Послів після конференцій рахують

У міру наближення Дня пам’яті жертв голодоморів, не один дипломат запитує себе: а чи не повторить він долю Ігоря Долгова й Олега Дьоміна, послів, відкликаних із Німеччини та Росії після відмови Північноатлантичного альянсу на Бухарестському саміті надати Україні План дій щодо членства в НАТО? З огляду на те, як Банкова порушує питання про участь іноземних делегацій у заходах, присвячених трагедії 1932—1933 років, така загроза є. Але все по порядку.

22 листопада в Києві відбудеться міжнародний форум з увічнення пам’яті жертв геноциду українського народу 1932—1933 років «Україна пам’ятає — світ визнає!» Передбачається, що в ньому візьмуть участь глави держав і урядів країн Європи, Америки, Азії й Африки: два-три місяці тому українська сторона почала направляти їм офіційні запрошення на цей захід. У числі запрошених українським президентом і керівництво Російської Федерації. Вже сьогодні очікується, що на форум прибуде близько 20—30 офіційних делегацій.

За словами начальника департаменту культурного та гуманітарного співробітництва МЗС України Михайла Скуратовського, свою участь уже підтвердили президенти країн Балтії, Польщі, Грузії й Азербайджану. «Є інформація про приїзд ще ряду президентів. Однак формально ноти з підтвердженням ми ще не отримали», — сказав дипломат на брифінгу для журналістів. За його словами, очікуються також керівники різних міжнародних організацій.

Згідно із задумом організаторів, форум 22 листопада створить інформаційний привід, аби ще раз привернути увагу міжнародної спільноти до української трагедії XX століття. А це, своєю чергою, посприяє визнанню Голодомору актом геноциду українського народу. Також припускається (хоча, звісно ж, ніде публічно не озвучувалося), що для президента Віктора Ющенка форум стане майданчиком, де він зможе знову пояснити світові суть українських внутрішньополітичних процесів.

Щоб досягти більшого ефекту від запланованої акції, її організатори надають великої ваги рівню представництва запрошених країн і міжнародних організацій: це підвищує статус заходу і привертає до нього більшу увагу світових ЗМІ. При цьому глав дипломатичних місій попередили: вони особисто відповідають за прибуття делегацій високого рівня на цей міжнародний форум.

Однак, акцентуючи увагу на тому, що делегації повинні очолювати керівники країн, організатори цього представницького зібрання із самого початку підклали під нього міну. Є велика імовірність того, що міжнародний форум з Голодомору може повторити долю заходу, присвяченого 65-річчю трагедії Бабиного Яру або київського енергетичного саміту. А завищені очікування можуть негативно позначитися не лише на цьому форумі, а й на українській дипломатичній службі. Адже вже сьогодні очевидно, що багато лідерів проігнорує запрошення.

Більше того, інформація про те, що ряд глав держав і прем’єрів не зможуть взяти участь у міжнародному форумі, вже офіційно доведена до відома представників української дипслужби і членів оргкомітету міжнародного форуму. У кращому разі замість них делегації очолить посол, акредитований в Україні. Причин відмови кілька.

У когось із президентів у робочому графіку вже давно заплановані візити в інші держави. Десь політична криза. Багато хто стурбований світовою фінансовою кризою і її впливом на їхні країни. Хтось, вирішуючи питання про те, чи їхати до Києва, зважає на внутрішньополітичні процеси в Україні. Не тільки на політичну кризу в країні, а також і на те, що чимало популярних українських політиків не поділяють поглядів президента Віктора Ющенка на природу Голодомору. І, звісно ж, свою роль відіграє російський чинник.

