Окупація Азова

Усім було зрозуміло, що після відкриття руху Кримським мостом (у будь-якому стані готовності, головне - щоб Путін сів за баранку й на камери сказав "Паєхалі!") життя в Керченській протоці й Азові безповоротно зміниться.

І тим, хто тішив себе надією, що міст не збудують, і тим, хто з самого початку мав би прораховувати збитки та загрози.

Тому безпорадність, із якою Україна сьогодні стоїть перед черговою загрозою порушення свого суверенітету, викликає злість і сором. Бо річ не лише в небачених заходах безпеки для охорони мосту, на яких росіяни просто звихнуті, а в черговій демонстрації Росією уміння діяти системно-гібридно, просуваючись найслабкішими місцями противника - аж до нашого берега. І в черговій демонстрації очільниками сектора безпеки України відсутності адекватних і скоординованих дій. Причому дій у відповідь - бо про дії на випередження можна все ще тільки мріяти.

Сьогодні в багатьох - від українських військових моряків до західних аналітиків - є стійке відчуття дежавю 2014 року. Тоді всі з острахом чекали, що після Сочинської олімпіади Путін задіє проти України силовий сценарій. Нині, спостерігаючи маневри РФ в Азові, з тим самим відчуттям чекаємо закінчення Чемпіонату з футболу. За чотири роки влада України майже нічого не зробила, щоб убезпечитися від агресії з моря.

Хронологія загострення

Ротенберги гнали міст під вибори президента, але не встигли. Тож для картинки явлення кандидата Путіна виборцю вилизали шматок переходу на острові Тузла, нагадавши кризовий у відносинах України й Росії 2003 рік. Тоді, начебто з власної ініціативи, "кубанці" ( губернатор Ткачов) почали відсипати дамбу до Тузли, стверджуючи, що це не український острів, а історично російська коса. Криза завершилася підписанням у Керчі в грудні 2003 року Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, який зафіксував їх статус як внутрішніх вод України і Росії (ратифікований ВР України 20 квітня 2004 р.). Державний кордон з РФ по протоці та Азову так і не був делімітований: Київ обстоював лінію розмежування, що існувала з радянських часів і залишала на українському боці судноплавний фарватер протоки, а отже й канальний збір, а Москва наполягала на спільному його використанні. Координати ліній державного кордону по Азову і Чорному морю були встановлені розпорядженням президента України ще 1998 року.

Договір про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки чинний і досі. Незаконно анексувавши Крим, Росія не анексувала протоку, не денонсувала Договір, хоч і встановила свій контроль над захопленим портом Керч та його акваторією з судноплавними фарватерами і якірними стоянками у Керч-Єнікальському каналі. Проте статус протоки і Азовського моря лишається той самий - внутрішні води України і РФ. І Україна, якби на те була політична воля, мала б зараз рішуче вимагати від Росії дотримання двосторонньої угоди.

Обмеження Росією свободи судноплавства у протоці почалося ще до відкриття автомобільного руху на мосту - після монтажу арки, під якою не можуть проходити великотоннажні судна класу Панамакс, що відразу позначилося на доходах українських портів Маріуполь та Бердянськ, а також експортерів металу і зерна.

Наступним етапом стало "кошмарення" суден під будь-якими прапорами, які йшли до/з українських портів, прикордонниками ФСБ РФ: зупинка на тривалий час, догляд, "черга" на проходження протокою. 21 травня Росія обмежила судноплавство у районі площею дві тисячі кілометрів начебто на час проведення бойових стрільб. Одна жодних маневрів не було. Натомість російські прикордонники почали зупиняти судна вже посередині Азовського моря, і чим далі - тим ближче до українського берега.

За даними моніторингової групи Фонду "Майдан закордонних справ" та видання BlackSeaNews, з 17 травня кораблі та катери берегової охорони прикордонної служби ФСБ Росії зупинили й оглянули, щонайменше, 26 суден, які прямували до/з Бердянська та Маріуполя. Кілька суден затримували по 2-3 рази. Тому загальна кількість затримань - не менше 38, кажуть експерти.

