Передвиборні змагання: економіка політичних обіцянок

Аналізувати програми політичних партій для експерта дуже непросто. Експерта завжди цікавлять два питання — як розраховувалися ті чи інші показники та хто є автором тих чи інших економічних складових політичних програм. Відповідь на перше запитання дає можливість оцінити логіку економічного мислення певної політичної сили та реалістичність конкретних обіцянок. Що стосується другого питання, то ім’я експерта може бути як гарантією серйозної професійної роботи, так і свідченням протилежного. На жаль, на перше запитання сьогодні марно шукати відповідь у принципі, тоді як на друге запитання, у кращому разі, можна почути «наші експерти», хоча такі слова сприймаються з великою іронією.

Нас можна звинуватити в наївності, але як експерти ми серйозно сприймаємо наміри політичних сил і тому вирішили оцінити обсяг необхідних для реалізації відповідних обіцянок коштів. При цьому ми також спробували подивитися на окремі наміри політиків із погляду тих кроків, без яких практично неможливо реалізувати поставлені цілі. Одразу зазначимо: поки що політичні сили не оприлюднили економічних обґрунтувань своїх обіцянок та планів, а цей факт, погодьтеся, свідчить не на користь політиків.

Наші розрахунки будуються на поточних даних про стан розвитку економіки України та її окремих сфер (бюджетної, освіти тощо), даних про демографічну ситуацію станом на 2005 рік та на наших прогнозах економічної динаміки. Для спрощення ми не враховували можливих темпів інфляції, тобто припустили, що купівельна спроможність наших громадян не зміниться. Джерелом інформації про наміри політичних сил були їхні програми, а також виступи лідерів партій під час передвиборчих зустрічей.

Ну, а тепер до справи. Ми наведемо наші оцінки та прокоментуємо окремі найцікавіші новації. Одразу відзначимо, що ми намагались утримуватися від оцінок типу «реально-нереально», а тому пропонуємо читачам самостійно зробити висновки із прочитаного. Звертаємо увагу читачів на те, що йдеться, як правило, про додаткові кошти, які треба знайти для фінансування відповідних планів.

Загалом у тій частині, яку можна більш-менш реально оцінити, вартість обіцянок регіоналів — найнижча, хоча, можливо, ми й пропустили якісь важливі моменти. «Найдорожча» обіцянка Партії регіонів — схема забезпечення житлом окремих категорій бюджетників: її ціна може потенційно сягнути 156 млрд. гривень. Впадає в око також досить високий обсяг виплат дітям при досягненні встановленого віку.

Слід відзначити пункт про підвищення державних витрат на розвиток сільських територій, що є кроком у правильному напрямі. Але при цьому хотілося б почути і про наміри партії щодо майбутньої аграрної політики та допомоги аграрному секторові у контексті членства України в СОТ.

У програмі Партії регіонів ми нічого не знайшли про мінімальну заробітну плату, але під час одного з виступів лідер партії Віктор Янукович назвав цифру 500 гривень на 2008 рік, а потім у проекті бюджету на 2008 рік наміри уряду було конкретизовано. За нашими підрахунками, ціна такої «мінімалки» становитиме додатково від 6 до 7 млрд. гривень.

Чесно кажучи, незрозуміла новація щодо забезпечення житлом під державні гарантії «молоді, яка працюватиме на підприємствах-флагманах». Хоча витрати на неї порівняно малі — 1 млрд. грн., але постає запитання, чому платники податків повинні фактично субсидіювати приватні підприємства в частині забезпечення житлом їхніх працівників. Цікаво було б також знати, за яким принципом компанії зараховуватимуться до категорії «підприємство-флагман». Ми вважаємо, що ця новація є фактично запровадженням нової пільгової категорії населення в Україні з усіма відповідними наслідками.

