ПАРЄ — Україні: хто кризу створював, той її повинен і врегулювати

У Страсбурзі спекотно. За вікнами Палацу Європи — незвична для цієї весняної пори літня спека. Усередині — вир пристрастей і жар дебатів. Безпрецедентний за представництвом, чисельністю й активністю український десант обох мастей не шкодує сил для того, щоб заручитися підтримкою у високих страсбурзьких кабінетах, у залі засідання, у кімнатах для спілкування з пресою і, особливо, у кулуарах. Виходить не дуже переконливо.

Рада Європи, яка зазвичай охоче відгукується на будь-які прохання про допомогу і підтримку, цього разу обрала вичікувальну позицію. Принципово для Страсбурга — не дати втягти себе у внутрішньоукраїнський конфлікт і не стати на бік однієї з протиборчих сторін. Європарламентарі вважають, що нинішня політична криза в Україні — це криза владної верхівки, і тому саме українські політичні лідери мають самостійно спільними зусиллями знайти вихід зі створеної ними самими ситуації. Вихід мирний, у рамках українського законодавства, компромісний. В інтересах не політиків, а народу. Досить важливо також, що ця криза, на думку європарламентарів, є очікуваною і навіть певною мірою неминучою, і про її можливість неодноразово попереджали експерти РЄ, думку яких свого часу відверто проігнорували. Та й нині, попри кількаразові заклики парламентської коаліції до Страсбурга допомогти, Віктор Янукович, виступаючи на сесії ПАРЄ, так і не зміг визначитися, яка саме допомога йому потрібна. Хоча про це із залу його запитували двічі.

Не поспішають у Страсбурзі і з проведенням юридичної експертизи указу президента Ющенка про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, причин, які спонукали до цього, та ухвалених після видання указу актів українського парламенту і уряду. Як підкреслив в інтерв’ю «ДТ» президент ПАРЄ Рене ван дер Лінден, у цьому конфлікті РЄ не має наміру виступати в ролі судді. Саме тому ніякого рішення з цього питання не ухвалював комітет із юридичних питань і прав людини, а президент Венеційської комісії Антоніо ля Пергола відповів прямою відмовою на звернення Олександра Мороза та Олександ­ра Лавриновича з проханням висловити свою думку. Будь-які дії, що підривають авторитет Конституційного суду, Венеційсь­ка комісія вважає неприпустимими, а саме так розцінюються коментарі з приводу справи, яка перебуває в нього на розгляді.

Співдоповідачки моніторингового комітету по Україні Ренате Вольвенд і Ханне Северінсен також наполегливо підкреслюють, що питання про конституційність указу президента поки що перебуває на розгляді в КС, і лише ця інстанція має повноваження виносити рішення з цього приводу. З цієї причини члени моніторингового комітету вважають за необхідне утримуватися від того, щоб ставати на чийсь бік, оскільки це може бути сприйняте як втручання у судовий процес.

Проте в пояснювальному меморандумі до резолюції деякі аспекти юридичної колізії політичної кризи все-таки були висвітлені. Зокрема особливо підкреслюється той факт, що принцип верховенства права вимагає дотримання правової визначеності. Іншими словами, доти, доки немає рішення КС про припинення дії указу президента (а в Страсбурзі викликало здивування те, що суд розпочав розгляд конституційності указу, не призупинивши його дії) або про його неконституційність, нормативний акт вважається юридично чинним. І це положення окремим пунктом внесено спеціальною поправкою, за ухвалення якої проголосувало 79 депутатів.

Втім, не збираються в Страсбурзі забувати і про критичні зауваження, зроблені Вене­ційською комісією у червні 2005 року з приводу способу формування коаліції, передбаченого українською Конституцією. Адже це саме ті положення, посилання на порушення яких і було покладено в основу обґрунтування указу президента. Зате ситуація з імперативним мандатом після прес-конференції представників опозиції істотно ускладнилася. За твердженням Григорія Немирі, рішення Венеційської комісії, яке засуджує цю норму українського законодавства, немає. Хоча в резолюції міститься положення про те, що ««імперативний мандат» є неприйнятним у демократичній дер­жаві».

З приводу легітимності Верховної Ради після президентського указу про дострокове припинення її повноважень моніторинговий комітет насамперед зазначив відсутність ясності в питанні функціонування старого парламенту в період між цим указом, навіть якщо він буде визнаний конституційним, і скликанням нового парламенту. Ситуація ж, за якої після указу президента, що вимагав від депутатів припинити свою законодавчу діяльність, Верховна Рада продовжує ухвалювати закони, а уряд — їх виконувати, і президент не має влади змусити правлячу коаліцію підкоритися указу, називається в меморандумі «аннігіляцією інституту президента» і правовим нігілізмом.

Правовий хаос і конституційний вакуум, які виникли внаслідок поспішної і непродуманої конституційної реформи 2004 року, вимагають вжити радикальних і старанно виважених заходів. Вживати ці заходи, відповідно до європейської практики й українського законодавства, має Конституційний суд. Проте в умовах, коли не лише українські, а й західні ЗМІ пишуть про кричущу корупцію, яка охопила українську судову систему, виникає питання про довіру з боку РЄ до українського Конституційного суду і про те, чи можна його рішення приймати як істину в останній інстанції. Відповідаючи на це запитання «ДТ», пан ван дер Лінден сказав: «Чому ми повинні заздалегідь не довіряти рішенню КС? Звісно, я знаю про ті порушення, які мають бути викорінені з практики суду. І проблемою боротьби з корупцією, боротьби за неприпустимість чинення політичного тиску на суд має займатися парламент. Причому її успішне вирішення відповідає інтересам обох сторін, усіх політичних сил в Україні». А пані Северінсен із чотирьох хвилин свого виступу під час термінових дебатів особливо виділила час на те, щоб підкреслити необхідність гарантувати повагу до авторитету суду.

