Про вартість помилок і ціну незалежності

Є підозра, що правди про те, що ж сталося 31 грудня на переговорах у «Газпромі», ми не дізнаємося ніколи. Хто натиснув на спусковий гачок і призвів до викиду негативної емоції Путіна стосовно України, яка накопичувалася з 2004 року? Він шукав приводу, чи йому його подарували, внаслідок чого російський прем’єр ухвалив рішення відкрити енергетичний вогонь, прагнучи не лише уразити ідеологічного опонента, а й випробувати в польових умовах Європейського континенту енергетичну зброю? Україна ж через помилки, яких припустилася останніми роками, виявилася досить зручною мішенню. А Європа, мерзнучи, але сплячи, так і не прийняла для себе рішення - комбатант вона чи не комбатант.

Версії

Переговори про поставки російського газу в Україну, його обсяги, ціну та ставку транзиту блакитного палива, експортованого «Газпромом» через територію України у країни Європи, вели: представники компанії «РосУкрЕнерго», які сподівалися довести свою незамінність посередника в цьому питанні; керівництво НАК «Нафтогаз України», яке весь рік отримувало суперечливі усні та письмові директиви з Банкової і Грушевського; група довірених осіб прем’єр-міністра на чолі з Віктором Медведчуком; сама Юлія Тимошенко, яка зробила Путіна доступним співрозмовником і не гребує багатогодинним і нестатусним спілкуванням з Олексієм Міллером; президент України, що неодноразово оголошував себе відповідальним за гарантування енергетичної безпеки.

На завершальному етапі, за версією прибічників Юлії Тимошенко, сталося ось що: прем’єр домовилася зі своїм російським візаві про те, що газ для України у першому кварталі 2009 р. коштуватиме 235 дол. за тисячу кубометрів, при цьому ставка транзиту становитиме 1,76 дол. Тимошенко дала доручення главі НАК «Нафтогаз» покласти на папір досягнуті домовленості до її прильоту в Москву 31 грудня, де під бризки шампанського Тимо­шенко і Путін парафували б, а глави «Газпрому» і НАК «Нафтогазу» – підписали б досить вигідний для України документ. Посол РФ Віктор Черномирдін підтвердив «ДТ», що «візит Тимо­шенко 31 числа мав відбутися з ініціативи Юлії Володимирів­ни і був узгоджений із російським прем’єром. Її в Москві чекали». Однак, за словами джерела в оточенні Тимошенко, об 11 годині 31 грудня Олег Дубина повідомив, що документ технічно буде готовий до підписання лише о 14 годині за Москвою. Більше, як запевняє джерело, Тимошенко до Олега Вікторовича додзвонитися не змогла - упродовж п’яти годин зв’язку з главою НАКу у прем’єра не було. Протягом цього часу до Тимошенко дійшла інформація, що в переговорах виникли ускладнення, і українська сторона висунула «ультиматум». Про цей «ультиматум» Олексій Міллер доповів Володи­миру Путіну, який, за словами джерела, вийшов далеко за межі себе - рвав, метав, для початку скасував приліт Юлії Тимошенко, яка вже приїхала до Борисполя, а згодом зірвався на протистояння, в яке виявився втягнутим майже весь Європейський континент.

Те ж саме джерело стверджує, що, паралельно з обвалом українсько-російських газових переговорів, «Газпром» отримав гарантійний лист від посередника, який залишився без діла, але зобов’язався реалізувати в Україні весь обсяг по 285 дол. Однак Путін, чітко поінформований про підтримку Дмитром Фірташем низки починань і проектів Віктора Ющенка, вирішив не продовжувати підживлювати того, хто чутливий до інтересів його опонента. Таким чином, уперше «РосУкрЕнерго» та один із його співвласників отримали невтішні епітети від російського прем’єра і перестали бути милі його серцю, попри те, що 2004 р. Володимир Путін разом із Леонідом Кучмою стояли біля витоків створення РУЕ.

Джерело в оточенні Тимошенко стверджує, що тим часом як український прем’єр не могла зв’язатися з главою НАК «Нафтогаз», Олег Дубина постійно переривав переговори з Міллером, щоб із кимось поговорити по телефону. «Тимошенко була впевнена, що Дубина і Ющенко навмисне зірвали переговори, аби «РосУкрЕнерго» залишилося на ринку України і зберегло за собою «у безвихідній ситуації» право монопольного постачальника газу в нашу країну. Тимошенко побоювалася, що «РосУкрЕнерго» запропонує нижчу ціну, наприклад 231 дол., і тоді її домовленості з Путіним видаватимуться невигідними. Однак після того, як стало відомо про нібито запропоновану посередником ціну в 285 доларів і громи та блискавки Путіна полетіли у Фірташа, прем’єр остаточно втратила нитку логіки в розвитку подій».

