ПРИЙШЛИ ЧЕСТОЛЮБНІ ДУБЛЕРИ

Є група кандидатів у депутати, котрі не мають впливових посад (деякі з них навіть безробітні) й не сподіваються побачити себе в списках народних депутатів. Розуміють, що не мають для цього підстав. Ми, звісно, можемо здогадуватися, що спонукало їх подбати про свою присутність у списках кандидатів, але знати нам про це необов’язково. Ми — про поширюваний «передовий» досвід творців брудних технологій. Принаймні у двох виборчих округах Закарпаття люди не знатимуть точно, за кого вони голосують насправді, опускаючи бюлетень в урну.

Не шукатимемо чиїхось підступних задумів у фактах реєстрації заяв таких кандидатів у народні депутати, як Зварич (у Закарпатті, в окрузі №71 зареєстрований не відомий усім Роман, а Іван) і Хмара (в окрузі №70 до списків занесено не знайомого громадськості Степана, а Юрія). Є факти й красномовніші. Ось, приміром, такий. Сімдесятий закарпатський округ, схоже, виявився гідним занесення до Книги рекордів Гіннесса. Тут кандидатами в депутати зареєстровано відразу шістьох Ратушняків! Один із них — колишній міський голова Ужгорода (котрий тривалий час перебував під слідством і знаходився за кордоном), а нині підприємець Сергій Ратушняк. Хто інші? Мати колишнього мера Марія Андріївна і... Важко доведеться виборцям, котрі спробують дізнатися за іменем по батькові, де ж їхній улюбленець, опальний Сергій Миколайович (по-простому Рата). Позаяк всі четверо — також Сергії, а батьки в усіх без винятку були Миколами. Такі собі Ратушняки Сергії Миколайовичі. Троє з них живуть у Броварах під Києвом, ще один — у столиці.

Чекають на виборців цього округу не демократична процедура виборів, а муки. Захочуть вони дізнатися, під яким номером у списку значиться «справжній» Ратушняк, аби проголосувати саме за нього, а члени виборчих комісій не захочуть їм цього казати. І ніхто їх не зобов’язує робити це. Та й чи в усіх голосуючих виникне бажання в таких деталях розбиратися? Словом, шанси на успіх у Сергія Миколайовича значно зменшуються.

Подібна ситуація склалася й у сусідньому 71-му окрузі в Мукачевому. Там зібрався балотуватися колишній глава Закарпатської обласної держадміністрації Віктор Балога, відомий тим, що за час його губернаторства в області значно послабилися позиції СДПУ(о). Віктору Івановичу також підготовлено сюрприз — заяви від двох інших Вікторів Івановичів Балог (обидва із с. Дмитриївка Києво-Святошинського району) й від одного його місцевого однофамільця — Івана Івановича, різальника пластмас із Мукачевого, висунутого від «дружніх» екс-губернатору соціал-демократів. Ще одним його конкурентом буде директор агрофірми Іван Іванович Балог.

Стосовно Віктора Балоги, то подібні дії невідомих сценаристів виборчого процесу, найвірогідніше, стали відповіддю на тиск свого часу з боку команди губернатора на есдеків. А якщо казати про Ратушняка, то тут привертає увагу той факт, що суперником по округу екс-мера йде народний депутат нинішнього скликання ВР Нестор Шуфрич, почесний президент футбольного клуба «Закарпаття», член СДПУ(о). За результатами кількох соціологічних досліджень, проведених за останній час, Рата продовжує залишатися улюбленцем місцевої публіки, маючи підтримку 40 й більше відсотків голосів виборців. Водночас рейтинг пана Шуфрича не доходить навіть до восьми відсотків.

Цікаво, що під час недавніх спроб поміняти голову Закарпатської обласної ради Івана Іванча, ініціаторами чого, за спостереженнями багатьох аналітиків, виступили соціал-демократи, Сергій Ратушняк несподівано записався до їхньої команди. «Спектакль», де Сергій Миколайович був одним із головних «акторів», не вдався, і керівництво облради встояло. Все-таки за підтримку Рата міг розраховувати як мінімум на подяку. А тут — така передвиборна «свиня»!

