Нові палацові таємниці

Ми завершуємо розповідь про Юсуповський палацево-парковий садибний комплекс — найбільш закриту пам’ятку Криму, яка перебуває в управлінні Держуправсправами президента України й опинилася в центрі земельного скандалу з цікавим судовим продовженням. У попередньому номері «ДТ» ми зупинилися на історії зі спробою виведення 2,3 гектара палацево-паркової території під забудову з особистою участю працівників ДУС. Кореїзька селищна рада задовольнила прохання двох фірм і дев’яти громадян, підкріплені листами начальника управління санаторно-курортних установ Держуправсправами в АРК, на виділення ділянок під будівництво індивідуальних житлових будинків та багатоповерхівок «для працівників управління». Прокуратура Ялти винесла протест, і селищна рада його задовольнила, однак громадяни це рішення оскаржили в суді і справу виграли. ТОВ «Коріолан» і «Канопус-К» також подали скаргу в Господарський суд Криму. В обох випадках прокуратура автономії про судові засідання сповіщена не була і через три місяці після того змушена клопотатися про вступ у процес і про відновлення термінів оскарження.

Держуправсправами досі мовчить. Керівник ДУСі Ігор Тарасюк на нашу пропозицію скористатися правом на відповідь не відгукнувся.

Тим часом вивчення документів і свідчень потребує продовження публічного обговорення теми й на інших напрямах. А саме: дотримання ДУС законодавства з охорони і використання цього об’єкта культурної спадщини, і головне — чи виправдана закритість Юсуповського палацу для простих смертних, включно з істориками?

За сімома печатками

Трохи історії. Палацевий комплекс у Кореїзі був побудований за проектом знаменитого архітектора Миколи Краснова і належав сім’ї князя Фелікса Юсупова, графа Сумарокова-Ельстона, генерал-губернатора Москви. Тут відбулися заручини Фелікса Юсупова-молодшого з великою князівною Іриною, племінницею Миколи II. До новітньої історії Юсуповський палац увійшов як резиденція Й.Сталіна під час роботи Ялтинської конференції. І до горбачовської перебудови Юсуповський палац — держдача № 4 — був секретним об’єктом, але на хвилі відмови від партійно-номенклатурних пільг відкрився для відвідання і був переданий Ялтинській міськраді. 1997 року палацево-парковий комплекс було передано в оренду на 25 років ТОВ «Яліта-Т». Однак майже через чотири роки договір у судовому порядку визнали недійсним, і через рік після того Ялтинська міськрада передала комплекс у держвласність і в управління ДУСі. І сьогодні Юсуповський палацево-парковий садибний комплекс — знову закритий об’єкт, із 2002 року є дер­жавною резиденцією.

Коли комплекс орендувала «Яліта», він отримав статус пам’ятки місцевого значення. За словами В’ячеслава Зарубіна, заступника голови рескомітету з охорони культурної спадщини автономії, палацево-парковий комплекс включає: власне віллу Фелікса Феліксовича Юсупова, садибний парк, малий будинок перед віллою, кухню, винпідвал, паркові споруди, колишню купальню, альтанку з комплексом приміщень (на нижньому поверсі). «Сюди ж включено (хоча це не входить у держдачу) власницький будинок княгині Голіциної, також дачу графині Сізенгаузен, фонтан, караван-сарай тощо — цілий ряд об’єктів, — пояснює пан Зарубін. — Тобто ми ніби як знаємо ці об’єкти, 2001 року ми їх ще бачили, дивилися, коли готували документацію для постановки на облік. До речі, велику роботу було проведено за підтримки «Яліти», вони готували документи. З погляду інвентаризації об’єктів, ситуація непогана, але після набуття статусу резиденції ми не знаємо, що там відбувається. Коли ми звертаємося до висновків охоронного договору, нам відповідають: режимний об’єкт. На сьогодні я можу відверто сказати: стосовно цього об’єкта закон про охорону культурної спадщини не виконується в частині укладання охоронного договору».

