Оборонно-Потьомкінський Комплекс, або Про особливості переозброєння нашої армії

24 вересня, 2016, 00:05 Роздрукувати Bипуск № 34, 24 вересня-30 вересня 2016р.
Відправити
Відправити

За період війни ніяк не використовувалися очевидні можливості посилити потенціал ОПК. Наприклад, свідомо у виконавчій владі не створено вертикалі управління ОПК, за поодинокими винятками не використовуються ініціативи приватного сектору, не залучаються іноземні й приватні інвестиції, не здійснюється приватизація частини ОПК. На шальках терезів з одного боку політичні й бізнесові інтереси, з іншого - життя українських солдатів. І перше впевнено переважує…

Оборонно-Потьомкінський Комплекс, або Про особливості переозброєння нашої армії

Усе викладене нижче не так критика, як аналіз, покликаний відповістити на одне-єдине запитання: як довго триватиме російська війна проти України? Саме факт війни, що триває протягом двох із половиною років і соромливо називається антитерористичною операцією, змушує виносити на обговорення громадськості чутливі питання.

Відверто кажучи, для автора цих рядків не принципово, хто збагатиться на поставках озброєнь і військової техніки (ОВТ) для Збройних сил України (ЗСУ). Українські державні підприємства, приватні заводи вітчизняних олігархів чи навіть західні оборонні компанії (ЗОК). Головне, щоб ЗСУ мали можливість вести всепогодну безконтактну війну в будь-який час доби. Щоб численні проломи на фронті не закривалися тілами солдатів, а поступально компенсувалися новим або добротно модернізованим озброєнням. Щоб Україна перестала бути привабливою мішенню для сусідньої Росії, а адекватна збройова відповідь стала основною (а згодом - і єдиною) реакцією на будь-який обстріл чи артилерійський наліт противника.

Для такої зміни ситуації потрібні три важкі рішення: щодо кардинальної зміни вигляду сил оборони й вибору шляху розвитку ЗСУ; щодо створення реалістичної системи переозброєння; щодо розвитку національного оборонно-промислового комплексу (ОПК) як ключового механізму переозброєння і залучення західних інвестицій. Усі ці рішення належать до компетенції президента України і верховного головнокомандувача. Усіх цих рішень Петро Порошенко не ухвалив...

За два з половиною роки війни не з'явилося програм розвитку ЗСУ й ОПК, а по-радянськи засекречену програму розвитку ОВТ ухвалили без документа, що регламентує розвиток армії. Останнє експерти називають іще більшим нонсенсом, ніж її таємність. За період війни ніяк не використовувалися очевидні можливості посилити потенціал ОПК. Наприклад, свідомо у виконавчій владі не створено вертикалі управління ОПК, за поодинокими винятками не використовуються ініціативи приватного сектору, не залучаються іноземні й приватні інвестиції, не здійснюється приватизація частини ОПК. На шальках терезів з одного боку політичні й бізнесові інтереси, з іншого - життя українських солдатів. І перше впевнено переважує…

Філософія переозброєння

Вона базується на поставках лише того, що здатна виробити частина ОПК під вивіскою "Укроборонпром". До цієї частини можна додати кілька приватних підприємств, які або належать представникам влади, або специфічно нею контролюються і за це лобіюються. І ще менше десятка приватних структур, які довели здатність виробляти конкурентоспроможну й рідкісну номенклатуру ОВТ.

Не слід забувати: національний ОПК не здатен забезпечити левову частку потреб ЗСУ, причому в найважливішій номенклатурі ОВТ і послуг (у грошовому еквіваленті це не менше 60-70%). Україна ніколи не виробляла й не виробляє бойових літаків, комплексів протиповітряної оборони, корабельного озброєння, ударних і оперативно-стратегічних та оперативно-тактичних безпілотних авіаційних комплексів (БАК), бойових вертольотів, значної частини авіаційного керованого озброєння, переважної більшості боєприпасів, стрілецької зброї і ще багато чого. І це означає, що вибір способу забезпечення сил оборони в цих потребах повинен вирішувати міжвідомчий орган, з урахуванням виразно виведеного Генштабом ЗСУ переліку пріоритетів, аргументованих висновків інституту генеральних конструкторів і науково-технічної ради (остання може формуватися з директорів оборонних підприємств, економістів, провідних профільних учених).

