Передгрозове

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Передгрозове © depositphotos / a-poselenov
Один із забутих сценаріїв майбутнього.

Чотири місяці спокою - це те, що нас очікує.

Час, який, на перший погляд, біжить дуже швидко, але насправді призупинився. Час забути про платіжки за тепло, бо воно дається згори й задарма. Кілька місяців - насолодитися справжнім сонцем і забути про штучні світила телеекранів. Це зараз нам здається, що їх там під саму зав'язку, а під кінець року ми зрозуміємо, що навесні ми від них відпочивали.

Місяці млявого перетравлювання сирих ідей щодо перебудови країни і вирішення конфлікту на Донбасі; сирих і непридатних для використання, бо не настав ще час вирішувати.

Дні, що насичуються фанфарами на честь перемог, про які забувають через день-два. Новини про вічні, здається, обстріли на фронті; вибухи гранат у київських дворах; ще одного російського артиста, який не в'їхав у країну; про місцевого співака-зрадника; медреформу, яка почалася, але плодів її дочекаємося згодом, і якщо не ми, то діти обов'язково. Про чергову "посадку" Савченко. Одне слово, нічого не відбувається.

Там, нагорі, чутно шепіт. Це час обговорювати. Це потім, влітку, настане час домовлятися, восени - час виконувати домовленості, а взимку й напровесні - час зраджувати партнерів. Або, говорячи мовою, зрозумілою багатьом, - час терти, бити по руках, розводити й кидати.

Все змінюється, і не змінюється нічого. І якби ж ішлося про мільйонерів, котрі завдяки Майдану ледь не стали мільярдерами, - але економіка впала, вони виросли в рази, проте залишилися мільйонерами, засумували світлим смутком і стали дерибанити те, що ворушиться: енергетику й лотереї.

І якби ж ішлося про іграшки олігархів, які нарешті досягли мрії недовгого свого політичного життя - будиночка в Кончі. З ними все зрозуміло.

Прикро, що скоро по приході в політику ентузіастів реформ, романтиків і аферистів вони переймають ті ж самі переговорні повадки, що і їхні злочинні попередники. Хай ті менше думали про долю Батьківщини і поминали її виключно в тостах, але темпи, якими честолюбство неофітів перетворюється на марнославство, а скромність мутує в бажання пожити "по-людськи", нагадують швидкість збагачення найбільш одіозних режимів.

Звісно, реальність не зовсім збіглася з очікуваннями ідеалістів. Звісно, виявилося, що переробляти систему набагато важче, ніж будувати нову, але ж із цього зовсім не випливає, що можна зосередитися на власних кар'єрах і заспокоювати себе виконанням великої місії. Не можна суміщати бажання пожити красиво сьогодні з претензіями на славу реформатора завтра. Не можна, шановні працівники антикорупційних органів та їх симпатики!

Історичні трансформації - річ неприємна й болісна, у їх процесі багатство можна тільки втратити (якщо воно було) і не знайти (якщо його не було).

Хотілося б, щоб деякі захисники державної власності від розграбування відмовилися від мети наблизитися за рівнем доходів до грабіжників. І, до речі, утрималися від використання у своїй боротьбі методів опонента - брехні, шахрайства й демагогії. Мета не тільки не виправдовує засобів, але часто засоби непомітно змінюють мету на протилежну.

А процес пішов. Замість того, щоб шукати відповіді на справді складні запитання, персонажі з керівних будівель продовжують гратися в ігри - ділити ЦВК, омбудсменів, рахункові палати, мірятися лайками, придумувати референдуми й конституційні реформи, вкидати почилі ідеї дострокових виборів і відставки уряду, тоді коли вони вже погано пахнуть.

У хід іде навіть світла ідея об'єднання церков, втілювати в життя яку доведеться роками, а створити нові конфлікти в і так нездоровому суспільстві можна за п'ять хвилин.

Партнери по владі, схоже, не вчаться на помилках попередника, який теж грався у євроінтеграцію, шантажуючи Путіна, але зрештою ця гра накрила його самого. Він же думав, що грається він, а гралися ним.

