"Новояз" війни

"И деревья в пыли - к осени,

Те, что песни могли, - бросили.

И любовь не для нас, верно ведь...

Что нужнее сейчас? Ненависть".

В.Высоцкий ("Аисты")

Стародавні тваринні імпульси, базові інстинкти, генеровані спинним мозком, проходять складний шлях через префронтальну кору головного мозку. Хтивість у результаті перетворюється на платонічну любов. Жага вбивства - на захоплення спортом.

Сказати - значить наполовину зробити. Тому наші мовні центри - це робітні камуфляжу істинних намірів. Слова набагато більшою мірою покликані приховувати справжні наміри людей, ніж пояснювати їх. Із блукань примітивних змістів у лабіринтах розуму, з опору інстинктам виникають цивілізація і культура. Зокрема культура мови.

"Називання речей своїми іменами" - термін, що з'явився з суто фрейдистської помилки - хибно зрозумілого біблійного тексту (Псал., 32, 17): "Ложь конь во спасение, во множестве же силы своея не спасется"; в українському перекладі - "Для спасіння той кінь ненадійний, і великістю сили своєї він не збереже". Внутрішня потреба в безжальній правді, в цинічній відвертості й безкомпромісності - на це є внутрішній запит, особливо якщо організм у стані стресу. Хочеться розв'язати всі проблеми одним махом, одним заклинанням і більше не повертатися в точку болю.

Звідси й запит на брехню як примітивну форму маніпуляції, первісну дипломатію. Брехня - найпростіший спосіб уникнути скандалу, запобігти конфлікту.

Але й спосіб роздути конфлікт - теж найпростіший.

"Новояз" російсько-української війни, що почалася 20 лютого 2014 р. окупацією Криму, - це роздвоєна мова ненависті й маніпуляції. Російські ЗМІ - взірцеві у формуванні, навчанні й використанні гранично жорсткої "мови ворожнечі". Її стандартний словник - прямі й непрямі заклики до насильства та дискримінації України й усього українського (приміром, пропаганда імперського, путінського або сталінського досвіду).

Це кремлівське "есперанто" - концентрація сурковської пропаганди й путінського гніву, а не постійна, повноцінна метамова спілкування, як, наприклад, сленг. На ці кричалки переконані росіяни вмить переходять при ключовому слові "Україна", як це повелося в програмах управління свідомістю. Мета такого переходу - почуття єдності перед обличчям супостата. Завдання - увімкнути базові інстинкти навпрост.

Не поспішайте радіти викриттям підступних москалів, бо якщо ви розумієте цю мову, значить ви нею теж чудово володієте. Інакше не буває, нас зачіпає тільки те, що міститься і в нас самих. Коли я використав у Фейсбуку вислів "самка колорада", московський колега Євгеній Мінченко (чимало попрацював свого часу і в Києві) негайно й справедливо оцінив це як класичну "мову ненависті". Припустивши, що коли такі вислови використовує психолог, то можна тільки здогадуватися, як розмовляє суспільство.

А в мене тоді не знайшлося іншого вислову для харківської, прости Господи, "лікарки", яка добивала ногами в підземному переході вже покаліченого євромайданівця й шкодувала згодом лише про те, що не здогадалася сховати обличчя.

Цей особистий приклад ілюструє, що потреба в "мові ненависті" виникає тоді, коли є потреба висловити невимовне, передати відчуття приниження й поразок, вимовити лайливе заклинання, яке прикликає перемогу. І торжество справедливості. І взагалі, якщо люди налаштовані сказати мерзоту, вони її скажуть у кожному разі, хоч би що ти робив. А настрій - це коли зачіпає за живе. Без жодних лапок.

Середня "мова ворожнечі", якою ми всі тепер розмовляємо, підкреслено поділяє людей на "ми" і "вони". Причому ознаки будь-якої групи, як позитивні, так і негативні, вважаються споконвічними, вродженими й не мінливими.

Зрозуміло, ми виправдуємо історичні випадки. Факти насильства й дискримінації з українського боку такими не вважаються (як було у випадку з "волинською різаниною"). Зрозуміло, ми всі знаємо про багатовікові історичні злочини росіян проти нас, тієї чи іншої етнічної (або іншої) групи. І те, що вони - більш криміналізований народ. Будь-який негідник місцевого розливу з питомим українським прізвищем - негідник тому, що обов'язково пов'язаний з ФСБ, ГРУ і т.д. Але москалі, які починають домінувати в будь-якій популяції, неодмінно ведуть її до деградації, зубожіння й розвалу. Функцію москалів у самих москалів виконують чеченці, тобто кадировці. І взагалі, найліпше весь цей Схід відгородити колючим дротом... Утім, десь раніше ми все це вже чули.

