Парад популістів, або Олімпійський принцип у політиці

Цього тижня столичний мер відбув до Ізраїлю. Хтось каже — відпочити від трудів праведних, хтось — підлікуватися (весна все-таки...). Тим часом залишена на відкуп долі (в особі пана Довгого) столиця, як і раніше, побулькує й не дає послабити увагу розігрітої Леонідом Михайловичем публіки.

По-перше, бюджетна сесія Київради не відбулася. Її відклали, за обопільною згодою керівників фракцій, які послалися на неготовність головного документа столиці. При цьому найцікавішим моментом бюджетіади по-київському виявилося зовсім не змагання за те, хто візьме на себе відповідальність і скаже місту правду про необхідність капітального затягування пасків заради виживання. Фракції, за вже сформованою у великій політиці традицією, билися за те, від імені якої політичної сили зрештою буде оголошено народу про... збереження муніципальних надбавок медикам та вчителям. Вловлюєте різницю? При такому розкладі говорити про якийсь раціональний підхід до антикризового бюджету столиці з боку всіх без винятку фракцій якось ніяково.

По-друге, під стінами Київради в четвер, хоч сесію було перенесено на 5 березня, все одно мітингували. Слід сказати, що на цьому мітингу ще більше зміцнила свої позиції вулиця. Тепер уже досить персоніфікована, проте ще без чітко вираженого політичного коріння. Протестними послугами підприємців цього разу скористалися абсолютно всі опозиційні фракції. Плюс дрейфуючі «Регіони», які в компанії з колегами-депутатами звернулися з полум’яною промовою до обуреного політикою Черновецького народу. Громадська організація під скромною назвою Національний комітет порятунку бізнесу, за визнанням її керівників, налічує десятки тисяч співчуваючих по всій Україні. На вечір п’ятниці було заплановано зустріч гінців НКПБ із прем’єром на тему координації своїх і держави майбутніх дій у столиці.

І, нарешті, по-третє, міська прокуратура порушила традицію дозованих інформаційних вкидань і нарешті відповіла на дедалі частіші випади політичних опонентів, які недавно надали відомству Блажівського почесний статус правового відділу КМДА. Таким чином, прокурор Києва зважився розкрити свої карти «Дзеркалу тижня» і з цифрами, фактами та документами розставити акценти з приводу того, що відбувається в серці батьківщини. З погляду закону, звісно.

Змагання за бюджет

Нагадаємо, що 18-мільярдний бюджет столиці був презентований громадськості тиждень тому на засіданні сесії Київради 19 лютого. Можна дуже довго розбирати цей документ по кісточках, але так і не знайти там продуманої стратегії виживання столиці у тяжкий час кризи. З приводу цього в кулуарах столичної ради точиться багато розмов про те, що владі взагалі вигідно не приймати бюджет. Їй вигідно розпоряджатися ним у ручному режимі. Власне, саме це й відбува­ється останніх два місяці. Дивно, що президент країни тільки днями помітив, що столиця майже квартал живе без фінансового документа, і закликав мера відпо­вісти. У цьому випадку набагато компетентніше перед главою дер­жави могло б відзвітувати КРУ. Проте чи то через саботування таких перевірок із боку КМДА, чи то, як стверджують інші джере­ла, виконуючи команду глави Кабміну поки що не сильно копати землю, КРУ весь цей час якось перевіряє мерію підозріло тихо.

Тим часом у Блоку Кличка наполягають, що сам Черновецький, на відміну від Києва, зможе не тільки вижити під час кризи, а й шикувати. «Мережа комунальних підприємств, яка нині активно працює в Києві, стане для влади джерелом багатомільярдних доходів, — повідомляє опозиційний прес-реліз. — І цей тіньовий бюджет у кілька разів більший, ніж офіційний, запропонований на затвердження депутатам». Так чи інакше, але фінансового кошторису діяльності численних КП Черновецького в нас перед очима немає, тому ми можемо тільки застерегти владу від такого можливого нечисто­плотного кроку, а також дати привід численним контрольним органам звернути увагу на наведені цитати депутатів.