Понад десять днів Юлія Тимошенко не спілкувалася зі своїм російським візаві. І ось завтра, у суботу, має відбутися її зустріч із Путіним. Яку пропозицію Юлія Володимирівна повезе в Москву – нам невідомо, бо нарада, на якій вона виробляється, все ще тривала в Кабміні на час написання статті. Очевидно, що в конфлікті, який зайшов так далеко, обом сторонам необхідний варіант, що дозволить не впасти обличчям у болото. Однак, за деякими даними, є варіант, при якому крайні позиції «235» і «450» можуть залишитися поза увагою, а ціна буде визначена в коридорі від 260 до 300 дол. Лихі язики жартують, що недібрану частину прибутку Кремль розраховує отримати голосами у Верховній Раді, під час створення слідчої комісії як елемента процедури імпічменту. Вкрай не хотілося б вірити у те, що прем’єр України здатна використати такі аргументи в переговорному процесі. Це поганий президент, але це наш президент. Ми його породили, ми самі й вирішимо, що з ним робити.

Значно важливіший той факт, що в заручниках суботнього раунду переговорів - тепло в європейських оселях, бюджет Росії і, звісно ж, економіка України. Не кажучи вже про рейтинги...

Однак повернімося до версій. Той факт, що голова НАК «Нафтогаз» постійно отримував суперечливі вказівки від президента і прем’єра, – не секрет ні для кого. Давні стосунки Олега Дубини з Юрієм Бойком – теж не таємниця і багатьох насторожують. Проте зауважимо, що Дубина був затятим прибічником підготовки до можливого конфлікту з Росією. Внаслідок чого закачав у засіки Батьківщини аж 17 млрд. кубометрів газу. Здійснивши, по суті, єдину корисну дію напередодні газової війни. Окрім того, Віктор Ющенко, як відомо, у грудні наполягав, аби 10 млрд. кубів зі сховища було видано компанії «РосУкрЕнерго» у рахунок оплати боргу НАКу перед «Газпромом»... Той-таки Дубина, правда, і в цьому питанні заручився підтримкою прем’єра, відмовившись задовольнити пропозицію президента. Однак саме він не зміг покласти на папір і затвердити з «Газпромом» домовленості двох прем’єрів. Чому? На це запитання Олег Вікторович під час засідання парламентської слідчої комісії з питань газу відповів приблизно так: ми обговорювали домовленості, досягнуті під час попередніх раундів переговорів, і готувалися до їх затвердження. Але несподівано російська сторона взяла перерву в переговорах, і через дві години ми почули пропозицію, далеку від «235» та «1,8». Олексій Міллер запропонував газ по 250 дол. і ставку транзиту 1,6. При такому поєднанні Україна втрачала понад 500 млн. дол. З огляду на неприйнятність таких умов для економіки нашої країни Олег Дубина письмово попередив російську сторону, що через відсутність узгодженої ставки транзиту російського газу через Україну в Європу НАК «Нафтогаз» не зможе забезпечити сам транзит. Цю заяву росіяни й назвали «ультиматумом», на який тепер списують усі свої залиті свердловини й неподачу газу європейським споживачам.

Олег Дубина стверджує, що він не отримував жодних команд від Віктора Ющенка на припинення переговорів. Не всі цьому вірять.

Далі слід обривається... Що робив Олег Дубина у «Газпромі» до 21 години 31 грудня? Чи був лист «РосУкрЕнерго»? Чому Путін так болісно відреагував на заяву про неможливість офіційного транзиту газу без визначення транзитної ставки? Чому «Газпром» відмовився від домовленостей, досягнутих між Тимошенко і Путіним? Чому Ющенко стверджував, що можливий піар-візит Тимошенко в Москву не планувався і що саме він зірвав переговори? Чи стане Олег Дубина «перемовником відбувайлом»? Чи хтось колись розбереться, як усе було насправді? Відповіді на ці запитання мають бути знайдені. Але тепер надзвичайно важливо зрозуміти, чого ж хоче домогтися Росія і що протипоставити їй, а також зробити для самої себе може Україна?

