Політфутбол-2

Спеціалісти і вболівальники охоче порівнюють колишнього і нинішнього наставників головної футбольної команди країни. Партнери по блискучому київському "Динамо" 70-х вочевидь не схожі. Вибуховий, напористий Блохін був еталоном форварда, чіпкий і холоднокровний Фоменко - взірцем центрбека. Безжалісний "убивця"-голеадор був перед очима. Настільки ж безжалісний "убивця голеадорів" був непомітним і незамінним. Такі гравці не вважаються "зірковими", навіть коли великі. Мірило класу нападаючого - обожнювана вболівальниками результативність, показник майстерності захисника - надійність, рідко оцінена трибунами. Блохін був і залишається уособленням максималізму й амбіційності, Фоменко - втіленням цілеспрямованості та чіткості.

Фоменко був вдумливим гравцем і залишився вдумливим тренером. Цю вдумливість відзначав його колишній наставник Валерій Лобановський, оптимістично відгукнувшись про тренерські перспективи свого вихованця ще 1989-го.

"Що він виграв?" - запитання, яке найчастіше звучить після призначення, Фоменка на посаду кермового збірної. У тому ж таки 89-му він вивів у вищу лігу радянської першості скромну "Гурію" з провінційного грузинського Ланчхуті. Новий серйозний шанс довести свою професійну спроможність випав 93-го. Колишнього гравця "Динамо" покликали відновити підупалу репутацію рідного клубу. 1992-го флагман вітчизняного футболу сенсаційно поступився "золотом" першого українського чемпіонату. А потім швидко і безславно завершив європохід, "влетівши" "Андерлехту" з ганебним рахунком 2:7 за сумою двох матчів. Новий наставник сподівання справдив - "біло-блакитні" виграли першість країни та національний Кубок. І, всупереч прогнозам експертів, гідно поборолися в Лізі чемпіонів із великою "Барсою" Йохана Кройффа. В українській столиці "Динамо" (розпродавши на той час практично всіх своїх лідерів) у меншості (!) обіграло з рахунком 3:1 команду, кольори якої захищали Стоїчков, Куман, Лаудруп. Перший рік у "Динамо" виявився для Фоменка останнім. Як стверджують знавці футбольного закулісся, причиною несподіваного звільнення став конфлікт із президентом клубу Григорієм Суркісом. Про суть конфлікту - невідомо, але те, що чергова кадрова перестановка не пішла на користь ні команді, ні тренерові, - очевидно.

Після цього була ціла низка тимчасових зупинок, найекзотичніші з яких - Бєлгород і Гвінея. Особливої слави не зажив: президентам, із якими працював тренер, бракувало то терпіння, то коштів. А найчастіше - і того, й того.

Збірна - це був шанс, якого він, можливо, чекав усе своє життя. І який тим більше цінує. Зміна наставника Федерації футболу, що відбулася рік тому, у вересні 2012-го, такий шанс йому надала. Поява біля керма ФФУ Анатолія Конькова (ще одного партнера по зірковому "Динамо" 70-х, з яким Фоменко, наскільки відомо, всі ці роки підтримував дружні стосунки) значною мірою визначила вибір на користь тренера, багатьма вже призабутого.

Дослідження думки футбольних уболівальників, проведене Київським міжнародним інститутом соціології у серпні нинішнього року (метод телефонного інтерв'ю, 1450 анкет) з ініціативи нашого тижневика, свідчить про досить високий рівень довіри вболівальників до головного тренера національної команди.

43%, швидше, задоволені грою збірної під керівництвом Фоменка, 20% - задоволені повністю. Відносне незадоволення висловили 19%, зовсім незадоволених - тільки 7%. 10% вагалися з відповіддю. Залишається припустити, що у разі вдалого результату у двобоях із англійцями та поляками оцінка роботи коуча буде вищою. І залишається сподіватися, що у разі можливих невдач Фоменка (який покликаний під прапори збірної в пожежному порядку і вже зробив більше, ніж від нього очікували) не призначать "стрілочником". І дадуть можливість завершити те, що він, по суті, лише розпочав, - створити команду, яка поєднуватиме яскраво виражену бойовитість із тактичною виучкою.

