Про компроміси та договірняки

Днями у Фейсбуці було виставлене спільне фото президента Київської школи економіки Тимофія Милованова та міністра освіти і науки Сергія Шкарлета, призначення якого наприкінці минулого року супроводжувалося численними скандалами.

У коментарях спалахнули баталії. Наприклад, пишуть таке: «У Європі зрозуміли, що боротьба проти рівного ворога (а тим більше сильного) — це тупо і безнадійно. І навчилися компромісів».

Поширеною є думка, що неможливо досягти результатів, повністю уникаючи контактів із міністрами та іншими політиками. Тільки шляхом компромісів можна досягти поставленої мети.

Так, справді, компроміси — основа сучасної демократії. Завдяки їм можна обійти (або пом'якшити) гострі соціальні конфлікти, конфронтації, внутрішні кризи. І я з цим цілком погоджуюсь.

Але чим компроміс відрізняється від договірняка?

Компроміс — це згода з ким-небудь у чомусь, що досягається взаємними поступками; поступка задля досягнення мети (Академічний тлумачний словник). Тобто компроміс передбачає:

• сторони, які домовляються;
• різні погляди;
• мету в кожної сторони;
• взаємні поступки;
• досягнення спільних домовленостей.

Якщо немає чогось із цього переліку, про компроміс не йдеться.

Історія знає багато прикладів компромісів, які вплинули на соціальне життя країн, різних верств населення, етнічних або релігійних груп.

Наведу кілька прикладів.

Рух за права жінок

pixabay/openroadpr

Кожен чув слово «суфражистка». Суфражизм — одна з гілок руху за права жінок. Підтримувався жінками, інколи — чоловіками. Рух за права жінок представляв інтереси певних груп населення — жінок, набув масовості і став стороною в діалозі між урядами та членами руху.

У суфражисток була мета — право жінок обирати владу; обрання на виборні посади; майнові права (розпоряджання майном, власним прибутком, здійснення банківських операцій); трудові права; сімейні права (в тому числі право опіки над дітьми).

Вони не відстояли перелічені права одразу. Це була низка компромісів. У цих компромісів був довгий шлях — з 1718-го у Швеції до 2011 року (Саудівська Аравія). Але сьогодні нам важко уявити життя без цих прав. Вони стали нормою. І спробуйте їх забрати.

Робітничий рух

Зародився наприкінці XVIII ст. в Англії. Був представлений профспілками, робітничими партіями, кооперативами, об’єднаннями. У Швеції, наприклад, до 70% працівників є членами профспілок. В Англії під час активного руху за робітничі права до складу профспілок входило до 60% усіх робітників. У даному випадку ми можемо чітко побачити, що є кілька сторін діалогу: уряди, власники промислових підприємств і робітники. В них – різні цілі. І є ціла епоха компромісів, яка триває по сьогодні.

На ранніх етапах цей рух ставив такі вимоги:

• законодавчо встановити мінімальний розмір оплати праці;
• робочий день — 8 годин;
• робочий тиждень — 5 днів;
• охорона праці;
• захист від звільнень;
• виплати на випадок хвороби або виплати безробітним.

Ці права відстоювали довго й важко, але сьогодні в більшості країн вони також є нормою. І так само була низка компромісів.

Є сторони, є мета, вони домовляються.

Чи бачу я сьогодні в Україні сторони, які є суб’єктами переговірного процесу? Так. Наприклад, SaveФОП.

Василь Артюшенко, ZN.UA

Вони об’єдналися і примусили уряд визнати себе стороною договору. У них є зрозумілі вимоги:

• представництво при президентові України;
• вплив на законодавчі процеси представників малого та середнього бізнесу;
• реформа Державної та Митної служб;
• мораторій на перевірки до реформування цих служб;
• мораторій на будь-які перевірки під час карантину;
• рівні можливості для всього бізнесу, без винятків, під час карантинів.

Чи будуть їхні вимоги прийняті всі на 100%? Невідомо. Але якісь компромісні домовленості вже досягнуті й досягатимуться в майбутньому.

«Авто Євро Сила». Теж змогли об’єднатися, набути суб’єктності та стати стороною в діалозі:

• розмитнення імпортних авто за європейськими ставками;
• зменшення розміру акцизного податку;
• зняття обмежень при розмитненні за екологічними стандартами.

Вони досягли проміжних результатів — відтермінування набрання чинності законом. Попереду в них довгий шлях. Але їхні вимоги вплинуть не тільки на тих, у кого сьогодні машини з іноземними номерами. Це дозволить придбати дешеві авто всім і зменшить прибутки автобізнесу в Україні. Якогось компромісу буде досягнуто.

«Орфанні захворювання України». Організація, яка об’єднала хворих на рідкісні захворювання і систематично захищає їхні права. У них теж є мета. Державна підтримка орфанних хворих: покриття держпідтримкою ширшого переліку захворювань та збільшення фінансування.

Шляхом тривалих діалогів і компромісів вони вже сьогодні досягли:

• законодавчого закріплення обов’язку держави лікувати таких хворих;
• затвердження переліку орфанних захворювань;
• внесення ліків для 14 захворювань у централізовані закупівлі;
• збільшення державного фінансування у програмі централізованих закупівель.

Їхня боротьба триває. Вони є стороною діалогу, представляють певну категорію осіб, здатні йти на компроміси. Шляхом цих компромісів вони знайдуть спільне рішення.

Це не остаточний перелік. Є багато організацій та рухів, які представляють права різних груп і до чийого голосу дослухаються.

А тепер про договірняки, які дехто називає компромісами

У політиці неможливо без компромісів. Сучасна українська політика знає багато компромісів. Про що вони?

Ви голосуєте так, а ми — так.

Ви нам — ці міністерства, а ми вам — ці.

Ви нам — гроші, ми вам — голоси.

Ви нам — фінансування, ми вам — підтримку.

Ми вам — гроші, ви нам — поправку в закон.

Ми вам — преференції, а ви відбіліть нам репутацію. Хоча б фоточку зробімо разом.

Є сторони, є мета, є взаємні поступки (ні, вигоди), є спільні домовленості. Питання — в масштабі та соціальній значимості таких домовленостей. Тож компроміси це чи договірняки — вирішуйте самі.

Договірняки непрозорі, ви ніколи не дізнаєтеся про них із офіційних джерел, вам ніколи не розкажуть про справжню мету цих домовленостей, і ви ніколи не будете суб’єктом у цих відносинах. Вам подадуть це як дискусії на різноманітні теми — від уподобань мами до суперечностей у поглядах Канта. Але по суті ваша думка не важлива, бо ви — об’єкт цих домовленостей. І доки ви об’єкт — усі компроміси не про вас.

Коли ми говоримо про компроміс і договірняк, дайте собі відповідь на запитання: хто є сторонами домовленостей, які мета і наслідки для суспільства?

Запам’ятайте — договірняк заважає компромісові. Завжди.

Більше статей Оксани Сухорукової читайте за посиланням.