Це саме команда попередника придумала у 2012 р. "загрозу українського фашизму", покликану заглушити крах надій на процвітання Донбасу після обрання "рідного" президента, а для обґрунтування цього "жаху" націонал-соціалістським організаціям ще й сприяла, щедро спонсоруючи.

А рецепт для уникнення неприємностей придумали давно - просто треба посидіти зайву годинку й прорахувати наслідки рішень, які приймаєш.

У нинішній владі думають, що дедалі більший відриву регіонів від центру, повний безлад у системі влади великою мірою через несвідомий добір кадрів (коли голів обладміністрацій знаходять то в лісі, то на сходках), слабо керовані органи правопорядку не завадять їм перетворити країну на великий мажоритарний округ із випробуваними технологіями.

Вони й гадки не мають, що в їхніх же власних штабах домінуватимуть люди, єдина мета яких - винести якнайбільше грошей і змитися.

Страшнувато стає від того, що навіть в умовах відносного внутрішньополітичного спокою керівним особам бракувало часу й бажання оцінювати внутрішні виклики та зовнішні ризики, зате знаходилися сили й уміння поцупити підприємство або симпатичний грантик. Що вже тоді казати про період боротьби за світле майбутнє - своє та своїх сімей!

Будь-які вибори - випробування системи на міцність. Захисником системи може бути суперпопулярний лідер, коли ні в кого не виникає сумнівів у результаті процесу, чи якісно вибудувана міцна система влади. Ні того, ні іншого в нашому випадку ми не маємо. А маємо непередбачуваність вибору і зароджуваний на ниві децентралізації феодалізм.

А ще - маємо сусіда, для якого Україна - незавершена справа.

Конфлікт низького рівня інтенсивності, як міжнародною мовою називається зараз наша війна, звісно, для Росії непоганий.

Не було б кримсько-донбаської історії - всі події в країні повторили б перші ющенківські роки, коли на українську землю пролився фінансовий дощ. І хай половина того дощу випарувалася на підльоті до реальної економіки й перетворилася на чийсь мед. Але частина таки досягла землі, і ми згадуватимемо той час ще довго - як роки благоденства, хоча тоді вважали його кризою.

Новий дощ пом'якшив би удар по населенні й дозволив би пережити перші екстремальні роки.

Росія багато чого не отримала або втратила внаслідок своєї авантюри, але вона добилася невпевненості в завтрашньому дні в наших громадян, у наших партнерів, у потенційних інвесторів. Але отримала час для творчої дискусії власних веж: Україну зберегти, постаравшись повернути у сферу впливу, чи все-таки розчленувати?

Шлях повернення її в нинішніх кордонах складний, клопітний, не дає жодних гарантій, що в майбутньому волелюбний народ не придумає чергову форму співпраці з НАТО. А лідер, на якого покладалися надії, отримавши підмогу, не перестане відповідати на дзвінки, пославшись на крайню зайнятість. Хохли, що з них взяти…

Шлях розчленовування простий і невигадливий, знімає маасу проблем у суперечках зі світовою спільнотою, бо якщо нема об'єкта конфлікту - немає й самого конфлікту.

Певна річ, і влада наша, й опозиція наша думають, що ділитимуть країну вони. Але є всі підстави вважати, що в умовах нещадної інформаційної різанини під час виборчої кампанії шматуватимуть країну абсолютно інші люди.

Можна проклинати нерозумних співвітчизників, можна постаратися за останній рік їх перевиховати, проте реальність у тому, що як на перших, президентських, так і на других, парламентських виборах більшу підтримку отримають особи й партії, стабільно брендовані "прокремлівськими". В результаті повної відірваності від реалій повсякденного життя як зайнятої фінансово-організаційними розбірками влади, так і лірично-реформаторської опозиції. Ні, ці, звісно, теж здобудуть переконливу перемогу. У Фейсбуку.

При цьому будуть реальні переможці "прокремлівськими" насправді чи просто затавровані цим "лейблом" - не має значення. Імовірно, там будуть і ті, й інші.