Порушення закону — відмову від складання документів для охоронного договору — підтверджено документально. Підставою для таких дій у листі начальника Управління санаторно-курортних установ ДУСі до голови рескому з охорони культурної спадщини називають наказ СБУ від 12.08.2005 р. №440 і постанову Кабміну №1561-12 від 02.10.2003 р., відповідно до яких «уся територія комплексу є режимним-секретним об’єктом». Урядова постанова виявилася «закритою» — опублікуванню не підлягає. Зате наказ СБУ — у вільному доступі. Це Зведення відомостей, що становлять державну таємницю. Пункт 4.7.1., на який іде посилання, стверджує, що держтаємницею є: «Відомості за сукупністю всіх показників про організацію, зміст заходів охо­рони або оборони органів дер­жавної влади, посадових осіб, об’єк­тів, стосовно яких здійснюється дер­жавна охорона». Друге посилання — на пункт 4.8.1: «Відомості за сукупністю всіх показників про такти­ко-технічні дані інженерно-технічних засобів охорони, систем сигна­лізації, зміст заходів пропуск­ного, внутріш­ньо­об’єктового режиму окремого об’єкта, на якому впроваджено особливий режим діяльності, володіння якими дає змогу здійснити несанкціоноване проникнення до даного об’єкта, щодо об’єктів ГУР, ДССЗЗІ, ДПС, МВС, СБ, СЗР, УДО». Абревіатури, гадаю, читачеві «ДТ» зрозумілі, як і те, що процитовані пункти аж ніяк не можуть бути перешкодою для виконання закону про охорону культурної спадщини. Але про всяк випадок все ж поцікавилися думкою компетентних товаришів і отримали підтвердження: посилання на наказ у даному разі неправомірне.

Однак ми вирішили з’ясувати, як, виходячи з чинної практики (оскільки не тільки Юсуповський палац-пам’ятник у нас значиться резиденцією), дотриматися і закону, і режимно-секретності об’єк­ту. Перший заступник голови Держ­служби з питань національної культурної спадщини Яків Діхтяр пояснив «ДТ», що найпростіше це зробити... оформивши охоронний договір! «У ньому про­писуються відповідні моменти, коли і як працівник органу охоро­ни культурної спадщини може прийти й перевірити цілість пам’ятника. Справді, є приміщення, котрих люди без допуску не можуть відвідувати. Але пам’ятка, про яку ми зараз говоримо, має предметом охорони об’ємно-просторове вирішення самого об’єкта, його оточення й інтер’єри. І я не думаю, що якісь режимні приміщення мають унікальні інтер’єри, це зрозуміло».

Яків Діхтяр повідомив, що йому невідома проблема, з якою зіштовхнувся кримський рескомітет. «Якби був такий сигнал, ми вирішили б питання з оформленням охоронних договорів. З ДУСею ми абсолютно нормально співпрацюємо. Я зараз туди телефонуватиму і з’ясовуватиму, як виникла така проблема».

У рескомітеті здивувалися у свою чергу — Київ інформували регулярно. Навіть публікації у ЗМІ відсилали. Ми не сумніваємося, що Яків Якович дотримає слова й вирішить питання. Тільки одне «але»: за законом, усі повноваження з охорони Юсуповського комплексу-пам’ятника покладено на кримський реском. А його керівництво на територію навіть не допускають, що, до речі, теж порушення закону, яким такий допуск визначений як незаперечний. Смішно й сумно писати, але голова рескому Наталя Гриненко змогла потрапити в палац лише у складі екскурсійної групи учасників міжнародної конференції, що проходила цього тижня в Лівадії!

Ще один важливий момент. У телефонній розмові в.о. начальника Управління санаторно-курортних установ ДУСі Леонід Качуровський сказав, що об’єкт законсервований і ведеться реставрація. Працівник комплексу також повідомила, що «один палац на ремонті». У рескомітеті про це нічого не знають. А закон чітко регламентує: консервація, реставрація, ремонт пам’яток і т.п. роботи ведуться лише за наявності письмового дозволу органу охорони культурної спадщини, яким у даному разі є рескомітет. І проектна документація теж має погоджуватися.

