П'ять недоліків змін до Конституції у частині правосуддя

Довгоочікуваний проект змін до Конституції України в частині реформування правосуддя подано до парламенту.

Над текстом змін за зачиненими дверима працювала робоча група Конституційної комісії. Вона, власне, й визначала, якою бути новій судовій системі. Документ потішив деякими позитивними новелами, що отримали схвальні висновки Венеційської комісії. Це і призначення суддів безстроково, і позбавлення президента й парламенту низки невиправданих повноважень щодо формування суддівського корпусу, реформування Вищої ради юстиції (тепер - Вища рада правосуддя).

Водночас запропонована концепція далека від ідеалу. Зміни досить невизначені та обмежені, а отже, не дають повноцінної картини судової реформи. Низку ключових питань узагалі винесено за рамки Конституції. Складається враження, що члени Конституційної комісії не домовилися, а тому викинули з тексту змін положення про регулювання судоустрою, дисциплінарну відповідальність суддів, суддівське самоврядування тощо. За логікою авторів проекту, тепер це має визначатися на рівні звичайних законів. З огляду на давню традицію парламенту в лічені секунди ухвалювати найважливіші державні рішення на догоду політичним потребам, такий підхід є невиправданим і навіть небезпечним.

Правозахисні організації - учасники платформи "Правозахисний порядок денний", які об'єдналися з метою контролювати законодавство на відповідність правам людини, проаналізували текст змін до Конституції. Експерти платформи Володимир Яворський, Аркадій Бущенко і Євген Захаров визначили п'ять основних пунктів, що стали для правозахисників неприємним сюрпризом.

Забути про перспективу міжнародного трибуналу
у справи малайзійського боїнга

Після тривалих суперечок у проекті змін до Конституції нарешті з'явилося положення, яке усуває правові перепони на шляху до ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Це буквально одне речення техніко-юридичного змісту.

Автори законопроекту, які вже відзвітували про це як про реальний крок до виконання Україною ще одного зобов'язання згідно з Угодою про асоціацію, явно криводушать. Із незрозумілих причин ця норма набирає чинності тільки через три роки після оприлюднення ухваленого закону. І, оскільки Міжнародний кримінальний суд уже розпочав вивчення ситуації в Криму і Донбасі за другою разовою декларацією уряду, таке зволікання з остаточною ратифікацією не можна пояснити жодними раціональними аргументами. Можливо, уряд хоче залишити за собою право відкликати разову декларацію і зупинити розслідування? Але цю розкіш може собі дозволити тільки недемократичний уряд. Такий безпрецедентний в історії суду крок надовго закриє Україні шлях до Європейського Союзу. Навіщо нинішній склад парламенту готує інструмент для реваншу недемократичних сил - просто незрозуміло.

Важливо пам'ятати, що Міжнародний кримінальний суд - далеко не єдиний механізм здійснення міжнародного правосуддя. Не так давно Україна публічно підтримала ініціативу низки країн щодо створення міжнародного кримінального трибуналу для розслідування обставин загибелі понад 300 пасажирів боїнга MH-17. За звернення до ООН із відповідною постановою проголосували 248 парламентарів. Але у проекті Конституції можливості для створення такого роду судів просто не передбачено. Ба більше, зміни не дають можливості залучати міжнародних суддів до відправлення правосуддя в Україні. Таким чином ми закриваємо для себе шлях до створення міжнародних гібридних механізмів правосуддя, моделі яких випробувала свого часу низка країн, які стали жертвами воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

Конституційна скарга - тільки для обраних

Проект змін до Конституції де-факто не дає можливості звичайним громадянам звертатися до Конституційного суду України у випадку, коли закони прямо порушують права і свободи людини. В Україні на цей час немає жодних правових механізмів, за допомогою яких людина могла б захистити себе від дії неконституційних рішень парламенту. Ми вже пережили шокуючий досвід диктаторських законів 16 січня, яким можна було протистояти тільки єдиним способом - бойкотувати їх виконання, що одночасно означає - і нести відповідальність за їх порушення. З огляду на це досить цинічною видається запропонована умова для подання конституційної скарги: "в разі, якщо всі національні засоби юридичного захисту вичерпано". Таких "засобів" немає за визначенням. У державі відсутні гарантії захисту особи від тиранії, і саме Конституція мала б їх установити.

Не біймося, що наші громадяни завалять Конституційний суд стосами документів. Можна встановити формальні вимоги до обґрунтованості конституційної скарги, як це зробив Європейський суд з прав людини. Наприклад, відсіювати скарги на закони через незначущість закріплених у них порушень. Також важливо надати право подавати конституційні скарги у зв'язку з порушенням основоположних свобод не тільки фізичними, а й юридичним особам.

Цехова монополізація права на правову допомогу

Проект змін до Конституції робить адвоката чи не єдиним представником в усіх судах і в усіх категоріях справ - навіть для представництва органів державної влади. У тексті, правда, міститься застереження, що законом можуть бути визначені винятки стосовно представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів і референдумів, у малозначущих спорах, а також стосовно представництва малолітніх або неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними або дієздатність яких обмежено. Саму ж імплементацію цієї вимоги відсунуто в часі. Але по суті громадяни позбавляються права найняти для представлення своїх інтересів досвідченого юриста або іншого фахівця у сфері права, якому вони довіряють. Навіть у цивільному спорі це повинен бути адвокат, спрощено - юрист зі свідоцтвом на право заняття адвокатською діяльністю.

