План посилення санкцій проти РФ. Українська версія

Міжнародна робоча група імені Єрмака—Макфола, до якої залучені як українські, так і іноземні фахівці, розробила пропозиції щодо посилення санкцій США, Європи і світу проти Росії та Білорусі, аби збільшити тиск на Путіна, змусивши його вивести російську армію з території України. Розповідаємо, що цей документ передбачає, а чого в ньому, на жаль, немає.

Допитливий читач може ознайомитися із повним текстом, звісно.

Нафтогазові санкції

Одразу все складно. Автори починають із ембарго на російські нафту, газ і вугілля та негайних зобов’язань країн ЄС припинити торгівлю нафтопродуктами з РФ і РБ. І тут же зізнаються, що це все майже неймовірно, тому давайте рухатися проміжними кроками, впроваджувати мито на імпортні російські енергоносії, приймати оплату за них на escrow-рахунки, доступ до яких відкриється лише після завершення війни, забезпечувати дотримання країнами ЄС зобов’язання припинити купівлю російського газу до 2027 року, ну і аж до енергоефективності та переходу на альтернативні джерела енергії. Вибачте, ми до якого року розраховуємо воювати з РФ?

У вступній частині чи не в кожному реченні йдеться про те, що все має відбуватися швидко і навіть терміново. Але якось не дуже швидко виходить, хоча час відіграє зараз визначальну роль. Не лише тому, що кожен день війни підштовхує нашу країну до економічного провалля, а й тому, що світ втомлюється від «війни в Україні», його ресурси вичерпуються, увага розпорошується, втома наростає. І що ближче наступна зима, то менше в України шансів обмежити РФ у її основному ресурсі — нафтогазових грошах. І якщо швидко і зараз досягнути заборони на імпорт енергоресурсів не можна, то й концентруватися ми маємо на інших, реальних, цілях. Так, підвищення мита — дійсно хороший варіант, що здатен відкусити чималий шматок від російських заробітків. Як і escrow-рахунки, які зроблять нафтогазові гроші недоступними для РФ. Але на скільки це мито має бути підвищене, якої сили удару по економіці агресорки ми хочемо завдати?

На жаль, ані у цій частині, ані загалом у документі ми не знайшли жодних розрахунків, моделей, бодай відсотків, за які можна було б учепитися, аби оцінити кінцевий ефект від пропозицій. Дуже дивно, враховуючи, що у групі із п’ятдесяти осіб дві третини — знані економісти.

Дуже прикрими є і деталі впровадження escrow-рахунків. Гроші мали б бути недоступними без винятків, але наразі документ передбачає, що кошти з них можна буде використати для торгівлі, яка не перебуває під санкціями, наприклад, продуктами харчування чи ліками. Аж надто благородно, враховуючи пропозицію, що доступ до коштів на цих рахунках має відкритися одразу після завершення війни. Але ж усі ми, в тому числі й автори документа, розуміємо, що загроза наступного вторгнення по завершенні війни нікуди не зникне. Санкції необхідні не лише для того, щоб зупинити нинішню агресію, вони мають і не допустити наступної. І якщо ми вже настільки благородні, то, може, зазначені винятки на кшталт їжі та ліків варто приберегти на повоєнний час, аби росіяни не померли з голоду, але при цьому залишити і після війни заборону використовувати нафтогазові гроші для нарощування агресором військового потенціалу? Бо вони завжди зможуть «повторіть», а ми — ні.

Транспортні санкції

І знову півзаходи: з одного боку, на меті заборона перевезень морським, наземним і залізничним транспортом з Росії, з іншого — за винятком тих, що стосуються забезпечення глобальної продовольчої безпеки. Вибачте, але під соусом продовольчої безпеки можна буде багато чого дозволити. Не тільки зерно як таке, а й дизель і комплектуючі для техніки, яка це зерно сіє/збирає, і вагони для транспортування, і газ для зерносушарок. Чого лише не зробиш заради продовольчої безпеки. Можна навіть пожертвувати безпекою цілого регіону.