Тим часом більш-менш точно вже можна казати, що виконавцями замовлень, подібних до згаданих, стали «технологи» зовсім не місцевого походження. Мало для кого секретом є те, що в ужгородському Палаці дітей і юнацтва влаштувалася одна така група прибулих із Росії «фахівців» кількостю десять чоловік. Молоді люди досі нікому не знайомі, спілкуються навдивовижу чистою російською мовою, яку неможливо переплутати з вивченою в Києві або Харкові. У тому самому Палаці дітей і юнацтва знаходиться і передвиборний штаб Нестора Шуфрича.

Як двійники поведуться далі? Чи збираються вони домовлятися зі справжніми Ратушняком і Балогою, поки що невідомо. Можна додати, що злий жарт зіграв із кандидатами закон про вибори народних депутатів, який не передбачає, як діяти в подібних випадках. Закон депутати довго «вимучували», викручуючи руки й собі, і Президентові, і зрештою підставили багатьом своїм наступникам підніжку. Тепер політтехнологи мають необмежений простір для «брудної» діяльності. А, можливо, так хтось і задумав. Адже виграє не той, хто кращий, а той, хто потрапить до парламенту.

P. S. «ДТ» звернулося до екс-мера Ужгорода Сергія Ратушняка з проханням прокоментувати факт навального збільшення кількості його повних тезок:

— Сергію Миколайовичу, вам є чим пишатися. Такою кількістю тезок на одну кандидатську душу, скільки випало на вас, та ще й зі збігом імен і по батькові, ніхто не може похвалитися.

— Це ганьба для всієї держави. Люди йдуть до влади відверто кримінальним шляхом. І 1994 року, і 1998-го я вибори у Верховну Раду виграв. Але 94-го місцева комуністична партноменклатура відібрала в мене мандат через суд. А 98-го це вже сталося за участю й із координаторством СДПУ(о). При моїх 77 відсотках голосів визнаний тоді переможцем кандидат набрав дев’ять відсотків. Ясна річ, він став членом фракції СДПУ (о). Це логічно. Сьогодні чітко простежується та сама режисерська рука. Чотирьом Сергіям Миколайовичам Ратушнякам і двом Вікторам Івановичам Балогам видано паспорти одним і тим самим РВВС у Броварах одного й того самого дня — 24 січня цього року. Факт, звісно, симптоматичний.

— Ви не намагалися зустрітися зі своїми суперниками-однофамільцями для проведення мирних переговорів?

— Вони мені не суперники. Це частина технологій СДПУ(о). Вони поширюють наклепи на мене, зокрема на підвідомчому есдекам національному телеканалі, за що я подав на них у суд. Нехай вони відповідають переді мною, як відповіли за наклеп на адресу дружини Ющенка. Образи на адресу інших для них є нормою, нехай нормою стане і плата за це.

— Що ви плануєте робити для нейтралізації застосованої проти вас зброї?

— Нехай вони борються самі з собою. Я вважаю величезним позитивом те, що всім закарпатцям дали зрозуміти: есдеки їх людьми не вважають. Особисто для мене позитивним моментом є те, що з мене знято тавро соціал-демократа. Віднесення до їхніх лав було єдиною образою за 40 прожитих мною років, хоча я людина комунікабельна — можу спілкуватися і з комуністами, і з соціалістами. Щиро говорячи, про Григорія Михайловича Суркіса я був кращої думки й не думав, що вони можуть опуститися до такої межі. Тим паче що наприкінці 1996 року за нашою взаємною домовленістю я поступився округом в Іршаві Віктору Володимировичу Медведчуку. І практично завдяки мені в українському парламенті з’явився спочатку пан Медведчук, а потім і вся фракція соціал-демократів. Сьогодні вони мені віддячують таким ось чином. Я вже не говорю про ті зобов’язання, які вони на себе взяли за тією домовленістю.

