Політекономія для потопаючих

Одна з найбільш прибуткових і затребуваних професій у кризовий час — ворожка. Було не раз перевірено часом, починаючи із Середньовіччя і закінчуючи кінцем XX століття.

Окремі спеціалізації професії — віщунка, ясновидиця, хіромантка і провісниця. Іноді застосовують збірний термін «відьма». Причому професія ця не обов’язково жіноча — за часів рівноправності вона може використовуватися чоловіками.

Але, збираючись вдатися до цієї прибуткової сфери діяльності, будьте готові регулярно відповідати на запитання клієнтів, яке раніше мучило підводників або потопельників: «Де дно?» І зрозуміло, про яке дно йдеться.

Про духів

Покрутіть тарілочку. Пам’ятаєте, на початку XX століття в напіврозваленій Російській імперії вечорами полюбляли викликати духів? Зазвичай звали одного з покійних імператорів. Іноді він навіть давав знаки. Якщо вірити старим радянським фільмам — несприятливі.

Викликайте духів. Для початку викликайте дух старика Маркса. Він має дуже втішатися тим, що відбувається, оскільки воно багато в чому є підтвердженням його тез із бестселера «Капітал».

Економічно підкутий хіромант викликає старого Кейнса. Готуйтеся вислухати лекцію з часто повторюваною фразою «Я ж вам казав!»

Викликайте останнього російського царя Миколу II і запитайте, як швидко розвалиться, здавалося б, потужна імперія за бездарного керівництва і зовнішніх загроз. І що вийде, коли придворні заклопотані внутрішніми розбірками, а не повсякденною роботою.

Про те ж поспілкуйтеся з першим українським президентом Михайлом Грушевським.

Запитайте для повноти картини Фелікса Дзержинського, якими методами встановлювалася влада народу на уламках успішної колись держави. Якщо не боїтеся, звісно, його викликати...

Попитайте батька Махна, що робить простий селянин, втрачаючи засоби до існування і маючи гвинтівку. Від батька особливо було б цікаво послухати про методи перерозподілу суспільного багатства з поправкою на вільний продаж пневматичних пістолетів, а не трилінійок.

Зверніться, якщо любите читати, до Максима Горького. А краще просто перечитайте п’єсу «На дні». Взагалі-то вона не про те, але п’єса хороша, життєва.

Ви запитаєте, а навіщо нам ці історичні персонажі і який стосунок вони мають до дна кризи?

Відповім — усе це на майбутнє. Мислителі потрібні для розуміння того, яким чином із кризи можна вибратися і, найголовніше, що буде після неї. А полум’яні революціонери і їхні жертви — для розуміння того, що саме відбувається в момент зустрічі з дном.

Не вірите ворожкам? Згадай­те початок 90-х, якщо були у свідомому віці, або спитайте у старших. Згадайте, зокрема, зміну тричі за день курсу купонокарбованця, імпортну каву на базарі з-під поли, обмін десяти батарей на три кілограми м’яса, зарплати по 50 доларів і квартири по 20 тисяч. Ви запитаєте: ми повернулися назад? Ні, ми рухаємося по спіралі, і саме проходимо ту ж точку, коли дивитися згори, але на новому рівні. Без червоних піджаків і наївного інтересу «що ж таке капіталізм?».

Про економіку

Де дно, не знає ніхто. Цього висновку можна дійти, проаналізувавши заяви політиків, політологів, економістів і практиків. Це, загалом, не свідчить про їхню профнепридатність. Це свідчить насамперед про недоліки освіти.

Яка вчила людей знань, а не вміння учитися як мінімум на своїх помилках, а також знаходити виходи з нестандартних ситуацій. Ситуація нестандартна, аж далі нікуди.

У принципі єдиним на сьогодні освоєним способом боротьби з кризою у світі є килимове грошове бомбометання, розміри якого в США сягнули 800 млрд. дол., у Росії — 80 млрд. дол., і немає йому поки ні кінця ні краю.

Принципи цього бомбардування періодично піддаються сумнівам, та й самі його виконавці типу Поулсона змінюють іноді орієнтири.

Власне, це робить і Нацбанк України, але це той самий випадок, коли поняття «ризикові ринки» має значення. Останні долари країни прагнуть із ризикової зони переміститися у відносно надійну.