Що ж стосується офіційного бюджету, то, як ми вже встигли помітити, порівняно з запланованими командою влади 70 мільярдами, він до смішного малий, а порівняно з натиском кризи — об’єктивно безнадійний. Серед основних огріхів значаться:

— восьмимільярдне вилучення з бюджету на користь держави, організоване Києву турботливим Кабміном. Таким чином, гостре протистояння столичної влади і прем’єра, а також небажання чи невміння Черновецького налагодити продуктивну роботу з профільним комітетом ВР зіграло і з мером, і з головним фінансовим документом столиці лихий жарт;

— спроба місцевої влади латати діри в бюджеті за рахунок необґрунтовано жорсткої в період кризи фіскальної політики. Тут численні надумані винаходи київського мера, про які ми докладно писали в попередньому числі і до яких ще повернемося в цій статті у розмові зі столичним прокурором. Тут-таки запровадження платних послуг на все і вся, а також непомірне підвищення орендної плати. Зокрема 20-відсотковий збір від оцінної вартості землі з кожного орендаря землі. Кажуть, що вже при теперішніх ставках оренди влада змушена шукати вихід (кредитування) для збереження землі за орендарями — вони не в змозі платити. Що буде, якщо ставка оренди підскочить ще? Тут-таки підвищені тарифи на послуги ЖКГ, які, як відомо, недавно роздвоїлися в очах мера на послуги для бідних та багатих (серед останніх опинився і малий бізнес, що страйкує сьогодні на східцях мерії), потім були скасовані указами президента й судами, але чомусь так і залишилися закладеними у бюджет. А при цьому борг міста «Київенерго» зростає як на дріжджах, і на сьогодні, за деякими даними, становить близь­ко мільярда гривень;

— помилкова, за оцінками експертів, ставка фінансистів мерії на податок із фізичних осіб як на основне джерело доходу в бюджет. Не секрет, що прибутковий податок уже наприкінці 2008 року грунтовно підвів столицю (-14% бюджету), яка ввійшла разом із країною в зону кризи. Зрозуміло, що свою роль зіграли невчасні виплати зарплат і початок зростання безробіття. Не враховувати цей чинник у бюджеті — означає ставити під сумнів його виконання;

— недозволене в умовах кризи продовження фінансування через муніципальні програми структур і організацій (міліції, судів, пожежних частин тощо), які, згідно з законом, фінансуються виключно з державного бюджету.

Показово, що, доки на всіх рівнях, зокрема й центральна влада, критикують основний фінансовий документ столиці — сама ж центральна влада демонст­рує позицію подвійних стандартів. Як приклад — 1,6 млрд. гривень, закладених у державний бюджет на реалізацію функцій столиці. Цього разу кожен рядок розписаний. І, слід визнати, за кожною цифрою — прізвище депутата. 190 мільйонів — водоканалу, 90 мільйонів — південно-захід­ному колектору. При цьому прокуратурі, міліції, освіті — ні копійки. І це позиція ВР. Ні, мережі, звісно, будувати треба. І управління капітального будівницт­ва південно-західного колектора, де на вахті ставленик першого зас­тупника мера Анатолія Голубченка, підживлювати мільйонами теж треба. Але ж не в таких кількостях, та ще й у період кризи!

Однак усі вище перелічені проблемні сегменти столичного бюджету в сукупності відбивають головне — відвертий популізм депутатського корпусу. Показово, що альтернативна комісія опозиції, яка мала цього тижня представити залу свій варіант бюджету, прокололася саме на розподілі головних ролей у сценарії до фільму під назвою «Любима фракція народу». Йдеться про збереження муніципальних надбавок медикам і вчителям. Практично всі фракції вписали цей рядок мало не першою вимогою до міської влади. Яка, слід сказати, і сама не проти вийти до народу з заявою про збереження дотацій.

Однак, розуміючи всю безнадійність бюджетної сфери та проблеми покинутих державою вчителів і лікарів, зазначимо, що ні влада, ні опозиція Києва, котра час від часу активізується, поки що не наважилася запропонувати місту реальний збалансований антикризовий бюджет. Без численних муніципальних надбавок на потребу електорату — від опозиції та звичних подачок власним фондам (особистий фонд Черновецького — 20 мільйонів) і кишеньковій пресі (столичний медіахолдинг — 40 мільйонів) — від влади. Зате із чіткою програмою реформування основних галузей виживання — житлово-комунального господарства, здатного забезпечити на час кризи основне — воду, світло, газ і тепло, а також із програмою оптимізації медичної та освітньої сфер столиці, покликаних зберегти наше здоров’я і мізки.

