Одного разу через півроку

Скуйовджений парубок увірвався в тихе кафе, підбіг до столу біля вікна й гепнувся на вільний стілець. За цим столом уже сиділи двоє, обидва - чоловіки середніх літ. Один - доглянутий, у дорогому костюмі, схожий на бізнесмена середньої руки, інший - очкарик у джинсах і светрі.

- Усе пропало! - видихнувши, сказав молодий.

- Що пропало? - запитав доглянутий, підносячи до рота горнятко капучіно.

- Усе… Він нічого не пам’ятає.

Доглянутий похлинувся.

- Як нічого?

- Ось так, - розпачливо продовжував молодик. - Він не пам’ятає, що він з Альдебарана, він нічого не знає про Вищу Раду, про місію.

- Скільки його не було? - запитав очкарик.

- Тиждень, - відповів молодик. - Як же так? Ви ж казали, що зо два тижні все триматиметься.

- Рухлива нестійка психіка, - задумливо відповів очкарик. - Може, в поїздці сталася яскрава пригода, може, закохався, може, в аварію потрапив… А що він пам’ятає?

- Ну, що він олігарх, що вибори йдуть, що партію нашу фінансує, але навіщо - не пам’ятає. По-моєму, в нього на думці з цим ділом зав’язати. Жах… - парубок опустив голову.

- Їдьмо, - підвівся з-за столу доглянутий. - А то він встигне дров наламати.

Через півгодини вони входили до бізнес-центру, піднімалися в ліфті й відчиняли двері приймальні.

- Ми до Володимира Миколайовича, викликав, - недбало кинув доглянутий секретарці.

За столом сидів п’ятдесятилітній чоловік, модно злегка неголений, у дорогому джемпері. Чоловік втупився в монітор.

- Доброго дня, - голосно промовив доглянутий, підійшов до столу й сів на гостьове місце біля столу. Поруч сіли решта.

- А, це ви, - відірвався від монітора власник кабінету. - Дуже добре. Слухайте, я тут сьогодні вранці подумав…. Мені здається, ми щось робимо неправильно.

- Що ви маєте на увазі? - пильно дивлячись в очі господареві кабінету, запитав доглянутий.

- Усю нашу кампанію. Вона якась дивна. Починаючи з назви. Ну чому «Партія бузкового тепла»? Я розумію, що наша партія - реформатори, ліберали, але це ж ні про що не каже… Всі ці борди… Чому наші кандидати в костюмах то стриптизерів, то шахтарів, то птахів якихось…

- Не якихось, а сердитих, - сказав молодий. - Це ж для впізнаваності. Персонажі гри….

- Тихо. - перервав його доглянутий. - Слухаємо вас уважно, - звернувся він до господаря.

- Із тезами є проблеми, - продовжував той. - Я розумію, що нас попросили там, - він показав пальцем нагору, - стати ліберальною альтернативою. Але все-таки легалізація проституції й легких наркотиків - це занадто. «Вільні економічні поверхи» якісь, надання світовій спільноті послуг із відмивання брудних грошей. Та й кошторис я сьогодні подивився. Ось
12 мільйонів доларів на один телеканал - ну
це ж кампанія президента США! 15 мільйонів на борди!

Доглянутий поглянув на очкарика й кивнув йому. Очкарик устав, підійшов до власника кабінету, розвернув його крісло до себе, поклав руку на чоло й різко відкинув його голову назад.

- Спати! - наказав очкарик.

Тіло господаря обм’якло, голова впала на груди, очі заплющилися.

- Ви не відчуваєте свого тіла! Є тільки мій голос! Тіла немає! Взагалі нічого немає! Вам тепло! Ви спатимете, доки я вас не розбуджу! - очкарик прогулювався навколо господаря, що спав.

- Зараз, дві хвилини, - сказав він, потягуючись.

Через дві-три хвилини очкарик чітко й переконливо продовжував, сидячи на столі.

- Ви - посланець цивілізації Жах із Лілової планети системи Альдебарана. Вас послали на Землю, щоб підготувати плацдарм для вторгнення. Для цього ви маєте привести в парламент партію, а потім - виграти вибори президента. Для цього ви мусите виконувати всі вказівки агентів Сергія, Харитона й Панаса. Особливо, Панаса…

Очкарик подивився на доглянутого. Той кивнув.

