ОСІННЯ РОТАЦІЯ

Уже стільки говорили про «гарячу осінь-2000», що коли вона настала, вийшло як завжди: один дощ і незначне «політичне ворушіння», яке можна розцінити як первинну пробу сил. Одна з явних ознак існування певного начала, здатного згодом перетворитися на повноцінний конфлікт, — це ротаційні тенденції в істеблішменті. Такі собі, знаєте, провісники «політичної спеки».

РОТАЦІЇ ПЕРШОГО РІВНЯ

Поступово стають дедалі активнішими розмови про зміну лідера парламентської більшості (ПБ). Леонід Кравчук, який на хвилі так званої оксамитової революції став координатором ПБ, нібито має поступитися своїм місцем комусь іншому. Ще на початку року, коли проводилися роздільні засідання двох Верховних Рад — «більшовиків» і «меншовиків» — було досягнуто певної неформальної угоди. Суть її полягала в тому, що координатор більшості виконує свої функції протягом однієї сесії, а потім відбувається ротація. Леонід Макарович у період лютневого парламентського протистояння виконав свою місію. Тоді члени ПБ просто й не змогли б знайти іншого координатора. Ще б пак, адже застрільниками «революції» були дві найпотужніші парламентські фракції — СДПУ(о) й «Відродження регіонів». Соціал-демократ Кравчук відігравав роль харизматичного координатора (перший Президент, незалежність і тому подібне), а «відродженець» Олександр Волков — неформального директора- розпорядника ВР (який забезпечував явку не привчених до дисципліни правоцентристів, роз’яснював на пальцях політику Президента й особливості поточного політичного моменту). Веселий був час, але він вже закінчився. Нині парламент уже не той, як минулої зими. Завершилася багатомісячна конфронтація «більшовиків» і «меншовиків». І ось уже 4 вересня соціаліст Олександр Мороз і комуніст Петро Симоненко беруть участь у роботі погоджувальної ради лідерів фракцій і глав комітетів.

СДПУ(о) та «Відродження регіонів» тим часом поступово звикають до ролей другого плану. Ні, звісно, потенціал у них ого-го, а про глобальні плани соціал-демократів краще поки що й не казати, проте вплив їх трохи знизився. Олександр Волков уже не топ-менеджер, Віктор Медведчук і Григорій Суркіс багато сил витрачають на жінок, вірніше на одну жінку — Юлію Тимошенко. На підході інші парламентські сили. Група «Трудова Україна» за кількісною ознакою вже претендує на лідерство в ПБ. Як-не-як, 45 «штиків» (більше лише в комуністів — 116). Правда, сьогодні справа не в конкретних претендентах на місце координатора парламентської більшості. Їх якраз вистачає. Називаються прізвища «трудяги» Ігоря Шарова, ендепіста Олександра Карпова й навіть «хранителя бюджету» Олександра Турчинова («Батьківщина»). «Фішка» в сценарії розвитку ПБ. Можливі два варіанти.

Варіант перший: асиміляція. До повного злиття в політичному екстазі «меншовиків» і «більшовиків» діло, ясна річ, ніколи не дійде, але поступове розчинення конфронтаційної моделі функціонування ВР поки що спостерігається. Як виявилося, з конкретних питань цілком можна домовитися з комуністами й зовсім не обов’язково «напружувати» всю ПБ. Не випадково спікер Іван Плющ останнім часом став активно говорити про те, що у Верховній Раді надалі має функціонувати одна координаційна чи погоджувальна рада, а фракції за необхідності щось можуть узгодити, скликавши міжфракційну раду.

«Я б не хотів, щоб координаційна рада більшості була паралельною погоджувальній», — під- креслює спікер. Іван Степанович навіть дійшов до того, що визнав відсутність самодостатності в ПБ. За його словами, більшість відіграє значну роль, але вона не в змозі замінити чи підмінити собою парламент. За такого сценарію розвитку подій роль координатора ПБ різко знижується. Звичайно, комусь, можливо, приємно відчути себе спадкоємцем Кравчука, але не більше того.

Варіант другий: знову революція. Коли справа доходить до таких цікавих речей, як бюджет- 2001, Земельний кодекс, легалізація тіньових капіталів, приватизація української газотранспортної системи й, перепрошую за використання заяложеного виразу, імплементації, то цілком вірогідне повторення рецидивів «оксамитової революції». У такому разі статус і значення координатора різко зростає. Узагалі посада лідера парламентської більшості є результатом «парламентських розбірок». Він (лідер) — дитя війни. Штучна структуризація потребує героїв. За існування потреби вона буде задоволена, як би це не було відразливо для оточуючих. На зміну «героям» першої хвилі прийдуть нові діячі. Але це відбудеться дещо пізніше...

