О, ЯК НЕСПОДІВАНО ЗАКІНЧИВСЯ ДИВАН... КАЗОЧКА ПРО ОДНУ КРАЇНУ

Здавалася б, ще недавно країна несміливо визирала з біловезької колиски й зосереджено смоктала міжнародну валютну пустушку… А потім якось несподівано прийшла суверенна зрілість, з’явилися вторинні державні ознаки й у боязкої, сором’язливої країни почалися перші регіональні захоплення та романтичні міждержавні закоханості. Перший досвід країна одержала в єдиноутробній компанії Співдружності. Правда, стосунки з пострадянськими тінейджерами складалися якісь нестатутні, мляві — від саміту до саміту.

Тоді вона відчувала таємний острах-потяг до старшої сусідки, здригалася від окриків і внутрішньо мліла, але заспокоювала себе тим, що в посткомуністичних країн таке трапляється. Утім, протокольні розмови на самітах уже якось не задовольняли. Розвинулася вікова недостатність верхніх державних органів.

Від нерозділених регіональних захоплень і наївних ілюзій країна почала поводитися зовні дещо легковажно. Тож не дивно, що разом із так само недосвідченою Молдовою потрапила в групу, яка носить протяжну й незрозумілу назву забутого всіма острова.

А потім почалися безладні стратегічні зв’язки. Протягом останніх років країна завела двадцять стратегічних партнерів, правда, в односторонньому порядку, не претендуючи на взаємність. Зрештою, ні до чого доброго все це не привело. Репутація потерпала, і країну поставили на облік у євродиспансері — реакція на демократію виявилася незадовільною.

Тож не дивно, що кохання до заморського принца-Євросоюзу виявилося нерозділеним. На всі підморгування (мовляв, ми теж Європа) і пропозиції пов’язатися офіційними відносинами благополучний франт ЄС вернув носа. А потім узагалі запропонував бути… ну просто добрими сусідами. І суворий Альянс насупив атлантичні брови й чомусь перейшов на французьку... Від розпачу країна взяла та й відмовила більш скромному
ЄврАзЕСу, який уперто домагався руки й серця.

Та, як і кожній самотній країні, їй так хотілося простого регіонального щастя!

А тут якось нещодавно на чотирьох придумали єдиний економічний простір — ЄЕП. «Ну його! Єеп, то єеп!» — подумала країна й погодилася...

Та це тільки передчуття, це поки що лише ілюзія регіональної сімейності. Це якесь самонавіювання. А країна легко піддається навіюванню як ззовні, так і зсередини. Але, як і будь-яка міжнародна особа, вона гідна простого зовнішньополітичного щастя, яке, втім, ще потрібно заслужити. Отак ось...