Ну все, приїхали. Президент Чечні пропонує Україні допомогу. «У вас дуже тяжке становище», — сказав Рамзан Кадиров в інтерв’ю «Сегодня» і принагідно повідомив, що в Україні сьогодні «ваххабітів більше, ніж у Чечні». Аргументація не піддається сумніву. «Ми це знаємо, тому що у вас знаходиться один наш ваххабіт. А також тому, що дуже багато фанатиків приходять до нас через вашу країну», — сказав Кадиров і застеріг: «І якщо ви не будете боротися із цим явищем, завтра-післязавтра вони вчинять у вас те саме, що зробили в Чечні». Шкода, не уточнив, яким чином нам слід боротися з «явищем» — як у першу чеченську війну, як у другу чи методами і засобами, що їх застосовували в проміжках і після. Хоча, що нам тепер думати: ЧФ РФ — гарант стабільності в регіоні на довгі-довгі роки.
Умовиводи президента республіки, де жінкам заборонено з’являтися з непокритою головою (інакше чоловіки «збуджуються і відволікаються від роботи»), але не заборонено явити кореспондентці свою релігійну особу в шортах, звісно, можна було б знехтувати, якби вони не зійшлися в часі з черговою хвилею психозу ксенофобії, яка накрила Крим. Ложка Кадирова виявилася саме до обіду кримським політикам, які розгорнули цілу кампанію у зв’язку із трагедією в Джанкої.
18 червня тут був убитий п’ятирічний Віктор Шемякін. За даними міліції, він разом із трирічною сестрою і сусідською дівчинкою-одноліткою грався в пісочниці біля дому. Місцевий житель, який проходив повз них, раптом сказав хлопчикові: «Подивися, яка пташка!», після чого вдарив ножем у шию і зник. Хлопчик загинув. Як повідомила «ДТ» начальник ВЗГ кримського головкому МВС Ольга Кондрашова, 27-річному джанкойцю вже пред’явлено звинувачення. У скоєнні злочину він зізнається, свою провину визнає повністю, а ступінь його осудності визначить психіатрична експертиза.
За словами матері і брата звинувачуваного, С. двічі — 2008 року й у грудні 2009-го — проходив стаціонарне лікування у психіатричній лікарні. Але після нього відмовлявся приймати призначені препарати, як, утім, і будь-яку їжу. Те, що С. страждає на психічні розлади, широка громадськість знала з дня трагедії. Це журналістам казали і родичі, і сусіди, і імам місцевої мечеті, це повідомляли і лідери меджлісу кримськотатарського народу. Останні, висловлюючи співчуття батькам хлопчика, змушені були звернутися до ЗМІ і політиків із закликом не акцентувати увагу на різниці в етнічній належності вбивці і жертви, не спекулювати на релігійній тематиці і не насаджувати ксенофобії. Але зупинити потік спекуляцій уже неможливо. Щодня прес-конференції, заяви, у тому числі й такі, що межують з іншим злочином — розпалюванням міжнаціональної ворожнечі, пікети, збирання підписів і версії, які й на хвору голову не натягнеш.
Депутат ВР Криму і лідер КРО партії «Русский блок» Олег Родивилов упевнений, що джанкоєць учинив релігійне ритуальне вбивство: «Людина після п’ятого намазу п’ять днів виходила на вогнище (розпалювала вогнища. — Авт.), у п’ятий день тижня о п’ятій вечора вбила п’ятирічну дитину». Голова ГО «Таврический союз» Анатолій Філатов робить релігієзнавче відкриття («В ісламі є екстремістські течії, в яких вогнепоклонство є одним з атрибутів культу») і демонструє поінформованість ходом слідства. Посилаючись на свідчення затриманого, стверджує, що його не можна вважати психічно хворим, що він «готував цей злочин».
Біля постпредства президента України в Сімферополі проросійські та козачі організації збирають підписи під зверненням до Віктора Януковича і вимагають із плакатів публічної страти звинувачуваного із зазначенням прізвища, за яким угадується національність. У Севастополі козаки збирають пожертви для сім’ї загиблої дитини, щоб відвезти наприкінці тижня в Джанкой, де відбудеться концерт «Мы русские!».