Ті, хто дивиться телеканали і переглядає пресу Росії, знають, наскільки негативно сприй-
має російська влада ініціативу Києва визнати Голодомор актом геноциду українського народу. У Кремлі ця політика сприймається виключно як антиросійська. Тому українські ініціативи блокуються російською дипломатією в ООН й інших міжнародних організаціях. Очевидно, що київський міжнародний форум у Москві знову сприймуть як чергову антиросійську акцію. І цей факт ураховуватимуть у столицях країн Європи, Америки, Африки й Азії. Вже сьогодні українські дипломати можуть навести приклади, коли їхні співрозмовники прямо кажуть, що мусять зважати на позицію Москви в питанні Голодомору.

Тому не дивно, що, попри плани організаторів форуму, до Києва приїде обмежене число президентів і прем’єрів, переважно представники країн Балто-Чорноморського регіону. З огляду на амбіції організаторів, це буде якщо не провалом, то вже точно серйозною невдачею Києва. Тому, не виключено, деяким дипломатам доведеться збирати валізи, оскільки з боку найвищого політичного керівництва країни можна чекати цілком конкретних оргвисновків. Адже визнання Голодомору 1932—1933 років актом геноциду українського народу сьогодні є не лише основним елементом зовнішньої політики України. Цю тему Віктор Ющенко вважає одним із пріоритетів своєї діяльності на посту президента.

У дипломатичному середовищі добре пам’ятають про події піврічної давнини. Тоді українська влада загалом і Віктор Ющенко зокрема вбачали головним зав-
данням зовнішньої політики отримання згоди країн-членів Північноатлантичного альянсу на приєднання нашої країни до ПДЧ на бухарестському саміті НАТО. Поставленої мети не було досягнуто. Реакція українського керівництва була негайною: указом президента від займаних посад були звільнені посол у Німеччині Ігор Долгов і глава української дипломатичної місії в Росії Олег Дьомін. (Щоправда, потім у Києві постаралися представити це емоційне рішення українського керівництва як планову кадрову перестановку, у результаті чого Ігор Долгов став керівником головної служби зовнішньої політики секретаріату президента України.)

Сьогодні та ситуація може знову повторитися, оскільки послам дали зрозуміти: від представницького рівня делегації залежить їхня оцінка роботи за рік… Більше того, з огляду на те, що просування питання Голодомору на міжнародній арені є ініціативою насамперед президента Ющенка, прогнозується, що цього разу реакція може бути навіть ще жорсткішою і масштабнішою, аніж у квітні. Отже, якщо ці прогнози виправдаються, то українська дипломатична служба, якій хронічно бракує кваліфікованих спеціалістів, знову недорахується багатьох професіоналів...

Загалом створюється враження, що сьогодні вся українська зовнішня політика звелася до теми Голодомору. А ефективність діяльності зовнішньополітичних установ за кордоном оцінюється не за обсягом товарообігу, кількістю залучених інвесторів, розвитком двосторонніх політичних відносин чи якістю захисту прав українських громадян, а за рівнем проведення культурно-гуманітарних заходів, присвячених подіям 1932—1933 років.

Безперечно, українські дипломати мають розповідати світові про трагедію, яку пережив народ України в 1932—1933 роках, і методично працювати над тим, щоб у світі визнали Голодомор геноцидом. Однак це не повинно перешкоджати іншій діяльності дипломатів і проводитися тільки за рахунок внутрішніх ресурсів дипломатичного представництва.

Сьогодні ж ця робота відвертає нечисленні ресурси від вирішення інших пріоритетних завдань, які стоять перед дипломатами, таких як, наприклад, безвізовий режим, проблема приєднання України до ПДЧ, пошук нових ринків й інвесторів, двосторонні відносини тощо. До того ж на чимало заходів у посольства нема ані грошей, ані науково-популярних матеріалів англійською мовою, які можна було б представити місцевій громадськості, тоді як російські дипломати вже мають у себе товсті теки підготовлених документів, де докладно викладено контраргументи Росії щодо Голодомору. Все це, звісно ж, не сприяє ефективному обстоюванню українських національних інтересів. У їхньому об’єктивному, а не президентсько-суб’єктивному трактуванні…