ПРО РОЛЬ АРИФМЕТИКИ В ПРОВІНЦІЙНІЙ ПОЛІТИЦІ

У «ДТ» уже розповідалося про те, у що обернулися повторні вибори міського голови Кіровограда, що відбулися 9 червня. Протистояння між місцевими кланами досягло такого накалу, що пристрасті вихлюпнулися далеко за рамки цивілізованих відносин. Про позови в суди, про звернення в органи влади на певний час забули, а «діалог» набрав чітко вираженого силового характеру. Дійшло до того, що більша частина міської територіальної виборчої комісії, яка визнала повторні вибори недійсними, ховаючись від погроз і тиску опонентів, які перейшли межу дозволеного, залишила місто й визнала за краще спілкуватися з громадськістю зі столичної далечі. Апогеєм тих подій стали захоплення кабінету міського голови, облаштування в ньому Миколи Чигрина та страхітливий похід розлютованої групи мітингуючих в офіс місцевої організації «Трудова Україна».

Півтора місяця, що минули після цих бурхливих подій, стали досить спокійним часом для міста на Інгулі. Опоненти в чомусь навіть поступилися одне одному. Введений у розпалі мітингових пристрастей у кабінет мера Микола Чигрин у подальшому не став нервувати опонентів і міськвиконкомівських службовців своєю присутністю, повернувся на свою стару посаду заступника начальника управління облдержадміністрації. Повернулися додому й дев’ятеро членів міської територіальної комісії. Якби не перебої з питною водою в розпалі спекотного літа, не катастрофічні зміни її кольору й запаху, не вщент розбиті дороги, відсутність світла в нічний час і безліч інших бід, із якими кіровоградці вже зжилися, то можна було б сказати, що обласний центр жив у цей час спокійним, розміреним життям. Але виявилося, що це був не більше ніж перепочинок перед черговою дією спектаклю, що триває вже півтора року. Відтоді, коли за обвинуваченням у хабарі заарештували й помістили в СІЗО кіровоградського міського голову Олександра Нікуліна. Оскільки суд над ним відтягується й відтягується, то жителі міста, обираючи нового мера, одночасно мусили сушити голову, самостійно визначатися — винен чи не винен їхній старий обранець.

З ситуацією, що склалася на повторних виборах, розбирався Іллічівський суд міста Одеси. Аналізовані ним скарги містили прямо протилежні вимоги. Одні вважали, що повторні вибори 9 червня слід визнати недійсними, інші наполягали на тому, щоб визнати Миколу Чигрина законно обраним мером. Суд після важких багатоденних засідань визнав незаконними дії обох частин розколотої на «шістку» й «дев’ятку» міської територіальної виборчої комісії, зобов’язав її провести спільне засідання та дійти рішення про результати голосування.

Цілком відповідно до рішення суду 20 липня зібралися на засідання члени територіальної комісії, цього разу в повному складі. Численні спостерігачі скептично оцінювали можливість хоч якогось результату. Адже відразу після повторних виборів такі засідання з голосуванням уже проводилися. Отоді й визначилися протилежні позиції щодо ступеня законності повторних виборів. «Шістка» — на мітингах, а «дев’ятка» — у «вигнанні», судячи з гучних заяв, тільки укріпились у своїй думці. Але скептиків було посоромлено. У результаті бурхливого, чи то дванадцяти-, чи то чотирнадцятигодиного засідання «шістка» перетворилася на «сімку», а «дев’ятка», відповідно, — на «вісімку». Утім, на цьому етапі принципових змін не сталося. Прибічники проведення ще одних виборів міського голови хоча й втратили один голос, але залишилися в більшості, що й було зафіксовано в прийнятому рішенні. До цього моменту обходилося без містики (7+8=15). «Дива» почалися наступного дня, коли виявилося, що на лаври переможців претендують обидві сторони, підтверджуючи це цілком офіційними документами. Якщо скористатися арифметикою, то вийде, що кожна сторона одержала по вісім голосів при... 15 членах комісії (8+8=...15).

