Помста карабасам. Рада в першому читанні прийняла закон про олігархів

Стрімка деолігархізація від Зе!, про варіанти якої ZN.UA написало першим, нині одержала закріплення в парламенті: 275 депутатів дали зрозуміти, що готові вручити президентові, вже озброєному грізною булавою РНБО, ще й заповітний «золотий ключик». Правда, думки про те, наскільки він золотий і взагалі чи від тих дверей, за місяць бурхливих обговорень законопроєкту дуже розійшлися. Від «смішного папірця, від якого справжнім олігархам ні холодно, ні гаряче», через «єдиний, хто не побоявся», до «законного формування кишенькового реєстру олігархів, який дуже потрібен Наполеону, що вилуплюється».

Отож перш ніж депутати приступлять до шліфування президентського законопроєкту до другого читання, давайте зрозуміємо, що рухає Зеленським.

Ручне керування проти системи

Міністр юстиції Денис Малюська, апологетствуючи законопроєкту, старався і в студії у Шустера, й на засіданні профільного комітету, й у залі парламенту. Під оплески «слуг» президента міністр радісно презентував геноцид багатіям. Проблема лише в тому, що не тільки Малюська плутає великий бізнес і олігархів: притиснути, схоже, зібралися і тих, і інших.

Народ постібався від душі. Оратори фракцій ОПЗЖ, ЄС, «Батьківщини» і «Голосу», що не голосували, в буквальному сенсі підняли на глум президентський законопроєкт, щасливу долю якого, однак, вже було вирішено.

Для тих, хто не стежив за ситуацією в залі, відразу повідомлю: за законопроєкт №5599, крім СН (231 голос), голосували депутати й фракції, підконтрольні олігархам. Так-так, «Майбах» Коломойського дав голоси (18) за «гільйотину» для свого шефа. Плюс — «Довіра» (18) і і позафракційні (8).

скриншот прямой трансляции

Треба сказати, що ексвласника «Привату», який зазнає незручностей і якого «добряче били», давно не цікавлять місцеві іграшкові розстановки. Його турбує винятково Америка. «Але я і її переживу, — уточнює позицію Коломойського наше джерело з його оточення. — Закон про олігархів? Я й так давно олігарх, а тепер нехай ще й Петю помучать».

Але що пропонує закон про олігархів? Та нічого. Жоден реальний олігарх не підпадає під категорію, виписану в законі. От у нас Андрій Веревський або Рінат Ахметов беруть участь у політичному житті? Ні, звичайно. А впливають? Зрозуміло, так. Тільки механізмів, що допомагають довести це, у президентському законопроєкті немає.

Ну, занесли тебе рішенням РНБО в нібито «чорний» список, і що? Олігарху, ти не маєш права фінансувати партії! А я, власне, ніколи й не фінансував. Тобі не можна брати участь у великій приватизації! А що таке велика приватизація? У законах немає такого визначення. У тебе є телеканали? Так вам Головне науково-експертне управління (ГНЕУ) апарату ВРУ написало, що в мене за цим законом нічого забрати не можна… Ти маєш ключовий голос у наглядових радах держкомпаній? І буду мати…. Жодного системного кроку, який по суті обмежує сформовану олігархічну модель, у законопроєкті немає.

Для юриста SCM, приміром, справді неважко буде довести в суді, що Рінат Ахметов до олігархів жодного стосунку не має. Про що сам «найбільший український інвестор», власне, вже привселюдно заявив. Причому допоможе хазяїнові SCM у цьому не лише «корумпований суд», на який списує свою підвищену РНБО-активність Зе!, а й сам закон, написаний рукою гаранта Неконституції.

«Закон має стати тільки першим кроком до ліквідації олігархічної системи в Україні», — пояснює президентський сайт стратегію Зеленського. Передбачається, що на його основі буде розроблено антитрастові закони, закон про лобізм та інші нормативно-правові акти, які «переформатують економічні й суспільні відносини в країні». У переліку є й антимонопольний закон, — яким його бачать творці, ви зможете прочитати в статті Юлії Самаєвої. Повірте, прозрієте.

На все це — десять років? Інакше навіщо пропонується таким терміном обмежити чинність закону? Хоча в нас є своя версія: країну стрімко переводять у ручне керування. Заблоковано інституції та гілки влади, в дії лише булава РНБО й зв'язка золотих відмичок із кишені президента, який збирається на другий термін.

Аналітики ГНЕУ прямо називають закон неконституційним. І це найперше положення у висновку, після якого можна було б оперативно згорнути дискусію: Конституція не передбачає повноважень, якими наділяє «антиолігархічний» закон президента й РНБО. Однак хайп Зеленського на ненависті виборців до багатих, на що він, власне, у цьому разі й розраховує, взагалі виводить Конституцію з переліку чинників, які враховуються при прийнятті рішень. Разом із наївними футболками депутатів Степана Хмари й Віктора Шишкіна, що голосували за першу Конституцію 25 років тому.

Василь Артюшенко, ZN.UA

Ми не сперечаємося, що Конституція — живий документ, який можна уточнювати залежно від потреб історичного етапу розвитку країни. Виправити помилку, зламавши олігархічну модель, яка скувала Україну політично й економічно, — правильний крок. Але чи всі наявні конституційні інструменти вже використано?

