Подалі від Росії. Як Україна впроваджує «європейські цінності»

В Україні з правами людини не так добре, як хотілося б, — Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) часто вказує на серйозні та системні проблеми, зокрема у сфері юстиції. 18 жовтня народні депутати ухвалили закон, яким уряд намагався виправити численні вади, що на них у своїх рішеннях наголошував ЄСПЛ. Центр спільних дій аналізує, які в Суду були зауваження до України, як прийнятий закон їх вирішує та як влада впроваджує «європейські цінності», за котрі, власне, й воює сьогодні Україна.

Чи можуть довічно ув’язнені вийти на волю?

Отримати довічне позбавлення волі доволі важко. Ним карають за вчинення особливо тяжкого злочину: державну зраду чи диверсію в умовах воєнного стану, теракт, що призвів до смертей, умисне вбивство з численними кваліфікуючими ознаками, повторне зґвалтування неповнолітньої особи тощо. Та й то суд не має бачити жодних інших можливих варіантів покарання.

Таких вироків в Україні було чимало. За словами міністра юстиції Дениса Малюськи, наразі відбувають покарання понад півтори тисячі «довічників». Це найбільша кількість серед 50 європейських країн.

Ця цифра щороку зростатиме, адже з камери для «довічників» є лише два виходи. Перший і найпоширеніший — смерть. Другий — помилування президентом України. Проте за весь час незалежності таких випадків було всього два. Інших шляхів немає.

unsplash/itsharryshelton

За впровадження нових інструментів, які б дозволили раніше звільняти «довічників», виступили правозахисники. У справу втрутився й Конституційний суд, який у вересні 2021 року визнав, що засудження людей до довічного позбавлення волі без можливості зміни чи перегляду вироку — неконституційне. КСУ зобов'язав Верховну Раду негайно внести відповідні зміни до законодавства.

І правозахисники, і КСУ посилалися на практику ЄСПЛ. У пілотному для України рішенні, Петухов проти України (№2), Суд підтвердив, що кожна країна має право карати злочинців довічним позбавленням волі. Але в засудженого має бути змога скоротити таке покарання, і мають бути перспективи для звільнення. Відсутність ефективних механізмів дострокового звільнення «довічників» варто розглядати як форму катування.

Зараз же уряд та парламентарії дозволили заміняти довічне позбавлення волі на позбавлення волі строком на 15–20 років. Для цього необхідно відбути не менше 15 років і отримати рішення суду про перегляд терміну. За ідеальних для себе умов «довічник» зможе вийти на волю через 30 років.

Але правозахисники наголошують, що навіть такий термін занадто довгий. Вони посилаються на дослідження, які свідчать, що в середньому «довічники» помирають через 10 років після винесення вироку. Тобто лише частина їх отримає право звернутися з відповідним запитом, і лише одиниці доживуть до звільнення.

Водночас, затвердження навіть такої процедури вже можна вважати успіхом для України. Головне — дати їй працювати, а далі можна буде виправляти точкові проблеми.

Як держава заважала звертатися до ЄСПЛ

Уявіть, що ви програли справу в національному суді, пройшовши всі інстанції. Ви знаєте, що державні органи (суд, прокуратура, уряд тощо) при цьому порушили ваші права, і готові звертатися з позовом до Європейського суду з прав людини. Там насамперед вимагають матеріали справи. А українські суди відмовляють у доступі до цих документів, адже справу закрито, переглянути національний суд її не може, а отже навіщо з вами чимось ділитись.

Але ЄСПЛ документи необхідні, щоб встановити, чи було порушення ваших прав. Без матеріалів шанси проти величезної бюрократичної державної машини мізерні. І в Європейському суді з прав людини цю проблему розуміють.

У липні 2012 року Суд ухвалив рішення у справі Василь Іващенко проти України. Заявник відбував покарання за насильницький злочин і хотів звернутися до ЄСПЛ через порушенням його прав. Але державні органи відмовилися надавати йому, платно чи безоплатно, доступ та копії матеріалів справи.

