Продавці гасел

«…президентські перегони… псують будь-яке професійне ставлення до будь-яких економічних і фінансових процесів у країні».

Ю.Тимошенко Київ, 15 вересня 2009 року

Бюджетна презентація 15 вересня ц.р. була менш помпезною, ніж у попередні роки. Без бравурної музики, як улітку 2008-го в «Українському домі», й дармових цукерок для журналістів, як рік тому на представленні бюджету-09 у Жовтневому палаці. Проте й клас учасників виявився нижчим: у залі не пощастило зустріти жодного зі знаних економістів і представників експертного співтовариства, які раніше регулярно цікавилися бюджетними проблемами. На жаль, учені й експерти — не та цільова аудиторія, яка необхідна прем’єрові — кандидату в президенти.

Майже півторагодинна доповідь Юлії Тимошенко рясніла загалом правильними гаслами. Максимум фінансових ресурсів на підтримку реального сектора економіки, зважений і досить збалансований підхід до соціальних видатків, створення загальнодержавного фонду енергоефективності, радикальний перерозподіл фінансових ресурсів від Банкової та Грушевського до міст, селищ і сіл... Якщо все це є своєчасним, а головне — добре продуманим, підкріпленим законодавчо й фінансово, які можуть бути заперечення?

От стосовно своєчасного, продуманого й підкріпленого — великі сумніви.

Автору цих рядків, звісно ж, навісять кілька ярликів, звинувативши в паплюженні «білого і пухнастого» уряду. Та не треба бути мудрагелем, аби побачити: кабмінівський проект-2010 настільки мало відповідає нашим реаліям, що виконати його в країні під назвою Україна категорично неможливо. За видатків у 324,2 млрд. грн. і загального обсягу дефіциту (офіційний плюс прихований), який експерти на диво дружно оцінюють у більш як 150 млрд. грн., помріяти про світле майбутнє можна хіба що під час піар-акцій.

Звісно, завжди є варіант, за якого Юлія Володимирівна усуне керівництво Нацбанку, нове керівництво монетизує скільки завгодно ОВДП, що в умовах катастрофічної інфляції дасть змогу виконати навіть удвічі більший, ніж 2010 року, план за доходами. Та навряд чи хоч одна розумна людина такому зрадіє.

Після обговорення, яке в більшості моментів нагадувало «спасибі партії за наше щасливе дитинство», Юлія Володимирівна привселюдно підписала бюджетний проект і направила його до Верховної Ради. Одначе фішка в тому, що його завізував і виконувач обов’язків міністра фінансів Ігор Уманський, якому досі вдавалося уникати своїх автографів на будь-яких документах як першої
особи Мінфіну.

На місці Ігоря Івановича, либонь, не варто було так перейматися. Хіба то біда, що проект надто ризикований і подекуди відверто брехливий (про це нижче), та й «арифметика» не витанцьовується? В історії України ще не було міністра фінансів, який би за всією суворістю закону відповів за неналежну розробку чи виконання бюджету. Ну, хіба що Мітюков свого часу поплатився місцем, та коли це було? І чи стало йому від цього гірше?

Макропрогнози навиворіт

Отже, одна з головних бід нинішнього проекту бюджету — непрозорість і нереалістичність закладених у нього макропрогнозів. Що змушує засумніватися в серйозності намірів уряду цей бюджет виконувати.

«Номінальний ВВП у прогнозі на 2010 рік визначений у розмірі 1178,6 млрд. грн., — читаємо в аналітичній записці на сайті глави держави. — При цьому в прогнозі відсутнє очікуване виконання як макропоказників за 2009 рік, так і показників бюджету, що не дозволяє зробити висновок, на якій базі здійснювалися прогнозні розрахунки на 2010 рік».

Розглянувши можливі варіанти і зазначивши, що «за найоптимістичнішого прогнозу у поточному році до загального фонду держбюджету буде недоотримано 25,4 млрд. грн.», аналітики СП роблять висновок, що «приріст доходів загального фонду держбюджету на наступний рік закладається на рівні 41,2%». І це — дуже серйозний ризик у розрахунках доходів загального фонду.

За даними «ДТ», схожі претензії висловлювалися також експертами МВФ під час роботи в Києві останньої місії фонду. Експертам було невтямки, як саме в Мінфіні визначають, наприклад, прогнозний приріст та обсяг номінального ВВП у 2010-му, не маючи більш-менш чіткого уявлення про те, яким буде ВВП за підсумками року нинішнього.