Шляхи досягнення заборони для всіх видів транспорту при цьому винятково «морські»: санкції щодо російських судноплавних компаній, бан на страхування та роботу із російськими екіпажами, вантажами, виробниками суднодвигунів і запчастин.

Ми не знайшли у транспортних санкціях згадки про трубопроводи, які також є транспортною інфраструктурою. Звісно, про них могли б згадати у нафтогазових санкціях, але не згадали. Один лише нафтопровід «Дружба» щодня качає 150 тис. тонн нафти, а загалом у РФ великих нафтопроводів із десяток. Якийсь суттєвий недогляд виходить.

Не знайшли ми в тексті шляхів запровадження обмежень для автомобільних вантажних перевезень, хоча обсяг автомобільного імпорту з ЄС до Росії становить понад 30 млрд дол. на рік, і примус завозити ці товари морем, витрачаючи значно більше грошей, — непогана санкція, від якої Європа нічого не втратить, а РФ втратить чимало.

Немає там і залізниці, яка також є значно дешевшим за «море» способом доставки товарів і міцно з’єднує РФ із Китаєм. До речі, й Китаю у документі взагалі жодного разу не згадано, хоча очевидно, що під тиском обмежень російсько-китайська дружба в усіх сферах, у тому числі й у мистецтві обходу санкцій, зросте в рази.

Фінансові санкції

Передбачено широкий спектр від повних блокуючих санкцій проти фонду національного багатства та міністерства фінансів Російської Федерації до заборони трансакцій, ведення бізнесу з усіма регульованими особами США та замороження активів. Але без будь-яких часових орієнтирів, просто «слід докласти зусиль».

Почавши із абсолютно справедливого твердження про необхідність відключити всі російські фінансові установи від світової фінансової системи та заборонити їм обмін фінансовими даними, автори пропонують «розпочати наступну хвилю санкцій із топ-30 банків і фінансових установ». У робочій групі ми знайшли аж двох російських економістів (економісти ж страшний дефіцит, нема де взяти інших), тож автори точно мали вичерпне уявлення про розміри фінсектору РФ і кількість його учасників. Тільки банків у Росії — 350. Обмеживши роботу 30 із них, ви просто переведете клієнтів до їхніх конкурентів. Скільки років піде на те, щоб вичерпати весь список?

Зменшення російської власності в юрисдикціях ЄС, США та інших союзних країнах, фінансових системах також має бути поступовим. І швидкості цього поступу не уточнюють.

Окремо запропоновано визнати РФ спонсором тероризму, а її збройні сили — терористичною організацією, аби включити Росію до «чорного списку» FATF (Financial Action Task Force), щоб обмежити фінансову співпрацю з іншими партнерами.

Таке собі. Кінцевою метою FATF є все ж боротьба не так із тероризмом, як із відмиванням грошей. Країни до «чорного списку» FATF включають на основі критеріїв, які свідчать, що країна недостатньо зусиль приділяє фінансовій прозорості, наприклад, у ній можна здійснювати трансакції анонімно або дозволено не вказувати кінцевого власника активу. Загалом потрапляння в «чорний список» — не санкція, до жодних вагомих наслідків це не призводить. Так, інвестори напружаться (якщо досі не напружилися), а окремі банки крутитимуть носом і застосовуватимуть додаткові перевірки (що, сподіваємося, вони і так уже роблять). Але насправді потрапити до «чорного списку» — це як прийти на вечірку black tie в піжамі: незручно, але можуть і не вигнати. РФ, до речі, вже була в тому списку на початку 2000-х і якось пережила.

Торгові санкції

Це, напевно, найбільш конкретизований і деталізований розділ.

