Перетворення Євромайдану в громадсько-політичний рух і навпаки

Євромайдан породив новий громадсько-політичний Рух. І хоча його обриси ледь помітні, проте він уже цілком сформований та володіє майже всіма необхідними компонентами.

Головна його ідея, гасло й водночас надзавдання - європейський вибір України: "Україна - це Європа". За основний програмний документ Руху може слугувати Хартія Майдану, яку нещодавно з його трибуни озвучив народний депутат ВР минулого скликання Тарас Стецьків. Із часів "Народного руху України за перебудову" це - чи не перший такий же широкий Рух із переважаючим позитивним "ЗА" на основі національного консенсусу, метою якого є творення, а не руйнування. Причому головну ідею поділяють як опозиція, так і влада - остання, правда, поки що лише на словах. І, хоча довіра до щирості намірів влади невпинно зменшується пропорційно до кількості силовиків на Майдані Незалежності та кількості повідомлень про мінування станцій метро, вокзалів і аеропортів, все ж провладний електорат здебільшого переконаний у цьому і сам не проти побудови Європи в Україні.

Народжений Євромайданом громадсько-політичний Рух - багатолідерний, а його структура - комбінована: в її основі лежить гетерархія (система, створена різноманітними і незалежними структурами управління, що взаємно перетинаються) з елементами адхократії - множиною тимчасово організованих груп, які виникають для реалізації визначених цілей та розпускаються після їх досягнення.

Бракує лише єдиного легітимного координаційного органу, який би формалізував цей Рух у наявному вигляді та координував би діяльність його складових, застосовуючи методологію стратегічного управління. Причому створення такого органу актуальне вже тепер - це б сформувало суб'єктність Євромайдану, істотно підвищило б його організаційний рівень та сприяло б його поступовому перетворенню у громадсько-політичний Рух без втрати набутого потенціалу.

Проте передчасне створення традиційного для нинішньої організаційної культури централізованого координаційного органу та пряме підпорядкування йому всіх автономних структур Майдану призвело б до швидкого перетворення гетерархії, сформованої природним чином, у жорстку вертикаль з усіма притаманними їй властивостями та негативними наслідками, що описуються "залізним законом олігархізації" Міхельса.

Тому діяльність організаційних суб'єктів, які утворюють гетерархію, спочатку б мала управлятися й координуватися на концептуальному рівні (без утворення локалізованого, постійно діючого координаційного органу) шляхом вироблення, узгодження і визнання всіма ними мети, місії, цінностей та цілей громадсько-політичного Руху з подальшим підпорядкуванням їм своєї діяльності. Тим часом кожен організаційний суб'єкт - учасник Євро майдану - мав би виробляти власні стратегії реалізації своєї частки узгоджених цілей та визначати тактику свої дій у рамках спільно вироблених цінностей відповідно до свого типу, сфери діяльності, організаційних і ресурсних можливостей.

На погляд автора, все це можна здійснити в рамках установчої конференції Руху з участю представників від організаційних суб'єктів - учасників Євромайдану, які б адекватно представляли його політичний та громадський сектори, а також - регіональні Майдани та українські інтелектуальні середовища. Ініціатором такої конференції могли б виступити моральні авторитети, наприклад учасники ініціативи "Першого грудня", а її оптимальний кількісний склад - від 150 до 250 осіб.

Необхідно розуміти, що проведення такої конференції у класичному стилі - коли доповідачі зачитують "кимось" заготовлені наперед проекти рішень, а всі інші - слухають їх у позиціях статистів, маючи можливість лише косметично підправляти запропоновані тексти, призведе до девальвації результату колективної роботи, перманентних конфліктів і руйнування поля довіри поміж учасниками. Тому ще на стадії ініціювання установчої конференції громадсько-політичного Руху слід визначитися з вибором сучасних методологій організації безконфліктної колективної діяльності великої групи її учасників.

На першому етапі роботи конференція мала б визначити 1) власну мету як намір реалізувати колективно вироблений ідеалізований образ України майбутнього; 2) бачення громадсько-політичного Руху в образі України майбутнього після того, як він успішно реалізує обрані стратегії та розгорне свій потенціал; 3) місію Руху, яка пояснює суть його служіння, ідею його існування і відповідає на запитання - кому він служить, які потреби задовольняє, які знання і технології використовує; 4) цінності як фундаментальні переконання та принципи, що є спільними для всіх учасників Руху і які визначаються притаманними українцям культурними моделями. Слід розуміти, що саме цінності визначатимуть підходи до формування стосунків всередині організації та впливатимуть на вибір стратегії взаємодії з іншими суб'єктами зовнішнього середовища - окремими людьми, владними органами та інституціями, політичними і громадськими організаціями тощо.