Це опосередковано підтвердив і міністр економіки Богдан Данилишин, зізнавшись у понеділок, що його відомство не має чіткого прогнозу динаміки ВВП країни в 2009 році, оскільки розвиток ситуації залежатиме від парламенту і Нацбанку. Мовляв, аби чітко прогнозувати, слід дочекатися результатів третього кварталу.

Втім, урядовцям начебто вдалося якимось чином домовитися зі своїми вашингтонськими візаві. Принаймні про це повідомив в.о. міністра фінансів.

Якими могли бути аргументи, зрозуміти важко. Ну, хіба що дохідливо пояснили специфіку планування по-українськи, коли хвіст крутить собакою. Тобто не надходження до скарбниці плануються на основі прогнозів про майбутню інфляційну, курсову динаміку та потенційні обсяги зростання ВВП, а навпаки: спочатку «вольовим рішенням» визначаються «очікувані» доходи, а потім під них підганяються макропрогнози.

Либонь мінфінівським чиновникам значно простіше привести свої розрахунки у відповідність із «політичною волею» прем’єра, котра урочисто пообіцяла головам місцевих рад збільшити їхнє фінансування мінімум на 20%, аніж вступати в марну суперечку про реалістичність таких обіцянок.

При цьому, звичайно, доводиться цілком ігнорувати реальну динаміку доходів бюджету, яка вочевидь не виправдовує покладених на неї сподівань.

«Усе колись закінчується, і нинішня ситуація не може тривати вічно, — так прокоментував свої враження від проекту держбюджету-2010 екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник. — Країна скочується до дефіцитів початку 90-х років. Якщо пам’ятаєте, 1992-й досі був єдиним роком, коли дефіцит бюджету України вимірювався двозначним числом».

Поки що ми спостерігаємо виконання доходів загального фонду бюджету на рівні 82%, але ситуація погіршується, каже Віктор Михайлович. Отже, доходів загального фонду буде зібрано не 184 млрд., як мало би бути згідно з бюджетом-09, а близько 144 млрд. грн. І навіть на майбутній рік нинішній план у 184 млрд. буде непідйомним. «Моя оцінка — 161—162 млрд., навіть не 184. І аж ніяк не 218,9, як у бюджетному проекті-2010», — каже Пинзеник.

За даними «ДТ», до 11 вересня залишок коштів на єдиному казначейському рахунку становив близько 8 млрд. грн. Із цієї суми майже 6,6 млрд. припадало на валюту (близько 825 млн. дол. у перерахунку за офіційним курсом НБУ на ту саму дату), при цьому до 15 вересня Мінфін мав погасити позику в 768 млн. швейцарських франків (близько 710 млн. дол.). Вочевидь, після погашення залишилося і зовсім кіт наплакав.

Грошей на покриття дефіциту (навіть з урахуванням запланованих траншів від МВФ та Світового банку) взяти нізвідки. А Нацбанк, котрий «під зав’язку» затарився випущеними під рекапіталізацію банків і платежі «Нафтогазу» облігаціями, поки що від подальшого їх викупу утримується. Як і обіцяв в інтерв’ю «ДТ» голова НБУ Володимир Стельмах. І це добре пояснює різку активізацію викривальних заяв на адресу керівництва Нацбанку.

Що ж, сподіватимемося, що першим особам НБУ вдасться перечекати нинішню PR-грозу. Хоча, знаючи сувору вдачу прем’єра, очевидно, справжньої грози ще не було. Так, далекий гуркіт грому...

А кому пряників?

Приємно чути обіцянки про підтримку реального сектора, та чи здійсненні вони на практиці? На жаль, нічим таким уряд Тимошенко досі не вирізнявся. За статистикою січня—червня 2009 року, капітальні видатки бюджету становили лише 2%, або 2,2 млрд. грн. Окрім піар-акції на підтримку будівництва, яка зрештою звелася до обіцянки придбати 4 тис. квартир за 1,1 млрд. бюджетних коштів, і поповнення на початку року за рахунок стабфонду статутних фондів авіабудівних підприємств, либонь, і згадати нічого.

