Посиніли, але бадьорі…

Наша область — одна з тих, де Партія регіонів істотно поліпшила свій результат. Якщо на минулих виборах до місцевих рад тріумфальна перемога була за біло-сердечними, а ПР отримала близько десяти відсотків голосів по області (і це на той час вважалося непоганим результатом!), то нинішній майже 41 відсоток підтримки — серйозний успіх біло-синіх, порівнянний із тими областями, де вони мали і мають традиційно стійкий електорат. І річ не лише в русі політичного маятника, який хитнувся в інший бік, хоча неспішний степовик — виборець Центральної України — досить консервативний і піддається інерції, але водночас він — і чутлива мембрана, за якою можна визначати загальноукраїнські настроєві тенденції.

«Гоп!» відійшли, дубль-перші не пройшли…

Звісно, успіх ПР на Кіровоградщині обумовлений не лише регіональними особливостями, а й загальноукраїнськими. Насамперед — поверненням до змішаної системи виборів. Мажоритарники, як правило, люди впливові й аж ніяк не бідні, тож в абсолютній більшості намагаються стояти поближче до влади й подалі від опозиції. Як результат — переважна більшість переможців у мажоритарних округах нашої області — представники ПР.

Певну роль знову ж таки відіграли закладені в законі особливості формування комісій, коли перевага віддавалася фактично одній політичній силі і вплинути на таких членів комісії було практично неможливо. Так сталося в містечку Олександрія, де комісія, використавши давній конфлікт у місцевій організації БЮТ, фактично залишила за бортом виборчого процесу кандидатів від цієї опозиційної політичної сили. Не допомогли навіть 65 (!) рішень судів на користь опозиціонерів. Зрештою за два дні до виборів кандидатів було зареєстровано, але, звісно, про якусь чесну боротьбу в таких умовах не йдеться. І перемогу Партії регіонів тут (що, очевидно, розуміють і її ж члени) не назвеш гідною чи престижною.

Тим більше що ПР могла цілком розраховувати в цьому шахтарському містечку на перемогу і у відкритій чесній боротьбі. Ситуація ж була спровокована патологічним бажанням реваншу з боку екс-голови міста Олександрії та екс-народного депутата від ПР Степана Цапюка. Голова ж обласної організації ПР і за сумісництвом (чи навпаки?) голова облдержадміністрації Сергій Ларін самоусунувся від конфлікту, заявивши про це на прес-конференції, хоча ненав’язлива підказка товаришеві по партії могла б повернути ситуацію в цивілізоване русло.

Таким самим чином — через відмову в реєстрації — було усунуто від боротьби і голову міста Знам’янка єдиноцентриста Віктора Крюкова, тож і тут перемогу регіоналів не назвеш чистою…

Але головна складова їхнього успіху — у зміні команди. Ніякий консерватизм і ніякий тиск не могли б забезпечити ПР серйозний успіх, аби там і далі грали провідні ролі персонажі команди «Гоп!» (дамо їй таку умовну назву), завдяки відчайдушним зусиллям яких Кіровоград здобув сумну славу сотого округу. Цього разу, опинившись поза партійним списком, вони не змогли здобути перемогу навіть у мажоритарних округах, хоча вклали у «свої райони» чималі гроші. Читаючи звіти про їхні зустрічі з виборцями напередодні 31 жовтня, можна було подумати, що в місто завітали чарівники. Поставити двері у під’їзді? Будь ласка! Пластикові вікна? Нема проблем! Дитячий майданчик і лавки біля під’їзду? З великою радістю! Правда, кажуть, один із тих екс-депутатів, дізнавшись про результати голосування у «своєму» районі, наказав зняти дитячі каруселі і викопати лавочки — хай, мовляв, ставить той депутат, якого вони обрали…

До речі, багато хто вважає, що й вибухи напередодні приїзду президента в нашу область сталися не без їхньої участі. Хотіли, мовляв показати, яке нікчемне, на їхній погляд, нинішнє керівництво краю. Та й досвід певний був — жбурляти тортами і яйцями, як це траплялося раніше під час сесій міської ради. Тепер, звісно, вона працюватиме не так весело, бо і в міську, і в обласну раду ПР привела людей поважних — виробничників, керівників солідних підприємств, представників місцевого великого бізнесу.