Підтвердилися слова одного з класиків політекономії, котрий стверджує, що якби в арифметиці, як у політиці, зіштовхувалися ключові інтереси людей, то ніхто не міг би довести, що двічі два дорівнює чотирьом. Нерозв’язна арифметична головоломка при переведенні її в політичну площину відразу ж стає елементарною. Скринька відкривається просто. Один із членів комісії чи то виявив надгнучкість і проголосував за обидва рішення, чи то підпис його просто підробили. Уточнити це по свіжих слідах події нікому не вдалося. З тієї простої причини, що «двоголосий» член комісії Алі Аджиєв у гарячий час дискусії зник у невідомому напрямі, надавши можливість кожній стороні певний час залишатися при своїй думці. Як повідомили нас джерела у виборчкомі, рідні Аджиєва стверджують, що не знають де він, але й подавати в розшук вони чомусь не поспішають.

Проте такі «коливання» членів комісії, показові самі по собі, могли вирішити далеко не всі питання. Аби міський голова міг обійняти посаду, законом передбачено обов’язкове оголошення результатів голосування на сесії міської ради, там же переможцю виборів повинні вручити відповідне посвідчення. Але для прибічників Миколи Чигрина виконати це завдання виявилося складніше, ніж попереднє. Оскільки на два протиборчі угруповання розділилася не тільки виборча комісія, а й депутатський корпус міськради. І в більшості там виявилася група, що наполягає на незаконності минулих повторних виборів.

На 23 липня призначається сесія міськвиконкому, на якій і мала відбутися процедура вступу Чигрина на посаду міського голови. Проте в залі зібрався лише 21 депутат. І представнику ініціативної групи Миколі Ткачу, оскільки кворуму не було, довелося кваліфікувати очевидне: те, що відбувається, не сесія, а збори депутатів. Те, що перша від других дуже відрізняється в плані їхніх повноважень, не збентежило тих, що зібралися. Миколу Чигрина представили як міського голову, вручили відповідне посвідчення, квіти, заслухали його коротку програмну промову, а частина газет (через місцеві ЗМІ теж пройшла розмежувальна лінія) після проведеної прес-конференції вийшла з заголовками, які стверджували, що нарешті в Кіровограді є мер, з’явився хазяїн, готовий навести порядок і котрому треба допомагати.

Як ця «допомога» виглядала насправді, показали наступні події. Депутатська більшість міськради (це 27 депутатів) зібралася вже наступного дня після «інавгурації». За офіційною версією, щоб продовжити сесію, яка відкрилася ще в травні. Треба сказати, що протягом півторамісячного «неспокійного періоду» ці депутати намагалися приймати рішення й вирішувати питання міського життя. І хоча в таких умовах мало що вдавалося зробити, проте до регулярних засідань сесій урізаного масштабу всі звикли й ніхто не заважав волевиявленню народних обранців. Але цього разу було зроблено спробу «припинити несанкціоновані збори». Сесійний зал виявився закритим. А в ситуації, що змінилася, співробітники апарату міськради не посприяли в організації запланованого.
І все-таки, за допомогою прес-служби місцевої організації партії «Трудова Україна», захід у міськвиконкомі таки відбувся. Та ще й при великому напливі представників преси, котрі жадали почути, що думають депутати нового скликання про вибори міського голови. Присутні заслухали представників виборчої комісії, що прийняла постанову про визнання повторних виборів міського голови недійсними. При цьому було показано відеозапис засідання комісії, на якому було видно, що за визнання виборів недійсними голосують вісім членів комісії. Зокрема й той із них, чий підпис (або його підробка) з’явився під постановою протилежного змісту. Там же було прийнято й досить радикальні рішення, які свідчили, що депутатська більшість міськради аж ніяк не збирається складати зброю. Сесія вивела зі складу міської виборчої комісії чотирьох членів «за порушення закону про місцеві вибори», оголосила конкурс на вивільнені в результаті вакансії та зобов’язала територіальний виборчком призначити нові вибори та скласти календарний план їх проведення.

Словом, найшла коса на камінь. У лихоманці протистояння обидві сторони не дуже-то зважають на закони. Обопільні правові «ляпи» йдуть один за одним. Справді, мер повинен вводитися в посаду на сесії, а не на депутатських зборах. Але, у свою чергу, сесія ради стає правомочною, коли її відкриває міський голова. І якщо вже це доручається іншій посадовій особі, то необхідно дотримуватися відповідної процедури. Одна гілка влади без іншої просто не в змозі здійснювати місцеве самоврядування. За плечима Кіровограда — гіркий досвід перебування без міського голови, тривале протистояння депутатського корпусу минулого скликання з міськвиконкомом, унаслідок чого міське господарство перебуває в напівзруйнованому стані.