Можливо, вже в січні українські виробництва розпочнуть абсолютно нове життя? Та якось невиразно виглядають 500 млн. грн. на космічну галузь із загального фонду та нескінченні обіцянки, обіцянки, обіцянки щодо фінансування зі стабфонду. Здешевлення кредитів та окремі проекти в АПК; пільгове кредитування сільських забудовників; фінансування десятка держпрограм, зокрема з утилізації боєприпасів і сплати процентного доходу за облігаціями підприємств авіабудування; закупівля шкільних автобусів і добудова обласної дитячої лікарні в Черкасах... — і т.ін. аж до 8 млн. грн. на облаштування спортивних і футбольних майданчиків — усе це «навісили» на стабілізаційний фонд (через брак реальних коштів у фонді загальному). Є тут навіть «інші витрати» (п. 33) — аби за передвиборної потреби можна було згадати і дописати ще якийсь «пріоритет».

Коли ж мова не про об’єкти й галузі, а про верстви населення, то після прочитання бюджету терміново захотілося послужити Вітчизні — або міліціонером, або хоч би співробітником секретаріату президента.

На тлі скорочення на 192 млн. грн. порівняно з поточним роком видатків на законотворчу діяльність народних депутатів дедалі більш зухвало-опасистим виглядає бюджет президентського ДУС (збільшення фінансування — практично за 99% позицій). На 21 млн. грн. більше (зростання — 18,7%) виділяється на забезпечення діяльності президента (чи не для Януковича старається Юлія Володимирівна?), 22 млн. — на реконструкцію Маріїнського палацу, 10 млн. — на аварійно-відновні роботи в Києві по вул. Срібнокільській, 20. Ну звісно, елітний житловий фонд треба берегти!

Проте й депутатам не варто засмучуватися — від медичної «годівниці» їх таки не відлучають. І на стаціонарне лікування 43,4 тис. найвищих достойників країни наступного року виділять 130 млн. грн., зокрема 122 млн. — із загального фонду (зростання видатків за цим фондом — аж на 34,5%).

Це — по 2995 грн. на рік на кожну голову прикріпленого «контингенту». Якщо за тими самими мірками організовувати стаціонарне лікування всіх 46 млн. громадян України, тільки на цю мету потрібно було б 137,8 млрд. грн. Та є ще й поліклінічно-амбулаторне обслуговування, на яке у бюджеті виділяється по 1664 грн. на рік на кожного з 55 тис. прикріплених.

Загалом диспропорції бюджету-2010 набагато нахабніші й очевидніші, ніж у минулі роки. На боротьбу з оргзлочинністю силами підрозділів МВС — 9,8 млн. грн. (тремтіть, оргзлочинці!), на дошкільне виховання та позашкільну роботу з дітьми співробітників МВС — 46,2 млн. Для порівняння: на ті самі позашкільні цілі, але по лінії Міносвіти, — 37 млн., проте на всю країну.

1,7 млрд. грн. — на санепідконтроль та дезінфекційні заходи. Незрозуміло тільки, чому за наявності в країні 798 установ санепідемслужби діти в нас постійно отруюються — коли не в дитсадках, то в санаторіях. Зате 500 тис. гривень на окрему програму по боротьбі з епідеміями — це, звичайно, круто!

Не забули й про суспільну мораль. На неї хочуть витратити менш як 10 коп. на душу населення на рік — за бюджетною програмою «Забезпечення контролю в сфері захисту суспільної моралі».

Та й справді, чи до моралі тут, коли в країні вибори президента? На січень, немов навздогін, на цей історичний захід запланували 969 млн. грн. Цікаво, новий президент їх теж не відпрацює?

Грабу-у-ють! Але не всіх

Попри підвищення в 2009 році рівня мінімальної зарплати, про що уряд не забув повідомити в пояснювальній записці до проекту бюджету, в Україні за вісім місяців спостерігалося скорочення надходжень з податку на доходи фізосіб — мінус 3,7% до аналогічного періоду 2008 року. З одного боку, це — привіт тим чиновникам, які бадьоро рапортують, що рівень безробіття «от-от» повернеться до рівня докризового серпня-2008. З іншого — тривожний дзвоник на адресу Пенсійного фонду. Адже якщо такою самою (або ще гіршою) буде динаміка нарахувань на зарплату, дефіцит бюджету ПФ у 2010-му легко перевищить розрахункові 17,9 млрд. грн.

Утім, держскарбниця бере на себе не тільки цю суму, а й 3 млрд. грн. допомоги малооплачуваним пенсіонерам на купівлю ліків (нововведення бюджетного проекту!), і 32,1 млрд. грн. дотацій на пенсійні виплати за спеціальними пенсійними законами. Разом — 57,2 млрд. грн., або 4,9% прогнозного ВВП (1178,6 млрд. грн.).