Хмизу у вогонь мимохіть підкинув і голова меджлісу Мустафа Джемілєв, повідомивши «Новому регіону», що звинувачуваний ніякий не ваххабіт, а прибічник «Хізб-ут-Тахрір». Тобто все ж таки «приписав» до організації, яка подається політиками як екстремістська і, як відомо, дуже не вітається меджлісом і муфтіятом. Народний депутат Геннадій Москаль звинувачує міліцію в тому, що вона не розслідує злочин, і нагадує про свої попередження про небезпеку діяльності «Хізб-ут-Тахрір». «СБУ і МВС заплющують на це очі. Ось це потрібно розслідувати, а не шукати, куди дівся газ. Так само в Криму діють ваххабіти та інші екстремістські мусульманські організації. Так, ваххабітів у Криму більше, ніж у Чечні, і те, що трапилося в Джанкої, результат цього», — заявив Москаль РІА «Новий регіон».
Кримське відділення ВО «Свобода» вимагає від президента ліквідувати автономію в Криму і обурюється з приводу інформації про психічну хворобу звинувачуваного: «Звісно, саме психічно хворі ваххабіти по всьому світі обв’язуються вибухівкою і влаштовують теракти. Будемо чекати, поки вся Свята Таврида перетвориться на таку психлікарню?!».
Чекати не треба, але показатися лікарю, схоже, не завадить багатьом. Спробуємо відповісти на кілька запитань, які за цим шумом-гамом відсунулися на задній план: чи є звинувачуваний членом якоїсь релігійної організації або фанатиком, і чи можна було трагедії уникнути?
За словами родичів, С. останнім часом перестав виконувати всі намази, хоча був першим у сім’ї, хто почав дотримуватися цього канону. Казав, що Аллах його покинув. Злам у поведінці, кажуть родичі, трапився після того, як С. спіткала невдача: заробітки в Дніпропетровську не виправдали сподівань. Розмови про те, що він міг мати упередження у ставленні до людей іншої національності, спростовують: кілька років тому він хотів одружитися з російською дівчиною, а єдиним другом, який відвідував його після прояву розладів, був теж росіянин.
Абдуселям Селяметов, представник «Хізб-ут-Тахрір», запевняє: «Ані С., ані його родина до організації не належать. Мені не хочеться коментувати, вибачте, всю ту маячню, яку наговорили політики про якийсь ритуал, магію цифр, людське жертвоприношення. Не лише будь-який мусульманин, а й просто кожна освічена людина знає — це ніяк не стосується ісламу. До речі, принаймні дізналися, коли здійснюється п’ятий намаз у п’ятницю. Це 22.30, а убивство скоєно, кажуть, о 17 годині. Ми хочемо висловити співчуття сім’ї загиблого хлопчика і закликаємо всіх людей не слухати сліпо політиків, а жити в добросусідстві».
Запитати в лідера або спікера кримських ваххабітів, чи пов’язаний обвинувачуваний з їхньою організацією, поки що нема змоги. Вони, звісно, існують, але не схильні так називатися, відмежовуючись і від походу аль-Ваххаба, і від шлейфу чеченських війн. Про існування у Криму організації салафітів, як і хізбів, і хабашитів, «ДТ» вже неодноразово писало, тож повторюватися немає потреби. На сьогодні це нечисленна організація, що має структуру й ієрархію, але, я б сказала, більше впливає на бізнес-розклади в деяких регіонах Криму, ніж на свідомість кримських татар. І має певні контакти як з меджлісом, так і з муфтіятом. Проте, як уже не раз говорилося, для лиха численної організації й не треба — достатньо одного або кількох неадекватних людей, яким втовкмачили в голову певну місію. Процитую також свідчення Айдера Булатова, заступника голови рескомітету у справах релігії в одному з номерів «ДТ»: «Я зустрічаюся з представниками різних течій, зокрема і з ваххабітами, і з тими, хто звинувачує меджліс і муфтіят у відступництві, є й радикальніші вислови. Доводилося спілкуватися і з тими, хто називає себе такфірівцями. Та це одиниці, і, як на мене, декому не завадила б допомога психіатра».