Тепер саме час нагадати, що передача Юсуповського палацево-паркового комплексу в держвласність пояснювалася якраз необхідністю збереження його як пам’ятки історії й архітектури. Але виходить, що передбачена законом охоронна робота в Юсуповському палаці велася саме до того, як він потрапив в управління ДУСі.

Туманна резиденція

Процитувати обгрунтування для присвоєння Юсуповському комплексу статусу держрезиденції не можемо. Відповідна постанова Кабміну від 25 липня 2002 року №1070 має гриф «опублікуванню не підлягає», і на сайті Верховної Ради вивішена без назви. Таємниці оточують Юсуповский палац в офіційних документах усюди. У 2005-му, коли «Дзеркало тижня» все-таки домоглося від нового керівника горезвісної ДУСі Ігоря Тарасюка переліку об’єктів, які перебувають в управлінні, Юсупов­ський палац виявити там не вдалося. Зайдемо на сайт ДУСі, де є перелік підприємств, установ і організацій цього допоміжного органу. Юсуповського немає. Може, тому що це держрезиденція? Однак вивішена ж інформація про Маріїнський палац. Є резиденції «Синьогора» і «Залісся», створені «для забезпечення належних умов для приймання та перебування найвищих посадових осіб держави, глав і офіційних делегацій іноземних держав, міжнародних організацій». З переліком послуг для відпочинку у вільний від них час.

Можна було б навести тут чимало цитат політиків після помаранчевої революції, як із надмірними пільгами буде покінчено, і керівників президентського секретаріату після скандалу з Маріїнкою про те, що пам’ятки культурної спадщини будуть доступні народу. Та навіщо? Життя вже все відкоригувало. Немає на сайті ДУСі інформації про інші резиденції, які звично називають держдачами. Проте ж Юсуповський комплекс — пам’ятка! Чи зайвий раз засвітитися йому не можна саме тому, що використовується він переважно як готель? А інформація і контакти для потенційних клієнтів — не на офіційному сайті, а якогось ДПК «Юсуповський палац». Нага­даємо, що в минулому номері ми навели докази того, що «заселитися» можна без будь-яких обмежень режимно-секретного характеру. Були б гроші. Особливо популярна, кажуть, палацова сауна. Екскур­соводи розповідають, і в газетах про це писалося, що в Юсуповському палаці ще за часів свого перебування главою Нацбанку відпочивав і Віктор Ющенко. Отже, не з чуток знає про принади цього місця, і, якщо до нього все-таки дійдуть звернення з Криму з проханням розсекретити палац, напевно прийматиме усвідомлене рішення.

Тим часом афера зі спробою кра­діжки чималого шматка палацової землі засвідчує, що саме закри­тість об’єкта та спекуляції на його таємничості дозволяють господарювати, нехтуючи закон. До речі, наша версія про те, що затягування оформлення держакта на землю мало на меті «втратити» 2,3 гектара під забудову поки що неофіційно, але підтверджується. Ви­являється, межі вже давно визначені й затверджені в рескомземі, й охоронна зона пам’ятки позначена. Та документи в сільраду майже рік не передають і межі в натуру не виносять. Та чекатимемо. Ми маємо документальні дані про те, що загальна площа «за парканом» перед передачею об’єкта ДУСі становила 21 гектар, чотири з половиною з них — пляжна зона. Охорон­на зона палацу-пам’ятки — 4,2 гектара. Дуже цікаво буде порівняти, коли документи зрештою будуть передані на розгляд депутатам.

І це не єдине, що могло втратитися під час передачі палацового комплексу з рук у руки з метою збе­реження. Річ у тім, що перехід об’єкта від орендаря ТОВ «Яліта» у ДУСю мав характер бойової операції. Як розповідає заступник директора «Яліти-Т» Юрій Формус, їх звідти просто викинули бійці спецназу. Юрій Формус стверджує, що акт приймання-передачі об’єк­тів майна Юсуповського палацу при поверненні його місту так і не був підписаний. Після помаранчевої революції, тотальних перевірок прокуратури і МВС було поставлено під сумнів і правову чистоту передачі Юсуповського палацу в ДУСю. Мера Ялти Сергія Брайка звинувачували в зловживанні владою і службовим становищем: усупереч забороні суду на будь-які дії з майном комплексу він узгодив розгляд на сесії міськради питання про передачу його Держуправсправами. Тоді ж повідомлялося, що в ДУСю незаконно було передане і майно «Яліти-Т» на суму в 300 тисяч гривень — автомобілі, оргтехніка, меблі... Однак кримінальну справу закрили за рішенням суду, Брайко після виборів повернувся у своє крісло, і питання про незаконність передачі Юсуповського палацу більше не порушував ніхто.