Однак і 57,2 млрд. грн. дотацій Пенсійному фонду може не вистачити. Ні в презентації бюджетного проекту, ні в пояснювальній записці уряд і словом не прохопився про останнє рішення Конституційного суду від 8 вересня 2009 року, який визнано неконституційним п. 10 постанови Кабміну від 28.05.2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Неконституційним визнане обмеження Кабміном максимального розміру пенсії 12 мінімальними пенсіями за віком, а також обмеження в 10 тис. гривень для прокурорських пенсій.

«З моменту прийняття зазначеного рішення Конституційного суду, а саме — із 8 вересня 2009 року, громадяни України мають право на пенсію в розмірі, що не обмежується нормами п. 10 постанови Кабінету міністрів України від 28.05.2008 року №530, — каже Максим Копейчиков, адвокат, партнер фірми «Ілляшев та Партнери». — І хоча в законах «Про обов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про прокуратуру» чітко не прописано, в який спосіб громадянам-пенсіонерам має бути перерахована пенсія у разі визнання неконституційним того чи іншого положення нормативно-правового акта, якщо керуватися загальними нормами, громадянин-пенсіонер має звернутися із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України щодо перерахунку своєї пенсії. А у випадку одержання відмови в перерахунку — до суду».

Більш того, кожен громадянин, «скривджений» постановою №530, може звернутися до суду із позовом про стягнення недоплаченої суми пенсії за минулий період, вважає юрист. Чи закладено відповідні суми до держбюджету-2010 — невідомо. Наш Пенсійний фонд уміє берегти свої таємниці краще за деякі силові відомства...

Одна з них — за чиєю вказівкою мінімальна пенсійна виплата становитиме в 2010 році «у середньому 607,3 грн.» (с. 196 пояснювальної записки) і, як заявляють розробники, на 86,3 грн. перевищить прожитковий мінімум для громадян, котрі втратили працездатність.

Ми залишимо за дужками явну неузгодженість: мінімальна і водночас — у середньому. Звернемо увагу на очевидне підтасовування в бюджетному проекті. У ст. 54, якою встановлюється прожитковий мінімум для різних категорій громадян, цей мінімум для непрацездатних заявлено в розмірі 507 грн. — з 1 січня, 518 — з 1 квітня, 521 — з 1 липня, 535 — з 1 жовтня і 546 грн. — з 1 грудня. Хоча цифри на сайті Мінпраці та соціальної політики, старанно заховані від цікавих очей у графу «Моніторинг», свідчать: це — грабіж. Уже цьогорічного липня, за даними міністерства, фактичний розмір прожиткового мінімуму для непрацездатних сягнув 662 грн. Для довідки: у червні, травні і квітні він становив, відповідно, 659, 647 і 635 грн. (//www.mlsp.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=35829 ) Тобто значно перевищував оті 607,3, які від щедрот уряду Тимошенко виділяються в 2010 році.

Запитання до конституційних суддів: якщо за законом пенсія у нас в країні не може бути нижчою за прожитковий мінімум для непрацездатних, то наскільки конституційними будуть 607,3, які набагато нижчі за фактичний рівень? Чи поважна судова інстанція спеціалізується виключно на захисті «багатеньких буратін»?

Припустимо, в.о. міністра фінансів або міністр праці могли через недосвідченість і не помітити цих брехливих цифр. Та ніколи не повіримо, що підтасування стало можливим без відома заступника міністра фінансів Володимира Матвійчука та голови Пенсійного фонду Олексія Зарудного. Вже хто-хто, а вони назубок знають пенсійну цифру. Однак, може, зараз знають, а через годину — «забувають», якщо надійшла висока «вказівка»?

Нахабні маніпуляції 2009 року з перерахунком пенсій за заниженим показником зарплати, що тривають попри звернення до Генеральної прокуратури, опосередковано підтверджують цю версію. А ще краще її підтвердять «неполадки» з офіційним сайтом Мінпраці та соцполітики, які «раптом» можуть виникнути після виходу цієї статті друком чи появи її в Інтернеті...

На наш погляд, справа честі Юлії Тимошенко — провести службове розслідування, підняти мінімальну пенсію-2010 хоча б до липневих 662 «прожиткових» гривень, а заразом і перепросити старше покоління за «витівки» своїх підлеглих.