- Агенти передають усю інформацію Вищій Раді й отримують від неї розпорядження. Ви мусите ці розпорядження виконувати незалежно від того, скільки це коштує. Повторюю! Ви маєте оплачувати всі їхні рахунки!

- Кеш, - неголосно сказав доглянутий.

- Так, і видавати їм стільки готівки, скільки вони скажуть! Ви робитимете це, доки агенти перебувають на планеті. А тепер на рахунок «три» ви прокинетеся. Раз! Два! Три!

Господар розплющив очі. Його погляд був каламутним.

- То що ви хотіли нам сказати про кампанію? - запитав господаря доглянутий.

- Про яку кампанію? А що про кампанію? Там якісь проблеми?

- Так, є проблеми, - спокійним голосом сказав доглянутий. - Отже, у нас не оплачені рахунки за телеканали на найближчий місяць, треба б докупити бордів. Далі, люди від Ledy Gaga чекають підтвердження оплати. Ну й ми говорили про літак у наше розпорядження - нам потрібно в Крим, там ми фокус-групи збираємо. Поки що все.

- Так, так, зараз, - господар набрав приймальню. - Оленко, з’єднай з Едуардом Мойсейовичем… так, це я. Зараз зайде Панас, оплатіть усе, що він скаже. Так, усе…

Панас кашлянув.

- Нам ще готівки б на дрібні витрати, тисяч п’ятдесят.

- Так, і видайте йому готівки, він скаже, скільки, - господар поклав слухавку. - Це все? - звернувся до доглянутого.

- Так, поки що все. Вища рада передала нам, що загалом задоволена. Але нам учора прийшов аналітичний звіт. Отож, аналітики Ради вважають, що кінець кампанії має бути особливо ударним. У такий час заощаджувати не можна. До речі, як вам кліп із папугами? - запитав він, кинувши уважний погляд на господаря.

- Не знаю, ну симпатичні пташки… Ви ж вважаєте, що це правильно?

- Не тільки ми, - докірливо сказав доглянутий. - Головне - Вища Рада так вважає.

- Ну й гаразд… - пробурмотів господар.

Троє вийшли на вулицю. Закурили.

- Ну ось і славно. Тільки його більше, ніж на тиждень, відпускати не можна, - сказав очкарик. - Он він який вразливий.

- Господи, як же він ці бабки заробив із такою психікою? - сказав юнак, дивлячись на доглянутого.

- Опинився в потрібний час у потрібному місці, - задумливо відповів той. - А нам у потрібний час треба злиняти звідси. Гадаю, вранці у день виборів.

- А йому що скажемо? - запитав юнак.

- А що нас терміново відкликають на Альдебаран. А він залишається глибоко законспірованим резидентом. З усіма моральними потрясіннями днів на три вистачить.

- А коли він отямиться, що відчує? Це ж який удар буде по психіці, коли він витрати порахує? - занепокоївся молодий.

- А ти за нього не хвилюйся. Бачиш, олігарх, який у минулому був інженером, дрібним торговцем або рекетиром, неминуче живе у світі ілюзій. Тобто інженер, крамар і рекетир для нього - це реальний і зрозумілий йому світ. Десь навіть симпатичний. А все реальне сьогодення - казка. Отже, йому потрібні казкарі. А якщо потрібні - вони з’являться. І буде він творити добро наліво й направо, телеканали купувати, газети видавати, аналітиків і музикантів утримувати. Ось тільки для казкаря головне - не проґавити момент і вчасно щезнути.

Доки вони стояли й курили, вибори тривали. У найбільшій і найпотужнішій партії трудилися американські колеги вихідців з Альдебарана. Оскільки повторювати раніше придумані слогани типу «Покращення життя післязавтра» було неможливо, бо вони заходили в повну суперечність із реальним життям, керівником групи обрали шамана, що грав роль Смоалли, якого знову воскресив Великий Дух. Уперше Смоалла, виходець із племен неперсе і йокіма, за його ж словами, загинув у 1855 році, але воскрес пізніше. Він часто впадав у транс і вважався серед індіанців тим, Хто Отримує Одкровення. Смоалла також придумав Танець одкровень, який допомагав людині ввійти в стан, у якому вона була здатна сприймати різноманітні видіння.