Столична влада й у цих сферах іде торованим шляхом. У ЖКГ, приміром, латають дахи і шви в занедбаному житловому фонді. Ті, як повелося, починають текти вже наступного дня після показового ремонту. Зате, як ствер­-д­жують обізнані люди, дозво­ляють вкладати в липовий процес шалені гроші із закладеними туди багатомільйонними «чайовими». І не тільки в ЖКГ. Столич­на, геть централізована, медицина з найвищої волі батьків і матерів міста замість купувати необхідне устаткування, не перший уже рік продовжує наполегливо обкладати туалети ках­лями. У деяких місцях за командою Кільчицької вже по другому колу змінюють білий колір на бла­китний. Де вже тут вес­ти мову про нагальну потребу семимильними кроками розвивати ОСББ, установлювати лічильники або ж структурно реформува­ти ту ж таки столичну медицину?

Вуличний стиль

Ще одним показовим чинником, який, з одного боку, стимулює депутатів Київради на подвиги в ім’я електорату, а з іншого — показує всю неспроможність місцевої влади, стали останні численні мітинги й протести під стінами мерії. Треба сказати, що сьогодні ключовою ланкою активізованих народних мас стали представники малого та середнього бізнесу, котрі об’єдна­лися, як ми вже встигли зауважити, у Національний комітет порятунку бізнесу. Очолює його такий собі пан Черненко, а активно просуває його співголова Алла Ландар. Останній поголос і депутати уже встигли пов’язати з ритуальним бізнесом і фірмою «Петро Великий» (дев’ять орендованих торгових точок у патолого-анатомічних відділеннях Києва), інтереси якої відверто лобіювала на сесії 12 лютого регіоналка Інна Богословська. На думку народного депутата, створення КП «Бюро ритуальних послуг» (як це постановили одним із рішень Київради, котре потім було таки скасоване в рамках «темної сесії» без Довгого) загрожувало появою монополіста під контролем мера і витісненням малого бізнесу з цього сегмента ринку.

Сама пані Ландар заперечує свою причетність до фірми «Петро Великий» і позиціонує себе як представника ресторанного бізнесу. Непрозоро і небезпідставно натякаючи, що комітет об’єднує досить багато сфер підприємництва, включаючи і ритуальників, і перевізників, і власників кіосків (МАФів)... і не має будь-якого політичного коріння. Бізнес-вумен без іронії каже також про певний ідеальний громадський протестний рух, у представників якого стовідсотково збіглися особисті і громадські інтереси. Ну, дай Боже...

При цьому, щоправда, Алла Петрівна не приховує, що ці підприємці сподіваються на жорст­ку позицію лідера Партії регіонів Януковича, який пообіцяв силою шести столичних регіоналів — на сьогодні власників золотої акції в Київраді, — підтримати опозицію і бізнес і не дозволити Черновецькому знущатися з його представників. «Платити шість тисяч за комунальні послуги в офісі в 25 квадратів, це вже занадто, — каже Ландар. — Втім, як і сплачувати транспортний внесок і непомірні побори з кіосків. Нам потрібно або всім одразу закритися, або боротися!»

Слід також констатувати, що бунтівний столичний бізнес іде на контакт з усіма політичними силами, представленими в Київ­раді, стверджуючи, що йому байдуже, чиїми руками і голосами будуть скасовані абсурдні рішення влади. А також не допущені будь-які інші кроки зі знищення приватного підприємництва. Якщо для цього треба зняти Черновецького і Довгого — підприємці готові йти до кінця. Комітет веде переговори з усіма фракціями Ки­їв­ради, крім Блоку Черновецького і ГАКу. Скасуван­ня сесії цього тижня стало шоком для підприємців. Однак за словами Ландар, це була виключно їхня власна недоробка, у результаті чого комітет не попередив фракції про намічений багатолюдний мітинг. Як наслідок — глави фракцій на погоджувальній раді не вельми опиралися натиску Довгого і дали згоду на перенесення сесії.

Збирання депутатських підписів за проведення позачергової сесії почалося вже в середу увечері. За словами Алли Ландар, було зібрано 67 підписів (БЮТ, Блок Кличка, Блок Литвина, ПР, Блок Катеринчука). Мітингу­вальники пропонували депутатам обговорити 19 протестів, які столична прокуратура внесла щодо останніх креативних нововведень місцевої влади. Проте самих протестів ні у депутатів, ні у бізнесменів не виявилося. До того ж влада, котра запланувала наступне засідання вже через тиждень, ніяк не відреагувала на прохання бізнесу та депутатської більшості, котра долучилася до нього. Тому мітинг відбувся, а сесія — ні. Що, втім, не завадило опозиції та регіоналам висловити підтримку підприємцям і перед телекамерами, і перед народом. А нам — звернутися до столичного прокурора на предмет достовірності цих самих протестів.