А поки що в парламентській діяльності «прокльовується» якась нова конфігурація більшості, відмінна від «канонічної» моделі. Маються на увазі результати голосування по проекту постанови про порядок висвітлення роботи шостої сесії. Дещо несподівано варіант документа, внесений соціал- демократом Олександром Зінченком, виявився відкинутим і був прийнятий варіант соціаліста Олександра Мороза («за» — 239 голосів). Причому проти морозівського варіанта голосували «кити» парламентської більшості — СДПУ(о), НДП, «Трудова Україна», «Відродження регіонів» і «зелені». Виявляється, з допомогою двох Рухів, «Батьківщини», «Лівого центру» й комуністів можна робити цікаві речі. Поки що рано говорити про тенденції, але ситуаційний парадокс, як кажуть, у наявності.

РОТАЦІЇ ДРУГОГО РІВНЯ

Їх досить багато. Вони трохи хаотичні, безладні, але зате дають уявлення про симптоми «осінньої гарячки».

1. Екс-прем’єр Валерій Пустовойтенко може втратити останню свою посаду: голови НДП. Валерій Павлович якось дуже негативно позиціонувався стосовно уряду Віктора Ющенка. Двічі він класично «наїхав» на прем’єра й віце-прем’єра Юлію Тимошенко. Причому подачі були грунтовні й явно підготовлені. Лідер колишньої партії влади критикує, зокрема, й своїх однопартійців. Приміром, перший віце-прем’єр Юрій Єхануров досить емоційно сприйняв критику свого партійного боса. Дійсно, людина (Єхануров) трудиться не покладаючи рук в уряді, а його фактично обвинувачують у нездатності контролювати економічну ситуацію в країні. Розповівши Валерію Пустовойтенку все, що він думає з приводу конструктивної критики на адресу уряду, Юрій Іванович добровільно поклав партквиток на стіл. И, здається, ця втрата — не остання. Загалом, намічається другий розкол у партії. Залишається чекати на з’їзд НДП, у компетенцію якого входять перевибори партійного лідера.

2. Відомий парламентський «новобранець» Ігор Бакай пірнув у гостинне лоно «Відродження регіонів». З червня аналітики стільки писали про намір Бакая створити власну фракцію, що, напевно, й він сам мав повірити у свої сили. Проте поки що вплив екс-директора парламенту Волкова виявився сильнішим. А можливо, й не вплив. Просто роззирнутися потрібно людині на місці, пройти, так би мовити, акліматизацію після передвиборної кампанії (асфальтування житомирських «автобанів»), Африки та Юлії Тимошенко.

3. Колишній генпрокурор Олег Литвак у парі з Віктором Развадовським вийшли з фракції «Батьківщина», проте масового виходу депутатів із цієї структури поки що не спостерігається. Литваку, ясна річ, не з руки перебувати у фракції, лідер якої користується підвищеним попитом у представників правоохоронних органів. Взагалі цей перехід є дуже й дуже показовим.

4. Депутатська група «Соборність» захопилася романтикою й запропонувала провести примусову суперротацию — розпочати процедуру імпічменту Президента. Звісно, що ніхто, навіть ліві, всерйоз не сприйняли такий прояв політичного ідеалізму. Утім, для групи імпічмент може стати свого роду бренд-легендою, яка органічно поєднається з іміджем відомого борця з корупцією Григорія Омельченка.

5. Відбулося судове відродження колишнього в.о. глави правління «Нафтогазу України» Ігоря Діденка. Печерський суд, як відомо, найгуманніший суд у світі, який суворо дотримується ідеалів соціал-демократії. Саме він дав старт референдуму 16 квітня, зобов’язавши Центральну виборчу комісію зареєструвати житомирську ініціативну групу. І ось тепер суд створив цікавий прецедент: уперше відбулося віртуальне відновлення чиновника такого високого рангу. Юридичний бік питання досить заплутаний і туманний, проте політичне підгрунтя вельми просте. Чергового разу Юлії Володимирівні нагадали, що про неї не забувають і пам’ятають, пам’ятають, пам’ятають...

Таким чином, ротаційний механізм уже потихеньку скрипить. Важко сказати, чи набере він обертів. Проте показовим моментом є те, що й можлива зміна координатора парламентської більшості, й численні переміщення на мікрорівні, й запрогнозована до дірок кабмінівська чистка лише увертюра до глобальної теми цього сезону — імплементації. Це страхіття, про яке доводиться пам’ятати завжди.