Починати треба не з децентралізації, а з корупції

Під час недавнього інтерв'ю Петра Порошенка провідним українським телеканалам йшлося і про зміни до Конституції. Заздалегідь було очевидно, що теми не вдасться оминути, оскільки вона була однією з основних частин інавгураційної промови новообраного президента, її мусували під час виборчої кампанії, про зміни до Основного Закону часто згадують експерти й журналісти, цього від України, врешті-решт, домагається Захід.

Конституцію України необхідно обов'язково перезавантажити принаймні з тих міркувань, аби вона пройшла акт символічної легітимації оновленою нацією, яка постала після Євромайдану і продовжує формуватися у війні з Путіним. Народившись внаслідок сумнівного і фатального компромісу політичних еліт у 2004 році, чинна редакція Основного Закону зазнавала істотних правових метаморфоз спочатку у період правління, а потім і після падіння Януковича.

Як і будь-яка інша тема, що гаряче дискутується у суспільстві, конституційна також не є винятком - вона має свій мейнстрим. У нинішніх конституційних дебатах головним акцентом стала ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ. Відповідаючи цього разу на запитання медійників, президент укотре підтвердив, що це саме так. Почавши про зміни до Конституції, немов виправдовуючись, Порошенко вкотре дав зрозуміти, що основним наслідком конституційної реформи має стати перерозподіл владних повноважень на користь місцевого самоврядування. В цьому президент вторує політичному дискурсу, оскільки "децентралізація" стала поширеним політичним мемом. Говорити нині про бажані зміни до Основного Закону і не згадати про розширення повноважень громад - моветон. Тож усі, кому важливо дбати про свою популярність серед широкого загалу, змушені дотримуватися моди на "децентралізацію". Журналісти запопадливо сканують усі конституційні ініціативи насамперед на розподіл повноважень між центром і регіонами. Дехто з журналістів ревно критикував недавній проект президентських поправок до Конституції. Їм видалося, що у ньому надміру централізовано владні повноваження… Видання рясніють закликами до децентралізації. Раз по раз "федералізаційну" панацею для України авторитетно пропагує Богдан Гаврилишин, послідовно ставлячи за приклад Швейцарію. Багато інших експертів, бізнесменів і представників самоврядування для годиться повсякчас виспівують оди децентралізації.

Варто визнати, потреба передати деякі господарські повноваження місцевим радам загалом актуальна і давно визріла. Громади й справді обмежені у можливостях повноцінно організовувати свій побут. Але чи основна це причина нашої тривалої стагнації? Із публічних диспутів створюється враження, що сама лише децентралізація здатна врятувати Україну і кожного з нас. Торочачи про це де тільки можна, трендовий політичний мем "децентралізація" позбавили критичного сприйняття. У колективну свідомість помістили нову сенсову заготовку - переділ повноважень на користь громад автоматично призведе до всезагального блага...

А коли схаменутися, сісти, подумати? Невже й справді вважатимемо, що у мирні часи нашою базовою проблемою була розбалансованість повноважень між Києвом і громадами?! Якщо на мить абстрагуватися від війни, то будь-якому зрячому очевидно, що внутрішньою мегапроблемою України була і залишатиметься КОРУПЦІЯ, навіть після перемоги у війні й повернення до мирного життя. Це перше і основне. Друге - якщо реформи почати із всеосяжної децентралізації, то на цьому всі загальнодержавні перетворення й захлинуться. Усім зрозуміло, що у наскрізь зіпсованому механізмі української державної машини, результативні системні реформи можливі лише тоді, коли їх робити швидко і згори. В обставинах тотальної корумпованості бюрократичного апарату та деморалізованого суспільства, почавши з глибокої децентралізації владних повноважень, ми лише законсервуємо, а може й погіршимо ганебне становище нашої держави. Нині корупція є основним принципом реалізації влади насамперед заради забезпечення особистих інтересів можновладців.

Відправною точкою початку реальних реформ має стати централізована реформа правоохоронних і судових органів. Лише з цього можна розпочати знищення основи усіх наших внутрішніх бід - корупції. За результатами децентралізації зробити це буде значно важче, адже акцент управлінських повноважень істотно зміститься на користь місцевих корумпованих еліт. Вони закономірно саботуватимуть будь-які порухи, здатні зазіхнути на недоторканну зону їхнього комфорту.