Росія

Очевидці стверджують, що «Дістали!» було основним словом, із допомогою якого прем’єр Росії висловлював своє ставлення до української сторони. Безперечно, насамперед воно адресувалося Вікторові Ющенку. Однак його обіцянка «позбавити дівчат ілюзій» - без уточнення, чи в сортирі, чи в будь-якому іншому місці - стосувалася і українського прем’єра, і власників «РосУкрЕнерго», і лідера української опозиції, який намагався, як кажуть, вийти на московський Білий дім і внести свою лепту у схему «роз­рулювання» газового питання.

Нульовий результат газових переговорів став формальним приводом для вихлюпування накопиченого роздратування на адресу київської політики, яка в багатьох напрямах іде врозріз з інтересами Москви. Російська сторона, сподіваючись на колосальний інформаційний ресурс і численні «п’яті» колони в українському політикумі, вочевидь, розраховувала не просто дискредитувати Ющенка, а створити емоційне тло для запуску процедури імпічменту. Адже дискредитувати президента із рейтингом, який не перевищує чотирьох відсотків, уже немає потреби.

Паралельно, у міру розвитку конфлікту, який від початку міг би обмежитися скороченням частки газу в трубі, що призначався для України, росіяни почали конвертувати емоцію в більш прагматичні цілі.

По-перше, у дискредитацію України як транзитера газу. З одного боку, заронені сумніви дадуть Росії нові аргументи для переконання Європи в необхідності навіть у кризовий час знаходити кошти на будівництво Північного і Південного потоків - транзитних магістралей в обхід України. З іншого боку, змусять Європу заплющити очі на домагання «Газпро­му», пов’язані з українською газотранспортною системою, яку тепер Путін готовий і в оренду взяти, і акціонувати, і приватизувати. Тим самим позбавивши неповороткий ЄС можливості мати хоч якусь вузду на газового монополіста.

По-друге, той факт, що Росія у кризовий час, при низьких цінах на нафту і цінах на газ, які загрожують неминуче після першого кварталу обвалитися, пішла на серйозні збитки і припинила транзит газу в Європу, свідчить про те, що приборкування непокірної України було не єдиною метою Москви. Коли 6-7 січня на пульті управління «Укртранс­газу» на всіх східних входах висвітився «0», більшість спостерігачів зійшлися на думці, що в такий спосіб Росія розраховує забезпечити негайну капітуляцію української влади. Адже закачані у сховища 17 млрд. кубів НАКівсь­кого газу не мали були живити Схід України. Якби «Газпром», урізавши українську частку, продовжував поставляти газ до Європи, то НАК відбирав би з транзитної труби на Сході необхід­ний для регіону газ із подальшим відновленням його обсягів зі сховищ, які розташовані на Заході України. У такому режимі Україна могла б протриматися досить довго. В оточенні прем’єра Тимошенко стверджують, що до травня місяця. У НАК - до кінця березня. Щоправда, у цьому випадку Росія могла б перейнятися запитанням: чому вона має платити за транзит свого газу в Європу по території України? Але це вже деталі. Ми ж, зрештою, вірили впродовж багатьох років у казки «Газпрому» про те, що споживаємо туркменський, а не на півдорозі заміщений газ... Володимира Путіна переконали, що як тільки в транзитну трубу перестане надходити газ, Україна наступного дня замерзне. І при цьому раз і назавжди зрозуміє своє місце. А дивлячись на Україну і день-другий підмерзаючи, «хто в домі хазяїн» усвідомлять і країни Європейського Союзу. Проте Україна дивовижним чином запустила реверсне використання газотранспортної системи, забезпечивши відносне тепло в будинках. Відтак Росія не дістала можливості яскраво продемонструвати свою домінуючу роль. Хоча це не означає, що Україна не відчує на собі надзвичайно серйозних наслідків газового «недофінансування» промислових регіонів. На думку експертів, падіння виробництва в січні перевищить 30%. Традиційно кволі в першому місяці надходження в бюджет, об’єктивно урізані кризою, відчутно зменшаться через вимушене простоювання підприємств, у тому числі через брак газу. І ми таки відчуємо відкладені в часі результати російських показових виступів. У випадку, якщо конфлікт затягнеться, то, слід гадати, Росія спробує скористатися й проблемами української промисловості. Перед нею відкриються хімічний та металургійний ринки України. Не кажучи вже про можливість зробити скромну, але на безриб’ї вигідну пропозицію власникам низки підприємств...

