ПОРОГОВА ДЕРЖАВА НЕ МОЖЕ ЗАЛИШИТИСЯ ЗА ПОРОГОМ

Апатія безстороннього спостерігача російсько-американських суперечок щодо можливої модернізації (чи перегляду) Договору про обмеження систем протиракетної оборони, підписаного ще 1972 року, досить швидко замінилася в Києві пильною увагою до того, що відбувається. І, швидше за все, зовсім не тому, що в українській столиці раптово усвідомили майбутні наслідки руйнації незмінної майже протягом тридцяти років системи міжнародної безпеки у вигляді «гарантованого взаємознищення». І навіть не тому, що у світі з’явилося, за оцінками авторитетних експертних джерел, уже близько тридцяти держав, які володіють ракетними технологіями, а чотири існуючих міжнародних режими з контролю за несанкціонованим розповсюдженням на планеті зброї та чутливих технологій практично не дали очікуваного результату. Річ у тому, що на Україну, яка виявилася практично єдиною державою, що з власної волі знищила неймовірні запаси ядерних боєголовок, перестали звертати серйозну увагу не лише при вирішенні нової проблеми з Договором з ПРО, а й на міжнародній арені в широкому сенсі. Хоч би якими були причини зниження інтересу до України, саме впливовим панам, які приймають рішення у Вашингтоні та європейських столицях, було адресовано деякі досить цікаві заяви українських експертів та офіційних осіб під час минулотижневого «круглого столу» «Подальша доля Договору з ПРО в контексті збереження системи стратегічної стабільності», організованого з ініціативи Ради національної безпеки й оборони України.

«Наріжний
камінь безпеки»
як універсальна прив’язка

Оскільки на початку минулого місяця «ДТ» (7.04.2001) приділило достатньо уваги проблемі навколо Договору з ПРО, а статтю глави Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу Володимира Горбуліна посол США в Україні Карлос Паскуаль не раз назвав «найяскравішим трактуванням проблем навколо Договору, з яким будь-коли доводилося мати справу», обмежимося лише деякими нюансами і коментарями з цього приводу, які прозвучали на «круглому столі».

З одного боку, багато хто вважає проблеми навколо Договору з ПРО занадто роздутими. Приміром, відомий американський експерт професор Стівен Уолт, виступаючи ще торік у грудні перед учасниками Гарвардської програми національної безпеки України, зазначив, що поняття національної ПРО для американців «є мрією», оскільки ще тепер США не можуть її створити. Аналітик висловив стурбованість тим фактом, що необхідність створення США національної ПРО в різний час аргументувалася по-різному: якщо до розпаду СРСР це була боротьба з ним, то сьогодні США планують боротися з Північною Кореєю та іншими державами-паріями. Експерти США підрахували, що наддержава уже витратила на проект підготовки національної ПРО близько 74 млрд. дол. «Це найдорожча і водночас не діюча програма у світі», — підкреслив С.Уолт. Інакше кажучи, цілком очевидне існування всередині великої країни оборонно-промислового лобі цього проекту. Корпорація Boeing уже сьогодні отримала замовлення на астрономічні суми.

З другого боку, нині навіть для такої держави, як США, неможливо створити універсальну систему захисту від усіх, про що прямо заявляли вітчизняні фахівці. Так, за словами В.Горбуліна, створення на Алясці другого району ПРО (Договір дозволяв СРСР і США мати по одному району з розміщенням по 100 протиракет) мало що вирішить у глобальному плані. Отримавши можливість перехопити 50 ракет, район ПРО буде беззахисним проти 150 російських ракет SS-18 (до речі, розроблених і складених в Україні), здатних перетворитися на масований удар, що нестиме 1500 боєголовок. Як легітимний вихід із ситуації заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Анатолій Шевцов запропонував американцям просто розмістити в єдиному районі ПРО Гренд-Фокс угруповання ракет «із дуже великою далекістю», що могли б накрити всю країну.

Водночас іронія міжнародної суперечки, яка набирає обертів, полягає в тому, що протиріччя між Росією та США лежать виключно у сфері політики: амбіції регіональних лідерів, нелегальні трансфери ракетних технологій, зброї, наркотиків і асиметричні дії міжнародного тероризму сьогодні набагато більше турбують Вашингтон, ніж прагнення Москви відродити імперію. Навпаки, той факт, що нові власники ядерної зброї та ракет середньої дальності не є учасниками Договору з ПРО, мають підштовхувати США до створення спільного з Росією протиракетного щита від непередбачуваних фанатиків. Однак поки що Вашингтон не зацікавила всерйоз пропозиція Росії створити європейську регіональну систему ПРО — в основному проти можливих ударів із Південного Сходу. Зате набагато більше уваги до них проявили Німеччина, Франція та Великобританія. Уявлення європейських лідерів про сучасну загрозу безпеці останніми роками вочевидь почало змінюватися — не випадково держави НАТО стали на шлях планування системи ПРО південного флангу Європи, що має вилитися в появу тактичної протиракетної оборони MEADS.