У Страсбурзі чудово поінформовані про тонкощі технологій, використовуваних у нашому КС, і пильно стежать за найсвіжішою інформацією як про стан здоров’я наших суддів, так і про стан їхнього матеріального добробуту. Усі випадки тиску в будь-якій формі на членів КС мають бути ретельно розслідувані, а винні притягнуті до кримінальної відповідальності, підкреслюють європарламентарі. З іншого боку, на думку моніторингового комітету, Конституційний суд сам відмовився від ролі третейського судді в цьому питанні, безпричинно відклавши пленарну сесію з 11 до 17 квітня. Крім того, ПАРЄ турбує той факт, що за вісім місяців свого існування КС не виніс жодного рішення.

Які ж виходи із ситуації, яка склалася в Україні, будуть сприй­няті РЄ як демократичні й такі, що відповідають основним європейським цінностям? Формулювання відповіді на це запитання в Страсбурзі лунали різні, хоча принципово мало чим відрізнялися. Так, наприклад, генеральний секретар РЄ Террі Девіс бачить два шляхи: перший — рішення КС і його виконання, другий — ухвалення політичного рішення. Пан ван дер Лінден вважає, що вихід може бути лише один — «діяти в рамках зобов’язань, узятих на себе при вступі до РЄ. І ці зобов’язання залишають єдиний шлях — шлях мирних переговорів, шлях мирного розв’язання конфлікту, шлях незастосування сили, невикористання вулиці як засобу вирішення конфлікту».

Моніторинговий комітет вважає, що рішення КС, хай яким воно буде, виконувати потрібно обов’язково. Проте само по собі кризи воно не розв’язує. У разі, якщо КС визнає указ президента конституційним, його імплементація навряд чи зможе бути ефективною і лише призведе до нових ускладнень. Не розрубає українського політичного вузла і рішення КС про визнання указу неконституційним. Тому в резолюції також ідеться про необхідність політичного рішення, знайти яке слід іще до ухвалення рішення КС. Правда, Ханне Северінсен і Ренате Вольвенд, котрі мають великий досвід особистого спілкування з українськими політиками, не надто вірять у можливість досягнення компромісу в умовах тотальної взаємної недовіри і укладання домовленостей, що потім не виконуються.

Питання неминучості і необхідності дострокових виборів в Україні також не має однозначної відповіді. З одного боку, у резолюції записано, що «дострокові вибори є нормальною практикою у всіх демократичних дер­жавах Євросоюзу і як такі можуть бути прийнятною основою для політичного компромісу». Проте проведення нових виборів за старими правилами, на думку ПАРЄ, особливого ефекту не матиме. Однак зважаючи на те, що Україна перебуває під моніторингом РЄ, спостерігачі на них обов’язково приїдуть. А от їхні висновки про те, наскільки ці вибори будуть чесними і справедливими, залежать уже від самої України.

Термінові дебати на тему «Функціонування демократичних інститутів в Україні» показали, що ПАРЄ загалом не надто драматизує українську ситуацію. Там вважають це не кризою демократії, а кризою в рамках демократії. Підкреслюється, що Україна в процесі конституційної реформи обрала ту модель парламентсько-президентського правління, яка може спокійно функціонувати лише в умовах зрілої демократії. А наша країна, незважаючи на її істотний прогрес на шляху демократичного розвитку, ще не напрацювала критичної маси для якісного перетворення. Особливо це стосується політичних лідерів, про недостатню відповідальність котрих перед українським народом було сказано дуже багато. За словами англійця Майкла Хенкока, члена моніторингового комітету, український президент і прем’єр-міністр цілком заслуговують один одного, а от український народ не заслуговує ні того, ні іншого.

Єдиним різким дисонансом на дебатах пролунав виступ голови комітету Держдуми РФ з міжнародних справ, віце-голови Парламентської асамблеї Ради Європи Костянтина Косачова, котрий хоч і згадав про необхідність утримуватися від подібних коментарів, усе-таки вирішив поділитися своєю «особистою» думкою про те, що президентський указ є неконституційним. Цим він уповні компенсував разючу пасивність російської делегації у вівторок, після виступу Віктора Януковича, коли від неї не надійшло жодного запитання. Самі делегати пояснювали цей факт «злим наміром комп’ютера», який нібито добирає виступаючих із великого списку бажаючих. Російські ж журналісти говорили про те, що це стало частиною кулуарних страсбурзьких домовленостей, відповідно до яких на сесії не порушується питання силового розгону «Маршу незгодних» у Москві, а Росія нарешті ратифікує 14-й протокол і не нагнітатиме пристрастей з українського питання. Олексій Венедиктов, голов­ний редактор радіостанції «Эхо Москвы», постарався привернути загальну увагу до того факту, що Янукович і Косачов із залу засідань виходили разом.

Усі українські політики в Страсбурзі говорили правильні слова і присягалися у вірності ідеалам демократії і загальноєвропейським цінностям. Ціну цим обіцянкам там знають досить добре. Саме тому український переклад резолюції вирішили відразу викласти на сайті РЄ. Щоб усі охочі і небайдужі змогли самі зробити всі необхідні висновки.