Безпрецедентна газова війна, що спалахнула між Москвою і Києвом, згубно позначиться як на іміджі транзитера, так і на іміджі продавця. Проте потрібно пам’ятати, що Росія в цій ситуації може постраждати трохи менше: якщо в селі є тільки одне сільпо, то продавець може хоч гірко запити, хоч поїхати до тещі на пироги - альтернативи йому немає. Росія має один з основних світових запасів непоновлюваного ресурсу. У перші тижні січня вона продемонструвала, що може ігнорувати будь-які зобов’язання, якщо це в її інтересах. До цього Росія демонструвала готовність призначати політичні ціни за газ країнам-друзям і країнам-недругам. А в майбутньому може запросто взагалі відмовити в обсягах газу країні, чия політика її не влаштовує або чий президент обличчям не вийшов.

Як і три роки тому, європейська експертна громадськість, гостро усвідомивши майбутні перспективи, завела мову про необхідність нової енергетичної політики для Європи. Про це навіть сказав пан Баррозу. Проблема лише в тому, що єдиної енергетичної політики в Європі як не було, так і немає; більшість європейських політиків мріють стати не Де Голлями, а Шредерами; про­никнення «Газпрому» і пов’язаних із ним компаній в енергетичні сектори країн ЄС стає надто відчутним і позначається не тільки на доході найбільшої російської компанії та її чиновників, а й на зовнішній політиці ключових країн ЄС і, як наслідок, на позиції самого Євросоюзу.

Україна

«Україна за цієї ситуації повинна вистояти» - що означають ці слова? Вочевидь, Київ має бути досить спритним для того, щоб не залишитися наодинці з Москвою у вирішенні питань, пов’язаних із ціною, обсягом і ставкою транзиту газу по території України. Якщо Україна опиниться в ситуації, коли буде змушена відновити транзит російського газу до Європи без вирішення своїх питань, то нам буде дуже непереливки. Надто далеко Росія зайшла у своїх погрозах і протистоянні для того, щоб піти на прийнятні для України умови щодо ціни проданого газу і встановлення вигідної ставки транзиту. Тим часом українська ГТС і позиція Києва є останнім бастіоном європейської енергобезпеки.

Відтак нашим пріоритетним завданням є пояснити Європі значимість української газотранспорт­ної системи для ЄС. Це остання можливість для Європи впливати на майже монопольного (норвезький газ вичерпується, а зріджений надзвичайно дорогий) постачальника блакитного палива в ЄС. Доки в Європі немає азіатського газу, наша ГТС - єдине (!), що залишилося непідконтрольним «Газпрому» із стратегічних газових магістралей на шляху з Росії до Європи. Проте, схоже, європейці не мають наміру робити Києву серйозну пропозицію про акціонування або про створення консорціуму на базі української ГТС. Навіщо це Берлусконі, Меркель чи Саркозі? У них усе гаразд із Путіним, та й із його Медведєвим теж непогано. «Коли приходили за циганами, я мовчав, коли приходили за євреями, я мовчав...» - нічого не нагадує? Недемократична, але єдиноначальна Росія для багатьох країн ЄС є кращим партнером, ніж Україна, яка потонула в міжусобицях, у постмайданному розчаруванні та корупції. Сьогодні, напевно, це правда. А завтра? А післязавтра? Але чи багато лідерів країн ЄС здатні думати про післязавтра, особливо коли в країні немає газу? Так отож...

А тепер між нами, щоб ніхто не чув. Хіба не було ясно молодій помаранчевій владі з самого початку, що незалежну політику, зовнішню і внутрішню, поруч із Росією може проводити тільки та країна, яка платить «ринкову ціну» за газ? Хіба не було зрозуміло, що НАТО, Голодомор, підтримка Грузії і вимога своєчасного виведення Чорноморського флоту цілком спокійно можуть бути частиною політики суверенної української держави, але при цьому влада України не повинна розраховувати на пільгові ціни на газ від країни, чиї інтереси вона зачіпає, проводячи таку політику? Невже не було ясно, що програма енергозбереження, переходу на альтернативні джерела енергії, технічного переоснащення підприємств, комплексної заміни комунікацій, у яких втрачається колосальна кількість вироблених тепла й енергії, - пріоритетне завдання президента і прем’єрів незалежної української держави? Невже не було зрозуміло, що принципову позицію, яку Україна зайняла сьогодні, вона мала відстояти у 2006 році, не допустивши на внутрішній ринок «РосУкрЕнерго» і зберігши отриману в спадок правову базу, яка «морським вузлом» зв’язувала між собою газовий баланс, ціну газу і транзитну ставку?

