ПОДЗВІН ПО ПАРТІЯХ ВЛАДИ

31 березня жителі невеликої Тернопільщини, як і під час попередніх парламентських та президентських виборів, виявляли досить високу активність. За кілька днів до цієї дати Тернопільське відділення Соціологічної асоціації України, яке впродовж двох останніх місяців щотижня проводило моніторинг виборчої активності, опитуючи близько 400 осіб як у місті Тернополі, так і в сільських округах області, оприлюднило останні результати: зголосилися прийти проголосувати понад 80 відсотків виборців краю. Прогнози справдилися один до одного.

Із 33 учасників виборчого процесу блок Віктора Ющенка «Наша Україна» здобув перемогу більш ніж блискучу. Його підтримали 69,3 відсотка виборців, які взяли участь у голосуванні. У тому, що блок із 10 різних партій-засновників стане переможцем виборчих перегонів на Тернопіллі, не сумнівався ніхто. Тернопільщина — одна з найбільш національно свідомих областей. І тут, навперекір висновкам Леоніда Кучми, національна ідея таки спрацювала і працює. Велику прихильність виборців до «Нашої України» підтверджує різне використання її назви або слогана «Не словом, а ділом» чотирма із двадцяти кандидатів у народні депутати, які балотувалися по місту Тернополю. Віктор Ющенко, перебуваючи в області, розцінив цей плагіат як одну із загроз дезорієнтації виборців і тому гнівно засудив провокаторів: вони відбирають голоси у справжніх кандидатів блоку.

Та для «Нашої України» склалося все чудово. Окрім переконливої підтримки в голосуванні за партійними списками, вона успішно провела до парламенту кандидатів в усіх п’яти мажоритарних округах. Ігор Тарасюк — почесний президент компанії «Миронівський хлібозавод», народний депутат України, Михайло Полянчич — віце-президент компанії «Рейлінг-консалтинг», Олег Гуменюк — голова ТзОВ «Тернопільхлібпром» (колишній хлібозавод №2) і заступник начальника обласного управління у справах преси та інформації Іван Стойко — випередили своїх найближчих суперників на 15—20 тисяч голосів. А ректор Тернопільської академії народного господарства Олександр Устенко, який кандидував у Тернополі, «відірвався» майже на 23 тисячі голосів. Вийшла така собі імпровізована гра в одні ворота. Чому так сталося?

В останній місяць уже стало очевидним: відверто опозиційний «Блок Юлії Тимошенко», популярний у західних регіонах України, явно не дотягує до «Ющенка». Він має симпатиків серед найбільш протестного електорату, знедолених людей, яких на Тернопіллі більш ніж достатньо. Проте відчутно програє в іншому. Його штаби не проводять широкомасштабної, комплексної рекламно-агітаційної кампанії. А кандидати до рад різних рівнів, використовуючи гроші Києва, працюють майже виключно на себе. Та передвиборна робота висуванців БЮТи була недостатньо професійною. Дехто, як, наприклад, один із всеукраїнських лідерів партії «Собор», явно недооцінив важливості власної PR-кампанії, а покладався лише на дружні стосунки з Ющенком, сподіваючись «вламати» Віктора Андрійовича зняти з округу свого кандидата. Інший кандидат до ВР у Тернополі, полум’яний публіцист, голова комітету захисту УГКЦ Ярослав Демидась, який балотувався до Верховної Ради за підтримки «Блоку Юлії Тимошенко» і фінішував другим, зробив собі і блоку кілька ведмежих послуг. Він упродовж року вів «Колонку від Демидася» в найбільш тиражній обласній газеті «Вільне життя», гнівно тавруючи «антинародний режим Кучми» і викриваючи зловживання нинішнього голови облдержадміністрації Василя Коломийчука (нецільове використання бюджетних коштів, привласнення службового автомобіля тощо). Проте борець за правду прозоро натякнув про їх коріння. В одній з колонок він переконує читачів, що нарешті зрозумів, хто в області господар: це — нинішній голова обласної ради Василь Олійник, з яким у губернатора відносини дуже натягнуті. А на запитання кореспондента «Вільного життя» «Чи ви справді таємний агент спецслужб?» пан Демидась відповідав чітко: «Заради воістину вільної України готовий служити і явно, і таємно». Внаслідок такої пропаганди — програш усіх кандидатів-мажоритарників. Але «Блок Юлії Тимошенко» помітно витягнула непересічна популярність самої леді Ю. та інших відомих осіб у партійному списку. Він здобув на Тернопільщині 18,85 відсотка голосів виборців.

