Переможців судять? Деякі думки про майбутню парламентську коаліцію

Коли в мене запитують, якою буде конфігурація майбутньої парламентської коаліції, я, перед тим, як відповідати на це запитання, кажу: нині набагато важливіше усвідомити, що всі ми — і партії, і суспільство в цілому — ввійшли в принципово новий період розвитку вітчизняної історії.

Його якісна відмінність від попередніх полягає в тому, що, по-перше, із переходом до парламентсько-президентської форми правління країна справді знатиме «своїх героїв». Тим, хто формує коаліцію, уже не вдасться, як за старих часів, перекласти провину за власну неспроможність на когось іншого. Тому перед тим, як заявляти про готовність формувати уряд, потрібно, щоб президент Ющенко насамперед порушив питання: хто конкретно відповідатиме за майбутнє країни?

По-друге, результати виборів знову чітко показали, що істотні розбіжності між регіонами України є реальністю і що не рахуватися з цим уже не вийде. Якщо ще вчора багато хто з політиків могли дозволити собі заявляти, що розкол суспільства, що відбувся після відомих подій кінця 2004 року, — це не більш ніж міф, підтримуваний Партією регіонів, то сьогодні їхніх голосів якось не чути. Іншими словами, просуватися вперед, ігноруючи дану об’єктивну реальність, буде неможливо, і це — серйозний виклик провладній партії, яка переконувала суспільство в існуванні якоїсь єдиної «нашої» України.

По-третє, на новому етапі розвитку вітчизняної історії потрібно погодитися з тим, що розфарбовування політичних картинок в улюблені кольори — заняття цікаве, але для суспільства абсолютно марне. Тому в новому парламенті потрібно забути про кольори партійних прапорів, пам’ятаючи передусім про кольори національного прапора.

Оскільки ця остання обставина дуже важлива, дозволю собі висловити думку про позицію деяких наших політичних опонентів. На жаль, вони продовжують мислити категоріями Майдану, а не країни в цілому. Намагаючись створити коаліцію, вони закликають до єднання демократичних сил, що в їхній політичній лексиці поширюється виключно на партії помаранчевого забарвлення. Таким чином Партія регіонів, яка фактично перемогла на виборах і була підтримана мільйонами виборців, оголошується апріорі «недемократичною» силою.

На жаль, такі самі заклики звучать і з боку президента, хоча саме він у ситуації, що склалася, мав би стати «над сутичкою». У своєму останньому радіозверненні глава держави стверджує, для того, щоб жодний виборець не почувався скривдженим, майбутнім членам коаліції вистачить мудрості відмовитися від асоціації з певним кольором. Однак тут же підкреслює, що в цій коаліції він бачить ті сили, які «разом на Майдані боролися за демократію». Я хотів би від імені мільйонів людей, які підтримали на виборах Партію регіонів, укотре застерегти владу: відродження «майданної команди» — це повторення помилки 2005 року в найгіршому її варіанті. Невже гіркий досвід правління цієї команди, який ліг важким тягарем на всю країну, так нічого й не навчив владну верхівку?

Ми сьогодні маємо просуватися в бік створення дієздатної парламентської більшості. А всіх майданних анахронізмів потрібно позбуватися. Не дуже добре уявляю собі, як це вдасться зробити деяким політикам, проте іншого шляху немає. Ми ніколи не зможемо приступити до конструктивної роботи на благо країни, якщо на депутатів від Партії регіонів, а в їхній особі — на мільйони громадян України, продовжуватимуть навішувати ярлики. До того ж, Україну чекає катастрофа, якщо її політичні еліти не поставлять інтереси країни вище за кар’єрні амбіції та дрібні упередження.

На жаль, у даному випадку йдеться не тільки про неприйнятність різного роду випадів вербального характеру проти Партії регіонів. Цілком очевидно, що, відмовившись від них, нашим політичним опонентам слід відмовитися і від категоричності у відстоюванні деяких ідеологічних постулатів, із якими вони йшли на вибори. Та події останніх днів свідчать, що провладна партія так нічого й не навчилася за минулий рік.

Безумовно, турбуючись про консенсус у стінах Верховної Ради, вони мають право вимагати певних компромісів і від нас. Ми до цього готові, якщо необхідні компроміси підуть на користь національним інтересам України. Питання лише в тому, що вважати благом для України.

У нашому розумінні — це реалізація плану, який ліг в основу нашої «Стратегії економічного розвитку України». У ході передвиборної кампанії ми детально роз’ясняли його суть нашим потенційним виборцям. І те, що наша партія отримала таку масову підтримку громадян країни, явно свідчить про їхню апробацію даного плану.

Цей документ був використаний нами під час підготування проекту договору про створення коаліції фракцій, які формуватимуть в парламенті конституційну більшість. Його переконливість у тому, що він простий і реалістичний. Щоб було зрозуміліше, про що йдеться, дозволю собі нагадати його основні положення.

