Один — справа, троє — зліва

Скандал, викликаний необережними телефонними розмовами президента Дональда Трампа, спровокував помітні зміни в електоральних настроях і передвиборній тактиці республіканців, але особливо - демократів.

До виборів ще більше року, - вони відбудуться 3 листопада 2020-го. Але доти має бути виконано ще безліч процедур, одна з яких - номінування від партій - уже нависає над поточною політикою.

Рейтинг Трампа як майбутнього кандидата його партії майже не постраждав. На республіканському Олімпі він залишається в недосяжній самоті. Крім чинного президента, в середовищі республіканців свої амбіції позначили колишній губернатор Південної Кароліни Марк Санфорд, конгресмен від Іллінойсу Джо Волш і колишній губернатор Массачусетса Вільям Велд. Поточні рейтинги серед республіканських конкурентів Трампа дають кращі перспективи Санфорду - в середньому, за різними опитуваннями, до 5%. Але це ніщо, порівняно з рейтингами Трампа серед тих, хто підтримує республіканців: вони починаються з 80%. За останній рік внутріпартійна опозиція Трампу якщо й не зникла, то пішла в підпілля, вийти з якого її міг би примусити новий лідер. Але його немає. Це може підштовхнути республіканців, котрі опонують Трампу на глибинному рівні, вийти в його пошуку за партійні рамки. Тим більше що на демократичному фланзі з лідерами теж є системні проблеми.

Загальнонаціональні перспективи Трампа не такі надійні, як партійні. З одного боку, на електорат чинного американського президента телефонний скандал помітно не вплинув. Опитування зафіксували ледь помітні коливання. Ті, хто не любив Трампа, продовжили щиро його не любити. Основній же масі його виборців, які аплодують Трампу за економічну політику, тонкощі телефонних розмов президента з іноземними лідерами мало цікаві. У вересні безробіття у США опустилося до 3,5% - мінімуму з 1969 року. Якщо соціально чутливі економічні показники будуть демонструвати позитивну динаміку ще рік, - а ймовірність цього висока, - у Трампа будуть добрі перспективи на ще одну президентську каденцію.

whitehouse.gov

З іншого боку, історія з імпічментом, запущеним демократами, які мають більшість у Палаті представників Конгресу, показала, що політична охайність усе ще важлива для виборців, навіть тих, кому імпонує нестриманий стиль Трампа. Розподіл голосів американців, які підтримують ідею імпічменту і не підтримують, тримався певний час на одному рівні й відбивав партійні симпатії. Згідно з соціологічним сайтом FiveThirtyEight, що належить ABC News, на час публікації у квітні доповіді спеціального прокурора Роберта Мюллера про російське втручання співвідношення прибічників імпічменту і противників становило 37:53%, відразу після публікації - 39:50%, потім розрив стабілізувався й тримався до жовтня.

Телефонний скандал не вразив на американських виборців, - співвідношення до та після було й залишилося на рівні 40:50%. Однак процедура імпічменту сколихнула попит на справедливість. Наприкінці вересня кількість тих, хто підтримує імпічмент, перевищила кількість тих, хто не підтримує. На цей час зазначене співвідношення перебуває на рівні 49:43%. Трохи запізніла зміна ставлення на користь імпічменту може вплинути на електоральні настрої, навіть якщо сам імпічмент не матиме перспектив (навряд чи процедура пройде Сенат, де в республіканців більшість).

На демократичному фланзі очевидного лідера немає. Є ціла когорта політиків, що тяжіють до лівизни, на чиєму тлі Джо Байден, колишній віце-президент при Бараку Обамі, виглядає консерватором. На середину жовтня Демократичний національний конгрес призначив перші дебати серед потенційних номінантів, які відповідають певним критеріям, що стосуються електоральної підтримки та організації кампанії. На дебати вийдуть 12 демократів: Джо Байден, сенатор від Нью-Джерсі Корі Букер, мер міста Саут-Бенд в Індіані Пітер Буттіджедж, колишній міністр житлового будівництва та міського розвитку Хуліан Кастро, конгресвумен від Гаваїв Тулсі Габбард, сенаторка від Каліфорнії Камала Гарріс, сенаторка від Міннесоти Емі Клобушар, колишній конгресмен від Техасу Бето О'Рурк, сенатор від Вермонта Берні Сандерс, мільярдер і громадський діяч Томас Стеєр, сенаторка від Массачусетса Елізабет Воррен і підприємець Ендрю Янг.

До літа Байден стояв осібно на демократичній вершині, як Трамп перебував і перебуває на вершині республіканській. За інтегральними показниками згідно з безліччю опитувань, які відстежує й інтегрує сайтRealClearPolitics, у квітні, на піку ефекту від публікації доповіді Мюллера, в Байдена було понад 40%, порівняно з майже 20% у Сандерса та 10% у Воррен. У цій трійці лідерів Демократичної партії відтоді сталися помітні зміни. Байден з коливаннями просів помітно нижче від 30%, Сандерс із такими самими коливаннями опустився набагато нижче від 20%. Зате Елізабет Воррен упевнено піднімалася вгору щаблями популярності в середовищі демократичного електорату і в жовтні, за інтегральними оцінками, вперше випередила Байдена.

Демократичну партію не особливо цікавлять персони, для неї головне - перемогти Трампа на президентських виборах. І, як свідчить більшість опитувань, якби вибори відбулися найближчим часом, Трамп програв би всім - Байдену з більшим відривом, Воррен і Сандерсу - з меншим. Телефонний скандал зашкодив рейтингам Байдена більше, ніж рейтингам Трампа, але в демократів є й інші козирі. З допомогою імпічменту вони змогли капіталізувати скандал і вийшли проти республіканців фронтом із кількох політиків.

Хоча у демократів є й свої системні проблеми. Усі їхні рейтингові кандидати у віці, так само, як і Трамп, стратегічні ходи обмежені. Крім того, щоб обійти Трампа, демократи вимушені зміщуватися вліво. Це досить цікава проєкція російської ситуації на США. У Росії політичною аксіомою є те, що авторитарного Путіна можна обійти тільки зліва (хай лівих у Росії називають консерваторами, а правих - лібералами, протилежно США). Симпатика авторитарних лідерів Трампа теж, мабуть, легше обійти зліва. Сандерс називає себе соціалістом, Байдена й Воррен експерти вважають прогресистами, що є американською версією лівих ідей.

facebook.com/Elizabeth Warren

Назви не мали б значення, якби бізнес не вмів розрізняти намірів, що стоять за політичними заявами. Елізабет Воррен стала популярною завдяки апелюванню до масового запиту на соціальну справедливість, аналогічно як Трамп намацав масовий запит на закриття кордонів, у широкому сенсі цього слова. Воррен обіцяє, що американська держава під її керівництвом благоволитиме громадянам і їхнім соціальним запитам, а не інтересам корпорацій, причому не тільки великих, а взагалі інтересам капіталу. "Я борюся за економіку й уряд, які працюють на всіх нас, а не тільки на багатих та з хорошими зв'язками", - заявляла вона.

Слова Воррен були почуті не тільки потенційними виборцями. Коли її рейтинги пішли вгору й наблизилися до рейтингів Байдена, спонсори Демократичної партії в середовищі великого бізнесу організували злив інформації в американських ЗМІ, що коли Демократичний національний конгрес номінує Елізабет Воррен, вони або залишать свою партію без підтримки, або, ще гірше, - підтримають Трампа.

Безальтернативність Трампа справа і міграція до соціалізму його опонентів зліва створює напруженість у партійній системі США, яка може піднести сюрпризи. З'явилися чутки, що Мітт Ромні, сенатор від Юти, який певний час претендував на роль лідера республіканської опозиції Трампу, але мусив відійти в тінь, почав шукати виходи на демократів, які не бачать перспектив у нинішніх своїх кандидатах, дарма що вони мають шанси перемогти наступного року.

Попереду у США демократичний процес президентських виборів, можливо бурхливий і непередбачуваний.