І не треба ремствувати, що в скарбниці немає грошей. Гроші знайдуться. Якщо не мудрувати з ліками і 3 млрд. грн. безпосередньо додати до пенсій. Або якщо бездумно не вгепувати 50 млрд. грн. у рекапіталізацію державою банків — нинішніх «чотирьох із половиною» держбанків Україні вистачить із запасом.

Було б дуже правильно також не ламати в передвиборному чаду розумний та економічно доцільний механізм перерахування надлишкових коштів від місцевих бюджетів до державного. Повірте, жителі глибинки, хоч скільки підманюй їх молоковозами, зовсім не простаки. Поруч із ними, у тих самих селах і маленьких містах, живуть пенсіонери, котрим уряд збирається тупо недодавати у 2010 році понад 50 грн. на місяць. І тут, на місцях, не виникне навіть запитання, що краще — залишити надлишкові кошти в розпорядженні кількох десятків суперзаможних сільських та міських громад чи підняти їх у центр, аби кожен пенсіонер одержав належний йому реальний прожитковий мінімум. Або хоч би близький до реального.

Непристойно мало — на п’ять-шість гривень на місяць (до 283,5 і 356,5 — залежно від віку) — зросте 2010-го рівень забезпечення прожиткового мінімуму для кожної дитини в малозабезпечених сім’ях із трьома і більше дітьми. Як бачимо, маятник гойднувся від соціальної щедрості до соціальної жадібності, загрожуючи болюче вдарити багато сотень тисяч українців. Уряд можна зрозуміти: із 150 млрд. грн. незабезпечених витрат хтось-таки має залишитися крайнім. Крайніми призначено малозабезпечених пенсіонерів і багатодітні сім’ї.

Хоча є тепер у нашій Вітчизні ще одна категорія «принижених та ображених» — районні бюджети…

Райони-відбувайли

Уся ця історія з нинішньою радикальною реформою міжбюджетних відносин, хоч би як її хвалили пригріті урядом сільські та міські голови, видається вкрай мутною. Не все було додумано навіть на рівні ідей, годі казати про їхнє втілення в життя...

Майже рік зміни до Бюджетного кодексу, які дали старт нинішньому етапу реформи, пролежали в комітеті Верховної Ради. У червні, відчутно підкориговані під вибори, їх було вкинуто в зал і проголосовано. 20 липня президент наклав на закон вето.

Можна зовсім не сприймати Віктора Ющенка. Можна критикувати його пропозиції. Та, не впадаючи в політичну істерику, не можна не визнати, що принаймні 70% його зауважень до нової редакції Бюджетного кодексу цілком обгрунтовані, і своєчасне їх врахування дало б змогу країні уникнути кидання з одного краю до іншого. Адже якщо раніше цапами-відбувайлами традиційно виявлялися громади сіл, селищ та малих міст, то тепер відбувається цілковите «роздягання» таких адміністративних одиниць, як райони, на бюджетах яких, між іншим, тримається фінансування левової частки освіти та охорони здоров’я країни.

Лише в страшному сні можна уявити картину, коли дотаційними стають навіть Свалявський район Закарпаття або Скадовський Херсонської області, добробут яких гарантовано самою природою. Коли в усій країні жодного донора держбюджету, крім Києва, та й то, мабуть, через вороже ставлення прем’єра до градоначальника.

Радикальній реформі бюджетних відносин на рівні нижче району не передує реформа адміністративно-територіального устрою країни. Статистичної бази на рівні сіл та селищ в Україні не існує в принципі, зате Мінфін успішно використовує цю віртуальну базу у своєму формульному підході.

За 40 днів, із 20 липня до початку вересня, бюджетний комітет так і не спромігся виробити свою позицію щодо зауважень президента, чим зриває розв’язання проблеми нового Бюджетного кодексу в іще не заблокованому сесійному залі.

Як наслідок, країна одержує небачений досі феномен. В обгрунтуваннях окремих статей держбюджетного проекту на 2010 рік розробники зазначають: «Редакційні зміни вносяться з метою приведення у відповідність до норм прийнятого Верховною Радою України законопроекту (! — Н.Я.) «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (реєстр. №2709 від 02.07.2008)». Усе, як у Маршака: «Нельзя ли у трамвая вокзал остановить?»

У мене запитання: чи можна поважати бюджетний закон, який не має під собою повноцінного законодавчого підгрунтя, та уряд, що махлює із законодавством? Ой, неспроста пану Уманському не хотілося ставити підпис...