На другому етапі роботи учасники установчої конференції мали б визначити довгострокові, середньострокові та короткострокові цілі у різних сферах діяльності, яких необхідно досягти для реалізації мети і місії Руху, а також, по можливості, розподілити обов'язки між організаційними суб'єктами - учасниками Євромайдану та спеціально сформованими виконавчими і проектними групами. На цьому етапі може виникнути потреба у створенні координаційного органу, який би взяв на себе функції координації діяльності учасників Євромайдану по досягненні визначених цілей. Усвідомлення всіма учасниками установчої конференції такої потреби, а також сформоване поле довіри між ними під час їхньої колективної роботи на попередніх етапах забезпечать вибір та використання таких демократичних механізмів діяльності координаційного органу, які зможуть відвернути загрозу його олігархізації та, відповідно, концентрації у нього надмірної кількості владних повноважень.

То чи постане в Україні новий громадсько-політичний Рух?

Чи відбудеться він як впливовий актор українського політикуму, що зданий упродовж тривалого часу концентрувати й утримувати увагу всіх своїх членів на початкових цілях і меті в рамках проголошених цінностей?

Чи зможе він подолати опір олігархічних монополій та корумпованої бюрократії, які, безперечно, не зацікавлені у запровадженні реформ, що здатні запустити процес інтенсивного і всебічного розвитку українського суспільства?

Чи спроможний він стати кузнею кадрів і забезпечити позитивну селекцію - сформувати відкриті соціальні ліфти для молодих, перспективних, компетентних і порядних лідерів з інноваційним потенціалом?

Чи зможе він утримувати безконфліктну взаємодію лідерів численних власних середовищ у рамках співпраці та кооперації, формувати поле довіри між ними і пропонувати стратегії співпраці іншим організаційним суб'єктам зовнішнього середовища?

Чи зможе він частково виконувати функції профспілок із захисту інтересів працівників в умовах, коли створення повноцінного профспілкового руху в Україні наражається на адміністративний та психологічний опір?

Чи буде він спроможний вивільнити соціальну енергію своїх членів та широких мас прихильників і спрямувати її на побудову сучасного інноваційного суспільства?

Нарешті, чи стане він цілісним колективним мультирозумним Суб'єктом, що захищений від зовнішнього управління і здатний створювати та втілювати успішні соціальні інновації?

Все це залежить від волі всіх учасників Євромайдану, а головне - від тих його лідерів, хто добре засвоїв уроки Майдану-2004: не можна розслаблятися після перемоги і втрачати контроль над перебігом подій; не можна цілковито довірятися вождям, дозволяючи їм утримувати монополію на володіння істиною, і в такий спосіб скидати з себе відповідальність; не можна допускати міжусобиць і втрачати вже сформовані альтернативні комунікативні майданчики для аналізу викликів і вироблення узгоджених рішень.

Розглянемо ще кілька чинників, які обґрунтовують необхідність появи в Україні потужного громадсько-політичного Руху в результаті Євромайдану.

В середині ХІХ ст. вчений Микола Іванишев у своїй книжці "О ДРЕВНИХЪ СЕЛЬСКИХЪ ОБЩИНАХЪ ВЪ ЮГОЗАПАДНОЙ РОССІИ" написав: "Въ первый періодъ образованія русскаго государства городскія общины существовали въ югозападной Россіи, во всей ихъ силЂ, выражая свою власть посредствомъ народныхъ собраній, которыя назывались вЂчами. Демократическое начало, на которомъ основаны были эти народныя собранія было совершенно противуположно политикЂ великихъ князей русскихъ, стремившихся къ самодержавію; по этому древняя исторія Россіи представляетъ продолжительную и упорную борьбу верховной власти князей съ могущественными городскими общинами".

Провівши історичні паралелі, можна стверджувати, що Євромайдан 2013 р., як і Майдан-2004, є проявами у фізичному просторі одного з архетипів соцієтальної психіки українського суспільства - архетипу Віча в умовах становлення і самоусвідомлення української політичної нації. З іншого боку, ці події можна вважати наслідком періодичного відтворення історичних практик, що становлять габітус українського народу. А з погляду езотерики, перелічені майдани є проявом на фізичному плані відновленого і посиленого соціальною енергією залучених мас егрегора Звичаєвого Права, яке практикувалося українцями впродовж багатьох сотень років.