Аналіз пропозицій Партії регіонів, до речі, викликав одне побічне запитання: а, до речі, наскільки ці плани враховані у проекті бюджету на 2008 рік? Тому після остаточного затвердження бюджету цікаво буде проаналізувати, наскільки політичні сили, котрі сформували уряд, дотримуються своїх обіцянок уже після приходу до влади.

Аналізуючи програму БЮТ, ми звернули увагу на такі моменти. По-перше, БЮТ пропонує встановити пенсію на рівні середньої заробітної плати, яку людина отримувала до виходу на пенсію. Шляхи реалізації цього наміру невідомі, а тому важко оцінити його «вартість» для бюджету. Крім того, незрозуміло як цей намір вписується у процес створення в Україні трирівневої пенсійної системи. По-друге, наслідком повернення знецінених заощаджень в Ощадбанку СРСР протягом двох років у повному обсязі стане інфляційний стрибок в країні.

Для нас програма блоку Тимошенко у частині реформування армії є хорошим прикладом того, як окремі добрі наміри, вирвані з загального соціально-економічного контексту, при наближення до нього являють свою економічну необґрунтованість, оскільки не враховують великої кількості побічних витрат. (Це, до речі, тією чи іншою мірою стосується й інших політичних сил). По-перше, запровадження нових зарплат на рівні 700 та 1000 доларів (з відповідними надбавками) потребує паралельних істотних витрат на військову підготовку, озброєння, техніку, паливо, тощо. Зрозуміло, що професійні військові (та ще з такими зарплатами) мають бути завантажені бойовою підготовкою за повною програмою. Додамо до цього вартість службового житла та різні види матеріального забезпечення. По-друге, збільшення зарплат неминуче приведе до перерахунку військових пенсій. І цей перелік можна продовжувати.

Але є ще одна проблема, яка чомусь залишається поза увагою. Збільшення зарплат «чистим» військовим об’єктивно вимагає перегляду виплат прикордонникам, військовослужбовцям МВС, СБУ, адже соціальні стандарти для людей із «різними погонами» не можуть принципово різнитися. Якщо піти далі, то постає запитання: а як нові «військові зарплати» мають узгоджуватися з рівнем оплати праці вчителів, лікарів та інших бюджетників із погляду соціальної справедливості? Тому насправді повні прямі та побічні витрати, пов’язані з військовою реформою, реально можуть коштувати понад 100 млрд. грн. (що істотно перевищує нашу оцінку витрат на зарплату військовим на рівні 13 млрд. грн.)... Є питання.

Серед соціальних ініціатив блоку НУНС слід відзначити збільшення мінімальної зарплати до 600 гривень, а середньої — до 2100 гривень. Чесно кажучи, незрозуміло, як можна планувати зростання середньої зарплати, але залишимо це питання на совісті авторів програми. Поряд із цим, ця політична сила говорить про підвищення зарплати у бюджетній сфері на 58%. При наявній кількості працівників бюджетних установ, реалізація цього наміру потребуватиме додаткового 31 млрд. гривень.

Наміри НУНС підвищити пенсії в середньому на 35% вимагатимуть від Пенсійного фонду додаткових витрат на рівні 20-30 млрд. гривень, тоді як скасування пільгових пенсій для депутатів та міністрів дозволить зекономити кошти і зменшити трансферт із держбюджету до Пенсійного фонду.

Одразу впадає в око, що мінімальна вартість оцінок трьох названих політичних сил приблизно однакова. Ці сили пропонують також схожі стандарти соціальної підтримки окремих категорій населення. Тому постає запитання: чи може це стати запорукою консенсусу цих політичних сил у майбутньому Парламенті щодо змісту та напрямів соціальної політики і показників бюджету на 2008 рік, — чи, навпаки, ми станемо свідками традиційного змагання — «хто більше любить людей», коли соціальні стандарти використовуватимуться як інструмент боротьби з опонентами.

Одразу зазначимо, що з-поміж сил, які мають найвищі шанси потрапити в новий парламент, вартість обіцянок комуністів найвища. Саме цій політичній силі належить декілька абсолютних рекордів. По-перше, КПУ пропонує витрачати на освіту 10% ВВП. Залежно від прогнозу зростання ВВП на 2008 рік, для цього потрібно додатково близько 34,9 млрд. грн. (прогноз Інституту економічних досліджень та політичних консультацій щодо номінального ВВП у 2008 році становить 785 млрд. грн.), або 37,37 млрд. грн. (прогноз КМУ — 810 млрд. грн.). По-друге, КПУ пропонує збільшити підтримку сільського господарства до 10% ВВП. І, нарешті, комуністи пропонують витрачати на науку 3% ВВП. Таким чином, лише на ці три напрями має витрачатись 23% ВВП щорічно, тоді як у 2008 році в Україні через зведений бюджет планується перерозподілити близько третини ВВП. Як на нас — то коментарі зайві.

Пенсійні новації комуністів досить схожі на пропозиції Блоку Литвина. При незмінній пенсійній системі пропозиція КПУ підвищити рівень мінімальної пенсії до 70% середньої зарплати вимагатиме збільшення бюджету Пенсійного фонду більш ніж на 100 млрд. гривень (зараз бюджет Пенсійного фонду становить 95,6 млрд. грн.).

Забігаючи наперед, відзначимо, що ініціатива Блоку Литвина підвищити пенсії протягом наступних трьох років до 80% від середньої заробітної плати в економіці також вимагатиме від Пенсійного фонду вишукати додатково більш ніж 100 млрд. гривень (див. таблицю 5).

Блок Литвина — абсолютний рекордсмен за «вартістю» обіцяного, якщо врахувати вартість його ініціатив для місцевих бюджетів.

Блок Литвина вирізняється з-поміж усіх політичних сил тим, що найбільше любить студентів: запропоноване ним підвищення стипендії до рівня середньої заробітної плати коштує 20-25 млрд. грн. Слід зауважити, що тепер стипендії для учнів та студентів становлять 20-30% від прожиткового мінімуму, тобто 100-150 грн.

Цікаві новації Блоку Литвина щодо зарплати. Пропонується встановити мінімальну погодинну зарплату на рівні 25 грн. за годину при збереженні 40-годинного робочого тижня, що коштуватиме додатково близько 100 млрд. грн.

Також блок планує підвищити зарплату певним категоріям працівників бюджетної сфери (вчителям, лікарям, працівникам сфери культури) до рівня середньої в економіці та на додачу надати їм статус держслужбовця з виплатою додаткового окладу до відпустки на оздоровлення. При незмінній кількості відповідних працівників для підвищення зарплати до середнього в економіці рівня необхідно вишукати понад 20 млрд. гривень. Виплати додаткового окладу коштуватимуть додатково ще 5 млрд. гривень. До речі, Блок Литвина не каже, скільки ці новації потім коштуватимуть Пенсійному фонду.

До речі, у сфері оплати праці Блок Литвина запропонував ще одну вельми цікаву ініціативу — збільшити частку оплати праці у виробничій галузі з 8 до 30% собівартості продукції. З цього приводу можна зауважити лише таке. Частка зарплати у собівартості може зрости тільки у двох випадках: якщо запровадити такі технології виробництва, котрі базуються на інтенсивному використанні праці, а не капіталу, або якщо досить різко зросте якість праці, що й викличе зростання її ціни, тобто зарплати. За будь-яких умов спроби примусово встановити структуру собівартості приречені на провал, оскільки в кінцевому підсумку вартість товарів визначається в результаті складної взаємодії попиту і пропонування.

Замість післямови. Дохідна частина зведеного бюджету на 2007 рік становить 205 млрд. гривень. Далі кожен сам може додати до цієї цифри вартість обіцянок і зробити висновок щодо їх реалістичності. До зустрічі у 2008 році.

Розрахунки наведено на сайті Інституту ier.kiev.uа