Обігнати черепаху

Грецький філософ Зенон свого часу спантеличив співвітчизників парадоксальним твердженням: навіть швидконогий Ахіллес не зможе наздогнати тихохідну черепаху, оскільки за час, який знадобиться герою, щоб добігти до місця, де вона перебувала, — тварина відповзе на певну відстань, і так до нескінченності. Абсурдну, з погляду життєвого досвіду, тезу з завидною регулярністю підтверджують українські політики. Ганяються вони, правда, не за черепахою, а один за одним. Але в суворій відповідності до заповітів Зенона. Доки придумають і реалізують на практиці хитромудрий сценарій А, опонент відповзе на безпечну відстань і розробить план Б. На варіант В, у свою чергу, знайдеться план Г тощо. В результаті жоден сценарій не спрацьовує до кінця, а вітчизняні Ахілли від політики тільки те й роблять, що пояснюють, чому не зіграв їхній козирний (як їм здавалося) туз.

Зараз, наприклад, регіонали шукають правдоподібну версію провалу вотуму недовіри урядові Тимошенко. Найпопулярніша — ніякий це не провал, а всього лише перший етап старанно продуманої операції з проведення дострокових парламентських виборів. Мовляв, показали біло-сині, що нинішня Рада не здатна звільнити Кабмін, тому залишатися в ній нема сенсу, саме час скласти мандати (якщо депутатів менше 300, парламент недієздатний) — і вперед, на виборчі дільниці! Дехто вірить...

І справді план «убивства» Ради шостого скликання мав би ідеальний вигляд. Якби не одне «але». Він не розповідає, як гарантовано домогтися розпуску парламенту. Не обов’язково навіть підозрювати окремих регіоналів у бажанні зачепитися за депутатське крісло (здати мандат можна тільки добровільно, і причин уникнути цієї неприємної процедури будь-який народний обранець, якщо захоче, може знайти добру сотню). Просто кожну заяву доведеться ставити на голосування. По-перше, це довго. А по-друге... так би мовити, можливі варіанти. Скажімо, бажання піти з парламенту Віктора Януковича або Ріната Ахметова зал підтримає, а Тараса Чорновола з Василем Грицаком... — не відпустить. Більшості ж у залі в регіоналів немає, а від бютівців та нашоукраїнців із литвинівцями можна очікувати будь-яких сюрпризів. Залишитися поза парламентом, тоді як він, наче нічого й не сталося, існуватиме (хай навіть не працюватиме, роботою це назвати важко), — для тонкої душі лідерів ПР може виявитися не під силу.

Зенон Елейський теж свого часу вирішив довести стійкість. Кажуть, сам відкусив собі язик і виплюнув в обличчя тиранові. Але він цим жестом хоч підняв народ на повстання. А в загальноукраїнську протестну акцію 18 березня навіть самі регіонали вірити себе примушують. Тому, власне, й підозрюють, що акт самопожертви може перетворитися на клоунаду. Під гаслом «на зло мамі відморожу вуха».

Є й другий варіант. Депутати можуть написати заяви не про складання повноважень, а про вихід із фракції. Тоді згоди всієї Ради не потрібно, рішення про позбавлення мандата може ухвалити партійний з’їзд. Але навіть якщо з фракції вийде вся фракція (перепрошую за тавтологію) і всі депутати залишаться без мандатів, парламент не стане неповноважним. Це в математиці 450 — 172 < 300. А за українським законодавством, якщо депутат відмовляється від мандата, на його місце обов’язково приходить дублер зі списку. І депутатів знову стає 450.

Юлія Тимошенко 2007-го вийшла з ситуації, обнуливши свій виборчий список. Рішенням з’їзду. Гарячі голови з ПР пообіцяли зробити те ж саме. Навіть партійний з’їзд призначили (не уточнивши, правда, дати, але в ПР на такі дрібниці уваги давно не звертають). Але біло-сині, схоже, забули, як самі — перестраховуючись від повторення бютівцями того ж самого трюку, — прибрали відповідну норму з закону. Тепер кожен списковик мусить стати депутатом і сам написати заяву про складання повноважень (вихід із фракції). А в списку регіоналів — не багато не мало — 450 осіб, і хто всі ці люди — вожді інколи навіть не здогадуються, адже список верстали в похідних умовах дострокової кампанії. Гарантувати, що всі вони слухняно напишуть потрібні папери, було б, щонайменше, необачно.