До зазначеної проблеми слід додати брак ресурсів. Спецфонд, як і очікувалося, не запрацював, грошей бракує навіть на ремонт ОВТ, а міністр оборони Степан Полторак уже заявив про можливе недофінансування потреб оборони обсягом 6,5 млрд грн. У кулуарах військового відомства кажуть, що цього року з ДОЗ на утримання особового складу ЗСУ перекинули близько 500 млн грн. Якщо це правда, то це - ще одне свідчення системної помилки у побудові владою трикутника Армія-ОПК-Експорт/імпорт ОВТ.

Крім того, є ознаки конфлікту військового відомства з ДК "Укроборонпром". Остання живе сама по собі й дедалі більше налягає на експорт зброї, ігноруючи можливості приватників у галузі розробок і поставок. А МОУ вже фактично вийшло на самостійну роботу з приватниками, хоча це здебільшого все ще млявий процес. Скажімо, директор НВФ "Адрон" Микола Архипов каже, що за реальної потреби ЗСУ в новому керованому авіаційному озброєнні військові не поспішають проводити випробування створеної підприємством керованої авіабомби.

Усередині ОПК домінують непрозорі, неконкурентоспроможні для "ненаближених" умови. За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ), 95% номенклатури ОВТ закуповується в рамках державного оборонного замовлення (ДОЗ) без конкурентних процедур. Тому менеджери ЗОК, що вивчають можливості, роботи на українському ринку, відмовляються від ідеї інвестувати, оскільки їм пропонують неприйнятні форми співпраці. Наприклад, ЗОК болісно сприймають пропозиції щодо проектів, у яких 51-відсотковий пакет має належати українській державі. Викликає в західних партнерів здивування й те, що в Україні не заведено платити роялті розробникові ОВТ. Та й захист інвестицій - процес непередбачуваний. Ось основна причина того, що українські чиновники і політики все ще їздять світом із проханнями про військово-технічну допомогу замість пропонувати на взаємовигідних умовах спільні проекти з виробництва зброї. Для цього просто не створено умов.

Усередині ж держава замість використовувати гнучкі можливості приватних компаній, притискає їх непосильним пресом умов. Так, згідно з постановою КМУ №464 (ухваленою ще в часи прем'єрства Азарова), підприємства можуть при ціноутворенні ОВТ додати в прибуток 1% на закуплені комплектуючі, і не більше 15% на інші вузли виробу - і все це до оподаткування. Приміром, директор НВП "Атлон Авіа" Артем В'юнник (розробник і виробник БАК "Фурія") каже, що при поставках партії БАК Міноборони України в 2015 р. прибуток становив 2,8%, а податки - 5%. Держава робить економічно невигідним співробітництво з ним у сфері поставок ОВТ.

Сумнівними в таких умовах для приватників стають і ініціативи у сфері розробок нових і модернізації наявних ОВТ. Ось досить цікавий епізод з життя ОПК, насправді типовий в умовах "ручного" управління сектором безпеки. Мова про те, що ПАТ "АвтоКрАЗ" у серпні ц.р. відкрито звинуватило радника президента Юрія Бірюкова в лобіюванні інтересів фірми бізнес-партнера Порошенка - заступника секретаря РНБОУ Олега Гладковського. (Бірюков, зокрема, наполягав на низькій якості продукції та зриві термінів поставок автомобілів для Міноборони, що "АвтоКрАЗ" пов'язав із запланованою закупівлею для армії автомобілів корпорації "Богдан".) До речі, в Україні вже більше десятка модифікацій військових автомобілів, а про уніфікацію ніхто досі й не згадав. Схожий приклад - реакція ДК "Укроборонпром" на створення на ПАТ "Мотор Січ" виробничої лінії редукторів. За свідченням одного з менеджерів підприємства, замість підтримати створення замкненого циклу виробництва вертольотів у концерні вирішили… створити дублююче виробництво цих же редукторів на одному з держпідприємств.