Дуже не люблю фразу: «А ми ж попереджали!». Проте без неї не обійтися. Наслідки домовленостей, досягнутих під патронатом Віктора Ющенка у 2006 р. Олексієм Івченком та Ігорем Вороніним, не могли не призвести до нинішньої ситуації. Зіткнення з Москвою, в якому Київ мав відстояти свою правоту, геополітичну значущість і транзитну надійність, усе-таки сталося, але, як уже сказано, на три роки пізніше, коли Україна опинилася у більш уразливому становищі.

Паралельно однією рукою роз­рулюючи або заробляючи політичні дивіденди на газовому конфлікті, українські політики, замість необхідної консолідації, не забувають про боротьбу за місце під сонцем на внутрішньополітичному ринку. Один кандидат у президенти прораховує варіанти, як йому вивести зі складу Ради 150 депутатів; інший шукає техніч­них кандидатів у президенти, здатних ім’ям СБУ закрити західноукраїнський електорат від надітої на руку Фірташа молодої особи, що дебютувала на головній клоун­ській сцені країни; третій у вузькому колі обговорює неможливість проведення у країні демократичних виборів і необхідність скасування чергових виборів президента як таких, що нібито становлять у цих умовах загрозу національній безпеці України.

Хоча цілком очевидно, що Україні наразі як ніколи потрібна консолідація, причому не тільки вербальна, висловлена Віталієм Гайдуком і Олександром Шлапаком у документі, що його в народі називають «спільною заявою президента Ющенка і прем’єра Тимо­шенко» від 01.01.2009 р. Ці дії повинні бути спрямовані насамперед на наведення ладу на внутріш­ньому українському газовому «рин­ку», починаючи з видобутку, розподілу і торгівлі газом. Нині не час розглядів на тему «ці руки нічого не крали, і ці родичі нічого не брали». Нині час зрозуміти, звідки поруч з Ахметовим, Пінчу­ком і Коломойським на українському олімпі капіталу з’явилася людина, котра три роки тому була газотрейдером середньої руки, яких в Україні було «на руб кіло». І якщо в країні є правоохоронні органи, здатні відповісти на це запитання, - прапор їм у руки. Ось Путін Фірташа не бачив ніколи; навіщо - йому, напевно, Могиле­вич удосталь нарозповідав. А українські прокурори, порівняно з російським прем’єром, мають привілеї доступу і могли б розібратися, як можна купити торбу облга­зів, заводів, телеканалів і земель, поставляючи в Україну «найдешевший» газ.

Тема облгазів також потребує особливої уваги, глибоко прорахованої, а не кавалерійського наскоку «а ля націоналізація», швидкого і юридично грамотного реформування цієї системи, пов’язаної з розподілом газу споживачам, надійним утриманням магістралей, збором платежів. Ревізії підлягають і зловживання на внутрішньому ринку від газотрейдерства, внаслідок яких, на превелику радість чиновників, котрі виділяють ліміти, одним газ дістається, іншим його відключають, до того ж диктуючи цінові параметри.

Незважаючи на кризу, у світі ще можна отримати кредити на цілком прийнятних умовах для впровадження програм енергозбереження. Для влади, яка живе одним днем, це, звісно, обтяжлива справа і в електоральному сенсі - не найбільш вдячна. Набагато простіше на виборах пообіцяти всім повернути всі депозити або всім вибачити кредити. Але, може, згодом, коли народ України все ж таки усвідомить себе нацією громадян, а політика сприйме країну як відповідальність і гордість, а не як місце для політиканської арени, - людині або людям, котрі зменшать споживання газу, подякують.

І останнє зі стислого переліку. Україна може стати ініціатором створення якісно нових правил роботи енергетичного ринку. Саме вона може вимагати виробити прозорі і зрозумілі правила неполітичного ціноутворення та методику визначення транзитних ставок у трикутнику «Москва - Київ - Брюс­сель». Зрозуміла і прозора форма, ясна методика мог­ли б бути запропоновані якщо не на так званому московському саміті, то бодай найближчим часом. Якщо правила гри у цій сфері не буде змінено і їх, як і досі, в односто­ронньому порядку встановлюватиме «Газпром», а точніше - Кремль, то немає жодної гарантії, що вже напередодні початку другого кварталу не доведеться скликати черговий саміт. Тим більше що все, що відбувається, за інерцією розглядається в рамках старого докризового світу. Економіка більшості країн зазнає істотної перебудови у зміні пріоритетів і сти­лів роботи. І енергетична складова в цьому переродженні буде далеко не останньою. Якщо ниніш­ня газова криза стане поштовхом до переосмислення чинних правил, то її, незважаючи на вагу наслідків для всіх сторін, можна буде вважати виправданою і корисною.