Усе, що відбувається відтоді, цілком підпадає під визначення економічної війни як частини війни гібридної.

Прямі збитки України від обмеження судноплавства у зв'язку з будівництвом Керченського мосту міністр інфраструктури Володимир Омелян орієнтовно оцінив у півмільярда гривень на рік. "Це - прямі збитки від того, що було зменшено тоннаж суден на захід у наші два порти на Азовському морі", - сказав Омелян, зазначаючи, що непрямі збитки сягають мільярдних сум.

"Ми розуміємо, що кожну секунду Керченська протока перебуває під загрозою закриття з тих чи інших причин", - прогнозував Володимир Омелян у травні.

На початку червня вже можна було констатувати, що під загрозою припинення роботи на невизначений термін можуть опинитись українські порти Маріуполь та Бердянськ. Провісники вже є, - з другого по четверте червня через зупинку військовими РФ кількох суден стався простій Маріупольського морського порту. Як повідомляє прес-служба держпідприємства, цими днями росіяни затримали для огляду групу у складі чотирьох суден.

"Процедура ця триває довго, що призводить до збільшення фінансових витрат судновласників на суму від 5 до 15 тисяч доларів на добу, залежно від технічних параметрів судна. Все це серйозно впливає на роботу нашого Маріупольського порту і його привабливість для клієнтів. Так, із 2 по 4 червня порт простояв без вантажопереробки, оскільки флот, що йшов до нас під завантаження і вивантаження, був затриманий для огляду в Керч-Єнікальському каналі. Зокрема, теплохід "Селекта", що прямував у порт Маріуполь під навантаження слябів, простояв в очікуванні огляду і проходу каналу 38 годин, плюс додатково в Азовському морі його ще на три години зупиняли для огляду. Простій теплохода "Сауз Бриз", який ми очікували під навантаження глиною, становив 29 годин, а судна "Саадет С" (під вивантаження вугілля та навантаження слябів) - 12 годин, теплохід "Тейлвінд", що прямує в Маріупольський порт під навантаження слябів, - 13 годин", - повідомляла речниця порту Айна Чагір.

Повідомлення російської сторони, буцім вона зупиняє судна для унеможливлення терактів, що знищили б або пошкодили міст, не витримують критики, - адже тоді, за логікою, мали б оглядатися всі судна, які йдуть каналом, тобто й ті, що заходять до російських портів. Однак оглядаються лише ті, котрі йдуть із українських портів або до них, причому вже після проходження Керченської протоки. Мета очевидна - зробити перевезення вантажів з/до Маріуполя і Бердянська максимально дискомфортними і затратними, дестабілізувати роботу підприємств регіону. Це якщо говорити про економічну складову цих маневрів.

За великим рахунком, ідеться про поступове взяття під контроль усієї акваторії Азовського моря - аж до українського узбережжя, адже судна та кораблі України та Росії можуть вільно заходити у внутрішні води, а 12-мильна зона територіальних вод Україною в Азові - не відведена.

Загроза вторгнення з моря

У середині травня до Азова було перекинуто п'ять бойових кораблів Каспійської флотилії. Аргумент, що таким чином Росія зреагувала на затримання українськими прикордонниками риболовецького судна "Норд" із командою громадян України з російськими "паспортами", виданими в окупованому Криму, з одного боку, має під собою логіку, а з іншого - відкидається простим запитанням: звідки відомо, що цього не сталося б, якби сейнер не арештовували?

"Російська Федерація посилила угрупування берегової оборони прикордонної служби ФСБ, і, за тими даними, які ми зараз маємо, вони готові розгорнути в Азовському морі до 40 кораблів, катерів та суден берегової охорони. Крім того, згідно із заявами командування Чорноморського флоту РФ, вони утримують у Керчі цілу корабельну тактичну групу з корветів, тральщиків та протидиверсійних катерів, які, безумовно, займаються протидиверсійною підводною охороною Керченського мосту і можуть бути задіяні на посилення угруповання берегової охорони ФСБ", - каже віце-адмірал Сергій Гайдук, командувач ВМСУ у 2014-2016 роках.