Єдиним осадом, який, за словами тієї ж таки Ландар, залишився в душі організаторів мітингу, стала відмова лідера столичного БЮТу пана Семиноги допомогти з учасниками. Треба сказати, цей штрих досить яскраво характеризує позицію фракції Тимошенко в Київраді. І якщо столичні регіонали змушені дрейфувати в бік опозиції лише тому, що їм не годиться відриватися від великої партії, яка має намір вивести людей на вулицю вже в березні, то з БЮТом усе складніше. Як кажуть ті ж регіонали на адресу БЮТу, «не можна бути трохи вагітними» (читай — в опозиції). Насправді ще Олександр Зінченко поставив фракцію в конструктивну щодо мера позицію в Київраді. Але тепер, вирушивши за командою прем’єра підкоряти космос (місцеві жартівники кажуть, що в Києві тепер два космонавти), бютівським конструктивом активно зайнявся пан Семинога. На порядку денному столичного БЮТу — призначення своєї людини на посаду глави Шевчен­ківського району. Замість Пили­пишина. Із цього приводу не перший день ведуться консультації з мером. Непогані позиції БЮТ має і в Подільському районі, де у блоку вже є свій зам. За нашою інформацією, романтичний настрій Семиноги стосовно Леоніда Михайловича пішов урозріз із командою прем’єра, котру поінформували про намічений на четвер мітинг і котра звеліла піднімати людей.

Прокурорський нейтралітет

Усі останні тижні збурена діяльністю Черновецького громадськість панічно перелічує віртуальні прокурорські протести, внесені з приводу прожектів міського голови. Що, на думку прокурора столиці Євгена Блажівського, уже непогано. Проте наше бліцспілкування стосувалося не стільки математики закону, скільки його суті, якої ніяк не може побачити творчо обдарований мер.

— Євгене Миколайовичу, ці горезвісні прокурорські протести проти рішень мера, вони взагалі існують у природі? Багато депутатів скаржаться, що ви нічого не видаєте їм на руки. При цьому вони ж висувають здогади — мовляв, якщо прокурор зробив гучну заяву, не факт, що він підкріпив її документально.

— Ви знаєте, я навряд чи зараз коментуватиму репліки депутатів — прокуратуру давно хочуть бачити в ролі невістки. Особливо в нинішніх українських політичних реаліях. Тому відповім по суті. Протести є. Внесені вони практично на вже ухвалені і навіть тільки задекларовані рішення Київради. Мені важко зараз сказати — 19 чи 15, проте всі найбільш одіозні рішення і наміри влади нами опротестовані. Це стосується тарифів, МАФів, Бюро ритуальних послуг, транспортного збору за в’їзд у Київ, за в’їзд на кладовища столиці в тому числі, запровадження платних медичних послуг, платних шкільних гуртків тощо. Та ви й самі можете ознайомитися із цими документами. Єдине прохання — не публікувати, тому що протест, як документ прокурорського реагування, направляється конкретному органу або посадовій особі, котра видала опротестований документ.

— Відколи це прокуратура стала такою закритою організацією, а не структурою, покликаною захищати закон і своєчасно повідомляти суспільству про свої перемоги?

— Наша прес-служба регулярно інформує громадськість. Що ж стосується захисту закону, то ми його захищали і будемо захищати всіма законними методами. Наприклад, у залі Київради, коли наші протести буде внесено до порядку денного сесії. Представник прокуратури обов’язково надасть депутатам усі документи і відповість на всі запитання, які стосуються нашої позиції. Насправді ситуація досить неоднозначна. З одного боку, якщо дивитися на ідеї мера суто з обивательського боку, то що, наприклад, поганого в тому, якщо у нас у місті з’являться будинки престарілих? Або в тому, що патологоанатомічні відділення буде виведено за межі лікарень і їхні фахівці стануть незалежними від головних лікарів, які іноді хочуть приховати справжню причину смерті пацієнта. Тут я як законник міркую.

Проблема в тому, що будь-яку, навіть найгеніальнішу, ідею можна зіпсувати її бездарним виконанням. Особливо якщо дії виконавця виходять за рамки закону. Адже якщо мер так хоче запровадити транспортний збір за в’їзд у столицю, щоб зберегти екологію Києва, то краще йому звернутися з відповідним законопроектом у парламент. І отримати (чи не отримати) на те законні підстави. Ця теза стосується більшості останніх нововведень Леоніда Михайловича. Та й час, чесно кажучи, не сприяє такому практичному підходу. Країна і місто переживають кризу. Наповнення бюджету всіма мислимими і немислимими способами може спричинити серйозні соціальні проблеми.

