Повернення в резервацію

…Колись у розмові з заїжджим столичним медіаекспертом на запитання, чи є в Донецьку свобода слова, я відповів: «Не знаю. Нею занадто рідко користуються, щоб можна було про це судити».

Сьогодні перепрошую за ці різкі слова. Спроби скосити боязкі паростки цієї свободи свідчать про те, що вона все-таки була. І буде, якщо витримає новий натиск юрби охочих поставити місцевих журналістів «у стійло».

«Відлига» закінчилася? Донецьку область знову намагаються перетворити на інформаційну резервацію, де з усіх сторінок - суцільний позитив, зростання ВВП і слова подяки партії рідній? Деякі події останнього часу очевидно на це вказують.

З останнього: редакція донецького інтернет-сайта «ОстроВ» заявила про спробу УБОЗ отримати доступ до серверів свого провайдера. Точніше, до інформації, що зберігається на цих серверах. Сам провайдер, пише видання, ці відомості офіційно підтвердив - так, міліція цікавиться. Але «ми не маємо права розкривати зміст цього листа й результати його розгляду».

Головред «ОстроВа» Сергій Гар­маш однозначно пов’язує інтерес з боку донецької міліції з позовом народного депутата Юрія Іванющенка, більш відомого громадськості як Юра Єнакіївський.

Цей нардеп, повернувшись з добровільного заслання в Монако, чомусь дуже стурбувався своєю репутацією на батьківщині. Результатом цього занепокоєння стало звернення до суду з проханням прибрати зі сторінок інтернет-видань статтю «Кілери і бариги», опубліковану ще 2007 року.

Нагадаємо, у цій статті Іванющенка, з посиланням на документи російських спецслужб, назвали «ватажком злочинного організованого угруповання, яке вчинило понад 40 замовних убивств». Зокрема його підозрювали в організації вбивства Ахатя Брагіна.

Строк позовної давності сплив три роки тому (справи про спростування недостовірної інформації в ЗМІ за законом розглядаються протягом року, і не більше). Однак Іванющенко наполегливо намагається відвадити охочих покопатися в його минулому.

«Найбільше нас тривожить, що, отримавши доступ до серверів, міліція зможе відстежити персональні дані всіх відвідувачів сайта - і журналістів, які публікують новини, і читачів, і авторів блогів», - сказав Сергій Гармаш кореспондентові DT.UA.

Така от ностальгія по-донецьки - «ОстроВ», перше незалежне інтернет-видання Донецька, розпочав роботу 2002 року, тобто застав найгарячіші для місцевої преси дні в 2003-2004 рр., коли «під вибори» ламали й гнули всіх. «Остров’яни» тоді вистояли… Щоб тепер почати все спочатку.

Там, де немає важелів прямого тиску, діють манівцями - судами й міліцією. А там, де можна нікого не соромитися, спускають прямі й недвозначні інструкції.

Ми вже описували історію з відродженням темників на обласному державному телебаченні. Жодних виховних бесід, жодних інструктажів - просто в ньюз-румі щопонеділка вивішується роздруківка, із цілком однозначним заголовком: «Головні події в Донецькій області з … по …». З меседжами, назвами сюжетів в анонсах, тезисним змістом майбутніх текстів і заздалегідь визначеними спікерами. Точніше, спікером - майже всі «головні події» коментує виключно губернатор Анатолій Близнюк - від стану сільського господарства до реформ держапарату.

Ця інформація навіть пролунала з парламентської трибуни, але, на жаль, запізно - саме в той день, коли Рада ліквідувала ТСК з питань цензури.

«Ми державна телерадіокомпанія, ми фінансуємося з державного бюджету, виконуємо державне замовлення… Висвітлення роботи органів державної влади є для нас пріоритетом. Це можна вважати дорожньою картою, моїми рекомендаціями», - пояснював потім гендиректор обласної ТРК Олег Джолос.

Та як, до біса, державна форма власності впливає на дотримання професійних стандартів, тим більше - в новинах? Як держзамовлення скасовує принцип балансу думок, наприклад? Актуальності, важливості подій?

Та сумно не те, що такі дорожні карти з’явилися на державному ТБ. Сумно, що це нікого не обурило, крім кількох молодих співробітників, які й повідомили про це кореспондентові DT.UA. А інші? Заслужені журналісти та лауреати премій, володарі звань і регалій? Приклад для молоді й авторитет для початківців?

Редакції ще однієї донецької газети (не називаємо, аби чого не вийшло) влаштували нагінку за оприлюднення повної програми візиту патріарха Кирила в Донецьк, де, крім інших богоугодних заходів, значилося відвідування пивного ресторану з чудовим свіжозвареним портером.

А журналістку обласної газети «Жизнь» змусили звільнитися за те, що посміла написати (зі слів правозахисників) про жахливі умови утримання дітей-інвалідів у Торезькому інтернаті. І тепер колеги по цеху, обговорюючи теми статей, болісно розмірковують: а чи можна про це? а чи треба? Самоцензура працює ліпше за звичайну цензуру.

Дивуватися не треба. Усе це було зумовлено ще в березні цього року, коли Близнюк публічно заявив, що в негативному іміджі області винні тільки й виключно… журналісти! «Деколи, крім негативу, за весь тиждень я жодного позитивного моменту в газетах і не бачу. …Я дав команду всім своїм заступникам, усім службам, містам і районам на останній колегії, щоб усе те, що робиться зі знаком «плюс», треба показувати. Не хочете показувати цього ви, ми будемо знаходити інші варіанти, як доносити це людям», - сказав представникам мас-медіа керівник ОДА.

Хто його знає, які варіанти шукали підлеглі Близнюка. Але вони пішли перевіреним шляхом - дозволили виконувати побажання начальства буквально. Начальство ж звеліло вилучити негатив не з навколишньої дійсності, а тільки з газет. Як це зробити - питання техніки, рученята ж пам’ятають…

Рученята пам’ятають, наприклад, як ліквідували найстарішу газету Донецька «Салон Дона и Баса», видання впливове й, за місцевими мірками, багате. Власника видання Леоніда Цодикова пресували довго й старанно. Вкрадливо цікавилися: «Ти пам’ятник хочеш на площі чи на цвинтарі? Поки що є вибір». По-дружньому попереджали: «Усі лягли, ти один залишився».

Зрештою дотисли, вирвали з рук і… «Сегодня Мультимедиа», медіа-холдинг Ріната Ахметова, оголосив про закриття газети. Виходячи, зрозуміло, з суто економічних реалій. Наче й не було кількох років вичитування передовиць «батьками» міста й області.

Не здаватися - тяжко. Але доля тих, хто не встояв, завжди трагічна.

Не певен, що все це цілеспрямована зачистка. Для такого потрібна зла й сильна воля, а головне, до цієї волі має бути доданий ясний і з чітким мисленням розум, здатний розраховувати й планувати. Таких рис «колективний розум» правлячої партії поки що не демонстрував. Ні в чому.

Очевидно, це інстинктивні судоми Системи, яка нервово реагує на небезпеку, що міститься не в гостро критичній навіть, ні! - а просто в об’єктивній і незаангажованій інформації. Коли не про надої й накоси, а про закриті школи й лікарні. Не про зростання ВВП, а про непомірно розкішний спосіб життя народних слуг.

Убогі крихти інформації про справжній стан речей старанно ховають під сукно, запити ігнорують і «волинять» (з посиланнями на статті Закону «Про доступ до публічної інформації» - повний сюр!). Це погано. Але те, що взялися за тих, хто навіть теоретично може ставити запитання й збирати ці крихти, - набагато гірше.