За час загострення ситуації в Азові багато експертів заявили про ймовірну підготовку Росії до повного блокування України з моря або й загрозу вторгнення. Наведемо деякі з заяв.

Пол Ґобл, аналітик Фундації Джеймстаун, в інтерв'ю Українській службі "Голосу Америки" прогнозує, що Росія може посилити агресію проти України після проведення фіналу Чемпіонату світу з футболу.

"Передислокація військово-морських сил такої потужності з Каспію до Азовського моря лякає, адже це дає російським ВМС можливість висадитися на узбережжя. Ці кораблі не потрібні, щоб захищати міст або діяти проти українських риболовецьких човнів. - вважає Ґобл. - Навіть якщо Москва не використає кораблі для нападу на Маріуполь чи інше прибережне місто України, той факт, що вона здатна це зробити, стримуватиме певні оборонні сили України, які б могли бути використані проти нападів Росії в інших районах".

Колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії Микола Маломуж вважає, що встановлення російського контролю над Азовським морем веде до часткової втрати суверенітету України.

"Завдяки своїм діям в Азовському морі Росія отримує домінування в регіоні, щоденний економічний контроль над усіма галузями українського виробництва, які так чи інакше пов'язані з судноплавством (металургія, руда, зерно тощо). Плюс - РФ тепер могтиме контролювати цей регіон із допомогою військово-морського флоту і військово-повітряних сил, який надалі може стати ще й плацдармом для можливого розгортання операцій проти України", - цитує генерала Маломужа "Главред".

Цитування експертів можна продовжувати ще довго, але немає сенсу - їхня оцінка ситуації на Азові збігається: розвиток подій загрозливий, Україна повинна вжити негайних заходів для унеможливлення найгіршого сценарію.

Серед цих заяв є лише одна-єдина, що належить очільникові органу державної влади - Борису Бабіну, постійному представникові президента в АР Крим, юристу-міжнароднику. По суті, попри те що кризова ситуація триває вже другий місяць по наростаючій, позиції України досі не заявлено, оцінки діям Росії не надано, заходів щодо подолання кризи не озвучено. Побіжно про проблему під час ІХ Національного експертного форуму згадав секретар РНБО Олександр Турчинов: "Вони зараз активно створюють Азовську флотилію, фактично блокуючи пересування кораблів у напрямку наших азовських портів. Для цього з Каспію перекинуто десантні кораблі, а також ракетні кораблі". Однак, погодьтеся, в цій ситуації адекватним було б скликати засідання РНБО і ухвалити рішення про невідкладні заходи.

Тому на тлі майже повного замовчування "азовської кризи" з боку президента, уряду, і МЗС зокрема, різкі заяви Бориса Бабіна сприймаються майже як дисидентство. Бабін закликає до: негайної денонсації Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки та угоди 1993 року щодо узгодження рибного промислу (за нею росіяни можуть підходити дослідними суднами за 200 метрів від Генічеська, каже Бабін); розмістити в Генічеську базу морської охорони та Військово-морських сил України; невідкладно ухвалити Закон "Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону".

Дії українських прикордонників та військових поки що обмежилися кількома заходами. З 1 червня до 1 вересня три ділянки Азовського і Чорного морів тимчасово закрито для судноплавства у зв'язку з бойовими навчаннями ЗСУ (розташовані в Білосарайській і Таганрозькій затоках, де ВМС з 2015 року проводять зенітно-ракетні й артилерійські стрільби). Прикордонники Маріупольського загону морської охорони провели навчання, відпрацювавши супроводження цивільних суден, відбиття ймовірних атак з боку диверсантів, ведення бою тактичними групами корабельно-катерного складу, бойове злагодження підрозділів та ін.

Отже, супроводження й охорона цивільних суден відбуваються лише на навчаннях. Хоча, за тим самим Договором, Україна може діяти в Азовському морі так само, як уже понад місяць діє там Росія. Тобто - дзеркально.

