Переорієнтація з облич… на обличчя

Ситуація із позачерговими виборами до Тернопільської облради виглядає наче єралаш. 6 березня обласна ТВК, керуючись постановою Верховної Ради про скасування призначених на 15 березня ц.р. виборів до представницького органу регіону, ухвалила сміливе рішення — припинити виборчий процес. Днями Тернопільський окружний адміністративний суд за позовом облорганізацій партій «Єдиний центр», «Пора», ВО «Свобода» визнав рішення ТВК таким, що не відповідає законодавству: постанова ВР на той час іще не була оприлюднена хоча б в одному з офіційних видань. Судовий вердикт законної сили не набрав. Його оскаржив БЮТ, який не бажає проведення дочасних виборів. На момент написання статті судді Львівського апеляційного адміністративного суду ще не винесли постанови в цьому спорі. За два дні до голосування не дав правової оцінки постанові ВР від 3 березня і Окружний адміністративний суд Києва. І виходить пат: вибори начебто скасовано, але кампанія продовжується. В обласній виборчій комісії чекають роз’яснень із цього приводу із ЦВК та рішення київського суду. А небайдужі громадяни вагаються, чи приходити завтра на виборчі дільниці (хоча отримують запрошення).

Питання тернопільських виборів не виходить із площини стосунків президента і Кабміну, очолюваною лідером БЮТ. Минулого тижня у політичному ток-шоу «Свобода на «Інтері» Віктор Ющенко не приховував, що докладе «всіх зусиль, щоб дострокові вибори до Тернопільської облради відбулися». На думку глави держави, «не можна відміняти вибори через те, що падає рейтинг». Поза сумнівом, президент мав на увазі рейтинг БЮТ. А щоб зайвий раз пересвідчитися в його падінні і зробити висновки, у п’ятницю він зібрався відвідати Тернопіль.

Ні для кого не секрет, що популярність БЮТу в області тане. За результатами опитування Центру соціологічних досліджень і прогнозування (ЦСДП) (див. «ДТ» за 7 лютого, №4), торік наприкінці грудня лицарів «червоного серця» на виборах до облради готові були підтримати 19,9% респондентів. Та ж сама компанія через два місяці знову провела дослідження, опитавши 1049 осіб (статистична похибка — 3,07%). Бютівцям симпатизували 18,6% опитаних.

Зате набирає бали ВО «Свобода». Упродовж двох місяців, за оцінкою ЦСДП, рейтинг «піднятої вгору руки» зріс із 18,5 до 22,9%. Ця права партія — лідер місцевих виборчих перегонів. І вона робить все для того, щоб вибори відбулися. Подано позов до Окружного адміністративного суду м. Києва з приводу «незаконності» постанови Верховної Ради від 3 березня, яка скасувала позачергові вибори до облради. Далі — позов до Тернопільського адміністративного суду з приводу рішення обласної ТВК з вимогою не зупиняти виборчий процес… Якщо ж вибори все-таки не відбудуться, ВО «Свобода» збирається провести місцевий референдум, результати якого будуть підставою для перевиборів облради.

Та чи не повторить новий переможець виборів, довкола якого, безперечно, формуватиметься більшість в облраді, помилок учорашнього фаворита?

Три роки тому жителі області, віддаючи голоси БЮТу на виборах до облради, мало вчитувалися в його програму і вдивлялися у персоналії виборчого списку. Вони підтримували «нашу Юлю», яка набрала понад 33% голосів і отримала 54 із 120 мандатів в обласній раді.

Кадрове наповнення БЮТу в облраді не було гіршим, ніж в інших партіях. Сини, небожі, куми керівництва блоку становили некритичну масу депутатів ордену червоного серця. Адже більшість мандатів від БЮТу отримали директори спиртозаводів, керівники сільгосппідприємств, власники відомих в області приватних фірм. Їхня біда в іншому. Переможці виборчих перегонів 2006 року, які навіть не здобули абсолютної більшості мандатів у представницькому органі краю, навіяли собі, що зовсім не треба ділити владу з іншими політичними силами, популярними серед виборців. І на керівні посади висували лише своїх людей, нехай і сучих синів. Саме тому голова обл­ради Михайло Миколенко панічно боявся законного приходу в сесійну залу десятьох нових депутатів, наступних у списку «Нашої України». Дві третини депутатських голосів, необхідних для висловлення йому недовіри, не назбиралося б нізащо. Але — однозначно — більшість була б переформатована. І декілька посад в облраді та за її межами довелося б віддати політичним партнерам (читай — конкурентам). А це для бютівців із периферії — як ніж у серце. Громадськість довго дивувалася, коли начальником управління охорони навколишнього середовища в області став лікар Олег Миколенко — син голови облради. Нещодавно Тернопільську дирекцію «Укрпошти» очолив учитель-філолог Михайло Пінь… Можна наводити й інші приклади роздачі посад «в дошку своїм людям».

І не дивно, що, як заявив у Тернополі лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок, «БЮТ з його програмою «Український прорив» прорвало. Як каналізацію. Душок від ганебних скандалів розійшовся далеко за межі Тернопілля». Поза сумнівом, представницьку владу в області потрібно змінювати. Але ключове питання — на кого?

Спробуємо проаналізувати, наскільки застрахований багаж самої «Свободи» як «єдиної сили українців» від «проривів» у ньому самому.