За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, в Україні нині 166 державних і 92 приватні підприємства, однак саме приватний сектор найбільше виробляє продукції і надає послуг. А саме: 133 оборонні підприємства перебувають у віданні ДК "Укроборонпром" (з них 6 спецекспортерів, тобто посередників збройової торгівлі, крім того, майже півтора десятка заводів і КБ де-факто перебувають на окупованій Росією території). Значною частиною оборонних підприємств володіють Державне космічне агентство України (ДКАУ) - майже 12 підприємств - і Міністерство оборони України (МОУ) - 8 профільних заводів, в основному підприємства з відновлення озброєнь і військової техніки. Деякі підприємства належать окремим міністерствам (наприклад, чотирма управляє МЕРТ, два у віданні МВС тощо). Цікаво, що кількість нових гравців ОПК стрімко зростає - за рахунок приватного сектору. У МЕРТ є здорові ініціативи забезпечити рівні права приватних і державних підприємств - у вересні на розгляд експертам навіть подали проект Стратегії розвитку оборонно-промислового сектору до 2020 р. Заплановано лібералізацію експорту-імпорту ОВТ, приватизацію низки заводів і навіть держпідтримку прикладних досліджень і горезвісне державно-приватне партнерство. Але за всіх плюсів намірів експерти не побачили можливості їх реалізувати. Нар)азі ж удобрюється ґрунт для "тотальної імпортизації".

Для прикладу: МОУ у 2015 р. закупило 5 БАК мікрокласу вартістю 270 тис. євро кожен. Фахівці стверджують, що технічні характеристики тієї ж "Фурії" у кілька разів перевищують ТТХ закуплених БАК, а вартість вітчизняного виробу вдвічі нижча. Втім, загальні закупки військовим відомством БАК такі мізерні, що й цифру небажано озвучувати. Скажемо тільки, що "Фурії", які чудово зарекомендували себе на фронті, у 2016 р. не закуповуються. Ба більше, в недавно затверджених Генштабом змінах до ДОЗ БАК "Фурія" для Ракетних військ і артилерії (фактично БАК - навідник і коректувальник артилерії) прописаний у закупках за спецфондом. Тобто шанс цих безпілотників потрапити у війська, попри вкрай високу потребу, фактично мінімальний.

Загалом же, керівники приватних підприємств свідчать: для закупівлі іноземних ОВТ у МОУ досить подати офіційний "інвойс", і "відомству все одно, яка вартість, коли є рішення закуповувати ОВТ". Якщо ж ідеться про закупівлю вітчизняних ОВТ, негайно починається низка нескінченних перевірок, супроводу, приймань…

Одне слово, наріжним каменем філософії переозброєння є факт, що війна не зробила проблему посилення обороноздатності пріоритетним напрямом для влади. Правда, чітко визнати це самі представники влади не готові. Тому часто народ годують прожектами і фейками.

Прожекти і фейки "Укроборонпрому"

До початку червня ц.р. Главковерха обережно підводили до думки про необхідність позбутися управлінської надбудови над підприємствами, створеної командою Януковича для витягування ресурсів з ОПК. Але, як свідчать люди поінформовані, на початку літа президент Порошенко не прийняв ідею "знести" "Укроборонпром" і створити в КМУ Державне агентство (з питань ОПК і ВТС або з питань ОПК і космосу - байдуже). А дарма, бо кількість менеджменту держконцерну часом шокує, і далеко не тільки експертів. Уже неодноразово доводилося згадувати про зриви серійного виробництва танків і бронеавтомобілів "Дозор-Б". Нині віддамо перевагу авіаційній тематиці.

