«Пальма Джарти» і вертикаль влади

…Цю прекумедну історію автору розповіли (тихенько, пошепки і під клятвену обіцянку не називати імен) бухгалтери однієї з лікарень Макіївки. Славним трудівникам гросбуха начальство наказало оформити документи на закупівлю і висаджування на території рідного медзакладу пальм (!) у кількості ста штук. І коли хтось із молодих злегка обурився: мовляв, які ж, у дідька, пальми в суворому макіївському кліматі, старші товариші зітхнули і філософськи відповіли: «Ти не переживай, тут такі «пальми» щороку висаджують». Їдеш бувало Макіївкою, а пальмові гаї колосяться вздовж доріг. Не бачили? Дивні ви, офіційні документи читати треба, а не витріщатися на всі боки.

Тепер почесні «пальмоводи», державні мужі, відзначені високими нагородами партії та уряду, достойники з достойників балотуються знову. У Донецькій області регіонали вирішили, що «в бобра добра не шукають», і в мери послали переважно діючих градоначальників. Тим більше що з контингентом проведено неабияку підготовчу роботу. По всій Україні мери тільки починають вступати до Партії рідної (так абревіатуру ПР розшифровують донецькі скалозуби), а в Донбасі перейшли на новий виток еволюції — пани бургомістри очолюють регіональні осередки партії.

«Мери намагаються таким чином себе убезпечити. З морально-етичного погляду це неправильно, але нічого протизаконного в тому немає», — вважає голова регіональної організації КВУ Сергій Ткаченко. Якщо все виглядає так, як каже експерт, відзначимо найвищий рівень взаємної довіри в монолітній команді однодумців: навіть висування себе, любимого, нікому довірити не можна. Усе доводиться самим робити...

Регіонали і справді добре підготувалися до того, щоб продовжувати зміцнювати вертикаль: на сьогодні в Донецькій області не залишилося жодного мера, котрий не є щасливим власником біло-синього партквитка. Довше за всіх тримався соціаліст Євген Іщенко-Гіллер з Ясинуватої, але і його дістали через вотум недовіри від міської ради. Інших поодинці перемолотили ще раніше — хтось сам перейшов у Партію регіонів і називається тепер «перспективним молодим політиком», а хто і під статтею ходить... По-різному доля склалася в людей, але факт очевидний, і завжди є чим прозвітувати перед Віктором Федоровичем. Як там у класиків? «Замість дикої орди ворогуючих індивідуумів, замість гнізда вирування суперечливих пристрастей, замість недисциплінованих, які підривають авторитет Трійці павуків у банці, він виявив перед собою в перехресті прицілу згуртований робочий колектив, сповнених ентузіазму і трудового запалу співробітників, які палали єдиним прагненням: списати заразу Лізку й одразу перейти до наступного питання».

Тому якось так виходить, що «будувати нову країну» чинна влада буде зі старим комскладом на місцях. Пост мера Донецька на найближчі п’ять років застовпив за собою діючий градоначальник Олександр Лук’янченко, він же, зрозуміло, голова міської організації Партії регіонів. Причому авторитет Лук’янченка настільки великий, що багато партій вирішили взагалі не висувати своїх кандидатів. Тож ім’я нового мера Донецька — питання вирішене, і вирішилося воно в той момент, коли «нагорі» погодили кандидатуру від ПР. «Шахтарська столиця», скажемо прямо, за рівнем життя пристойно виглядає порівняно з іншими обласними центрами України, а поруч із містами донбаської глибинки взагалі здається раєм небесним. І команда міської влади тут не найгірша, коли виконує свої прямі обов’язки, а не бореться за російську мову, мир у всьому світі і дружбу народів проти НАТО.

Юрію Хотлубею тепер можна спокійнісінько балотуватися в мери Маріуполя, не озираючись на деморалізованих утратою Володимира Бойка соціалістів. Любитель позиватися з журналістами і вимагати від акул пера великих компенсацій Валентин Рибачук знову готується до походу за крісло градоначальника Слов’янська. Олександр Мальцев, залишений Василем Джарти «за головного» на час київсько-кримських вояжів, готовий вирушити в дорогу по новий мандат міського голови Макіївки... Ну і т.д. і т.ін.

Не можна сказати, що скрізь команди місцевої влади працювали добре. Хто не вірить — поїдьте в глибинку. Подихайте свіжим єнакіївським повітрям (міськраді забракло характеру змусити заводи не чадити без фільтрів у центрі), умийтеся макіївською водичкою (воду дають по годинах, і влада дуже пишається, коли цих годин на одну-дві більшає), відпочиньте на азовському узбережжі в межі Маріуполя (та сама історія — промисловці просто чхали на вимоги екологів і місцевої влади)... Проте регіонали з маніакальною упертістю чіпляються за наявний кадровий склад. Донецькі, типу, своїх не кидають і все таке. Занадто довго місцевих «царьків» дресирували, щоб міняти.