А ще ж і час підганяє. За півроку до президентських виборів розпускати парламент не можна. Скласти повноваження не можна ні за день, ні за тиждень — закон (написаний, за іронією долі, самими ж регіоналами) тільки на рішення ЦВК щодо кожного дублера відводить не менше (!) шести днів, і це в тому разі, якщо рішення не оскаржено в суді, а в судах у нас, як відомо, сильні саме ті, хто в розпуску парламенту не зацікавлений. Та й до суду може не дійти. Можна ж простимулювати і так повільних депутатів збирати необхідні папери якомога довше. А там, дивись, канікули — і поїзд пішов...

Можливо, тому найдотепніші регіонали пропонують діяти за порадою товариша Джебраїлова з «Кавказької полонянки» — «хто нам заважає, той нам допоможе». Проголосувати... закон про імперативний мандат, на якому так наполягав БЮТ. І виключати депутатів із фракції оптом. Достатньо трьох разів — і списку наче й не було. Але в БЮТі теж люди хитрі сидять. Й інтригу можуть швидко розкусити. Пояснити свій поворот на 180 градусів зі, здавалося б, принципового питання — не проблема, зрештою — не вперше. «НУ—НС» із литвинівцями «за» теж навряд чи проголосують. Із інстинкту самозбереження (нашоукраїнці, скажімо, розуміють, що в разі ухвалення закону вже наступного дня вони одне одного повиганяють із парламенту). Ну й нарешті — закон ще повинен підписати президент. А вгадувати його дії регіонали вже втомилися. Хоч би що з цього приводу казав Віктор Балога.

Втім, так чи інакше, а як вирішиться справа — залежить від Віктора Андрійовича. Адже право розпуску парламенту є тільки у нього. І це саме ПРАВО, а не обов’язок. Втім, і президентський указ — умова необхідна, але недостатня. Перевірено торішньої осені. Регіонали втішають себе тим, що восени вони дотримувалися нейтралітету. Оскільки бачили непопулярність ідеї дострокових виборів у народі. А тепер... не те щоб вибори стали популярнішими, просто діяльність уряду (на думку технологів ПР) викликає значно більше роздратування. Зрештою, восени Тимошенко казала, що замість виборів потрібно боротися з кризою, їй пішли назустріч — але боротьби так ніхто й не побачив. Загалом, як образно висловився один регіонал, «час виходити з засідки».

Втім, якщо біло-сині справді зроблять ставку на дострокові вибори, відповідальність за провал ідеї цього разу ляже вже не на президента, а на них самих. А відмовитися від заявлених вимог буде з кожним днем складніше. Може статися як із вотумом недовіри урядові — навіть розуміючи, що достатньої кількості голосів у них немає, регіонали змушені були довести справу до кінця, занадто вже часто вони про цей вотум говорили. З виборами може статися така ж сама історія. Щоб перестрахуватися, біло-сині вже встигли зробити кілька прямо протилежних заяв. Василь Горбаль і Сергій Льовочкін — про те, що рішення скласти мандати вже ухвалено, Ганна Герман — про те, що це питання на політраді ПР навіть не обговорювалося. Можна, звісно, все пояснювати безалаберністю й неузгодженістю. Але, в кожному разі, в регіоналів тепер є можливість обґрунтувати і той, і інший варіант.

Який вони, зрештою, виберуть, залежить від них самих, точніше — від виваженого математично обрахування: чи реально насправді скласти мандати, і чи є гарантія, що вибори таки відбудуться. Поки що математика свідчить не на користь розпуску парламенту. На що цілком відверто натякнув Борис Колесніков. За його словами, мандати його однопартійці складуть, якщо буде загальне рішення про дострокове переобрання Ради. Для тих, хто натяку не зрозумів, Борис Вікторович пояснив ще раз: «якщо уряд знайде в собі мужність погодитися на вибори». Як казали в таких випадках у нас в дитинстві, «фантастика — на другому поверсі». Тим більше що прем’єр у нас жінка, закиди у відсутності мужності може просто ігнорувати...

Оптимісти, до речі, можуть побачити у відмові від ідеї дострокових виборів за будь-яку ціну (якщо це справді так) обнадійливий симптом. Так хочеться вірити, що хоч хтось колись почне розуміти, що політика, побудована виключно на рефлексіях із приводу дій опонента, приречена на провал. Ахіллес же може не тільки наздогнати, а й випередити черепаху. Треба тільки бігти не за нею, а далі. До важливішої мети. Ось тільки б зрозуміти— куди...