Багато вже поставлено запитань про те, як би домогтися того, щоб виділене банком рефінансування доходило до реального сектору. Умови там сякі-такі банкам зафіксувати, контролювати процес. Сперечатися про це будуть довго, а гроші продовжують іти, м’яко кажучи, непрозоро, але безперервно і цілеспрямовано... на Захід. Злі язики твердять, що якісь нещасні 3,5% від обсягу рефінансування повертаються потім.... Ні, не в Нацбанк, але, як той казав, «тепло».

А поки керівництво країни дивується: «Як же так?» Гроші бан­кам дали, вони хутенько на бір­жу, купили долари типу для клієнтів під критично-імпортні контракти на кшталт придбання газу аргону для повітряних кульок (наприклад). І долари благополучно поїхали з країни (а гривні, витрачені на міжбанку, повернулися в НБУ) або переповзли в інший банк. «Егоїсти», — ображаються на банкірів так, як кволий татусь ображається на дорослого сина-лобуряку, боючись сказати зайвого, аби не дістати по голові.

Цікаво також простежити шлях готівкового долара в умовах його браку. Він приходить
з-під подушки людини (беремо ідеальний варіант) у банк, а потім у нього всього два шляхи.

Перший — піти в безготівковому вигляді знову-таки за газ для кульок у країну-виробник. Газ для кульок узято як приклад тому, що безслідно розсіюється. А також, аби було зрозуміло, де гроші для закупівлі газу природного.

Або перейти з банківської каси до міняйл, які продадуть його тим, хто збирається їхати за кордон, або погасити валютний кредит, або покласти в подушку. Хороший з’явився вираз — зберігати в скляній подушці. У гібриді подушки і банки.

Таким чином, долар вирушає за кордон країни або повертається в банк, або виводиться із обігу. Одним словом, здебільшого він не надходить, як декларувалося, у реальну економіку.

Так рефінансувати банки можна довго, і ця емісія (назвімо речі своїми іменами) є лише прискорювачем виведення валюти з країни.

Тепер про курс. Зростання рефінансування (кредитування, допомоги — як хочете, так і назвіть) за законами логіки не дасть змоги дізнатися реальний курс долара, до чого тепер нібито прагне НБУ. Раніше він прагнув падіння утримати. Чого він буде прагнути наступного тижня, не відомо нікому.

Оскільки надходження від експорту, як ми знаємо, падають, цей процес не дозволить зафіксувати якогось реального значення, а потім його утримати, як логічно пропонував Сергій Тігіпко. Гривня продовжить вільне падіння, імпортери, зокрема критичні, будуть у постійному шоку. Ну а далі — решта принад, які супроводжують тривале різке падіння національної одиниці.

Оскільки пророкування апокаліпсису вже набридли, стосовно фінансового ринку потрібні конструктивні пропозиції. Насамперед слід зрозуміти, що простих і безболісних виходів із ситуації нема. Також бажано домогтися того, щоб народ здебільшого не потерпав сильно, а тільки відчував незручності. Це цілі. А тепер про шляхи їхнього досягнення та обов’язкові умови.

Сьогодні дуже гарний час для дедоларизації економіки. Тим більше що цей процес уже відбувається де-факто. Держава за нинішніх умов зобов’язана цей процес максимально прискорити, бо повільне сповзання з голки завдає справді серйозних мук.

Умова перша. Необхідно посилити валютний контроль, і насамперед контроль за використанням валюти банками та їхніми клієнтами. Слід чітко визначити перелік товарів, справді критичних для економіки, і валюту виділяти тільки їм. Для цього в банках мають з’явитися комісари з набуттям права контролю за валютними операціями банків. Можна покласти цю функцію на Держфінмоніторинг, можна на добровільні народні дружини — байдуже, головне — у розпорядженні комісарів має бути червона кнопка, що зупинила б «егоїстичний» переказ.

Друга, і найбільш спірна. Необхідно де-факто закрити міжбанківський валютний ринок і зосередити валюту в Нацбанку. Я вже чую обурені крики учасників ринку, які не бажають залежати від товариша з Нацбанку й обмірковують розмір хабарів. Звісно, один дядя не повинен розподіляти валюту, це має робити валютна рада. Тож і її можна корумпувати, скажете ви. У принципі корумпувати можна все — ми говоримо про механізм, а про обов’язкову умову роботи цього механізму — нижче.

Третя. Запровадити 100-відсотковий продаж валюти експортерами. На закиди «Та тоді ніхто валюту в країні повертати не буде» є проста відповідь: «І тепер хто хоче, той не повертає». Повертається валюта лише для оплати поточної діяльності, а вона, даруйте, відбувається в гривнях.