Всього нас, як відомо, очікують три тури виборів - два навесні й один восени (у приголомшливу перемогу в першому турі будь-кого віриться не дуже). Вирішальним стає саме "третій" тур, здатний як закріпити успіх переможця в другому, так і нівелювати його. Отож, за підсумками "третього" туру можливе створення далеко не такої патріотичної парламентської більшості, як раніше.

Зрозуміло, що це зручно буде пояснити втручанням Кремля у вибори, - це тепер модно, і в цьому буде частка правди. Зрозуміло, що вкотре буде проклятий усюдисущий Медведчук, але, якщо це станеться, звинувачувати патріоти від влади й реформатори, сумно зітхнувши та обнявшись, зможуть тільки самих себе - із причин, описаних вище.

І ось, коли виборчі урни відкриють, сценарій розчленування нашої країни цілком може бути запущений. У затишних містечках Західної України з'являться схвильовані патріоти, які повідомлять про кінець світу у вигляді переможної "російської осені". І знайдуться на кожне невелике містечко десятки "небайдужих", і зажадають вони від місцевих рад не визнавати наруги реваншистської більшості Верховної Ради над Україною. А ради відгукнуться на заклик народу, тим більше що деякі з них контролюють політичні сили, патент на які перебуває далеко за межами країни. Все, що буде далі, ми вже бачили. Сотня-друга бабусь, дві-три сотні озброєних громадян, і перед новообраною владою постане питання: чи починати там другу АТО? Люди? По-перше, їхня думка навряд чи когось зацікавить. А по-друге, на той час вони й так будуть налякані "повзучою окупацією", - під час виборів по слово в кишеню не лізуть.

І, що характерно, - всю цю "движуху" буде створено, організовано, профінансовано й реалізовано Кремлем і сусідньою з ним Старою площею.

Саме їхні представники, загорнувшись у червоно-чорні полотнища, популярно пояснять розгубленим співвітчизникам, що він, Кремль, і не претендує на землі на захід від Збруча, що вони можуть вільно вирушити в Європу не окремо, а всі разом, родинами та областями, і не тягнути за собою Дніпро, Харків, не кажучи вже про Донецьк і Луганськ. А під кінець розмови запропонують два-три РПГ. А в Києві, як ви вже здогадалися, ділитимуть владу й особливо запекло боротимуться за Нацкомісію з регулювання енергетики.

Ігри в імітацію завжди закінчуються іграми на виживання. Це настільки очевидно, що інколи стає моторошно. Від того, що цей випадок може стати хрестоматійним: як жадібність і дурість перемагають навіть не любов, ні… - елементарну повагу до країни.

Як крадіжка цементу під час зведення будинку і спорудження паралельно повітряних замків призводять до того, що житло може розвалитися зовсім не від землетрусу, а від грози середньої інтенсивності. Навіть без граду. І без "Градів".

Є надія? Є. На мудрість звичайного українця. На тих небагатьох в еліті, хто цінує країну такою, якою вона є, а не такою, якою її хочеться бачити. Хто прагне її змінити, але не ламати й не відламувати від неї шматки. Для кого вона - самоцінність.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 12
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Flutter
20 Травня 2015, 21:29
«І навіть чинний президент при певному розкладі може бути зацікавлений у дострокових виборах. Як у факторі відволікання від реальних проблем. Як у способі видалення з парламенту умовної "партії війни" на тлі порожніх розмов про вимушений мир. Як у можливості отримання сатисфакції після програшу НФ (наші політики більш помисливі, марнославні і злопам'ятні, ніж ви можете собі уявити). Як у механізмі пошуку нових, зговірливіших союзників» - сьогодні в Україні є багато фахових економістів (наукові інститути), але НЕМАЄ!!! ідей, на кшталт «Нового курсу» президента США Франкліна Рузвельта та «Загальної теорії зайнятості, проценту та грошей» Джона Ме́йнарда Кейнса. Очевидно, владі БРАКУЄ!!! політичної волі щодо впровадження таких РІШУЧИХ!!! заходів: історію знаємо, але досвід використовувати – НЕ ХОЧЕМО!!!.
Відповісти Цитувати Поскаржитись
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі