ПАРТІЯ КРИМСЬКИХ ДЕЛЬФІНІВ МЕТАФОРИЧНИЙ ОБРАЗ СОРАТНИКІВ ЛЕОНІДА ГРАЧА

У Криму завершився курортний сезон. До Києва відбув Президент, який відпочивав і працював у Криму, а також інші столичні політики. Сьогодні в української влади багато турбот. Це й економічні відносини із Росією, що загострилися, і переговори з МВФ, це прийняття держбюджету і низки найважливіших для держави кодексів, це підготовка країни до зими і загроза паливної лихоманки, це імплементація результатів референдуму. Одне слово, працювати є над чим. Допускаючи, що Президенту за цієї ситуації може бути не з руки безпосередньо утримувати політичний баланс у Криму, спікер Верховної Ради автономії Леонід Грач відкрив у Криму новий політичний сезон. Грач розпочав нову інтригу, яка ознаменувалася привселюдними заявами про відставку семи комуністів — членів кримського уряду.

Спостерігачі дійшли спільної думки, що ці заяви були зроблені під тиском рескому КПУ й особисто Грача. Жоден міністр, чи то член Кабінету міністрів України чи Ради міністрів Криму, не відмовиться з власної ініціативи від портфеля без особистих політичних підстав і без серйозних проблем у кооперації з колегами. В уряді автономії цих підстав не було. На прес-конференції 18 вересня віце-прем’єр комуніст Юров підтвердив, що в кримському уряді не існувало поділу на лівих і правих. І, за словами С.Куницина, всі міністри були, що називається, на своїх місцях, і робота в них клеїлася. Поза сумнівом, Грач запевнив своїх товаришів по партії, що вони неодмінно отримають місця в новому уряді на випадок розпуску нинішнього складу Радміну.

Насправді міністри-комуністи не хочуть втрачати портфелі. Дотепер у прем’єра немає жодної заяви про відставку. А голова рескому зі справ молоді навіть сказала в інтерв’ю кримській програмі новин «12 хвилин», що не хоче залишати підняту з руїн сферу роботи з молоддю та йти з уряду. У Раді міністрів створюється спеціальна комісія, якій доручено прояснити ситуацію з заявами про відставку, тобто отримати від кожного члена уряду, який зробив цю заяву, чи документальне прохання про відставку, чи пояснювальну записку в зв’язку зі здійсненим привселюдно демаршем. Можливо, міністри не квапляться з офіційними заявами про відставку тому, що знають історію політичної кар’єри Грача і ціну його обіцянок. Спробуємо дізнатися історію Леоніда Івановича й ми.

Після референдуму 1991 року Багров із двох посад, які обіймає, вибирає посаду голови Верховної Ради Криму і рекомендує Леоніда Грача на посаду першого секретаря республіканського комітету компартії Криму. Після невдалого путчу Леонід Іванович пропонує провести партійний пленум, де порушити та вирішити всі нагальні партійні питання, але Багров відмовляється це зробити, оскільки компартія заборонена. Тоді Грач розпочинає боротьбу проти Багрова, що й призвело до висунення його кандидатури на пост президента Криму на противагу Багрову. Коли в другий тур президентських виборів виходять Багров і Мєшков, Леонід Грач підтримує Мєшкова і, таким чином, зрікається свого недавнього соратника, якому зобов’язаний не лише досвідом, а й, по суті, призначенням на посаду. Це була перша зрада.

Його політичний союз з Мєшковим був дуже коротким, якщо був узагалі. Саме Леонід Грач під час мєшковського путчу у вересні 1994 року, коли той спробував розпустити ради і засів у будинку парламенту, здогадався, що Мєшков — постать несамостійна, запропонував заспокоїти народ, провести сесію в будинку прокуратури і визнати укази Мєшкова неконституційними. Мєшков стає другою людиною, яку, за активної участі Грача, фактично, знищують як політика.

Політичний успіх до Леоніда Івановича приходить після березневих 1998 року виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які дають його партійним прибічникам більше тридцяти місць у кримському парламенті. Проте цієї кількості було замало, щоб отримати політичну більшість, і Грач вирішує вдатися до допомоги депутатів, обраних від партії «Союз», які формують свою фракцію «Республіка» в кількості 13 осіб.

Крапку у цьому зіткненні сил поставила та обставина, що значна частина депутатів намагалася позбутися владного впливу в Криму Франчука, економічні інтереси якого зайшли в протиріччя з інтересами найближчих політичних соратників Грача. Саме ця обставина дозволила Леонідові Івановичу обійняти посаду лідера кримського парламенту, здобувши переважний вплив представників своєї партії також і в парламентській президії. Сьогодні, звинувачуючи все і вся в «кримінальній революції», він, по суті, топить тих своїх учорашніх союзників, кримінальних авторитетів, завдяки допомозі яких зміг стати головою парламенту Криму.

Обрання на посаду голови кримського парламенту Леоніда Грача було пов’язане угодою з блоком народних демократів та аграріїв про те, що Сергій Куницин стає головою кримського уряду, і таку угоду тоді називають гучним словом «коаліція». По суті, досягли тимчасового компромісу, і кожна сторона намагається вести справу відповідно до власного бачення світу, — Сергій Куницин займається господарськими питаннями і здобуває все більший авторитет у кримчан, тоді як Грач приймає запропонований ним же варіант регламенту парламенту і на його основі проводить прийняття свого варіанту Конституції Криму. Зазвичай мало уваги звертають на той факт, що прийняття кримської Конституції стало можливим лише тоді, коли Леонід Грач пішов на поступку у формулюванні статті про мову, погодившись, що російська мова не визнається другою державною мовою. Таким чином, він не виконує своєї обіцянки, даної російськомовному населенню, і, по суті, зраджує їхні інтереси, оскільки позиція саме в цьому питанні дала йому підтримку російськомовного населення на виборах у депутати.

У тій чи тій формі конфлікт інтересів цих двох сторін періодично розгорається, але особливої гостроти він набуває 17 серпня 1999 року, коли на сесії Верховної Ради голова парламенту привселюдно ображає голову уряду. Потім представник партії Леоніда Грача в складі уряду привселюдно ж відмовляється виконувати розпорядження керівника уряду. 7 листопада Леонід Грач звинувачує голову Ради міністрів в організації «кримінальної революції». Таким чином Леонід Грач порушує укладену з блоком народних демократів і аграріїв угоду і стає на шлях політичного конфлікту.

Леонід Грач однаково байдуже зраджував як соратників, так і опонентів, порушуючи укладену угоду. Він зрікся Багрова, він сприяв політичному небуттю Мєшкова, він відмовився від захисту інтересів татар, він здав кримінальних авторитетів, які підтримали його при висуванні в лідери кримського парламенту, він зрадив російськомовне населення своїми поступками в Конституції Криму, він порушив угоду з Кунициним. І центральну владу, яка не поспішає підтримати Куницина та будує плани заміни Леонідом Грачем Петра Симоненка і розколу в такий спосіб лівого руху в Україні, він теж кине. Український лівий рух також може стати наступною жертвою цього кидали. А хто буде наступний?

Наступними будуть семеро соратників Грача по партії, які працюють у кримському уряді. Звичайно, домагаючись від них заяв про відставку, Грач пообіцяв цим людям посади в новому складі Ради міністрів, яка комплектуватиметься у випадку відставки уряду Куницина. Але вся історія політика Грача не дає підстав вірити його обіцянкам. За прем’єрським кріслом у Криму завжди маячать постаті Анатолія та Ігоря Франчуків, і досі могутньої в Криму сім’ї. А.Франчук — людина, якої Грач побоюється і з якою не хотів би конфліктувати. У період його прем’єрства сталася серія скандальних убивств посадових осіб кримської влади. Отже, немає жодних гарантій того, що після (не дай Боже) відставки Куницина Л.Грач не поступиться Франчукові посадою кримського прем’єра та ключовими портфелями в новому уряді.

Леонід Грач не приховує своїх планів — 2004 року він збирається балотуватися на посаду Президента України. Для цього Грачу потрібно, щоб про нього писали українські газети. І ще йому необхідні політичні перемоги. Відставка нинішнього складу уряду буде для Грача великою політичною перемогою. Хіба можна порівняти з цим поламані кар’єри семи товаришів Грача по партії? Це лише один із тих непомітних для нього кроків, які доведеться зробити на шляху до заповітної мети.

P. S. Ми не раз чули, що в Криму є спеціальні дельфінарії. Там дресирують дельфінів для різноманітних військових цілей. Зокрема, військові дельфіни можуть підривати кораблі. По суті, дельфіни — це добрі тварини. Коли їх посилають із міною на спині до корабля, дельфіни сприймають це як гру. Вони гадають, що доторкнуться до корабля, повернуться й отримають свої ласощі... Але вони більше не повертаються. Сьогодні сім кримських міністрів — членів КПУ, та й усі люди, які голосували за Грача, схожі на військових дельфінів. Вони стають жертвою війни однієї людини, смисл якої зрозумілий лише їй.