Четверта. Репресувати валютних міняйл. Якщо треба, запровадити кримінальну відповідальність за незаконні валютні операції і застосовувати цю статтю уперто і наполегливо.

Ці противні лібералам заходи за нинішніх умов конче потрібні, оскільки максимально прискорять процес дедоларизації. Так, це обмежить доступ до долара населенню, але цей доступ, повірте, і так незабаром буде припинений через брак цього самого долара.

Так, це дуже неприємно для тих, хто має намір виїхати за кордон. Але, з другого боку, для відряджень валюту можна буде знайти і передбачити особливий механізм її придбання. А що стосується відпочинку... На певний час доведеться знову їхати відпочивати до Криму.

Валютні кредити, з другого боку, можна буде перерахувати в гривню. Дуже хотілося б при цьо­му уникнути конвертації в гривню валютних депозитів і обмежитися принаймні виплатою в гривнях відсотків за ними. Чому уникнути? Тому що держава мусить все ж таки берегти населення, воно й так потерпатиме.

Так, скоротиться завезення в країну споживчого імпорту, і те, до чого ми звикли — побутова техніка, автомобілі, одяг тощо, — стане малодоступним. Так, але це плата, яку повинне заплатити населення. Доведеться купувати українське. І то вже буде не заклик, а вимога. Коли цих заходів не вжити терміново, з країни виїде вся наявна валюта, і говорити не буде про що.

Є безліч речей, які, на наш погляд, робити треба, але не заглиблюючись у податкові послаблення. Згадаймо лише про простих людей.

Затиснувши народ в одному місці, в іншому треба відпустити — припинити репресії проти торгівлі, зокрема й вуличної. Треба зрозуміти, що в нових умовах саме вулична торгівля стане єдиним засобом існування багатьох українських громадян.

Треба перестати ганяти нещасних бабусь, які торгують сигаретами, запихати торговців у малі архітектурні форми. Нехай торгують, нехай буде максимальною пропозиція товарів.

До речі, про бабусь. Час би вже комусь подбати про такий важливий захід, як організація безкоштовного харчування для пенсіонерів. Тому що навіть коли все піде шляхом друкування грошових знаків, їхня пенсія не наздожене зрослих цін. А коли не піде, вони не завжди будуть отримувати свою пенсію.

Опікуватися цим може і центральна влада, організувавши через Пенсійний фонд роздачу талонів на харчування й зобов’язавши кафе і ресторани безкоштовно годувати малозабезпечених. Це може зробити місцева влада, зобов’язавши до цього місцевий бізнес. Часи такі.

Зрештою, багато хто любив поговорити про соціальну відповідальність бізнесу — от і будьте відповідальні.

А тепер найголовніше — про обов’язкову умову реалізації запропонованих заходів. Вона називається — наявність у країні влади в цілому і правоохоронних органів зокрема.

Гаразд, це звучить утопічно. Добре б, бодай натяк був з боку влади, що вона існує. А ось органи мусять зайнятися своєю безпосередньою справою. Тому що, звичайно, комісара в банку можна купити, валютну раду можна купити, міліціонера барига зможе купити, баксами можна буде торгувати на кожнім розі й усіх можна купити...

Можна. Але треба усвідомити, що коли всіх купити сьогодні, завтра купувати буде нікому, нікого і не буде за що.

Про політику

Само собою, катаклізми в економіці змінюють політичний ландшафт. Але не за принципом: «А тепер — молодь». Молодість — поняття відносне.

Останні кілька років політологи і частина населення сумували з того, що, мовляв, немає у нас ідеологічних партій, що у нас політики відрізняються тільки статтю і віком, що у нас політичні сили міряються харизмами лідерів, які ведуть за собою в парламент секретарок, водіїв і бандитів.

Справді, було недобре. Якось дуже швидко перетікав народ із групи підтримки Віті до групи підтримки Юлі, а партії в нас давно стали фан-клубами.

Гарна новина полягає в тому, що ця проблема може вирішитися в недалекому майбутньому.

Це коли в країні було все «більш-менш», коли роздувався кредитний пухир, коли сплачували гроші з повітря, коли добробут народу зростав — тоді політика була шоу-бізнесом.

Тоді ввечері народ міг відпочити після трудового дня, подивившись одну з численних «Свобод», вболіваючи за свого, розуміючи при цьому, що це шоу жодним чином на його життя не вплине. Життя і так якось владналося.