Є тільки три чіткі критерії, які могли б реально допомогти президентові впоратися із поставленим завданням: монополізм, неправомірна вигода й політична корупція. І тут, крім десятиліттями атрофованого Антимонопольного комітету України (АМКУ), — а його інструменти ключові в цьому кейсі (!), — повинен максимально ефективно включитися антикорупційний блок (САП, НАБУ, ВАКС). Проблема не в назвах, а в реальній боротьбі з наслідками існування олігархів та їхнім впливом на економіку й політику.

Однак нагадаємо, що у своєму інтерв'ю ZN.UA директор НАБУ Артем Ситник заявив, що «не було жодного випадку, щоб при розслідуванні корупції в парламенті не відбувся «злив» інформації фігурантам». Насамперед по вертикалі правоохоронців і силовиків.

Якби Зеленський реально хотів зламати олігархію, то він зібрав би мозковий центр, здатний забезпечити не лише піар-ефект, але й систему законодавчих змін, а також алгоритм відбору професійних кадрів для поставленої мети. Потрібно розширити повноваження Антимонопольного комітету й антикорупційного блоку? Розширюйте. Але тільки не імітуйте. Олігархам не страшно, ручне управління завжди передбачає можливість домовитися. У нинішній ситуації олігархів не забивають. Їх заганяють.

Хто зверху?

Якщо для країни мало що за такого розкладу змінюється (олігархічна система, по суті, залишається), то для Зеленського важливо, на чиїх умовах буде переукладено договір. Тому ключова фішка законопроєкту — реєстр олігархів. Список тринадцяти, який уже озвучив секретар РНБО Олексій Данілов не закритий. Це просто гарна чортова дюжина.

Для Зеленського ж, на думку тих, хто був його роботодавцем, і тих, хто працював під його керівництвом, — це сатисфакція за принизливі роки корпоративів. Хоча він сам, можливо, цього й не усвідомлює.

Однак ті, хто пройшов школу шоу-бізнесу, коли ліворуч блюють, а праворуч цим же ротом, даруйте, лізуть цілуватися із селебрітіз з телека, зрозуміють. Усе це слід терпіти. Для того щоб забезпечити не тільки себе, а й свою команду. Терпіти панібратство, амікошонство, хамство… Сміятися з плоских жартів хазяїв життя, поки пан Трофимов не одержав валізку з гонораром. Але й потім дуже обурюватися не можна, бо вдруге такі щедрі люди не покличуть.

Реєстр — ознаменування зміни поз. Помста за приниження. Слуги перетворюються на панів, у яких інші цілі. Тепер нічого не треба буде просити. Самі запропонують і самі дадуть. І лояльні ЗМІ. І можливість вчасно купірувати появу альтернативи серед кандидатів на посаду президента. Але підсвідомо це передусім можливість контролювати. Адже всі вже зрозуміли, що Зе! — марнолюбна людина. 

Сайт президента України

Ба більше, для Зе!, який уміє знімати електоральні вершки, але абсолютно не розуміє, як будувати системи, нинішнє голосування і наступне прийняття закону загалом дозволять таке:

• По-перше, поставити велику піар-галочку: він бореться з олігархами. От ніхто до нього, а він — так! Більшість людей (повторюся, які ментально ненавидять багатих) з'їдять закон із задоволенням і скажуть: дайте ще. Рейтинг Зеленського упевнено тримається.
• По-друге, тримати політикум на гачку. Норма про декларування контактів з олігархами — епічна. Усе це можна було б прийняти як потрібний або радикальний захід із лікування української запущеної ситуації, якби Зеленський не вважав себе людиною, для якої і цей закон неписаний. Але от тільки дуже хочеться подивитися на його звіт про зустрічі з Веревським, Єрмака — з Кауфманом, Шефіра — з Ахметовим. Ну, як варіант.

Арахамія як кайфував в алтайських травах ахметовських бань, так і продовжить. Веревський як був «медоносом» Банкової, так і залишиться.

• По-третє, «продати» цей антиолігархічний кейс західному світу й передусім Штатам у переддень зустрічі з Байденом. Фінрозвідки розвинених країн про наших олігархів знають не менше за наші спецслужби. А то й більше. Проте гачок, створюваний появою реєстру, дійсно небезпечний. Реєстр — сигнал для нерукопотискання. Його можна ігнорувати, а за потреби — використовувати. Зокрема в декого можуть виникнути проблеми з виходом на ринки іноземного капіталу.

Лише один приклад: не так давно один із банків ОАЕ несподівано заблокував рахунки українського політика, що живе там і був наближеним до Януковича часів його першого прем'єрства. Причина? Прочитали статтю десятилітньої давності в якомусь виданні про те, що їхній клієнт — махровий корупціонер. І це реально йому нашкодило. А тут аж державний реєстр! На великих ринках, де конкурують рівні з рівних, рядок у такому хіт-параді може дуже дорого коштувати.

…Однак, якщо з мотивами президента й ризиками його візаві все зрозуміло, то зі «слугами народу», які в єдиному пориві відродили монобільшість, є запитання. Депутатська «мінімалка» в 20 тисяч баксів — залізний привід для прийняття командних рішень? Зеленський хоче побороти політичну корупцію методами політичної корупції. Ну-ну… Від Буратіно до Карабаса лише один крок.

Більше статей Інни Ведернікової читайте за посиланням.