Звісно, українська морська охорона не має такого флоту, який є у ФСБ, а кораблі ВМС України - в Одесі й Очакові. За чотири роки війни флот поповнився лише катерами, збудованими на заводі президента. Варіантів швидкого поповнення флоту й отримання бойових кораблів і катерів (уживаних чи нових) від західних партнерів озвучувалося чимало - багатостраждальна історія "Айлендів" пояснює, чому не було задіяно жодного. Ні президентові, ні прем'єру ця тема не була цікава. Шукають гроші для добудови корвета на "Кузні на Рибальському".

Щоправда, спецназівців ДПСУ ми в дії бачили - коли пакували Міхеїла Саакашвілі. Хоча, кажуть, що насправді то були УДОвці у формі спецназу погранців.

Позиція Києва

У надії все ж таки оприлюднити офіційну позицію України щодо ситуації в акваторії Керченської протоки та Азовського моря, DT.UA звернулось із запитанням до міністра закордонних справ Павла Клімкіна. Оскільки він зараз перебуває за кордоном, відповіді, які подаємо без скорочень, надала заступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль:

- Яка позиція України по ситуації в Азові і чи планує Україна денонсувати Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, як це неодноразово пропонував представник президента в АРК?

- Усі без винятку протиправні дії РФ в Азовському морі вже є предметом правового спору, який триває кілька років і на сьогодні розглядається відповідним трибуналом. Предметом спору, нагадаю, є порушення наших суверенних прав у Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці, гарантованих Конвенцією ООН з морського права.

Слід наголосити, що процедура розгляду справи перебуває в активній фазі. Після формування складу трибуналу минулого року, у лютому 2018-го Україна подала всі належні докази правомірності своєї позиції. Згідно з процедурними правилами, Росія мала право впродовж трьох місяців подати свої заперечення щодо юрисдикції. Наприкінці травня РФ скористалася цим правом. Наразі йде інтенсивна робота щодо підготовки матеріалів у відповідь.

Росія намагається різними способами спровокувати Україну відреагувати на ту чи іншу ситуацію у спосіб, який зашкодить розгляду трибуналом питання про порушення Росією наших суверенних прав. Але Росія це робить у спосіб, який і далі погіршує правовий спір, що само по собі є протиправним з погляду міжнародного права. І це теж наголошено в нашій правовій позиції в спорі.

Нашим свідомим рішенням було і залишається вирішення всіх правових питань щодо морського права в рамках цього спору, а не шляхом денонсації угод. У першу чергу тому, що денонсація, в силу статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, не змінює правової ситуації, що існувала до денонсації. Крім того, припинення дії договору вимагає дотримання процедур, визначених Віденською конвенцією про право міжнародних договорів, зокрема статтею 65, яка посилається, у свою чергу, на статтю 33 Статуту ООН, що говорить про мирне врегулювання спорів. Одним зі способів вирішення спору є його розгляд арбітражем або судовим органом.

Таким чином, на сьогодні позиція України стосовно мирного і правового врегулювання спору, що виник унаслідок протиправних дій РФ, є оптимальною і ефективною. Просимо Вас також звернути особливу увагу, що у своїх матеріалах Росія посилається і на публічні заяви посадових осіб України (у тому числі й повідомлення в соціальних мережах). Це вимагає особливої дисципліни в коментуванні питань, що є предметом судового розгляду.

- Чинний Договір про статус Керченської протоки й Азовського моря як внутрішніх вод України і РФ надає сторонам однакові права і можливості в користуванні ними. Чому Україна не користується своїми правами, дзеркально відповідаючи на дії РФ в Азові?

- Аби не сприймати питання викривлено - Росія порушила велику кількість суверенних прав України в Азовському морі та Керченській протоці. Тому в нас є правовий спір щодо використання суверенних прав в Азовському морі й Керченській протоці.

Стаття 301 Конвенції вимагає від сторін утриматися від погрози застосування сили або її застосування, а стаття 300 вимагає від сторін діяти добросовісно і не зловживати своїми правами. Право огляду цивільного судна військовим кораблем є одним з класичних інститутів морського права. Цим правом користується також і український військово-морський флот.