Суд з прав людини встановив, що такі проблеми в Україні мають системний характер. Державні органи не забезпечують заявникам можливість отримати необхідні копії документів. Їх позбавляють доступу до матеріалів власних справ і можливості зробити копії як вручну, так і будь-яким іншим способом. Така поведінка державних органів порушує міжнародні зобов’язання України.

Народні депутати і уряд дозволили виправданим, засудженим, особам, до яких застосували примусові заходи медичного чи виховного характеру, представникам підприємств звертатись із заявою про ознайомлення з матеріалами справи до суду, в якому ці матеріали зберігаються. Засуджені можуть це зробити через адміністрацію установи, де відбувають покарання, і отримати потрібні документи протягом 30 днів.

unsplash/tomjur

Адмінарешт, який (не) можна оскаржити

За порушення правила виїзду на залізничний переїзд, втечу з місця ДТП, нецензурну лайку чи розпивання алкоголю в громадському місці найсуворіше покарання — адміністративний арешт. Порушника можуть ізолювати від суспільства на строк до 15 діб за рішенням суду, яке набуває чинності одразу.

Але покарання може бути надмірним або свавільним. Наприклад, можна потрапити під гарячу руку правосуддя, вчинивши перше правопорушення в житті. Для оскарження існують апеляційні суди, які можуть як скасувати рішення, так і лишити його незмінним. Але судді мають на розгляд апеляції 20 днів і часто виносять рішення вже після того, як людина відбула адміністративний арешт.

Як наслідок, апеляція в таких випадках нічого не змінює: якщо суд виніс рішення про адмінарешт — його доведеться відбути повністю.

Європейський суд з прав людини ще в жовтні 2014 року, розглядаючи справу Швидка проти України, зазначив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод має гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а такі, які є ефективними на практиці. Позивачка Галина Швидка у 2011 році відірвала частину стрічки від вінка, який поклав до пам’ятника Тарасу Шевченку колишній президент Віктор Янукович. Шевченківський районний суд розцінив це як дрібне хуліганство і присудив адмінарешт на 10 діб. Швидка оскаржила це рішення, і хоч апеляцію вона програла, але сам розгляд відбувся вже після того, як пані Швидка відбула покарання в повному обсязі.

ЄСПЛ відзначив: якщо є право на перегляд рішень, то воно має бути ефективним. Апеляція має забезпечувати можливість виправити недоліки, якщо вони вплинули на рішення. Якщо ж апеляційний суд позбавлений ефективної ролі щодо перегляду рішень — це пряме порушення зобов'язань.

Чи вирішили депутати цю проблему? Ні. У початковій редакції Кабмін пропонував, щоб апеляція у справах про адміністративний арешт тривала не довше трьох днів. Покарання все одно довелося б почати відбувати, але рішення апеляції мало б сенс, адже могло звільнити особу ще під час строку адмінарешту.

Але під час підготовки проєкту до другого читання нардепи фактично залишили чинну редакцію. Єдина зміна — вимога одразу повідомляти про скасування рішення щодо застосування адміністративного арешту. Відповідні поправки вніс заступник голови комітету з питань правоохоронної діяльності, народний депутат Максим Павлюк (фракція «Слуга народу»), вбивши ті позитивні зміни, які напрацював уряд.

Тому проблема, на якій ще 2014 року наголосив ЄСПЛ, досі лишається невирішеною.

Україна вже п’ять місяців як кандидат на членство в Європейському Союзі. Цей статус покладає на українську владу численні зобов’язання як щодо реформ інституцій, так і щодо дотримання європейських цінностей — необхідних стандартів захисту прав людини. А з виступу Жозепа Борреля, високого представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки, можна зробити висновок, що зобов’язання країн-членів ЄС лише зростатимуть.

Ми давно зробили свій вибір. А ворог відрізав будь-які можливості для відступу. Тому цілі суспільства і влади мають бути однаковими: рухатися далі до Європи і погоджуватися на правила, які там діють.

Більше статей Олега Савичука читайте за посиланням.