Як відомо, повторні вибори фінансуються з місцевого бюджету і є досить дорогим задоволенням для міських громад. Для Кіровограда, єдиного дотаційного обласного центру країни, це особливо актуально. І якщо вже йти на додаткові видатки, то слід було б принаймні не повторювати прорахунків, унаслідок яких призначено повторні вибори, бо інакше слідом за ними цілком можуть піти ще одні.

Кіровоградці вже переконалися, що місто без голови — це погано. Зважаючи на все, їм доведеться усвідомити ще одну істину — ще гірше, коли в ньому з’являються два центри виконавчої влади, до безгосподарності, «підживлюваної» блокуванням рішень, додаються елементи анархії, до якої неминуче призводять суперечливі вказівки «воюючих» сторін. У Кіровограді на новому витку протистояння таке вже відбувається. Депутатська більшість міськради в піку «самопроголошеному» меру на «своїй» сесії доручила розпоряджатися фінансами нинішньому першому заступнику міського голови Михайлу Цимбаревичу, а головуючому на сесії депутату наказала взяти ключі від сейфа, де лежить печатка міськради. Гарячі голови спробували виконати це сумнівне рішення негайно. Але їм перешкодили опоненти. Усе залишилося, як і було. Якщо не вважати, що в коридорах міської влади запанувала ще більша невизначеність і настороженість, а керівник апарату міськради, котра ніяк не могла виконати прямо протилежні вказівки, зазнала моральної травми внаслідок незаслуженого докору «за невиконання рішень». З усього видно, це лише «квіточки», «ягідки» з’являться в найближчому майбутньому, ознаки якого вже прозирають.

В інтерв’ю кореспонденту «ДТ» Микола Чигрин дав зрозуміти, що його не бентежать певні прогалини в процедурі його вступу на посаду. Він збирається привести у виконком свою команду, думає, що багатьох депутатів введено в оману, тож планує «провести з ними індивідуальну роботу», «ламати законним шляхом». Дещо раніше, на першій після «інавгурації» прес-конференції Микола Станіславович пообіцяв провести роботу з ініціювання «відкликання декотрих депутатів». Судячи з того, як проходило перше засідання міськвиконкому в присутності Миколи Чигрина, «ламати» доведеться не тільки депутатський корпус, а й членів виконкому, котрі не поспішають подавати прохання про відставку. Принаймні вони не дали пану Чигрину головувати на засіданні і, розглядаючи питання міського життя, поводилися так, наче його там не було. В умовах протистояння з депутатською більшістю дуже складно, якщо взагалі можливо, виконати з додержанням усіх вимог закону процедуру звільнення одних посадових осіб, призначення й затвердження інших. Якщо, зазвичай, не вдаватися до вже випробуваної «політичної арифметики», де двічі два зовсім не чотири, а скільки треба.

Міська влада Кіровограда в своєму нинішньому стані коли що й «продукує» в достатку, то це різноманітні судові позови, скарги, які наростають, як снігова куля, загрожуючи розчавити найменші паростки живої роботи. І кінця-краю цій «каруселі» не видно. Можливо, тому, що є причини, які спонукають, усупереч усьому рватися до влади, але немає стимулу свято дотримуватися закону та права. Аж надто легко та безпечно виявилося припускатися різних порушень, для розпізнавання яких зовсім не обов’язкова юридична освіта.

Нескінченні судові розгляди стали своєрідною візитною карткою нескінченних кіровоградських виборів. Цілий ряд осіб (серед котрих декілька недавніх претендентів на звання міського голови) має претензії до місцевих мас-медіа. Недавно Ленінський районний суд прийняв до розгляду позовну заяву народного депутата Ігоря Шарова, котрий вимагає спростування від газети «Кіровоградська правда». У червні видання опублікувало «Заяву політичних і громадських організацій Кіровограда», у якій нардепа, по суті, звинувачують у тиску на членів територіальної (міської) комісії. Парламентарій заявив, що факти, наведені в газеті, не відповідають дійсності, і після відмови «Кіровоградської правди» друкувати спростування звернувся в суд.

Органи прокуратури області порушили кілька кримінальних справ за фактами порушення законів на виборах 31 березня й після них (зокрема ведеться слідство щодо резонансного «походу» мітингуючих до офісу місцевої організації «Трудової України»). Але це не дуже впливає на нинішню ситуацію. Можливо, тому, що все це відбувається ніби в уповільненій зйомці й без особливого прагнення до гласності, до невідворотності покарання шанувальників правового нігілізму.