Якщо називати речі своїми іменами, автори пропонують закріпити монополію адвокатури у найгіршому значенні цього слова. Надання таких повноважень не має під собою правових аргументів, а є радше елементом обмеження права людини на вибір захисника. Адже нинішній рівень розвитку української адвокатури не гарантує надання якісних правових послуг. Крім того, слід згадати і про дисциплінарні переслідування адвокатів самим керівництвом адвокатури - аж до призупинення дії адвокатського свідоцтва. І то тільки за критику на адресу керівництва. Можна ще якось зрозуміти, коли норми щодо права на представництво в суді виключно адвокатами визначаються на рівні звичайного закону. Але ж не Конституції.

Насправді мало країн у світі лобіюють інтереси бізнес-корпорацій на рівні основного закону держави. І якщо порівняння з комерційною діяльністю відразу не спадає на думку, то пропонуємо законодавцям змоделювати ситуацію. Приміром, завтра адвокатура ухвалює внутрішнє положення, за яким розцінки на правові послуги становитимуть 1000 гривень за годину. І допомога адвоката стане не по кишені навіть народним депутатам, якщо вони живуть тільки на свою зарплату.

Також потрібно відмовитися від ідеї підпорядкувати адвокатурі систему безоплатної правової допомоги. Так звані державні адвокати довели свою необхідність іще в часи Євромайдану, коли сама держава взяла курс на придушення мирного протесту. У проекті змін безоплатну правову допомогу взагалі винесено за правове поле і фактично знищено.

Імітація змін
у реформі прокуратури

У чому полягає кардинальна реформа прокуратури, з проекту змін до Конституції зрозуміти важко. Очевидно, що це питання стало "наріжним каменем" для членів Конституційної комісії, щодо якого вони не дійшли згоди. І хоча варто лишити державі поле для маневру для поглибленого регулювання на рівні законів, сам проект Конституції мав би чітко окреслити основні питання реформи. І серед них - випадки й підстави для дострокового звільнення генерального прокурора з посади.

Важливо передбачити ухвалення так званих органічних законів, які ухвалюються більшістю у 2/3 голосів народних обранців. Мова про закони, що визначають права і свободи, судоустрій і статус суддів, органи державного обвинувачення тощо. Це дасть змогу захистити суспільство від ухвалення змін, зумовлених політичною кон'юнктурою. У такому разі Конституція України не потребуватиме деталізації низки положень, які, за потреби, можна буде змінити у більш захищений, але все ж таки простіший спосіб, аніж внесення змін до Основного Закону держави.

Консервація наявного суддівського корпусу

Одне з питань, що найбільше хвилює людей, - як звільнятимуть старих і обиратимуть нових суддів - лишається невирішеним. Суспільству знову не запропонували чіткої процедури та об'єктивних критеріїв для звільнення суддів. Складається враження, що це робиться навмисно, аби залишити політичним силам, які декларують відданість демократичним принципам, можливість впливати на цей процес. У подальшому це призведе до політичної залежності суддів, що залишаться на посаді, тому поставленої мети - замінити суди - не буде досягнуто. Залежність чинного складу суддів уже від нової влади призведе до консервації всіх наявних у сфері правосуддя проблем.

Справді, важко придумати чіткі, об'єктивні критерії звільнення суддів. Майже завжди постають питання справедливості або існування "прихованих можливостей" на практиці. Тому зміни до Конституції мають ухвалюватися не для помсти, а для закладення нової судової системи, завдяки якій недобросовісні судді рано чи пізно підуть самі. У цьому процесі провідну роль відіграватимуть вищі суди, на склад яких слід звернути особливу увагу.

На думку правозахисників, треба звільнити з посад усіх без винятку суддів вищих судів і Верховного суду України, які несуть відповідальність за знищення системи незалежного судочинства в часи "диригування" Андрія Портнова. При цьому не йдеться про позбавлення їх посад суддів. За їхнім бажанням їх можуть перевести в суди першої або апеляційної інстанцій. Зміни вищої ланки судової системи та якісне призначення нових суддів - це фундамент для поступового оновлення всього дев'ятитисячного суддівського корпусу через систему суддівського самоврядування.

Насправді, правозахисна спільнота вимагає від законодавця не так уже й багато. Усі зміни до Конституції в частині реформування правосуддя мають ґрунтуватися на ідеї незалежності судової влади від інших гілок влади та надання високих гарантій незалежності суддів. У правовій державі суд є не стільки державним, скільки наддержавним органом. Йому доводиться судити державу, зберігаючи незаангажованість, хоча суд і є невід'ємною частиною державного апарату. Однаково небезпечним для правосуддя є тиск як з боку державної влади, так і з боку вулиці. Тому суд не може бути інструментом втілення політичних настроїв влади або населення - він має працювати виключно на основі норм права. Бо, як попереджав Блаженний Августин, держава без незалежного суду перетвориться на зграю розбійників.

Усунення цих недоліків є тестом на справжність українського парламентаризму. Не так давно ми були свідками, як найважливіші державні рішення народні обранці ухвалювали за лічені секунди без розгляду будь-яких поправок. За таким сценарієм було ухвалено сумнозвісні Харківські угоди, закон про мову Ківалова-Колесніченка, багато інших нормативно-правових актів. Сподіваємося, що ця ганебна практика остаточно відійшла в минуле. І нинішні законотворці закладатимуть гарантії права на справедливий суд у Конституції, орієнтуючись на потреби всього українського суспільства, а не короткострокові бонуси для своєї політичної сили.