Партія регіонів вважає за можливе здолати існуючу економічну кризу вже в 2006 році. Ми підтверджуємо свою готовність ще до кінця року зупинити падіння економіки й після цього повернути країну на шлях економічного зростання, забезпечити підвищення заробітної плати, пенсій і стипендій, які випереджають інфляцію. У випадку, якщо наша Стратегія ляже в основу діяльності нового уряду, кожний громадянин України отримуватиме дохід, не нижчий за прожитковий мінімум.

У сфері зовнішньої політики ми незмінно будемо дотримуватися міжнародних зобов’язань України, продовжувати курс на євроінтеграцію, а також на участь нашої країни в створенні Єдиного економічного простору.

Тепер про принципи, на яких має створюватися коаліція. Вони існують у всіх європейських країнах. Політична партія, за яку проголосувала найбільша кількість громадян на виборах 26 березня, отримає право формувати парламентську більшість і уряд.

Парламентська більшість, яка бере на себе відповідальність за реалізацію успішної соціально-економічної політики, одержує право на посаду голови Верховної Ради й першого віце-спікера, а також на керівництво парламентських комітетів, діяльність яких спрямована на законодавче забезпечення національної безпеки та оборони, зовнішньої політики й соціально-економічний розвиток держави.

Що ж до опозиції, вона одержує гарантії парламентської діяльності, участі у формуванні загальнодержавної соціально-економічної політики, бюджетної політики та контролю за рішеннями й діями влади.

Ми пропонуємо, щоб усі рішення, що стосуються зовнішньої політики держави, питань національної безпеки й оборони, принципових питань діяльності правоохоронних органів приймалися виключно на засіданнях Кабміну й були оприлюднені як державні акти, відповідно до визначеної Конституцією компетенції, президентом або Кабінетом міністрів.

Якщо хтось вважатиме запропоновані нами кроки поділом портфелів, він буде неправий. Керівні посади в уряді та у парламенті цікавлять Партію регіонів лише настільки, наскільки правильна розстановка кадрів сприятиме швидкій реалізації «Стратегії економічного розвитку України». У протилежному випадку ми просто не братимемо участі в створенні коаліції, оскільки присутність у ній без гарантій виконання передвиборних обіцянок є для нас умовою неприйнятною.

Приступити до створення коаліції необхідно відразу ж після оголошення офіційних результатів виборів. Зробити це можна буде шляхом проведення інтенсивних двосторонніх консультацій, із тим, щоб у найкоротші терміни вийти на позитивний результат.

Природно, ми готові працювати й в опозиції — благо необхідний досвід був накопичений. Проте пояснити це суспільству буде непросто тому, що виборці привели до парламенту найчисленнішу фракцію в надії на реальні зміни в зовнішній і внутрішній політиці України. Навряд чи їх задовольнять пояснення з приводу того, що це вдасться зробити виключно силами колишньої помаранчевої команди. Для мільйонів громадян, які віддали за нас голоси, це буде непереконливим аргументом. І добре, що про це згадав президент Ющенко, констатуючи, що необхідно брати до уваги той факт, що «третина громадян України проголосувала за Партію регіонів... І що помаранчева коаліція вже існувала. Вона розпалася і з цього здобули уроки».

Таким чином, навіть після заяв НСНУ про те, що він готовий до створення помаранчевої коаліції, ми залишаємося з переконанням, що потрібно рухатися у бік створення такої коаліції, яка максимально врахує настрої, що переважають в суспільстві, й зможе, умовно кажучи, повторити всю його конфігурацію.

При створенні «універсальної» коаліції можуть, природно, виникати запитання, які вимагають компромісу. Ми за те, щоб спірні питання, як, наприклад, питання російської мови як другої державної або проблема вступу України в НАТО, вирішував сам народ на загальнонародному референдумі. А Партія регіонів завжди виконуватиме народну волю.

Історії ще з античних часів та й із прикладів новітньої сучасної практики відомі випадки, коли вчорашні непримиренні політичні супротивники об’єднувалися перед обличчям загрози втрати незалежності. Сьогодні Україна перебуває саме в такому стані. Опинившись на перехресті боротьби головних політичних центрів планети за вплив у регіоні Східної Європи та всього євразійського простору, вона виявилася втягнутою у велику геополітичну гру. Це обернулося для неї великими втратами в економічній сфері й розколом суспільства.

Сьогодні завдання полягає в тому, щоб повернути втрачене. Саме в цьому слід бачити основну мету, яка стоїть перед майбутньою коаліцією. Той, хто цього ще не зрозумів, не зрозумів основного — його політичне майбутнє надто коротке. І такий «майданний» експеримент над українським народом може виявитися останнім.