Якщо США штовхають до розв’язання питання прагнення технологічного відриву та промисловці, які очікують замовлень, то Росія має намір виторгувати призупинення наближення НАТО до своїх кордонів, появу поблизу них ядерної зброї. І не виключається формування в Європі союзників, які не йтимуть сліпо у фарватері американського політичного курсу. Ще ніколи раніше не існувало такої унікальної можливості вбити кіл протиріч між США та союзниками. А крім того, з’явилася нова можливість залучити на свій бік Україну.

Поки Київ відігравав роль незалежного спостерігача в цій делікатній справі, його не дуже й запрошували на двосторонні консультації. Попри те, що після підписання 1997 р. у Нью-Йорку Меморандуму про правонаступництво у нашої країни з’явився реальний шанс стати де-юре учасником Договору з ПРО. Якби підписання документа ратифікував Вашингтон. Як уповноважений представник останнього, посол Карлос Паскуаль хоч і запевнив, що новий господар Білого дому налаштований на «докладні консультації» з Україною, однак не знайшов що відповісти з приводу того, чи погодяться за океаном визнати Київ одним із правонаступників договору і чи має наміри конгрес ратифікувати меморандум.

Усе ж після значного зближення з Москвою надії на увагу як мінімум із боку одного зі стратегічних партнерів у Києва з’явилися.

Київ уповноважений повідомити...

Коли на одній з міжнародних конференцій у Москві 1997 р. вже згаданий представник Національного інституту стратегічних досліджень А.Шевцов уперше після отримання Україною без’ядерного статусу заявив, що та все ще здатна створити ядерну зброю, — запахнуло невеликим, але неприємним міжнародним скандалом. Відтак на кілька років ученим порекомендували не нагнітати обстановку.

Табу було знято на початку 2001 р., і провісником знову виявився професор Шевцов, який заявив після форуму експертів минулого тижня: «Науково-технологічний рівень України відповідає рівню порогової держави і за наявності політичного рішення чи в разі отримання відповідного замовлення Україна, за умови фінансування, протягом 5—7 років могла б створити ядерну зброю».

Можливо, ще далі пішов В.Горбулін: «Україна практично є пороговою державою. Той крок, який було зроблено 1993 р., був правильним і дозволив вийти Україні з міжнародної політичної ізоляції. Невідомо ще, як би без цього взагалі існувала Україна. Тим більше то була не наша зброя... А ось чи потрібна нам власна ядерна зброя, варто сісти й подумати...».

Справді, якщо всі вперто намагаються вдати, що Україна ніколи не була третьою ядерною державою на планеті, чому б не нагадати про це знову? Особливо коли йдеться про дуже конкретні можливості отримати замовлення в рамках проекту створення європейської регіональної ПРО. Сьогодні чимало експертів (і не лише вітчизняних) вважають, що без України практично неможливо створити європейську регіональну систему ПРО. І річ не лише в наявності в України двох станцій попередження про ракетний напад (у Мукачевому та Севастополі), а також «Південмашу» — підприємства, яке створювало елементи практично всіх систем раннього попередження в СРСР.

Як вважає В.Горбулін, «якщо врахувати географічне розташування України, то при реалізації проекту створення ПРО в України набагато більший потенціал, аніж в інших держав». Йдеться про те, що ракети, націлені на Європу з Південного Сходу, можуть перетинати територію поблизу України або акваторію Чорного моря (тут уже постає питання і про власне національну безпеку). По суті, глава Держкомісії з питань ОПК запропонував абсолютно нове технологічне рішення в протиракетному спорі, яке не оминає Україну, а саме — створення в рамках проекту європейської системи ПРО системи морського базування. Справді, досі використовувалися лише наземні системи ПРО. Це по-перше. По-друге, український розробник ракет упевнений: нещодавно розроблені в Україні сучасні технічні елементи також можуть брати участь у проекті, приміром, система електронної розвідки «Кольчуга», яка дозволяє «бачити все, що відбувається» на відстані 600 км. Це, на думку В.Горбуліна, «саме придатний діапазон для створення регіональної системи ПРО».

Чи відбувся серйозний крок назустріч діалогу? Кажуть, що на різних рівнях у Москві й у Вашингтоні почало змінюватися ставлення як до можливостей України в спорудженні регіонального протиракетного щита (а колись, може, і глобального), так і до необхідності її участі в розв’язанні проблем безпеки. І хочеться вірити, що через десятиліття після відмови від ядерної зброї Києву не доведеться самостійно розв’язувати свої проблеми безпеки, у тому числі і заявляти про себе шляхом повернення до ядерного статусу.