Тому що говорили вони про речі, які загалом мало на що впливали, і цікаві були виключно як типажі.

А самі типажі боролися харизмами, із завмиранням чекали рейтингів і напружено вдивлялися в графіки підтримки, адже продовжували жити в передвиборному режимі. Харизмами вони боролися, оскільки їхні погляди справді мало кого хвилювали (вони ж лицедії), а хвилював лише ступінь зачарування.

Але коли з навколишнім життям відбуваються відверті негаразди, вечір перестає бути томливим, а стає напруженим і нервовим. І народ цікавлять не враження, а відповіді на питання, які ставить життя. Дуже прості і життєві питання: робота, зарплата, пенсія, ціни, долар (поки що), товари. Конкретне запитання: «Де це все?»

І це той випадок, коли вже не скажеш про плани грандіозних перетворень. Потрібна проста і зрозуміла відповідь, що робити будемо? І не в наступному році, а завтра зранку.

А оскільки чотири політичні сили з п’ятьох парламентських сповідують ідеологію «соціально орієнтованої ринкової економіки», то відповідати на це запитання повинні будуть насамперед вони. Бо це саме вони в різний час керували цією країною і довели, у свідомості багатьох, країну до стану, коли вона стала найбільш вразливою перед світовою кризою.

Тільки одна політична сила (у свідомості народу, підкреслюю) за це відповідальності не несе. Це Компартія України, прошу любити і шанувати.

Загалом тема «лівого повороту» розбиратися буде ще довго, адже неполадки в капіталізмі природно підвищують популярність лівих ідей. Але в наших умовах Петро Миколайович Симоненко як єдиний політик, котрий 15 років обстоював привселюдно ущербність капіталізму, безперечно стає найперспективнішим. Маючи на думці, що Наталія Михайлівна Вітренко, напевно, зійшла з дистанції.

І останні опитування, які свідчать про дворазове зростання популярності КПУ в Донбасі ще у жовтні, це підтверджують. І Партія регіонів у цих умовах виявляється зненацька притиснутою до стінки.

Усі ми знаємо, що головним її оргресурсом завжди були директори заводів, майже всі як один члени Партії регіонів. А тепер скажіть, як в умовах переходу на дводенний робочий тиждень (у кращому разі) директор переконає робітників голосувати за тих, хто давно перебуває в парламенті і, серед інших, відповідає за те, що відбувається в країні? Що він їм зробить? Премії позбавить?

А як переконати голосувати вже четвертий раз за тих же самих політиків жителів міста, у якому зупинився єдиний містотворчий комбінат? Отут уже не допоможе і «коригування» результатів залежно від складу виборчих комісій. Стільки не відкоригуєш.

Усе це стосується не тільки Партії регіонів (просто вона постраждає більше за інших), але і всіх партій, основою яких є капітал. І «Нашої України», і Блоку Юлії Тимошенко, хоча БЮТ, напевно, збереже частину прихильників, котрі, як і раніше, зачаровані лідером. Та й сама Юлія Володимирівна органічна саме в образі захисниці простих людей від лютих олігархів. І талант її спроможний перевести вогонь із системи, до якої вона теж має безпосередній стосунок, на тих, хто «вкрав народні гроші».

Якщо вибори, не дай боже для цих партій, усе ж відбудуться, а спонсори не зможуть набити передвиборні фонди справді великими грошима, а органи влади будуть більше стурбовані тим, як не потрапити під народний трактор... Отоді і вийдуть на перший план ідеологічні партії.

Щоправда, не праволіберальні, отака халепа. Бо їхній базис, середній клас, який трохи піднявся за останні роки, знову буде змушений повернутися у первісний стан. У цьому стані якось важко сприймаються ідеали лібералізму.

Настає час простих відповідей на прості запитання. Найбільш прості відповіді в комуністів — на сході, в Олега Тягнибока — на заході (той же соціалізм, але з національним ухилом).

Ще має непогані шанси Леонід Черновецький: по-перше, він теж ніби ні до чого, а по-друге, народ у кризові моменти історії тягнеться до людей з... як би це сказати... незвичної манери поводження.

Отож вибори, чим пізніше вони будуть проведені, тим опукліше зафіксують початок зміни еліт. Довгоочікувана поява нових лідерів.

Ви хотіли інших лідерів? Пробачте, вам не пощастило. Приходьте через кілька років.