Тепер знову воскреслий Смоалла передавав одкровення членам партії, надихаючи їх на мужню боротьбу. «Блідолицих» в останньому варіанті замінили на «червоно-білих» і «помаранчевих», а особливий акцент робився на тривалість цієї боротьби. Поточні вибори, у варіанті Смоалли, були тільки етапом, а весь контракт, на його думку, мав закінчуватися у 2015 році. На більш віддалене майбутнє він не розраховував.

Смоалла, з одного боку, викликав неприйняття ряду партійців, які не розуміли, чому вони мають вранці танцювати Танець одкровень. З іншого боку, він заслужив несподівану підтримку економічного блоку уряду, оскільки, крім Культу земляного будинку та Культу священного дерева, проповідував також Культ теплого будинку, що несподівано збіглося з необхідністю термінових заходів з енергозбереження та зменшення залежності від російського газу.

На заході країни в іншому штабі тим часом невпинно трудився далекий нащадок Огюстена Баррюеля, який викрив на початку XIX століття масонство взагалі і якобінську революцію зокрема. Він виявився духовно близьким до прихильників націоналізму тим, що, як і його предок, хутко виявив у поточному політичному житті країни прикмети масонської змови. Більше того, він запропонував і шляхи вирішення цієї проблеми, що включають масовану пропагандистську роботу, для чого до справи підключилася його ж численна рідня, а також проведення Всесвітнього антимасонського конгресу на Канарських островах.

У поті чола працювали на ниві мобілізації робітничого класу, селянства і трудової інтелігенції прислані за договором із братньою партією східні товариші.

Та чи то при відправці групи спеціалістів сталася помилка, чи то далося взнаки ідеологічне розмаїття у Піднебесній, чи то за глибоким і невідомим замислом, але бригада, що приїхала, виявилася спецами з даосизму. Насамперед вони переконали керівництво братньої партії, що народ приходить до того, хто являє собою велике Дао. Дао взагалі виявилося близьким керівництву, оскільки не тільки не вимагало жодних рішучих дій, а, навпаки, передбачало, що «довершеномудрий» досягає успіху, не діючи взагалі. Оскільки багаторічні дії всім дуже набридли, гасло пішло на ура.

Трохи більше запитань викликала теза про те, що справжній керівник, який пізнав Дао, приносить людям «мир, спокій, музику та їжу». Після нетривалих дебатів вирішили спочатку обмежитися миром, спокоєм та музикою, для чого послати в агітаційний тур ансамбль китайських народних інструментів чисельністю близько трьохсот чоловік, а їжу відкласти на період, коли партія прийде до влади.

Контрпропаганда була побудована на тезі: «Якщо палац розкішний, то поля заростають бур’янами і хлібосховища абсолютно порожні». Правда, при цьому фотографії палацу з Інтернету було вирішено не використовувати, щоб не дражнити гусей. І все б гаразд, але однопартійці стали помічати, що керівництво, не здійснюючи жодних особливих діянь, ходить задумливе й повторює періодично «Довершеномудрий нічого не накопичує!». За дивним збігом обставин, у групі консультантів саме тоді з’явився новий Porshe Cayenne.

Але все це відбувалося нагорі. А внизу, на мажоритарних округах, діялося казна що. Чаклуни накладали на голови конкурентів незмивні закляття, а на їхні сільгосппідприємства насилали посуху й податкову. Маги творили з повітря додаткові бюлетені. Насилалася причина на одних членів виборчих комісій і відводилася від інших.

Одна дільниця була повністю оброблена Великою Силою Священного Слова, після чого в райцентрі прорвало каналізаційний колектор. А на тихому колись центральному окрузі зійшлися воїни з Вальгалли і валькірії, що приєдналися до них, із послідовниками Перуна. Там усе було так серйозно, що йшлося до скасування виборів узагалі.

Над країною знявся велетенський вихор, який всмоктував у себе несусвітні гроші, раніше висмоктані з надр, енергетики, чорнозему й транспортних магістралей. Він всмоктував їх і ніс у різні боки. Їх було так багато, що якби вони пролилися дощем, зубожіла за всіма прикметами країна стала б квітучою без жодних спроб переробити схему перерозподілу решток благ, що їх дехто називає реформами.

Вони крапали гречаними краплями та консервними градинками. Але дощ не йшов і не міг піти. Бо з перших днів існування країни у списку заповідей, яких не дотримувалися її керівники, їхні підлеглі, соратники, противники та члени їхніх родин, була й заповідь номер вісім.