Їх мали б серйозно розбавити молоді, беручкі й перспективні з партії «Сильна Україна», яка (точніше, її лідер Тігіпко) на минулих президентських виборах здобув у Кіровограді несподівано високий результат — 19 відсотків. Провівши влітку праймериз, партія, вочевидь, розраховувала на не менш значний успіх. Але — не сталося. Три-чотири відсотки — менше, ніж у, здавалося б, остаточно безперспективних комуністів (підбираються до шести), не кажучи вже про «Фронт змін» з його вісьмома відсотками. У чому ж річ? Можна з певністю сказати, що на Кіровоградщині за Тігіпка і його партію голосували як за нову третю силу. Так, власне, він себе й позиціонував. У наших степах йому повірили дуже, бо потреба в новій політичній силі з новими сучасними підходами зріє не перший рік. Але «СУ» виявилася не третьою силою, а дубль-першою. І тому (хоча й черги на дільницях відіграли свою роль) її виборець проголосував ногами. І хоча вже після підрахунку голосів, який тривав довго й нудно (затягування цього процесу аж на п’ять днів, хоча технічно це можна було зробити набагато швидше, не може не викликати підозр), «СУ» закидала міській ТВК, що частину її голосів вкрадено, — тенденція таки очевидна.

Сам Ісус?

Міським головою Кіровограда з великою перевагою (немає потреби ні в перерахунку голосів, ні в судових засіданнях) став висуванець ПР, у недалекому минулому керівник одного з найбільших машинобудівних підприємств області — ВАТ «Червона зірка» — Олександр Саінсус. Жартівники вже пустили чутку, що президент під час візиту на Кіровоградщину, дізнавшись, хто балотується на посаду голови обласного центру, із властивою йому схильністю плутати букви, перепитав: «Хто-хто? Сам Ісус?».

Жарти жартами, але працездатність Олександра Дмитровича, який свого часу виводив великий завод з економічної кризи 90-х, очевидно, відіграла свою роль — до виборчої кампанії він поставився дуже серйозно, провівши чимало зустрічей саме у виробничих колективах і з низовими активістами місцевого самоврядування (голови квартальних комітетів, старші будинків). І хоча в Кіровограді, як і скрізь по Україні, в день виборів траплялися порушення (на дільниці, розташованій у сьомій школі, наприклад, виявлено чистий протокол, наперед підписаний членами комісії), казати про масові фальсифікації не доводиться. І майже двадцять тисяч голосів, поданих за Олександра Саінсуса, можна назвати чистим результатом. Хоча це — трохи більше восьми відсотків загальної кількості жителів міста. Не так і багато, аби почуватися впевнено і здійснювати якісь рішучі кроки.

Це було б так, якби Саінсус представляв якусь маргінальну політичну силу, як трапилося з Володимиром Пузаковим. Але новий голова міста має потужну підтримку депутатського корпусу (переконлива більшість і в міській, і в обласній раді) і голови облдержадміністрації, що дасть йому змогу діяти рішуче. Але в тому, що новий голова — член великої команди, є й певна небезпека, про яку вже нині перешіптуються в кулуарах. Мовляв, обирали його, а кермо незабаром віддасть іншому, молодшому і амбітнішому, за якого кіровоградці не проголосували б, але який фактично керуватиме. Так, власне, сталося з попереднім обранцем жителів обласного центру Валерієм Кальченком. Тож, обпікшись на молоці, дутимеш і на воду…

А тим часом не дуже голосно, але вже заявлено, що в місті буде проведено інвентаризацію земельних ділянок і нерухомості, яка перебуває в оренді. Без сумніву, наведення порядку в цій справі може значно збільшити бюджет міста і відповідно позитивно вплинути на його благоустрій та комфортність. Звісно, за умови, що інвентаризацію буде здійснено на користь територіальної громади, а не, знову ж таки, «своїх» людей. Дарма що в них тепер інші імена.

Уже відомо, що заступниками своїми Олександр Дмитрович бачить одного з лідерів обласної організації «Сильної України» — депутата обласної ради Віктора Андреєва, який за кілька днів до виборів зняв свою кандидатуру на посаду міського голови на користь Саінсуса та депутата міської ради Василя Дзязуха (Союз лівих сил). Цей вибір свідчить, що новий голова міста орієнтується на професіоналів. А це просто необхідно, щоб розвивати міське господарство, яке практично в усіх галузях конче потребує модернізації, оновлення, виведення на зовсім інший рівень розвитку. І тут справді знадобляться наполегливість і терпіння Ісуса…