Після кінця. Антиутопія

Країна зітхнула і почала виходити з кризи.

Бригада склярів розпочала роботу в секретаріаті президента. Скла давно ніхто не вставляв. Спочатку це ще намагалися робити, але трималося воно лише ніч.

Почався рух на четвертому поверсі. Це робітники прибирали каміння й уламки арматури, ганяючи зграйку хлопчаків, які бігали поверхами.

Щось робити в Кабінеті міністрів і Верховній Раді ще не починали. Там усе було набагато складніше — у Кабміні вціліли барикади, які так і не врятували його мешканців, а у напівзгорілій Верховній Раді ще жевріли вогні — це грілися бомжі.

Нікого з тих, хто трудився в цих будівлях, не бачили вже давно. Президент виходив в ефір з Безрадичів по телеканалу «Ін­тер», єдиному, що залишився. В останньому своєму повідомленні він закликав Юлію Тимошенко покаятися та вкотре нагадав, що нею управляють з-за кордону. Що­правда, де саме проходить кор­дон, точно сказати вже не міг ніхто.

Як і те, де перебуває Юлія Ти­мошенко. Недавно вона вийшла по рації в ефір і повідомила, що за нею ведеться стеження СБУ, але вона, як і раніше, в строю на зло президентові. Вона також закликала до негайних дострокових президентських виборів.

Промову прем’єр-міністра було продубльовано за допомогою вертольотів, що літали над селами, куди переїхало міське населення, і транслювали її з динаміків. Були помічені також випадки скидання ляльок, що були схожі на Юлю, вміли говорити і при перекиданні виголошували до народу чергове звернення.

Вибори оголошували вже кілька разів, але на них ніхто не виставлявся. Хоча народ чекав кандидатів біля Центрвиборчкому. Спочатку з вилами, потім із вогнепальною зброєю. Та ніхто навіть не спробував зареєструватися. Через якийсь час зник і Центрвиборчком. Його члени, за чутками, створили дачний кооператив у Херсонській області і там забарикадувалися.

Єдиний, хто іноді заїжджав до парламенту, був Литвин. І не тому, що від нього щось залежало, а виключно через звичку ходити на роботу.

Віктор Янукович уже не так, як раніше, хотів стати прем’єр-міністром і, сидячи в цюрихській кав’ярні, любив розглядати куплені задешево в американців аркуші космічної фотозйомки України. Він укотре дійшов висновку, що час компактного проживання його електорату минув. І електорат десь подівся. І будинок його спалили.

По суботах у Женеві збиралися попити кави останні доларові мільйонери України. Ахме­тов розповідав про успіхи купленого ним на розпродажу в Абра­мовича «Челсі». Коломойський — про прорив «Приватбанку» на ринок сільських ощадкас Західної Польщі. Часто і тепло згадували вони решту колег, багато хто з яких устиг прикупити будиночки на Гоа і в комунах освоювали індуїзм.

На Хрещатику поруч із палаючими багаттями біля мерії грілися бабусі. У вогні горіли п’ятитисячні гривні. Бабусі жваво обговорювали новину з Нацбанку, передану по радіо, про випуск у світ нових грошей УКРО. За 1 УКРО обіцяли давати буханець. Тепер залишалося знайти Нацбанк.

Періодично з люка з’являвся Черновецький, насипав у тарілки бабусь гречку, цілував їх, після чого повертався донизу. Там, на колишній станції метро «Хрещатик», був його офіс.

На телебаченні показали перший рекламний кліп. Рекламувалися лопати за дармовою ціною 300 мільйонів гривень за штуку.

По Оболоні проїхав тролейбус. Подивитися зібралися всі десять тисяч жителів мікрорайону. Тролейбус супроводжували звичні вже велорикші. На показовий проїзд витратили весь резерв солярки, тролейбус проїхав два кілометри, аж поки не здохнув генератор.

Перший за роки міліціонер спробував ганяти на Майдані китайців, які продавали за бакси чіпси і кока-колу. Китайці дивувалися, показували на міліціонера пальцем і по черзі з ним фотографувалися.

У Маріуполі в суботу не відкрилася, як звичайно, дискотека ім. Ілліча. Вона працювала в колишніх цехах однойменного заводу і мала успіх серед іноземців-екстремалів. Маріуполь, одне із найбільш екологічно чистих міст світу, стало місцем збору хіпі та інших неформалів. Однак у цехи прийшов з десяток робітників, вони винесли апаратуру і почали підмітати підлогу.