Слід зазначити, що рік тому, згідно з аналогічними дослідженнями, проведеними тим-таки КМІС, наставник збірної мав більшу шану у вболівальників. У квітні 2012-го Блохіним були повністю задоволені 32%, швидше, задоволені - 47%, кількість зовсім незадоволених його роботою обмежувалася лише 3%. Але справедливості ради визнаємо: ці цифри були не так реальною оцінкою його роботи, як авансом. Блохін прийняв команду за рік до опитування, за його плечима було тільки 13 "товарняків", з яких, до речі, шість програно. Але надворі стояв переддень домашнього Євро, країна жила спогадами про успіхи збірної Блохіна зразка 2005/06, вірою у його фартовість і сподіваннями на нові звершення. Тоді 46% вважали, що нашій команді до снаги вийти у чвертьфінал, а 16% півфінал першості континенту вважали цілком посильним завданням…

Локальні (сподіваємося, поки що) успіхи команди Фоменка - один із небагатьох приводів порадіти за наш футбол. Скандали й проблеми йдуть вервечкою. Ганебне вигнання "Металіста" з єврокубків за давній "договорняк" із "Карпатами", недавня дискваліфікація київського "Динамо" за расистські гасла вболівальників, відлучення від футболу судді Кузьміна (за пияцтво!), загибель "Кривбасу", фактичне банкрутство "Арсеналу", повільне вмирання "Таврії".

Зовсім свіжа історія - чутки про "сплав" "Говерлою" матчу з "Карпатами". Ініціатори скандалу пізніше свої заяви дезавуювали, проте осад лишився. І у ФФУ вже почали акуратно говорити про те, щоб скоротити Українську прем'єр-лігу до 12 команд. Слід гадати, для зменшення кількості "госпрозрахункових" команд і зниження числа проблемних матчів. Під "госпрозрахунковими" командами ми розуміємо ті, гравці котрих, не завжди регулярно отримуючи зарплату, заробляють як можуть.

Втім, механічне скорочення навряд чи зніме проблему "дивних" матчів і вирішить проблему належного фінансування. Навіть клуби, що належать мільярдерам, переживають не найкращі часи. Комплектування донецького "Металурга" Тарути далеке від бажаного, у "Ворскли" Жеваго - ситуація ще гірша. Новінський, здається, досі не розуміє, як дав Ахметову вмовити себе взяти на плечі турботи про "Севастополь". Фірташ остаточно втратив інтерес до "Таврії". "Металіст" після того, як пішов Ярославський і клуб перейшов під фактичний патронат "сім'ї", фінансується, як висловився у приватній розмові один тренер, "ривками, дивно й нелогічно. Відчувається, що до керівництва команди прийшли люди, надто далекі від футболу". На що вже багатій Коломойський, але масштаб трансферних витрат "Дніпра" не дає підстав говорити про очевидне прагнення брати нові висоти. Команда на ходу, інколи видає блискучі матчі, та ось уже котрий рік погоду в ній роблять переважно гравці, котрі з різних причин у різний час не прижилися в "Динамо" й "Шахтарі". А в тому, що Ігор Валерійович зараз став ще ощадливішим, ніж раніше, можна переконатися на прикладі "Кривбасу" та "Арсеналу".

Футбол залишається світом великих грошей, проте охочих витрачати ці гроші - дедалі менше. А отже, "дивних матчів" менше не стане. Скажімо, шість гравців, які належать "Шахтарю", грають в оренді у "Севастополі", ще 12 - в "Іллічівці". Нікого ні в чому не звинувачуємо, але чи варто в такому випадку офіційним особам чемпіонату ображатися на тих, хто публічно сумнівається у наявності власне боротьби у матчах деяких команд?

Відомий футбольний експерт із Росії Олександр Бубнов, який заявив: "Коли "Шахтар" щось і купує, то це їхня стратегія ведення війни. Проблема не в "Шахтарі", а в тому, що президенти інших команд продаються…" - може, й різкуватий. Але якщо й різкуватий, то, власне, зовсім трохи…

Обрання Анатолія Конькова головою ФФУ багато хто називав "політичною перемогою" Ріната Ахметова. У футболі, як я вже писав у попередньому числі DT.UA, політики, на жаль, більше, ніж хотілося б.

Скажімо, невдала гра чудово укомплектованого "Динамо" - суто футбольна історія. Навіть при тому, що судді нинішнього року до "біло-блакитних" відверто небайдужі. Арбітри тримають динамівців у тонусі в кожному матчі, і вочевидь не з власної ініціативи. Але претензій до команди це не знімає. Пошлемося на наше дослідження.