І це важливий момент. За великим рахунком, ми ніколи не дізнаємося, ким себе вважає обвинувачуваний в убивстві Віті Шемякіна. Для всіх нас важливо зрозуміти, чи можна було уникнути трагедії. Чи мав С. адекватне лікування? Родичі кажуть, що остання госпіталізація особливого ефекту не дала. Крім того, після виписки він відмовлявся вживати препарати. Чи означає це, що внаслідок цього його стан погіршився настільки, що він міг становити загрозу для оточуючих і себе? Іншими словами, чи були підстави звернутися до медиків, а потім до суду для примусового лікування? Стаття 14 Закону «Про психіатричну допомогу» визначає: госпіталізація особи, яка страждає на психічний розлад, без її згоди і згоди законного представника можлива, якщо буде встановлено тяжкий розлад, внаслідок якого вона може вчинити дії, що являють собою безпосередню для неї чи оточуючих небезпеку або якщо особа неспроможна самостійно задовольняти свої основні потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Головний позаштатний психіатр МОЗ Криму Світлана Димшиць стверджує: «Якщо людина становить небезпеку для оточуючих, незалежно від того, хвора вона психічно чи ні, нею повинні займатися правоохоронні органи, і потім уже за наявності відомостей про захворювання або неадекватну поведінку слід звертатися до психіатра. До речі, в такій демократичній країні, як США, амбулаторної служби немає взагалі, але якщо людина поводиться неадекватно, родичі або сусіди звертаються в поліцію, яка потім доправляє її до фахівців».
І тут ми цитату перервемо. За свідченнями сусідів С., спостерігаючи дивацтва в його поведінці, зокрема розпалювання вогнищ, кидання каміння, заговорювання, що нагадувало марення, вони зверталися до міліції, проте ніякої реакції не дочекалися.
«Якими можуть бути прояви, що передують загрозі? Агресія, важка депресія, суїцидальні думки та висловлювання, відмова від їжі та ліків, марення, особливо коли в ньому згадуються конкретні особи», — каже С.Димшиць.
Нагадаємо, за словами родичів обвинувачуваного, він відмовлявся від ліків і їжі, перебував у депресії. Чому його не госпіталізували? Родичі свідчать, що перевезення С. до лікарні у Сімферополі було справжньою проблемою: ні працівники «швидкої», ні міліція не погоджувалися його супроводжувати. Цілком ймовірно, що така госпіталізація була для сім’ї неможливою і з матеріальних причин — за все, кажуть вони, потрібно було платити.
У громадській організації «ЮЗЕР», яка у травні обнародувала дані моніторингу дотримання прав пацієнтів психіатричних закладів Криму, стверджують: потрапити до них украй важко з двох причин. Лікарні переповнені і за лікування потрібно платити. Світлана Димшиць категорично не погоджується: двох із половиною тисяч ліжко-місць для Криму цілком достатньо. Добровільні ж внески і купівля препаратів — як і в усій медицині країни, адже фінансування недостатнє. «Проте його достатньо, щоб надати невідкладну допомогу для припинення психозу», — каже головний психіатр автономії. Законодавство, тим часом, визначає, що закупівля препаратів для хворих на психічні розлади для амбулаторного лікування має здійснюватися за рахунок місцевих бюджетів. У житті, каже Світлана Димшиць, це означає забезпеченість такими коштами на 20—30 відсотків.
На жаль, тема психічного здоров’я нації і здоров’я нашої психіатрії та охорони здоров’я загалом малопопулярна й у політиків, і в СМІ. Тим часом кількість злочинів, скоєних психічно хворими особами, наближається до п’яти відсотків. Хтось їх прогавив...