— Про які зобов’язання ви говорите?

— Це були не грошові зобов’язання. Вони стосувалися деяких юридичних питань. Віктор Володимирович пообіцяв допомогти мені в тих моментах, у яких була присутня правова сваволя щодо мене. Але так цього й не зробив. Більше того, уже 1998 року під їхнім тиском за добу до дня голосування суд визнав мене громадянином, що проживає на території Словаччини. Чомусь факт проживання Григорія Михайловича у Франції в 1994—1995 роках нікого не засмутив, це не перешкодило йому 1998 року балотуватися й перемогти на виборах.

— До речі, наскільки мені відомо, залишивши 1998 року посаду ужгородського мера, ви потрапили під слідство й року півтора перебували за кордоном. Чи готові ви до того, що тепер при реєстрації в Центрвиборчкомі ваші документи можуть «завернути» на тій самій підставі, на якій було відмовлено Миколі Мельниченку?

— Я перебував за кордоном у відрядженні й на відпочинку, і провів там не більше часу, аніж Медведчук і Суркіс, якщо взяти їхнє сумарне перебування за кордоном.

— Тобто ви цілком виключаєте подібну ситуацію?

— Нехай вони підтверджують документами, що я десь ставав на облік, був прописаний, знімав квартиру та проживав у ній. Це все брехня й наклеп. Але я готовий до спроб зняти мене з дистанції. Буде включено механізми, аналогічні застосованим 1998 року. Я розумію всю залежність окремих працівників правоохоронних органів і судової системи, але думаю, що ступінь корумпованості там усе-таки не абсолютний. Тільки на це й сподіваюся.

— Але, крім чотирьох Сергіїв Миколайовичів Ратушняків, у списку зареєстрованих у вашому окрузі кандидатів значиться й Марія Андріївна Ратушняк, ваша мати. Сподіваюся, це не справа рук ваших опонентів?

— Звісно, ні. Нехай вони не сподіваються занадто легко позбутися мого прізвища. Так, це своєрідний відповідний хід із мого боку. Це додаткові члени дільничних комісій, спостерігачі, тобто чисто технологічна допомога. У рамках закону.

— І все-таки, Сергію Миколайовичу, чи плануєте ви якимось чином коригувати стратегію своєї передвиборної кампанії відповідно до виниклої в окрузі ситуації?

— Цих людей не мають права реєструвати. Оскільки вони з’явилися тут лише 29 січня, тоді як заяви в комісію від декотрих із них було здано 24-го. Але ж вони тоді ще не були ні Сергіями, ні Миколайовичами, ні Ратушняками, не мали відповідних паспортів. Двоє з них не посоромилися написати, що працюють у структурах СДПУ(о). Їм не дають ні з ким спілкуватися. Вони пересуваються тільки в супроводі охорони. Та якщо їх усе-таки зареєструють кандидатами, ми вживемо відповідних заходів. Яких? Не скажу. Але, ясна річ, це буде в рамках закону.

P. P. S. Ми спробували з’ясувати, наскільки інформація про те, що «клонування» Сергія Ратушняка відбувалося в паспортному столі Броварського РВВС, відповідає дійсності. До того ж приводів сумніватися в ній стало менше після того, як сам глава Центрвиборчкому Михайло Рябець повідомив про те, що паспорти двох неназваних ним «двійників» отримані в один день в одному РВВС одного з районів Київської області. Проте начальник паспортного столу Броварського РВВС, найлюб’язніша Світлана Петрівна Сергієнко, чомусь без особливого ентузіазму відгукнулася на наше прохання підтвердити цей факт. Щоправда, зазначте, і не спростувала. Після того, як наш кореспондент відрекомендувався їй по телефону й назвав видання, яке наважилося її потурбувати, Світлана Петрівна заявила, що їй «це ні про що не каже». І добре поставленим командним голосом запропонувала: «До мене з документами на офіційний прийом, будь ласка».