Тут наведено три різні означення одного й того ж явища спеціально для аналітиків, які обслуговують владну вертикаль, із метою якомога доступніше пояснити їм, що плювання проти вітру - доволі невдячна справа.

Серйозно послабити означений архетип (габітус, егрегор) вдалося лише у середньовіччі російському цареві Івану Грозному, опричники якого у варварський спосіб вирізали значну частину жителів Великого Новгорода. Зрозуміло, що в ті часи для царських опричників Новгородське Віче не несло жодної сакральності - в їх уяві божественними якостями був наділений цар (потім вождь, генеральний секретар, а тепер - президент). Але Україна не Росія, і працівники силових структур, яких влада посилала на розгін мирних протестів, є носіями української ментальної матриці, що наділяє Майдан як соціальний феномен сакральними якостями і найвищою легітимністю. Проявляючи щодо нього агресію, вони чинять свого роду святотатство на символічному рівні, яке викликає у більшості з них глибинний когнітивний дисонанс і, як наслідок, неспокій та докори сумління, які обумовлюють внутрішній опір наказам керівництва і підсвідому пасивність. Біологічна агресія, що викликана фізичною присутністю ворога, образ якого був штучно сформований їхнім керівництвом напередодні, конфліктна ситуація безпосередньої взаємодії з ним, до решти наповнюють їхню психіку відповідними їй смислами та цінностями. Проте мирна поведінка учасників Майдану здатна швидко й ефективно замістити ці смисли та цінності активованими альтернативними смислами і цінностями, притаманними архетипу Віча.

Тому очевидно, що сьогодні силовий розгін українського Майдану не пройде. Більше того, технічний прогрес і сучасні комунікативні технології стократ посилюють його мобілізаційну, інтелектуальну, інноваційну здатність та дієвість.

Це означає, що в Україні Майдани відтворюватимуться знову й знову, щоразу дедалі більше розвиваючись, вдосконалюючись, набуваючи більш вираженої суб'єктності і потужності. Адже українське Звичаєве Право, в основі якого лежить Вічева (пряма) демократія, або, інакше кажучи, демократія участі, є цивілізаційною ознакою "Українського Світу", що відроджується з тисячолітньої череди Руїн. Його миролюбністю, гідністю і рішучістю цими днями захоплювалася вся міжнародна демократична спільнота.

Наведемо кілька метафор, які з різних боків ілюструють природу Майдану.

Український Майдан можна розглядати як вибух - миттєве вивільнення соціальної енергії у спосіб, що притаманний умовам ядерного вибуху - некерованої ланцюгової ядерної реакції. Такий вибух ми спостерігали у 2004 р., це ж ми спостерігаємо й тепер: відверта несправедливість, потоптана мрія, інші болючі виклики внутрішнього і зовнішнього середовищ здатні миттєво мобілізувати людей на спільну дію, під час якої вивільняється колосальна соціальна енергія. Вона здатна безповоротно змінити соціальну систему шляхом її переходу через точки неповернення. Проблемою Майдану-вибуху є висока варіативність результату - від абсолютно позитивного до абсолютно негативного у короткостроковій перспективі, і ще вища його варіативність у перспективі довгостроковій. Наступною проблемою Майдану-вибуху є різкий спад активності більшості учасників до нульової позначки відразу по його завершенні, що запускає реалізацію класичного сценарію, згідно з яким революції задумують романтики, реалізують фанатики, а користають плодами - негідники.

Це спонукає розглянути антитезу до цієї метафори, якою є метафора керованої ядерної реакції. Щоб відповідати цій метафорі, Майдан має перетворитися в іншу соціальну форму, оптимально - у громадсько-політичний Рух. Для ілюстрації такого перетворення розглянемо ще одну метафору - Майдан як живий соціальний організм, який, за аналогією з деякими біологічними організмами, здатний у процесі метаморфозу (перетворення) змінювати свою структуру і, як наслідок, форму та спосіб існування, зовнішнє середовище, локалізацію, тривалість життя, джерела енергії тощо.

Соціальні організми, на відміну від біологічних, у разі необхідності здатні здійснювати ЗВОРОТНИЙ МЕТАМОРФОЗ - будь-коли і будь-де, реагуючи на агресивні виклики зовнішнього середовища, широкий громадсько-політичний Рух може перетворитися у новий - цього разу суб'єктний Майдан, зберігши здатність до системної впорядкованої діяльності: збору інформації із зовнішнього та внутрішнього середовищ, її аналізу, колективного вироблення і прийняття рішень та координації дій своїх учасників і підрозділів із їх виконання.