У придніпровських степах уже два дні не грабували автопоїздів. Каравани з транзитними трейлерами, що перевозили гуманітарне м’ясо з Європи в голодуюче Поволжя, рухалися спокійно, і охорона на БТРах мирно дрімала.

У місцях, що раніше були великими містами, вщухали перестрілки. По-перше, тому що скінчи­лися набої, по-друге, тому що грабувати давно вже було нічого.

Гуманітарну допомогу вже давно перестали скидати з вертольотів, оскільки вона вмить опинялася на ринках Західної Європи.

Охорону газопроводу російсько-німецькими військами було скорочено. Нафтопровід охороняти не було сенсу, його продірявили ще в перші місяці кризи. Тепер у трубі жили люди.

Уперше військовослужбовці ЧФ вийшли за межі Севастополя. А все тому, що в татар скінчилися гранати до гранатометів. А скінчилися вони тому, що Туреччина втратила до Криму будь-який інтерес.

Колона БТРів вирушила на пошуки городів без охорони, які, згідно з даними розвідки, загубилися десь у передгір’ях. Сухофрукти, що їх скидали на місто російські літаки, вже всім остогиділи.

Банкіри і брокери, тим часом, не поспішають повертатися в міста з громад, облаштованих на місці котеджних містечок. Так, на зборах міжбанківської громади тему обговорили, але ухвалили рішення спочатку зібрати врожай, а потім ще раз подумати. Противники повернення вказували на гарну екологію, налагоджений побут і припинення нічних набігів бандитів. Звертали увагу і на небезпеку повернення до влади «Того, Чиє Ім’я Не Можна Називати».

98% із 10000 жителів Львова, що залишилися, вкотре проголосували за приєднання до Євросоюзу і, про всяк випадок, до кожної його країни окремо. Також ухвалили рішення подзвонити в Брюссель, що не вийшло через відсутність електрики і розряджені батареї всіх п’яти телефонів.

Уся Західна Україна вже давно приєднувалася до НАТО. Проте НАТО на запити не відповідало. Ще відтоді, коли його гуманітарну місію було пограбовано в Карпатах, а продукти невідомі забрали в ліс.

У Донецьку відкрився магазин. Тепер у ньому легально можна обміняти тонну вугілля на 10 кг борошна, 5 кг помідорів або бен­зопилу. Завершуються останні приготування до відкриття казино.

— У «Маніфесті середнього класу № 334.0», розклеєному по Києву, міститься заклик ігнорувати вимоги спекулянтів повернути замість одного мішка картоплі, взятого в борг рік тому, два. «Через несподівано холодну зиму вся картопля померзла. Жодної картоплини гадам!» — говориться в маніфесті. Автори закликають Ющенка, Тимошенко, Литвина повернутися і розігнати загони самооборони, які перешкоджають вільному доступу в залишені квартири.

Тим часом у будівлі Театру опе­ри і балету відбулася перша зустріч командирів загонів самооборони, які захищали будинки від грабіжників. Ухвалили рішення про створення «чорної каси взаємодопомоги» з набоїв і медикаментів, а також про підтримку колег із Біличів, які все ще потерпа­ли від набігів з області. Було оголошено подяку колегам з Подо­лу, які дозволили всьому правому берегу доступ до Дніпра для вилову осетрів, що розмножилися.

Наблизилися до завершальної стадії переговори з піратами, які захопили два роки тому американський фрегат. Фрегат увесь цей час простояв на зовнішньому рейді Одеси в компанії мальтійських траулерів, панамських суховантажів і чийогось рефрижератора. Вантажі з цих кораблів давно з’їли.

Команда фрегата давно не телефонувала на батьківщину через відсутність зв’язку, але від цього не потерпала, бо не сиділа на кораб­лі, а збирала баштанні на полях Одеської області. Цими ж баштанними вона й харчувалася.

Переговори про викуп зривалися вже кілька разів, оскільки в цей ж час пірати намагалися перепродати фрегат Чорноморсь­кому флоту в обмін на зріджений газ.

Селяни, які втомилися від розбою, посіяли пшеницю.

* * *

Кінець — це обов’язково початок. Тому що все зроблене сьогодні — розумне і тупе, розважливе і безглузде, талановите і бездарне — є зрештою лише добривом для майбутнього.

Яким буде це майбутнє — невідомо. Світлим чи темним — це питання віри. Але воно буде іншим. Новим.

З Новим роком!