Такий плавний перехід свідомості від очевидного до двозначного, а далі й геть сумнівного, виражається в певних мовних формулах. Зручність цих форм для маніпулювання свідомістю полягає в тому, що в кожному конструкті "мови ненависті" відсутнє смислове навантаження. Його місце займає емоція, сукупне переживання страху, образи й прагнення рівноваги, гомеостазу - за всяку ціну. Ненависть - гнів слабких, а відчуття слабкості виникає, коли держава так сильно не відповідає тому ідеальному, про яке мріялося.

Емоція найлегше роздувається через щире або буцім щире співпереживання. Друге навіть ефективніше, бо гарніше. І якщо російська пропаганда загалом викликає відразу й холодну лють, то наші щирі домашні голосіння значно більшою мірою сприяють виконанню кремлівських завдань в Україні. Деякі прокремлівські українські видання дуже вміло цим користуються, зображуючи підтримку бентежних душ ніби ще більш відвертими й драматичними повідомленнями з фронту. При цьому закладки відвертої брехні в таких матеріалах невидимі через градус пристрастей загалом.

Світ стає чорно-білим, як у фільмі "Плезантвіль". І той, хто закликає вас бачити чіткіше, насправді управляє контрастністю сприйняття. Кіноестетика така - в одночасному бажанні відхитнутися і вдарити легко міняються місцями складники, і так само легко організовуються на абсолютно стихійний погром купки очманілих ідеалістів.

Ненависть має багато спільного з любов'ю, але з тією принциповою різницею, що любов людина намагається переживати індивідуально. А ненавистю хоче поділитися. Це почуття найвищою мірою групове, масоподібне. Відповідає на незрозумілу масштабами й параметрами загрозу, змушуючи людей кучкуватися фізично й емоційно. Важливий момент маніпуляції ненавистю - породження відчуття внутрішньої вигоди. Ви нарешті стали на чийсь бік, скінчилися метання й сумніви, заощаджується душевна енергія, всі складнощі світу набувають чіткого параноїдального пояснення.

Головна проблема в тому, що за всієї моральної сумнівності таких мотивацій - у пропонованих обставинах вони неминучі. Кожна з протиборчих сторін щосили закликає іншу відмовитися від "мови ненависті", використовуючи цю саму мову.

І ось приклад такої спроби. Колишній демократ і журналіст уралець Юрій Бєліков, який допомагав нам пізньої осені 1989 року ексгумувати й перевозити з Пермі в Україну тіла дисидентів Стуса, Литвина і Тихого, загиблих у табірній зоні "Перм-36", написав відкритого листа. У ньому йдеться про те, що сьогодні Василь Стус напевне "не був би на боці пройдисвітів, котрі взяли владу в Києві, а був би серед розколотого громадянською війною народу". Цитую, оскільки в цьому листі він питає і мене, "і інших, знайомих мені українських побратимів, з якими ми разом потривожили прах похованих на уральському цвинтарі й перенесених на київську землю страждальців, - що заважає вам назвати фашистів фашистами?". Тобто якщо настільки з глузду з'їхала порядна людина, яка самовіддано захищала нас тоді від місцевого КДБ і ментів, то якою мовою з нею й іншими, до неї подібними, можна розмовляти? Мовою уколів і пігулок?

Років сім тому я був свідком розмови про Україну та її історію двох видатних діячів кіно - покійного Юрія Іллєнка і Володимира Меньшова. Розмова закінчилася воістину шекспірівською істерикою останнього. Він репетував так, як це вміють робити тільки талановиті актори: "То ти що, хочеш сказати, що мені мізки промили?!".

Це зовсім було не обов'язково. Просто його, Меньшова, батько працював у НКВС. Дитячі "закладки", так звані патерни поведінки такі органічні, що не викликають сумнівів у своїй істинності в носія. Мова ненависті стає подібною закладкою, коли свідомість збуджується й молодіє настільки, що стає дитячою у своїй щирості, квапливості й нерозбірливості.

Коли завищені очікування українців наразилися на цинізм воєнного вторгнення росіян, після чого не хочеться бути не те що братами, а навіть сусідами, коли звичайні слова застряють у горлі, то про війну люди говорять тільки такою мовою. Це фундаментальний розділ соціальної пам'яті.

А в ній, як нас учили, "ніхто не забутий, і ніщо не забуте".