— До речі, а ви не вважаєте серйозною соціальною проблемою примушування працівників бюджетної сфери — лікарів і вчителів — носити прапори і кульки на підтримку Черновецького? А також звільнення чотирьох голов­них лікарів — через те що вони нібито відмовилися гнати своїх підлеглих на урочистий мітинг.

— Я розумію, про що ви говорите. Однак ця історія зі сфери трудових спорів. І якщо до нас звернуться люди, ми їм докладно роз’яснимо, як діяти в такій ситуації і як захищати свої права.

— Але до вас, здається, уже звернулася з цього приводу група народних депутатів.

— Я закінчу. Якщо в результаті звернень громадян знайдуться підстави для порушення кримінальної справи, то прокуратура цим займеться. Що ж до звернення згаданої вами групи депутатів, то за фактом їхньої заяви така перевірка нами вже організована. Стосовно персоналій лікарів — там не все так просто й однозначно, як намагаються подати в ЗМІ. В одному з названих пологових відділень були проблеми із землею. Однак це тема іншої розмови, котра вимагає підготовки як з мого, так і з вашого боку.

— У нинішніх політичних реаліях поняття прокуратура і принципова позиція — речі несумісні... Депутати розповідають багато історій, коли ви вносите протести, а після їх ветування тими ж таки депутатами не поспішаєте звертатися до суду.

— Перш ніж підтримувати чи не підтримувати подібні тези депутатів, раджу вам ознайомитися з конкретними результатами роботи столичної прокуратури. Ось вам повна довідка із повним звітом про наші перемоги за останні три роки. («ДТ» публікує цей документ. — Авт.) І в судах у тому числі. Що стосується другої дострокової каденції Леоніда Михайловича, то за цей час прокуратура вже внесла 38 протестів щодо земельних рішень і 40 позовів подала до суду.

— Я ось тут дивлюся, останні протести стосуються рішень Київради ще 2007—2008 років. Чому так довго спить прокуратура?

— До наших функцій не входить тотальний контроль за всіма рішеннями і діями Київради та чиновників. Виходячи з цього, приміром, наглядом за земельними рішеннями у нас займаються два прокурори. А тепер співвіднесіть цю цифру із сотнями рішень та нормативних актів тієї ж таки адміністрації. Тому ми насамперед реагуємо на звернення. Насправді історія з прокурорськими протестами також досить неоднозначна. Якщо рішення щодо відведення тієї чи іншої земельної ділянки пролобійовано в Раді, то навіть після нашого протесту воно обов’язково буде заветоване.

— А суд? Хоча...

— Прокурор представляє в процесі державу. Котра, як відомо, приходить у суд тільки з наміром відстояти закон. Ну, плюс ораторські здібності нашого представника. Дуже часто ми програємо бізнесу, котрий іде в суд відстояти свої капітали і нічого для цього не шкодує.

— Вас часто звинувачують ще й у тому, що за фактами судових рішень ви не заводите кримінальних справ. Чому конкретні чиновники і депутати не несуть відповідальності за свої дії?

— Тому що всі рішення Київради — це рішення колективного органу. Безвідповідального, можна сказати. За законом. Це все одно що притягти до відповідальності 450 депутатів ВР, котрі проголосували якийсь закон, потім заветований президентом.

— Це правда, що так звану справу студентів було розвалено вже на рівні Верховного суду? Що відомі дуті кооперативи залишилися господарями сотень гектарів землі, а спритні студенти вимагають повернути їм землю?

— Правда. Докладніше про справу кооперативів — у довідці.

— То ви бачите сенс у виконаній роботі?

— Звісно, бачимо і вживаємо всіх доступних нам заходів, щоб було відновлено Закон, навіть якщо ми на якомусь етапі програємо... Я не хочу, та й не маю права ставати на чийсь бік у цьо­му політичному змаганні. І піддавати колектив цьому випробуванню не хочу. Навіть якщо нас б’ють із різних боків, це краще, ніж казати, що ми чиїсь...

— Так уже кажуть.

— Це найбільша проблема в нашій країні — кажуть... От і в Києві, і на рівні центральної влади, на превеликий жаль, мало кому потрібна професійна робота прокуратури. Усім важливий довгограючий процес обопільних викриттів, одним із персонажів якого за традицією виступає прокуратура. Чи варто в цьому разі виправдовуватися? Аж ніяк. Проте гадаю, що краще й надалі створювати інформаційні приводи для того, щоб про прокурорські протести знала громадськість.