Передвиборні маневри луганської влади

Нині для багатьох можновладців настав своєрідний момент істини. Передвиборний марафон не дає явної відповіді на головне запитання нинішньої осені: хто ж із двох Вікторів стане наступним президентом країни. Тому на місцях до краю зримо помітний «бонапартизм» влади, суть якого зводиться до банальної істини — пересидіти тривожні часи в глибокому окопі. Симптоматично в цьому плані хибке становище владної верхівки у найсхіднішій частині України — на Луганщині. Тут обласна влада намагається не «класти всі яйця в один кошик»: демонструє нібито беззастережну підтримку єдиному кандидату від влади, а насправді піклується про те, щоб зберегти свої позиції й у разі обрання на вищу державну посаду представника опозиції.

Ціна питання

Особливих відносин між головами обласних адміністрацій двох сусідніх вугільних регіонів за останні шість років (від початку губернаторства Олександра Єфремова) і до прем’єрського періоду Віктора Януковича не помічали. Луганська влада шукала й досить успішно знаходила точки дотику як із самим гарантом (через голову обласної ради Віктора Тихонова), так і з дніпропетровською групою впливу Віктора Пінчука (шляхом усілякого лобіювання їхніх інтересів під час приватизації ласих шматків особливо привабливих об’єктів промисловості регіону). Що, в принципі, було грою в одні ворота. Ці канали впливу забезпечували баланс інтересів і у відносинах із «донецькими», але тільки до осені 2001 року. Саме тоді інтереси луганської влади та «вимушених» партнерів по спільному володінню акціями Алчевського металургійного комбінату — корпорації «Інтерпайп» та «Індустріального союзу Донбасу» — остаточно розійшлися. Повний вплив «донецьких» на об’єднання «Краснодонвугілля» до уваги не беремо — цей переділ власності відбувся ще за прем’єрства Павла Лазаренка, навзамін луганські газотрейдери в особі ЗАТ «Фонд» монополізували поставки абсолютній більшості гігантів регіональної економіки. До речі, могутність нинішнього губернатора Луганщини Олександра Єфремова, що починалася саме тоді, базувалася на грошах і перевагах, отриманих від продажу цього ітерівського газу. Саме тоді місцева влада заручилася підтримкою Григорія Суркіса, а тодішній голова «Фонду» Олександр Кисельов керує сьогодні ДП «Газ України»...

Справа в тому, що з моменту акціонування металургійного підприємства в Алчевську переважання в частках власників акцій між двома найвпливовішими фінансово-промисловими групами країни не спостерігалося. Головним «наглядачем» тут виступала Луганська облдержадміністрація, яка мала пакет акцій ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» у розмірі 25% плюс одна акція. «ІСД» та «Інтерпайп» володіли на той момент рівними пакетами, що дещо перевищували 40%. За однією з версій, восени 2001-го луганська влада, стурбована майбутніми виборами до Верховної Ради, пішла, як згодом заявив керівник управління промислової політики Валентин Матюшев, на добровільну передачу своєї частки «донецьким». Незабаром громадськість країни поставили перед доконаним фактом: «ІСД» стала володіти більше ніж 85% акцій ВАТ «АМК». У результаті такого «підкилимного» обміну власністю повний контроль над алчевським гігантом отримала впливова компанія, а Луганській облдержадміністрації було дозволено створити потужну громадську організацію, основною метою діяльності якої було проведення максимально можливого числа впливових представників місцевого істеблішменту до лав депутатів парламенту.

Такий маневр дозволило луганській владі й керівництво партії «Трудова Україна», що виконувало роль локомотива інтересів регіональної еліти в масштабах усієї країни. Вперше такий тандем продемонстрували під час приватизації «ЛіНОСу», тепер ставку робили на передачу до рук «Уральської енергетичної компанії» непрацюючих потужностей містоутворюючого підприємства обласного центру — холдингової компанії «Луганськтепловоз». Забігаючи наперед, слід зазначити, що цього разу таку ініціативу перехопила СДПУ (о), яка через тодішнього керівника «Укрзалізниці» Георгія Кірпу зуміла незабаром вдихнути сяке-таке життя в колись потужне оборонне підприємство. На виборах 2002-го Луганщину вважали вотчиною «Трудової України», але насправді відбулося глобальне переорієнтування області у своїх політичних симпатіях.

Як прообраз місцева влада цілком узяла досвід донеччан з організації власної громадської організації періоду «Злагоди» на виборах до Верховної Ради в 1998 році, що дозволило провести до парламенту велику групу народних депутатів від вугільного регіону та відвести від нього «червону» загрозу. Такі ж завдання ставила луганська влада і перед знову створеним «Регіоном»...

«Дан приказ ему...»

Позиціонування Луганської обласної громадської організації «Регіон» на початку її «славної діяльності» восени 2001 року почалося з того, що очолили останню керівники області — Олександр Єфремов і Віктор Тихонов. Основним питанням було акумулювання коштів на розгортання діяльності, і тут ставку робили на значні промислові підприємства. Одна з обласних газет на початку 2002 року повідомляла про те, що щомісячний внесок «ЛіНОСа» та «АМК» до каси «Регіону» становить від 400 до 800 тис. грн. Причому цю інформацію в жодному з провладних ЗМІ не спростували. Керувати роботою «Регіону» змусили колись першого заступника губернатора Валентина Дзоня, друга тодішнього прем’єра Анатолія Кінаха і засновника УСПП у Луганському краї; його заступником призначили відомого підприємця із Сєверодонецька Володимира Грищенка. Ці колишні комсомольські функціонери швидко зуміли налагодити ефективну роботу з місцевим електоратом, запропонувавши їм підписати якесь «ноу-хау», назване для більшої ваги соціальним договором. У березні 2002-го в тому ж Сєверодонецьку, який має найбільший критий майданчик в області — Льодовий палац, що вміщає до 6 тис. чоловік, було проведено реаліті-шоу за участю Володимира Литвина, на якому він підписав соціальний договір із територіальною громадою жителів області. Вже потім виявилося, що такого поняття де-юре не існує, але для «піпла» ця обставина була не головною — він це політичне плацебо з успіхом «схавав»...