Зокрема, автори пропонують заборонити експорт до РФ:

• високотехнологічної продукції, що стосується видобутку, обробки та переробки нафти, скрапленого природного газу та бурового обладнання;
• каталізаторів, що використовуються для видобутку нафти, у телекомунікаційній промисловості та сільському господарстві;
• металів, мінералів і руд, таких як титан, хром, мідь і молібден, та їхньої готової продукції;
• напівфабрикатів, промислового програмного забезпечення, суднобудівних технологій, а також нафтосховища для російських танкерів і вантажних суден;
• газових турбін високої потужності, їхніх компонентів і послуг із технічного обслуговування.

А на додачу запровадити повне ембарго на імпорт із Росії та Білорусі металів, корисних копалин, супутніх промислових товарів, хімічної продукції, пластмаси та гуми, деревини і лісоматеріалів, коштовного каміння.

Єдине «але» — найважливіший пункт цього розділу, що стосується продажу РФ мікроелектроніки, яка є товаром подвійного призначення і конче необхідна для оборонного комплексу РФ, на відміну від інших, позбавлений будь-якої конкретики. Щось на кшталт «нам було б не зайвим посилити експортний контроль заборони на поставки мікрочіпів, напівпровідників і всього такого».

Це несерйозно. Усе описане вище — це удари по тилах противника, по його економіці, яка десь колись має похитнутися і впасти. Натомість санкції, накладені на постачання в РФ датчиків, мікрочіпів, оптики, комп’ютерів, — це прямий удар по російській армії, по здатності РФ відновлюватися після кожної битви. В таких питаннях жувати соплі — злочин.

Тим паче що ми це вже проходили. Коли на РФ та її ВПК було накладено санкції 2014-го, такі «потужні», що агресор без жодних проблем після цього продовжував випускати безпілотники, прицільні комплекси, модифікувати танки та кораблі, оснащувати винищувачі сучасними навігаційними системами. Як? Укладанням додаткових угод до контрактів, підписаних до 2014 року, що не перебували під санкціями, та постачанням товарів подвійного призначення під чесне слово росіян (і це не жарт), що у воєнних цілях вони їх не використовуватимуть. Досі, попри всі санкційні оновлення, постачання товарів подвійного призначення до РФ можливе, дія всіх попередньо укладених контрактів зберігається. Але й нові контракти будуть, ми не дарма шукали в документі згадки про Китай, адже його роль як ключового постачальника майбутнього очевидна. І не дарма ми шукали згадки про заборону переліку винятків серед товарів подвійного призначення, бо, повірте, там дуже широкий список того, що може і використає російська армія. Але й цього не знайшли.

***

Загальне враження від документа гнітюче. Це типова стратегія розвитку будь-чого, які регулярно народжує наш уряд (принагідно вітаємо Юлію Свириденко з планом відновлення). Здебільшого цей непотріб ніколи не реалізується саме через низьку якість і відірваність від реальної дійсності. Але наразі у нас немає ані сил, ані часу на продовження цих практик.

Тим паче, якщо наш президент на найвищому рівні вимагає від світу максимуму можливого вже сьогодні. Дуже дивно отримувати від групи Єрмака «трошки і колись потім». Промовчимо вже про те, що спочатку групу цю створювали для пошуку та перекриття способів санкції оминути, однак то вже нехай. Але «наша» робоча група як ніхто мала би розуміти, що насамперед треба бити по «військовій» складовій, а не чекати, поки товстий схудне. Що від швидкості накладення дійсно вагомих обмежень, без перебільшення, залежать життя людей. А від тривалості санкційного тиску — майбутнє нашої країни.

Однак вони свідомо пішли на максимальне розтягування процесу в часі та півзаходи, не згадали дійсно чутливих для РФ обмежень, узагалі оминули питання, а як же поглиблюватиме санкції проти РФ сама Україна, що мала би бути на чолі процесу, але весь час пасе задніх, і наостанок розмазали відповідальність за створений продукт між п’ятьма десятками людей. Це все, звичайно, теж позиція. Тільки не переможна.

Усі статті Юлії Самаєвої читайте за посиланням