Рішення судді Швецова, який "не помітив" удару Тайсона, що травмував Ярмоленка у грі "Шахтар" - "Динамо", назвали повністю несправедливим 32% опитаних уболівальників, швидше несправедливим - ще 31%. Цілком справедливим назвали тільки 7%. 39% вважають, що рішення Швецова допомагали гірнякам, 4% - що вони допомагали динамівцям. Але при цьому 56% упевнені: суддівство не вплинуло на результат матчу. Упереджене суддівство ускладнює гру, але воно її не виключає.

Приклад - той-таки "Металіст". Після зміни власника арбітри помітно лояльніше ставляться до харків'ян. Але в грі з "Шахтарем" служителі футбольної Феміди вже не були такими чуйними. Колишній суддя ФІФА Сергій Шебек переконаний, що в поєдинку чемпіонів і віце-чемпіонів рефері Євген Арановський не дав два (!) очевидних пенальті у ворота "помаранчево-чорних". Але "Метал" усе одно не програв.

У "Шахтаря", висловлюючись мовою Бубнова, своя стратегія ведення війни. Скандал навколо Хачеріді - частина цієї війни. Не так потрібен був гірнякам сам футболіст, як метушня довкола нього. Вибили з колії провідного виконавця команди суперника, посіяли чвари в колективі, ускладнили стосунки між гравцем та тренером, гравцем і президентом. У "Динамо" до такого "тролінгу", схоже, були не готові.

І не тільки до цього. А все так добре починалося - купили всіх, кого хотіли. Звідки гроші? Всі вказують на Фірташа, але при цьому сумніваються, що десятки мільйонів доларів - адекватна ціна за спонсорство. Тим часом і приводу говорити про входження олігархів до числа власників ФК ніби немає. Тоді в чому причина такої добродійності? Версій, хай і не підтверджених, дві. Перша - Фірташ вкладає кошти у формування нового, позитивного іміджу. З тією ж самою метою, мовляв, він щедро жертвує й на церкву. Версія друга: політичне угруповання, до якого належить Фірташ, інвестує в середовище, вороже його політичним опонентам. У певному сенсі, динамівські вболівальники - в авангарді противників "донецьких". І не тільки у футбольному сенсі цього слова. Недарма ж фани "біло-блакитних" носять прізвисько "хохли". Недарма вони ігнорували сумнозвісний "об'єднаний турнір".

Політика, а точніше - біляполітичні інтриги, втрутилися в керування вітчизняним футболом. Коньков, з огляду на свої професійні риси, не міг бути класним управлінцем. Він просто краще за інших годився на роль "не людини Суркіса", а саме цим критерієм керувалися ті, хто управляв процесом переобрання глави ФФУ рік тому. Григорій Михайлович - далеко не ангел, але й вішати на нього чужі гріхи теж не варто. "Суркіс, гори в пеклі!" - закликали вболівальники "Металу" після дискваліфікації любимої команди. Думаю, обрали не ту мету. Скандал про "сплав" матчу з'явився в той момент, коли якісь біляфутбольні діячі затіяли дострокову відставку Суркіса. І скандал цей мав скомпрометувати тодішнього главу ФФУ в очах УЄФА і позбавити Платіні можливості захищати футбольного начальника України. Але Суркісу скандал не зашкодив. Зашкодив "Металістові", який заслужено завоював право вперше зіграти у Лізі чемпіонів. Погіршила ситуацію упертість нових господарів клубу, яка заслуговує кращого застосування. Адже відомо - з Лозанною марно сперечатися. "Стяуа" вчасно визнала вину - й отримала умовно. Але "господарі життя" вирішили загострити. І нарвалися.

ФФУ в цій ситуації теж виявилася не на висоті. Бо там нині - не те щоб безвладдя, а, швидше, хаос. Анатолій Попов, який розраховував бути "сірим кардиналом" при "весільному генералі", не отримав необхідної влади. Тому що Коньков бути "весільним генералом" не хоче - у колишнього зіркового футболіста заграло гаряче. Кермувати як слід він не може, немає навичок і досвіду. І не кермувати не може.

Не дивно, що з таким керівництвом проблема суддівства постала особливо гостро. І не в Колліні тут річ. Він якраз поламав схему, яка тривалий час годувала багатьох людей, зруйнував призначення суддів як системний тіньовий бізнес. На зміну системній корупції прийшла анархічна. Ось і "плавлять" італійця чиновники, котрі залишилися без кровних. Навряд чи він знає, як із цим боротися. Навряд чи він знає, як відучити всіх наших суддів брати гроші. І навряд чи прагне цього знання. Як зазначив спортивний журналіст Андронов, "Колліна ж не наймався змінювати український "пізній феодалізм".

Це повинні змінювати свої. Ось тільки хто?