Палаци — світу?

І останнє. У Криму дозріла ініціатива з повернення Юсупов­ського палацу. Строго кажучи, автономії він ніколи й не належав. Та, мабуть, це є прецедент — що-небудь вивести з багатого господарства ДУСі. Асоціація музеїв Криму звернулася до керівництва Криму з ініціативою повернути народу пам’ятку і створити в Юсупов­ському комплексі музей. Ті, своєю чергою, як розповів «ДТ» Михайло Бахарєв, заступник голови ВР автономії, — до президента Ющенка і прем’єра Януковича. «Я і з Азаровим розмовляв, — повідав М.Ба­харєв. — Ми були в Москві на Всесвітньому російському народному соборі, сиділи в Затуліна, і я йому розповідав про Кореїз, як його використовує ДУСя. І він сказав, що треба цю ДУСю взагалі ліквідувати. Однак не ліквідували, і Юсуповський не віддали. Надіслали відповідь, причому на рівні заступника глави Фонду держмайна. Від­повіли, що палац перебуває в «держуправлінні справами». Немов ми не знаємо, де він перебуває. Питання зависло. Та, думаю, під час візиту президента в Крим, що має відбутися цього місяця, ми це питання порушимо, сподіваємося, що він зі своєю ДУСею розбереться».

На думку Михайла Бахарєва, Крим уже довів свою спроможність у таких проектах: «Коли Ющенка обрали президентом, були спроби ДУСі забрати в нас Массандрівський палац. Одинадцяти держдач мало, треба було ще одну. Мотивували це тим, що Крим не знайде десять мільйонів гривень для реставрації. Ми палац не віддали, і за рахунок власних коштів усі роботи провели».

Мабуть, не знайдеться в Криму жодної людини, хто цю ідею не підтримав би. Та ба. Крім успішного випадку з Массандрівським (де всі лаври слід віддати керівництву Алупкінського палацо-паркового заповідника, у складі якого він перебуває), є ще ганебна для кримського керівництва історія. Річ у тім, що в Криму є «свій» Юсуповський палац. Авторства того самого зодчого Миколи Краснова, але в Соколиному. Це був дуже гарний подарунок Юсупових невістці — великій князівні Ірині Олександрівні. Невимовної краси мисливський будиночок у селі Коккоз. Був. За десятиліття перебування в управлінні Міністерства освіти (у палаці — спальня будинку-інтернату) доведений до стану, який не піддається опису. На утримання пам’ятки з п’яти об’єктів, реставрацію, оформлення держакта на землю і знову-таки охоронного договору в республіці грошей немає.

Тому дуже розумною видається ідея Марини Земляниченко, автора найпопулярніших книжок про кримські палаци, їхніх мешканців та єдиної книжки про М.Краснова, об’єднати обидва Юсуповські палаци в один музей. «Спочатку нехай навіть кореїзький палац залишається готелем для заможних. А зароблені гроші використовувати для реставрації — зал за залом, кімнату за кімнатою. Ці об’єкти відвідуватимуть. Інтерес до них над­звичайно великий. До того ж збереглося багато документів і фотографій, за якими можна відтворити й інтер’єри, і садибні території», — каже Марина Олександрівна.

Ідей багато — темою Ялтинської конференції можна було б об’єднати кореїзький палац із Лівадійським. Хоча і благополучний Алупкінський поруч. Проте все це буде можливо, якщо буде на те воля. Президента демократичної країни в центрі Європи. А палац у ДУСі забрати — не віп-номери з міністерських машин зняти...