Програма цієї партії все-таки відрізняється від інших «фірмовими» пунктами, прив’язаними до потреб області: наприклад, як покласти край земельним та майновим аферам в області, відновити роботу аеропорту, заснувати знак якості «Чистий продукт з Тернопілля» для промоції екологічно чистої продукції, заборонити продаж у регіоні ГМ дитячого харчування, обмежити реалізацію алкоголю та тютюну… Проте кадровий потенціал «Свободи», заявлений у виборчому списку до облради, явно слабкий для реалізації цих важливих програмних завдань. Із 106 кандидатів назбирається до десяти відомих в області управлінців — голова Лановецької райдержадміністрації, заступник міського голови Тернополя, екс-начальники обласного управління охорони здоров’я та держінспекції з контролю за цінами, підприємці середньої руки. І політичного, і адміністративного досвіду «Свободі» катастрофічно бракує. Тому навіть обласний вибор­чий штаб очолює людина з іншої області — голова Волинської облорганізації цієї партії Анатолій Вітів. А одним із претендентів на посаду нового голови облради, за неофіційною інформацією, є депутат Львівської облради свободівець Олексій Кайда. Він сам не проти зайняти це крісло, оскільки, як відзначив у розмові з кореспондентом «ДТ», «був заступником міського голови, помічником народного депутата, помічником голови Львівської обласної ради — досвіду вистачає, щоб допомагати фракції «Свободи» в Тернопільській обласній раді працювати чітко, злагоджено, конструктивно, патріотично».

У своїх біографіях кандидати від «Свободи» наголошують на своєму патріотичному корінні та попередній участі в національно-демократичних організаціях. Але це — не основна приманка для виборців. Їхні симпатики — переважно галичани старшого віку, які постраждали від комуністичних переслідувань, — поки що бачать у «Свободі» силу, яка буде «захищати інтереси українців як титульної нації». Їм імпонує ідейний символ — провідник ОУН Степан Бандера та живий харизматичний лідер Олег Тягнибок. Висловивши на виборах невдоволення тим, що зробив і чого не зробив БЮТ, чимало виборців області хапаються, мов за соломинку, за інші постаті-дороговкази. Свої симпатії до нових лідерів вони підсвідомо переносять на партії. І в цьому криється небезпека нових розчарувань. Не виключено, що через рік-півтора ошукані люди знову вимагатимуть перевиборів облради, бо та чи інша сила, що асоціювалася з лідером, не виправдала великих сподівань.

Звичайно, лідер майбутніх виборів прагне отримати на виборах результат, який забезпечить можливість сформувати більшість в облраді одноосібно. Якщо ж це зробити не вдасться, то доведеться вступати в коаліцію з іншими політичними силами. Як союзника «Свобода» розглядає насамперед УНП, яка, за всіма соціологічними опитуваннями, із запасом долає прохідний бар’єр. Близькість програм «захисту українців» їх справді об’єднує. Крім того, блок УНП на виборах до облради, як на мене, якнайкраще представлений досвідченими і молодими управлінцями — у прохідній частині двоє голів райдержадміністрацій, один — заступник, чотири-п’ять чинних керівників обласних та міських управлінь. Відомих підприємців, серед яких під першим номером у виборчому списку голова облорганізації УНП Ярослав Джоджик з неоднозначним іміджем, зрівноважує молодий бізнес. І тому коаліція двох згаданих правих сил у майбутньому складі облради могла б стати певною гарантією конструктивної роботи та фактичної незалежності від виконавчої влади. Та стривайте. У виборчій грі — партійний блок «Наша Україна» і партія «Єдиний центр», яким різні соціологічні служби пророкують подолання прохідного бар’єра. До облради ЄЦ повів голова облдержадміністрації Юрій Чижмарь. За ним у списку йдуть місцеві гранди будівельного і торговельного бізнесу, керівники найбільших сільськогосподарських підприємств разом з Героєм України Олегом Крижовачуком, ряд досвідчених голів райдержадміністрацій. І не виключено, що «золота акція» при утворенні коаліції опиниться саме в руках «Єдиного центру», можливо і без зв’язки із «Нашою Україною». Якщо ж ЄЦ увійде в більшість, то його депутати — бувалі у бувальцях господарники та держуправлінці — будуть більш продуктивно вирішувати важливі для області проблеми. Навіть краще, ніж депутати від «Нашої України». Але хто заперечить, що представники ЄЦ не постараються зробити облраду всього лише рупором виконавчої влади?

Століття тому відомий галицький учений і політик Володимир Гнатюк писав: «Наші політики надзвичайно короткозорі, роблять вічно елементарні помилки, які відбиваються опісля сильно і шкідливо на цілій суспільності, зміняють свої переконання, як рукавиці… Більша частина таких політиків мріє тільки про мандати» (стаття «Дещо про наші політичні болячки»). Написано це 1902 року, а наче про сучасну виборчу ситуацію на Тернопіллі.

Тим часом більшість політичних сил переконані, що вибори таки відбудуться. І, не зважаючи ні на що, вони ведуть передвиборну агітацію. Гроші на проведення виборів із держбюджету, хоч як дивно, надходять вчасно. За інформацією обласної ТВК, уже витрачено понад 6 млн. гривень із 10,5 млн. гривень, запланованих на організацію та проведення позачергових виборів.

Але питання — чи виправдають такі витрати результат — поки що залишається без відповіді.

Українські виборці, і зокрема в Галичині, не аналізуючи партійних програм, а голосуючи за лідерів, найчастіше приводять до влади політичних аферистів. На наступних виборах лише змінюються запропоновані на білбордах обличчя отих «короткозорих і з нестійкими переконаннями». Тож на яку серію позачергових виборів потрібно розділити проміжок між виборами черговими, щоб виборці вдивлялися не в обличчя політичних лідерів, а в їхні справи, біографії та пропозиції людей, яких веде за собою зірковий лідер, — людей, які безпосередньо визначатимуть правила, рівень і умови життя в регіоні в той час, коли «зірка» сяятиме на відстані.