — 14; латиші — 13; киргизи — 12; удмурти — 10; карели — 9; якути — 3; молдавани — 2; а також по 1 — цигани, курди та інші народи СРСР.