Нищівна поразка виборчого блоку «За єдину Україну» в регіоні не могла приснитися ні владі, ні її симпатикам-виборцям. Блок не подолав навіть 2-відсоткового бар’єру(1,86%). У зовсім не лівому регіоні до нього впритул наблизилася Комуністична партія України — вона здобула півтора відсотка. Не змогла розчулити сердець виборців навіть переорієнтація «За єдУ» на національну ідею, про що заявляв на з’їзді блоку лідер «За єдУ» Володимир Литвин. Не допомогла пропрезидентським партіям і філософія «стабільності як запоруки добробуту». Любов до влади у західних регіонах з роками не міцніє. Адже на попередніх парламентських виборах, у 1998 році, тоді ще окремі складові необ’єднаних «заєдистів» здобули в області на кілька порядків голосів більше: Аграрна партія України — 4,11 відсотка, НДП — 4,46 відсотка. Підстави для нинішньої любові до власть імущих справді треба шукати зі свічкою. Місцевого пасиву для них нагромадилося під зав’язку. За результатами минулого року, зарплата в області була найнижчою в Україні — 190 гривень, регіон вийшов на друге місце із безробіття в державі, селяни отримують досить малу плату за оренду землі і майна.

Але влада різних рівнів, не усвідомлюючи того, сама вирішила познущатися з населення. Адміністративний Київ виставив по мажоритарних округах Тернопільщини кандидатів вельми провальних: хоч вони є добрими господарниками, менеджерами в «Нафтогазі України», в системі Укрзалізниці, проте далеко не дотягують до рівня публічних політиків, не вміють вести діалог з людьми. Їй залишилося лише дивуватися, чому не переконало громадськість завершення газифікації в окремих селах північних районів Тернопільщини або відновлення незадовго до виборів 70-кілометрової ділянки залізниці Тернопіль—Скалат. А перші особи місцевої влади, облдержадміністрації виявилися ще більш недалекоглядними. У Тернополі вони підтримували керівника ВАТ «Ватра», підприємства, на якому кількість працівників за останні роки зменшилася на п’ять тисяч осіб і яке повністю втратило ринки побутових світильників, а в одному з сільських округів — заступника начальника обласного УВС, що є симпатиком багатьох українських та російських естрадних виконавців, але не в силі схилити більшість виборців на «користь міліції». Місцева адміністрація явно прорахувалася, замінивши популярність своїх висуванців кількістю наданих їм послуг або, що не виключено, відстебнутих грошей.

Можна впевнено сказати — на Тернопільщині влада вибори програла. Але, підсвідомо відчуваючи агонію авторитету, вона спробувала якщо не до кінця використати адміністративний ресурс, то принаймні його надкусити. В області налічується близько 4500 в’язнів, позбавлених можливості попередньо ознайомлюватися з програмами і особистостями учасників виборчого процесу. І їм начальство підказало-таки, як «правильно» голосувати. Бо як розцінювати той факт, що, наприклад, на дільниці у Збаразькій виправно-трудовій колонії із 1285 виборців, які проголосували, 1175 віддали голоси блокові «За єдину Україну», а вже на сусідній, 19-й дільниці із 1081 виборців «За єдУ» мала лише 17 прихильників. А у Чортківському слідчому ізоляторі з 335 виборців «За єдУ» підтримали 212. А по сусідству, на 200-й дільниці, «За єдУ» отримала лише 4 голоси із 1322 виборців.

До останнього часу більш-менш впевнено у виборчому марафоні почувалися місцеві об’єднані соціал-демократи, яких, окрім відомих в області представників бізнесу, до перемоги вели перші особи обласної ради. Уже більше року обласну організацію СДПУ(о) очолює перший заступник голови обласної ради Богдан Якубишин. Керівники представницької влади доклали чимало зусиль до розбудови партійних структур СДПУ(о) майже в усіх районах, допомогли наблизити кількість членів партії до показника наймасовішої в області Аграрної партії України. Проте нині СДПУ(о) на Тернопільщині здобула ще меншу підтримку, ніж на попередніх виборах до Верховної Ради (всього-на-всього 1,04 відсотка). І не так потягнув її донизу слабенький адмінресурс, як репутація ворога уряду Віктора Ющенка та розрекламований пункт програми про необхідність надання російській мові статусу офіційної. Решта партій і блоків істотного впливу на виборців у регіоні не мали. Та лежачих не б’ють.

Зрештою, впливові переможені зовсім не бажають відчувати себе лежачими. Наприклад, нинішній голова облради Василь Олійник нізащо не може змиритися з тим, що на виборах депутатів обласної ради він фінішував сьомим. І подав позов у суд. У Чортківсьому виборчому окрузі невдовзі будуть призначені повторні вибори. Проте конфігурація складу обласної ради наступного скликання вимальовується навіть з попередніх результатів: із 108 кандидатів 43—44 місця здобули представники «Нашої України», ще 6—7 — «Блоку Юлії Тимошенко». Вони, схиливши на свій бік ще кількох депутатів, уже реально зможуть просунути свого кандидата на посаду голови обласної ради і висловити недовіру нинішньому губернаторові та зажадати від Президента його відставки. В активі «Нашої України» вже 7 міських голів, і зокрема в найбільших містах області — Тернополі й Чорткові. У БЮТи — два.

Облдержадміністрація явно розгублена. «Наша Україна» тріумфує. Та блок Віктора Ющенка, створений із різношерстих партій, ще не починав зважувати — важчий тягар перемоги чи тягар відповідальності. Бо за роки незалежності до обласної влади в Тернополі уже двічі приходили-поверталися національно-демократичні партії. Тепер про їхніх лідерів згадують замість матюків...