Агітатори за глибоку адміністративну децентралізацію часто апелюють до реформаторського досвіду прибалтійських республік і колишніх соціалістичних держав Центральної Європи. Мовляв, зміщення управлінських акцентів на місця стало ключем до дійових структурних перетворень у цих країнах. З одного боку так, бо, різко обрубуючи наприкінці 80-их і на початку 90-их абсолютно усі канати, що в'язали з минулим, не можна було почати жити за нових умов і залишати по-комуністичному деформовану управлінську вертикаль. Зрештою, Україна також тоді відмовилася від рудиментарної компартійної вертикалі в управлінні місцевими громадами.

Беручи до уваги досвід успішних реформ у сусідніх державах, не треба забувати, що відправною точкою змін на краще майже усюди стала люстрація. За тих умов це була своєрідна антикорупційна реформа, яку почали впроваджувати одразу ж, централізовано і безкомпромісно. Чехія, Угорщина, Польща, прибалтійські держави - всі майже одночасно почали реформи із засудження минулого та серйозного перетрушування управлінського апарату, цим самим почавши системні антикорупційні заходи. Інші реформи - економічні, освітні, адміністративно-територіальні тощо - у кожній з держав відбувалися з різною інтенсивністю і зі своїми особливостями. Кілька тижнів тому один словенський науковець у приватній розмові скаржився мені, що корупція заважає Словенії розкрити свій потенціал повністю саме через те, що їхня країна не пройшла чистилища люстрацією. Згадаймо і відносно недавні перетворення у Грузії. В основі реформ Саакашвілі і Бендукідзе лежав первинний антикорупційний імпульс (і також з елементами люстрації). Саме він став передумовою для всіх інших змін на краще. Чи говорив хтось у Тбілісі про глибоку децентралізацію на початку важкого, але швидкого реформаторського шляху? Ні! Якби все почалося з посилення регіонів, ми б сьогодні й не знали хто такий Кахабер Бендукідзе, з Михаїла Саакашвілі кепкували б як з вискочки-невдахи, а корумпована Грузія нічим хорошим не відрізнялася б від сусіда-сіряка Вірменії.

На жаль, запозичена у сучасної Європи і така модна сьогодні в Україні категорія "субсидіарність" також не для нас у нинішньому нашому хворобливому стані. Якщо Європейський Союз працює за принципом вирішення на вищому управлінському рівні лише тих проблем, які непосильні для низових ланок прийняття рішень, то для нас це буде абсолютно недоречним. На початку системних змін Україні необхідна "субсидіарність", тільки навпаки - на нижчих управлінських ланках потрібно вирішувати ті проблеми, які неефективно вирішувати нагорі.

Повернімося до інтерв'ю Петра Порошенка. Говорячи про необхідність конституційних змін виключно в контексті децентралізації владних повноважень, український президент хибує двічі. По-перше, говорячи про передачу управлінських повноважень в регіони, президент визначає свою основну функцію як гаранта територіальної цілісності держави. Це дуже добре, але для понівеченої України цього аж надто мало. Окрім збереження території держави, тільки з іменем президента будуть пов'язані системні зрушення на краще, якщо таким колись врешті-решт судилося відбутися в Україні. По-друге, говорячи нині про зміни до Конституції, основний акцент дискусії потрібно перевести з теми передачі повноважень регіонам на тему оптимального розподілу і балансу управлінських повноважень для впровадження системних антикорупційних заходів, що стануть передумовою для впровадження справжніх реформ у інших сферах.

Ще одне. Я не впевнений у тому, що президент Порошенко єдина чи оптимальна кандидатура для здійснення якісного ривка України. Однак я чомусь упевнений, що колись цей ривок не буде асоціюватися ні з Верховною Радою, ні з прізвищем прем'єра, ні з іменами харизматичних голів місцевого самоврядування. Саме президент України, в умовах розумного балансу повноважень та стримувань, має задати тон змінам, оскільки навіть у чинній Конституції України, що виписана під парламентсько-президентську форму державного правління, зазначено: "Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина". Хто стане президентом кардинальних змін - покаже час. Дай Боже вберегти державу від агресора, і головне не починати реформ з глибокої децентралізації управлінських повноважень.