Ідею розробити для ЗСУ бойовий літак (яка, хоч і озвучена в травні ц.р. Генштабом ЗСУ, пробралася туди не без допомоги "Укроборонпрому") можна вважати не тільки найбільшим, а й найшкідливішим для держави прожектом. Щоб довго не роз'яснювати, чому ця ідея неприйнятна (навіть із китайським планером та половиною західних вузлів), пошлюся тільки на одну фразу генконструктора літакобудування України Дмитра Ківи п'ятирічної давності: "Якщо ми хочемо витратити мільярди й 10 років роботи на створення гіршої копії російського аналога, це, в принципі, можна. Але навіщо?" Шкідлива ця ідея передусім тому, що підриває віру в справді важливі проекти, наприклад створення ракетної зброї. Шкідлива тричі тим, що буде спокуса "пиляти" солідні гроші від ОКР, який ніколи не буде реалізований і за який ніхто ніколи не відповість (сподіваюся, читач не забув, що в нас же все в "ручному" режимі управляється). Хіба не примітна фраза одного з директорів ОПК, що в Кабміні є відповідальний за енергетику, за питання аграрного сектора, та ось про оборонну продукцію говорити взагалі ні з ким - немає такої людини під час війни (!).

Отож якщо фантазії про літак - прожект, то "новий" вертоліт Мі-24П1, представлений "Укроборонпромом", - чистий фейк. Можна погодитися, що після модернізації бойові можливості старого радянського Мі-24 зросли за рахунок встановлення двигунів, станції "Адрос" КТ-01АВ для захисту від ПЗРК із ракетами з ІК-головкою самонаведення, модернізованого авіаційного стрілецького прицілу та лазерної системи формування прицільної марки. Але якби менеджери "Укроборонпрому" читали спеціальну літературу, то в книжці Сергія Згурця "Зброя України", виданій 2013 р. (!), знайшли б цей проект. А заодно й побачили б, що це "мала" модернізація українських Мі-24, а "велика" - все ще в дорозі. Бо проект Мі-24ПУ2, що його мав реалізувати й не реалізував концерн, передбачає заміну штатних застарілих радянських керованих ракет "Штурм-В" новим вітчизняним комплексом керованого озброєння "Бар'єр-В" (ДККБ "Луч"). І інтегрована цілодобова французька оглядово-прицільна система OLOSP-410LI з тепловізійним та телевізійним каналами компанії Sagem. Може, "Укроборонпром" видав старий проект модернізації за новий вертоліт через ще один провал, внаслідок якого армія не зможе воювати вночі?!

Ще один прожект-фейк - вітчизняний БАК. Аеродинамічно схожа літаюча модель багатофункціонального безпілотного авіаційного комплексу "Горлиця" була представлена наприкінці серпня 2013 р. як "нова зброя України". Насправді виявилося, що ДП "Антонов" здатне виробляти тільки планер, що становить не більше 20% БАК. Про якісь корисне навантаження, автопілот, канал передачі інформації тощо не може бути мови. А на розвиток БАК буде виділено досить солідні ресурси (у рамках засекреченої програми). Тобто, у кращому разі, 80% БАК закуплять за кордоном, причому успіх задуму більш ніж сумнівний: Україна ніколи не розробляла й не виробляла таких систем. До речі, хто відповідатиме за реалізацію проекту? Відомо, що з 1 жовтня ц.р. на ДП "Антонов" ліквідується посада генконструктора літакобудування. Чи літаки й БАК розроблятимуть представники автомобільної промисловості, яких впродовж останнього року на фірмі з'явилося не менше сотні?