Разом із тим дії РФ в Азові - це спроба за допомогою сили зловживати правами, які до того ж узурповані. Наша позиція полягає в тому, щоб настільки, наскільки це можливо, врегулювати спір за допомогою міжнародного права".

Що робити?

Звісно, якби йшлося про закінчену дію (війну в даному разі) і єдине, що нам залишалося зробити, - це в судах обстояти своє, то тактика, яку озвучила пані Зеркаль, була б ідеальною. Збираємо докази порушення РФ Конвенції з морського права і судимося скільки треба, впевнені, що міжнародне право на нашому боці. Та тільки сьогодні війна не скінчилася, а реакція на неї керівництва держави - як у 2014-му: сидимо тихо, "не провокуємо", зброю - на артсклади, може, якось само розсмокчеться-владнається.

Не розсмокчеться. Бо Росія так само, як і в 2014 році, тихою сапою, відбріхуючись фейковою загрозою з боку українських ДРГ, крок за кроком позбавляє нас нашої території, а Владімір Путін з екрана телевізора погрожує нам втратою державності. Хтось це чує на Банковій?

Це чують і бачать інші люди, яким не байдуже і які не чекають запрошення влади вступати у бій із ворогом. Експерти Фонду "Майдан закордонних справ" зібрали перелік невідкладних заходів для подолання "азовської кризи", що їх розробили фахівці з міжнародного морського права та військові, імена яких не названо.

Коротко про суть деяких пропозицій.

1. Ініціювати скликання засідання Ради Безпеки ООН у зв'язку із підготовкою РФ нової воєнної операції в районі Бердянська-Маріуполя.

2. Негайно денонсувати Договір між Україною і РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки та міжвідомчі угоди щодо рибальства.

3. Одночасно оголосити в Азові територіальне море, внутрішні води та виключну морську економічну зону; взяти під охорону ДПСУ і ЗСУ територіальні води, забезпечити патрулювання морської охорони.

4. Опрацювати з країнами-партнерами запровадження санкцій проти всіх портів РФ у Чорному та Азовському морях у зв'язку з їхньою участю в постачанні військ до окупованого Криму та в схемах обходу міжнародних санкцій.

5. Запропонувати партнерам створити міжнародне військово-морське з'єднання спеціального призначення для захисту морської та прибережної інфраструктури.

6. Створити в найкоротші строки військово-морські корабельні угруповання адекватно до наявних загроз на обох операційних напрямках - Азовське і Чорне море.

Дослухатися до цих рекомендацій чи ігнорувати - діло, як кажуть, хазяйське, але відповідальність буде персональна. На "папєрєдніків, які розікрали країну й розвалили армію і флот, уже не спишеш: усі нинішні розклади і розкради - результат діяльності чинної влади. А мовчання щодо "азовської кризи" вже надто промовисте. Не хто інший, як народний депутат від "Народного фронту" Дмитро Тимчук формулює версію групи "Інформаційний спротив": нинішня агресія і тиск Росії в Азові - це шантаж заради забезпечення водою військової бази в Криму. "Найбільш очевидна відповідь - під будь-яким приводом посадити Київ за стіл переговорів і спробувати вибити з нього відновлення водопостачання Криму. Для окупантів - це дуже велика проблема".

О, так, але не тільки для окупантів - "Кримський титан" Дмитра Фірташа ой як потребує води: завод і будували поруч із Північно-Кримським каналом. Але при цьому, як бачимо, росіяни боляче роблять іншому олігарху - другу й партнеру президента Рінату Ахметову, чия металургія може виявитися повністю заблокованою з моря, яким іде метал на експорт. Є версія, що саме цей інтерес був причиною іншої затяжної мовчанки української влади - коли окупанти будували в протоці енергоміст, тягли газову трубу і на початку будівництва Кримського мосту.

Тож не виключено, що бездіяльність Києва пов'язана з тим, що переговори, про які пише Тимчук, уже відбуваються. Перестати вірити в таку просту версію можна лише тоді, коли верховний головнокомандувач почне діяти адекватно загрозам і відповідно до повноважень та обов'язків, накладених на нього Конституцією і законом про оборону.