…Дуже люблю дивитися на політиків, які виступають перед вдячною аудиторією, — однопартійців чи однодумців. Навколо море позитиву, душа співає, самоконтроль, який змушував стежити за кожним словом, слабшає... І тут лише встигай відловлювати обмовки за Фрейдом. Свіжа знахідка — виступ Тетяни Бахтєєвої на конференції Партії регіонів у Донецьку. Палко підтримавши намір партайгеносе висунути в мери Лук’янченка, пані нардеп заявила: «Олександр Олексійович — єдина людина, якій можна довірити місто, де житимуть і працюватимуть наші діти». І що ви думаєте? Таки так! Син Бахтєєвої балотується до однієї з райрад Донецька, син екс-губернатора області Володимира Логвиненка — до міськради «шахтарської столиці», ще кілька сімейних тандемів присутні в списках, а саме: батько і син Риженкови (директор Донецького метзаводу та один із топів ДПЕК) чи, скажімо, сімейний підряд голови Кіровської райради Донецька Володимира Меші. Є ще Василь Бубка, брат «того самого».

Признаюся чесно: часу на глибоке вивчення генеалогії списку кандидатів у депутати поки що не було, і ручатися, що зазначені родинні зв’язки вичерпують перелік, не стану.

У списках кандидатів звертають на себе увагу ще кілька імен. По-перше, це Володимир Бойко, опальний металургійний магнат. Як низько впав Володимир Семенович — від впливового нардепа до депутата Донецької обласної ради... Веде регіоналів в облраду губернатор Анатолій Близнюк, на другому місці — чинний глава ради Андрій Шишацький, на третє спурхнув балетмейстер Вадим Писарєв. А далі, як завжди, чергуються в якійсь невеселій послідовності представники структур Ахметова, Колеснікова і Клюєва, злегка розведені чиновниками та іншим людом на кшталт заслужених медиків, вчених чи представників ветеранських організацій.

Крім того, оприлюднивши список, біло-сині наочно підтвердили, як вони розуміють сенс змішаної виборчої системи. На мажоритарку людей тепер відправляють чи то на знак жорстокої немилості, чи то просто, щоб вказати кожному цвіркуну свій припічок. Ну, й далі за текстом. Іншими причинами логіку формування списків пояснити важко. Чи наважиться хтось стверджувати, що Володимир Семенович Бойко не виграв би мажоритарні вибори в Маріуполі? Директор шахти «Красноармійська—Західна №1» Леонід Байсаров — що, боїться боротися в мажоритарному окрузі по рідному Красноармійську, там само, де він кілька скликань тому до парламенту мажоритарником проліз? Можна ще називати імена, але обмежимося представниками першої десятки.

Впадає в око велика кількість у списках журналістів, редакторів та інших посадових осіб ЗМІ. Не тільки в регіоналів, будемо справедливі. Але в біло-синіх особливо яскраво: головред газети «Донецкие новости» Римма Філь — п’ятий номер у переліку претендентів на мандат депутата Донецької обласної ради. Просто-таки як у радянському мультфільмі: «Хто найкраще мене похвалить...». А в цілому все правильно, адже Віктор Федорович обіцяв зайнятися проблемою свободи слова. І результати є: журналістам і раніше траплялося пропонували балотуватися, проте сьогодні вони, дорогі мої колеги, почали масово погоджуватися...

Що ж до інших учасників передвиборних перегонів, то тут кожна нещаслива сім’я, як і заповідав великий письменник, переживає персональну трагедію. Син Раїси Богатирьової Ігор розстався з «Сильною Україною», і тепер молодореформаторами в Донецькій області заправляє Владислав Дрегер — підприємець, якого місцеві ЗМІ інакше як «головним рейдером Донбасу» не називають. Після того як були озвучені деякі прізвища у виборчих списках, стало зрозуміло, що хлопці навіть не маскуються: один до одного — молоді бізнесмени, до яких так і проситься епітет «напівкримінальні». Прізвища та обличчя цих людей існують ніби окремо одне від одного. В обличчя їх усі знають, цих юних орлів із чіпкими хижими поглядами та зухвало-хамськими манерами героїв шикарних кабацьких загулів і нічних гонок на крутих тачках, а от прізвища нікому нічого не кажуть.

«Батьківщина», в якій узявся наводити порядок виписаний із Дніпропетровська «Гарик» Арутюнов, поки що йде на вибори ні добре ні погано абияк. Активісти вчаться вимовляти складне ім’я нового начальника (Га-ре-гін та ще й Рафаелович!), а сам начальник почитав місцеву пресу й викинув зі списків найбільш одіозних персонажів. Тепер від БЮТ балотуються просто політичні туристи та юні аферисти, не надто відомі публіці. Проте регіонали про всяк випадок зробили Арутюнову попереджальну «пакость» — викинули всіх представників «Батьківщини» з територіальної виборчої комісії в Донецьку.

«А в остальном, прекрасная маркиза...» Схоже, до кінця жовтня в Донецькій області створять вертикаль, яку потім не можна буде зламати п’ять років, тобто всю каденцію Віктора Федоровича. У цьому сенсі приклад регіону дуже показовий, тому що Донбас для регіоналів не тільки мала батьківщина, а й полігон з обкатування технологій, за якими потім «роблять» усю країну. По-модному це називається «пілотувати проекти». Під музику, розвалившись у тіні «пальми Джарти».