Обабіч лінії розмежування

З приходом нової владної команди дедалі частіше почали лунати заклики зосередитися на гуманітарному аспекті війни на Сході, шукати шляхи примирення по обидва боки від лінії розмежування. Так, радник секретаря РНБО Сергій Сивохо оголосив про старт Національної платформи примирення та єдності. Запуск платформи відклали через чергове локальне загострення на лінії розмежування, однак ініціатори вже заявили, що не відмовляються від своєї ідеї. Завдання цієї платформи, за задумом її авторів, - "наводити мости", а також допомагати людям, які живуть по обидва боки від лінії розмежування, "слухати" і "чути". Комунікація, як і природа, не терпить порожнечі, тому, наче те стебельце трави, проб'ється навіть через асфальт. Потрібен лише час. Часу ж від початку бойових дій на Донбасі минуло вже доволі багато. Нинішня ж активізація розмов про комунікацію з ОРДЛО не означає, що досі комунікація не відновлювалася й не вибудовувалася різними формами та в різні способи.

Цей факт підтверджують і дослідження, присвячені горизонтальним зв'язкам між окупованим та неокупованим Донбасом, що проводилися впродовж останніх півтора року. Одне з них, проведене в період з кінця 2018-го по кінець 2019 року у вигляді трьох хвиль опитування, дає розуміння того, в якому стані ми підходимо до цього діалогу і яким є потенціал для його розширення. (Під час першої та другої хвиль дослідження було опитано по 800 респондентів на підконтрольній частині Донбасу. Під час третьої хвилі - опитано 1200 респондентів. Вибірка репрезентативна для підконтрольної частини Донбасу, багатоступенева, з квотним відбором на останньому етапі.)

З міркувань безпеки, опитування проводилися на підконтрольній території, а також у "сірих зонах". Усі три хвилі - проведені в грудні 2018-го, березні 2019-го та жовтні 2019 року - показали доволі схожі результати. Тому через майже шість років після втрати контролю над частиною Донецької та Луганської областей можна говорити про певну усталеність комунікативних стратегій наших громадян обабіч лінії розмежування. Тож якими вони є нині, і яким чином громадяни адаптувалися до нової реальності?

У нинішніх умовах - бойові зіткнення, інформаційна війна, економічна блокада, обмеження пересування тощо - легше говорити про зв'язки, які передували подіям 2014 року, ніж про встановлення нових. Отже, які стимули для громадян на підконтрольних територіях підтримувати контакт із громадянами з непідконтрольних територій. Напевно, один із головних стимулів - багатолітні стосунки, які передували початку війни і які грунтуються на сімейних узах чи близьких дружніх зв'язках. Згідно з опитуванням нашого Дослідницького центру SPHERA, 29% жителів підконтрольних районів Донецької та Луганської областей мають родичів, які постійно проживають в ОРДЛО. Ще 28% відповіли, що мають на непідконтрольних територіях близьких друзів. Динаміка за кінець 2018-го - кінець 2019-го не демонструє майже жодних відмінностей у відповідях респондентів, і тому можна говорити про певну усталеність контактів на Донбасі. Таким чином, через майже шість років після виникнення лінії розмежування та бойових дій там у більшості жителів підконтрольних районів досі є причини підтримувати зв'язки з жителями окупованих територій. І абсолютна більшість цих людей заявляє, що підтримує зв'язки зі своїми родичами та друзями на окупованих територіях. Для цього вони використовують різноманітні засоби зв'язку, серед яких лідирують мобільні телефони (понад 60% використовують їх), а також месенджери (близько 30%), Скайп (21%), соціальні мережі (близько 20%), електронна пошта (5%).

Частоту спілкування можна назвати доволі інтенсивною, адже більше половини тих, хто має родичів на непідконтрольних територіях Донбасу, розповідають, що спілкуються з ними доволі часто - принаймні один раз на тиждень. Частота спілкування з близькими друзями трохи нижча, однак і в цьому разі йдеться про стале й доволі часте спілкування з допомогою різних засобів.

Крім частоти спілкування, важливо, чи призводить це спілкування до суперечок, зокрема таких, які ведуть до погіршення стосунків. Більшість опитаних (65%) стверджує, що під час спілкувань точки зору їх та родичів із непідконтрольних територій майже завжди або, практично, щоразу збігаються. Про розбіжність поглядів говорять лише 6% опитаних. Про що ж говорять під час своїх контактів жителі підконтрольних та непідконтрольних частин Донбасу?

Абсолютна більшість стверджує, що насамперед вони обговорюють власне здоров'я та останні новини з життя сім'ї, друзів і знайомих. Також частіше за інші теми вони обговорюють події у своїх населених пунктах і тарифи. Це стосується як тих громадян, у кого в ОРДЛО залишилися родичі, так і тих, у кого там проживають близькі друзі. І найголовніше: тему політики, а також шляхи вирішення ситуації на Донбасі обговорюють найменше, - про це заявили лише кілька відсотків опитаних з обох категорій. Таким чином, обговорення потенційно гострих тем переважно уникають. Натомість жителі Донбасу у процесі діалогу намагаються концентруватися на нейтральних та таких, що емоційно об'єднують, подіях і новинах. Саме тому, можна припустити, їхнє спілкування є доволі інтенсивним, а самі розмови, за їхнім визнанням, нечасто закінчуються суперечками і сварками. Крім того, можна припустити, що за останні майже шість років, особливо в період 2014–2015 років, які характеризувалися найдраматичнішими бойовими діями, частина контактів була перервана через непримирені позиції та розбіжність у поглядах друзів і навіть родичів, тому певна частина респондентів відповіла про відсутність актуальних контактів з ОРДЛО. Або ж, можливо, вони старанно уникають у своїх розмовах гострих кутів і обирають лише ті теми, де ймовірність конфлікту невелика. Також не виключено, що частина жителів з відверто проукраїнською позицією виїхала на підконтрольну територію.

Завдяки всім цим чинникам спілкування на буденному рівні між громадянами по обидва боки від лінії розмежування лише в окремих випадках призводить до суперечок та сварок. Є ще один чинник, про який варто згадати: спілкування на політичні теми та події на Донбасі також не обов'язково стає причиною суперечок, адже точки зору в цих питаннях не конче протилежні. Про це свідчать як підтримка деяких сценаріїв вирішення ситуації на Донбасі, так і оцінка того, з ким воюють українські силові структури, а також інформаційні преференції, які демонструють жителі підконтрольних частин Донецької та Луганської областей. Та це вже тема для окремої статті.

Як висновок, можемо стверджувати, що, попри бойові дії, економічну, інформаційну та інші блокади, на горизонтальному міжособистісному рівні комунікація між жителями Донбасу не припинялася. Вона зазнала обмежень, однак за ці роки громадяни адаптувалися й виробили комунікаційні стратегії, які дозволили їм зберегти контакти. Для цього вони використовують увесь спектр інформаційних та комунікаційних технологій, а самі контакти є доволі сталими та інтенсивними. При цьому політичні й чутливі теми, свідомо і несвідомо, не стають головним сенсом цих контактів і не призводять до їх обмеження або припинення. Зважаючи на вкрай низьку довіру до українських засобів масової інформації та загалом до української влади, що їх демонструють жителі непідконтрольних територій, навіть такий місток комунікації дуже важливий і зберігає всі умови для реінтеграції цієї частини Донбасу до українського дискурсу. Відтак, на буденному, міжособистісному рівні жителі підконтрольних територій "чують" Донбас і навіть йому відповідають.

Всі статті автора читайте тут.