Утім, ДП "Антонов" - окрема тема. Навіщо самодостатнє підприємство, бренд країни, загнали в концерн, зрозуміти неважко. Відповісти на запитання про причини ознак гниття фірми значно складніше. Коли представники "Укроборонпрому" жваво доповідають, що на потужностях ДП "Антонов" будується 10 літаків, а всього в компанії - 18 міцних замовлень, не виправити їх неможливо. Як свідчать джерела, реально колектив працює над літаком-демонстратором Ан-132D. Його мають пред'явити замовникові наприкінці 2016 р., але це більш ніж складно. Про Ан-225 "Мрія" і Китай говорити взагалі не варто: меморандум з материнською фірмою, яка створила Aerospace Industry Corporation of China, підписаний ще 2012 р. Нинішня ж фірма (приватна, до речі) має майже умовний статутний капітал і явні інформаційні наміри. Тому замість 18 можна говорити про 2,5 замовлення: саудівське, азербайджанське і обіцянку українського МОУ. Останнє поки що оцінюється на рівні розмов, враховуючи, що військове відомство отримало повернення грошей за Ан-70, але замовлення розмістити не поспішає. Проект з Азербайджаном передбачає передачу технологій на виробництво військово-транспортних Ан-178, і справді важливий, - він може істотно вирівняти ситуацію на фірмі. Але ознак раціональних рішень менеджменту спеціалісти самого "Антонова" поки що не бачать. Зате багато розмов про некомпетентність та негатив від нерозуміння циклу виробництва літака. Дехто пов'язує надії з компромісним рішенням - після ліквідації посади генконструктора Дмитро Ківа працюватиме в Азербайджані й, можливо, вплине на реалізацію цього двостороннього проекту.

Не будемо розширювати тему прожектів і фейків - їх десятки, а теми простягаються від ППО до модернізації. Завдання автора - не описати все, а показати, що "Укроборонпром" - системна помилка влади й серйозне гальмо переозброєння.

Без перебільшення, відкриті на початку 2016 р. ракетні програми є світлою плямою переозброєння. Але і "Вільха", і "Нептун" - результат не особливої прозірливості Турчинова, який просунув проект, а наявності цих проектів у столичному ДержККБ "Луч". Ба більше, зразок ракети (який став згодом "Нептуном") успішно випробуваний ще в березні 2013 р., але чомусь чекав свого часу до січня 2016 р. - як мінімум, два роки простою в умовах війни та необхідності створити зброю стримування.

Альтернативи

Насправді влада чудово знає, що робити для оздоровлення ситуації. І все-таки стисло повторю.

Необхідно якщо не ліквідувати "Укроборонпром", то перенести функції координації й управління в Кабмін. До речі, сам "Укроборонпром" можна було б підпорядкувати головному замовникові - Міноборони (попередньо вивівши з нього спецекспортерів), як це зробили в Польщі (робота схожого концерну PGZ відразу кардинально змінилася). У результаті, стратегію "ручного" керування й піару має замінити реальна військово-технічна політика. Для цього в центральному органі виконавчої влади зі спеціальним статусом доцільно зробити наглядову і громадську раду. Будь-який імпорт - виключно прерогатива замовника, жодних посередників не повинно бути. Природно, довести до кінця справу з ключовими програмами - розвитку ЗСУ й ОПК. А також прийняти до десятка законів, яких бракує, - від Закону про виробництво ОВТ і Закону про державно-приватне партнерство до багатостраждального Закону про ВТС. На законодавчому рівні вирішити проблему підготовки виробництв (нинішнього року було передбачено 1% ВВП - виділено чистий нуль, на 2017-й передбачено вже 0,2% - очікується теж нуль…).

Використання ВТС для створення спільних виробництв із використанням нових технологій на території України, а також для залучення інвестицій провідних світових компаній, зокрема й для ринків третіх країн.

Створити рівні умови для приватних і державних підприємств у частині ДОЗ і зовнішньоекономічної діяльності (лібералізація всієї системи військово-технічного співробітництва має ознаменувати перехід від заборонної до повідомної системи експортного контролю). Забезпечити держгарантії під приватні ініціативи - включенням у ДОЗ при відповідності заявлених характеристик.

Нарешті, активна й повністю прозора приватизація оборонних підприємств із залученням провідних світових компаній. За оцінками ЦДАКР, сьогодні не більше півтора десятка КБ, НДІ й підприємств можуть претендувати на те, щоб у держвласності залишився 51-відсотковий пакет. Але, поряд із цим, впровадити систему наглядових рад з участю держави.

І останнє. Життя цієї чутливої системи має регулюватися законами. І жорстко контролюватися громадянським суспільством.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК