Партійні тумбочки

Щоразу, коли спостерігаєш нервову реакцію кандидатів у президенти на запитання про те, який бюджет партії, яка його висуває на посаду глави держави, і хто фінансує його кампанію, дивуєшся: чому не готові чітко відповісти? Невже не очікували, що такі запитання виникатимуть? Одна грубіянить журналістам, інший так забалакує відповідь, що всі встигають забути, про що запитували. Треті бадьоро відповідають — у нас велика партія (організація), коштів вистачає. Але запитання — а які ж кошти має партія (організація) і де почитати її звіт про доходи-видатки? — того, хто відповідає, спантеличують або змушують брехати.

Виходить як в анекдоті: «Де ти гроші береш?» — «У тумбочці». — «А хто їх туди кладе?».

Напередодні важливого етапу — офіційного старту президентської кампанії — практично всі основні претенденти дали знати, звідки візьмуть два з половиною мільйона гривень для реєстраційної застави. Юлія Тимошенко і Віктор Янукович — з партійної тумбочки. Звідти ж — і Володимир Литвин, котрий раніше заявляв про намір узяти кредит у банку. Але раптом передумав і слідом за двома названими претендентами розповідає про багатотисячну партію. «Два з половиною мільйона гривень у нас знайдеться. Щоправда, потім буде проблема з утриманням апарату партії, адже в нас невеличка група, яка працює в Києві, і по кілька співробітників в областях, а на рівні районів у нас виключно активісти», — поскаржився Володимир Литвин у Симферополі.

Цілком слушне запитання — якщо з партійними грошима так сутужно, хто ж фінансуватиме кампанію кандидата?

«От із цим погано, — признавався Володимир Михайлович. — Олігархи вже розібрали кандидатів. Я зі своїм незгідливим характером їм не підходжу. У мене залишається тільки одне — зустрічі з людьми. Ви чудово розумієте: ніхто не використовує таку технологію, яку використовую я. В кожному районі — оголошення про те, що я приїду і зустрічатимусь. І я не йду, якщо тепла пора, у закриті приміщення, щоб не платити грошей. На площах не забороняється... Отак і спілкуюся».

Можна було б поспівчувати, але «Телекритика» не дозволяє. Саме цього тижня опубліковано підрахунки експертів про витрати претендентів на посаду президента на рекламні кампанії на ТБ. Використавши дані GFK Ukraine і Comm Alliance, а також «гравців ринку», встановили: В.Литвин тільки у вересні витратив на телерекламу 2,1 млн. гривень. Це, звісно, просто дрібниця порівняно з Віктором Януковичем (30млн. грн.) і Юлією Тимошенко (15млн. грн.), і навіть удвічі менше, ніж у С.Тігіпка (4,5 млн. грн.). Але цілком можна порівняти з А.Яценюком (3 млн. грн.).

Віктор Ющенко поки що не повідомляв, з яких коштів сплачуватиме грошову заставу. Але якщо теж скаже, що з партійної каси, виникнуть запитання. Оскільки місцевим організаціям близько 10 мільйонів партійний центр «Нашої України» заборгував, а в Криму ще й за попередню виборчу кампанію з людьми не розрахувалися.

Найпростіше Анатолію Гриценку: він збирає гроші для внесення застави і, що справді важливо, звітує про зібрані суми в режимі он-лайн. І потрібну суму вже зібрав. У будь-яку хвилину, зайшовши на його сайт, можна побачити ефективність такої кампанії. І тут уже не виникає запитань, звідки гроші. Отже, можна жити в політиці інакше!

Погляньмо на проблему тіньових грошей під час політичних кампаній ширше. Коли ми з вами дізнаємося, скільки коштів той чи інший кандидат (партія, блок) витратили на виборчу кампанію? Правильно, після виборів, коли переможців не судять. Учасники забігу здають дані в ЦВК, вона перевіряє бюджети і видає на своєму сайті малозрозумілі таблиці, в яких наводяться дані про витрачену суму і нічого — про конкретні джерела фінансування. А якщо поставити фінансового коня попереду воза, на якому він вивозить у владу кандидатів, то виборчий процес має розпочинатися публічною кампанією зі збирання коштів на підтримку кандидатів у президенти або депутати. У чітко визначені строки лідер Х або партія У відкрито формує свій виборчий бюджет і, повідомивши про суму, йде її витрачати. Що, десь ви про це вже чули? Так, велосипед винаходити не треба — на ньому цивілізований світ давно катається. І навіть рекорди встановлює, як-от порівняно недавно Барак Обама, котрий зібрав за один календарний місяць — вересень 2008 року — 116,5 млн. дол. пожертв.

Ні, наші теж можуть. І суму — крутішу. Тільки хто кладе гроші в їхню партійну тумбочку?

І тут ми повертаємося до теми, порушеної «ДТ» у матеріалі «Ціна влади», опублікованому два тижні тому. Нагадаю, що відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян» громадські організації та політичні партії повинні регулярно оприлюднювати свої основні документи, склад керівництва і дані про джерела фінансування та видатки. Причому політичні партії зобов’язані щорічно публікувати свої бюджети. Цю норму закріплено в Законі «Про політичні партії в Україні». Згідно зі статтею 17 (частина перша): «Політична партія зобов’язана щорічно публікувати в загальнодержавних ЗМІ фінансовий звіт про доходи та видатки, а також звіт про майно політичної партії». Проте знайти такі фінансові звіти навіть парламентських партій дуже проблематично. До того ж законодавством не визначено покарання за порушення частини першої статті 17!

Народний депутат України Віктор Шемчук заявив, що зареєстрував у ВР законопроект, який передбачає внесення змін як до закону про політичні партії, так і до Адміністративного та Кримінального кодексів.

«Ситуація, яка склалася з виборчим законодавством взагалі і з діяльністю партій зокрема, призводить до того, що на сьогодні ніхто не контролює джерела поповнення бюджету партій, їхньої каси, — говорить Віктор Шемчук. — І партії ні перед ким не звітують про своє майно, джерела поповнення коштів і їх витрачання. Вивчаючи цю ситуацію, я подав депутатські запити в Мін’юст і Генпрокуратуру. Виявилося, що Міністерство юстиції не проводить таких перевірок, а Генеральна прокуратура, відповідно до чинного законодавства, не має права проводити такі перевірки без якихось сигналів».

Копію відповіді з Мін’юсту В.Шемчук надав «ДТ». У листі за підписом заступника міністра Н.Богашевої пояснюється, що закон не встановлює прямого зобов’язання політичної партії повідомляти Мін’юст як реєструючий орган про виконання вимоги закону про щорічну публікацію фінансового звіту.

Але «на виконання ст.18 закону Мін’юст здійснює планові перевірки політичних партій, під час яких звертається увага на виконання цієї вимоги закону. Зокрема, Мін’юст листом від 03.03.2008 р. звернувся до партій із проханням повідомити про виконання ч.1 статті 17», — ідеться в листі.

У додатку на трьох аркушах — дані про опубліковані партійні бюджети, які має у своєму розпорядженні Мін’юст. Це список із 77 партій, із зазначенням дати їхньої реєстрації і ЗМІ, в яких звіти, треба думати, було опубліковано. Але! Немає жодного номера видання і, головне, дати опублікування. Тому незрозуміло, за який рік були ці звіти. Якщо це дані, отримані Мін’юстом після згаданого розсилання листа в 2008 році, то йдеться про фінансові звіти за 2007 рік. Тоді виходить, що в подальшому Мін’юст не проводив планових перевірок політичних партій, під час яких він звертає увагу й на виконання частини першої статті 17. Але не тільки. Статути політичних партій містять пункт, текст якого точно відтворює цю частину статті 17 закону. А в повноваженнях Мін’юсту, відповідно до ст. 18, — здійснювати державний контроль за дотриманням партіями Конституції і законів України, а також статутів партій.

«Тому постало питання про те, як реально поставити заслін припливу грошей, отриманих незаконним шляхом, грошей організованих злочинних формувань або «чорних» грошей від тіньової економіки, у діяльність політичних партій і у виборчу кампанію», — пояснює В.Шемчук мотиви своєї ініціативи.

Що пропонується? По-перше, запровадження адміністративної відповідальності за ухиляння від інформування органів влади (в особі Мін’юсту) про походження коштів, які надходять на рахунки різних політичних партій та громадських організацій. По-друге, запровадження кримінальної відповідальності за порушення порядку залучення коштів для діяльності партій та громадських організацій. За ці порушення передбачається покарання у вигляді штрафу (від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) або позбавлення волі (до двох років).

І окремо — внесення змін до Закону «Про політичні партії України», де зазначено, що Міністерство юстиції України зобов’язане проводити перевірку фінансових звітів партій, які мають щорічно публікуватися в газетах «Голос України» або «Урядовий кур’єр». Причому у визначений термін — до 1 квітня.

«Громадськість має право знати, як формуються бюджети партій, хто їх наповнює, хто є спонсорами тих або інших партійних організацій. Без механізму фінансового контролю за політичними партіями ми не можемо бути впевнені, що завтра в нас не буде створена, наприклад, «партія організованого злочинного співтовариства», або «партія неплатників податків», або партія, що фінансується з джерел інших країн, у тому числі і їхніми спецслужбами, — вважає В.Шемчук. — Для прикладу можна подивитися, що відбувається в цьому плані в Криму. Я більш ніж упевнений, що тут є політичні організації, які створюються на гроші інших держав та їхніх спецслужб. І я більш ніж упевнений, що на сьогодні частина партійних кас різних організацій формується організованими злочинними співтовариствами або їхніми активними учасниками. І це, звичайно, тіньові гроші. Якщо ми хочемо жити в правовій державі, то фінансування всіх партій та громадських організацій має проходити легально й відкрито. Якщо людина хоче внести мільйон доларів на рахунок тієї чи іншої парторганізації — будь ласка, нехай це роблять відкрито і гласно. А розповідати про те, що сьогодні партії, котрі мільйони витрачають на зовнішню рекламу, живуть на десятигривневі внески їхніх партійців, — це смішно».

А тут не погоджуся — вже давно не смішно. Особливо зараз, коли майже щодня спостерігаєш активні «вкидання» у Крим різноманітного виборчого ресурсу без маркірування країни-виробника. Маргінальні організації проросійської спрямованості так зчепилися за цю «гуманітарку», що всі «військові таємниці» вилізли в пресу. Навіть хтось із російських політологів сказав: мовляв, змагаються за звання улюбленої дружини Москви. В інформпросторі раптом виявилося стільки політичних організацій, про існування яких мало хто здогадувався, що просто губишся: а хто це? Зате сумнівів у тому, звідки прийшла «жива вода», щоб прокинулися деякі заморожені проекти, нові інтернет-видання і відбувся редизайн старих, ні в кого немає. Але, може, не тільки СБУ стежитиме за цим процесом?

Напевно, ні в кого немає ілюзій стосовно того, що законопроект
В.Шемчука буде на ура сприйнято ВР. Попереду — парламентські та місцеві вибори. І ті, хто планує їх виграти, навряд чи захоче змінювати правила гри. Бо це означає змінювати правила свого життя, свого бізнесу, своєї країни. Треба допомогти їм на це зважитися. Нехай постарається кожен, кому всю цю брехню терпіти набридло, — по краплині, що камінь точить.

Валентина САМАР