У результаті «Регіону» (іноді досить відчутними адміністративними методами) вдалося «мобілізувати» до Верховної Ради одинадцять представників промислової та політичної еліти регіону, не допустивши туди нікого з комуністів, і лише одного не із «свого» стану — київського банкіра Віктора Тополова. Згодом організатора такої «перемоги» В.Дзоня знову зробили заступником О.Єфремова, пообіцявши йому місце народного депутата у разі, якщо від нього «відмовиться» Анатолій Толстоухов.

Заслуговує на увагу й організація «луганської» фракції у Верховній Раді, яку очолив відомий місцевий політик «а ля Жириновський» Микола Гапочка. Сумна історія існування «Народного вибору» варта окремої статті, тому зараз можна констатувати факт: у луганчан явно забракло коштів і методів для можливості існування своєї регіональної фракції...

Млявий «одобрямс»

До початку активної фази нинішньої виборчої кампанії активність «Регіону» була пов’язана з інформуванням населення про так зване виконання умов підписаних соціальних договорів депутатами всіх рівнів, ангажованими цією структурою. Оцінивши реалії, обласна влада вирішила не віддавати ініціативу щодо формування обласного виборчого штабу Віктора Януковича на відкуп главі місцевих регіоналів Володимиру Ландику, вживши стосовно нього та його бізнесу деяких, не зовсім зрозумілих з погляду закону, кроків. Так, три місяці тому шляхом відкритої фізичної погрози Ландику вказали на те, що його бізнес-інтересами на території одного з ринків Луганська знехтують. У квітні на його телеканалі з’явився ролик на підтримку кандидата в президенти Віктора Ющенка. Але вже через кілька днів до популярного молодіжного клубу, що належить дружині В. Ландика, завітали понад 50 співробітників у камуфляжі, заявивши про те, що, за отриманою інформацією, тут «курять кальян». Достеменно невідомо, чи шукав Володимир Іванович підтримки у свого рідного брата — народного депутата Валентина, який керує ще й донецьким гігантом «Норд», але факт залишається фактом — штаб Януковича на Луганщині очолив не він.

За цю відповідальну справу взявся «оновлений» «Регіон», главою якого нещодавно обрали голову облради Віктора Тихонова, як вважають, найвпливовішу людину в регіоні. Будучи відданим другом Леоніда Кучми, він зосередив у своїй власності багато важливих народногосподарських об’єктів і продовжує це робити стрімкими темпами. За однією з версій, цей політик має певні домовленості і з представниками «Нашої України» про те, що він якщо й не збереже за собою посаду голови обласної ради, то його бізнес-інтересам не завдадуть якоїсь шкоди. Зокрема, у Віктора Тихонова дуже тісні стосунки з керівником депутатського об’єднання «Центр» Віктором Тополовим.

За інформацією місцевих аналітиків, «умовляти» чинного губернатора Олександра Єфремова нинішній прем’єр приїжджав двічі — у травні та в червні поточного року. І першому, а вірніше, його бізнес-структурі — «Укркомунбанку», обіцяно преференції з обслуговування 500 млн. грн., що виділяє уряд на модернізацію системи водопостачання Луганської області.

Тривала пауза

Проте гарантії, надані обласній владі, не надихнули їх на рішучі дії з активізації позицій В. Януковича в рідній області. Луганщина стала останнім регіоном у країні, де було відкрито громадську приймальню єдиного кандидата від влади. В обласному центрі, на відміну від того ж Алчевська або Лисичанська, дотепер немає жодного (!) баннера чинного прем’єра. Регіональний штаб очолила людина, якій вже нічого втрачати з огляду на досягнення нею пенсійного віку, — керівник управління культури облдержадміністрації Михайло Голубович. Честь бути довіреною особою Януковича поклали на народного депутата від НДП Василя Надрагу, авторитет якого серед населення вкрай низький через запропоновану ним нинішню реформу пенсійного забезпечення.

Немає колишньої активності та згуртованості й у лавах топ-менеджерів «Регіону». Валентин Дзонь нещодавно склав присягу народного депутата України, до нього подався і колишній керівник цієї організації В.Грищенко. Ще один місцевий представник «кінахівського пула» — заступник губернатора з питань економіки Олександр Кобітєв повторив долю О. Керенського, зникнувши в невідомому напрямку.

У програмних промовах нинішній глава «Регіону» ратує за проведення громадського форуму в тому ж Льодовому палаці, куди неодмінно запросять і Віктора Федоровича. З ним, як вважає Віктор Тихонов, жителі найсхіднішої області також укладуть символічний соціальний договір. Навряд чи такий документ матиме юридичну силу, але трубитимуть про нього провладні ЗМІ упродовж усієї виборчої кампанії.