НОВА ВЛАДА В КРИМУ... ЧИ ЗМОЖЕ ВОНА БУТИ ЯКІСНО ІНШОЮ ТА СТАБІЛЬНОЮ?

Сьогодні вже можна казати про те, що в Криму сформовано нову владу — главою нового парламенту обрано колишнього віце-спікера Бориса Дейча, а уряд знову очолив Сергій Куницин. Нині тривають консультації щодо нових складів президії та Ради міністрів, які затвердять на сесії 15 травня. Чи означає це, що конфронтація та скандали, породжені правлінням комуністів під керівництвом Леоніда Грача, вже подолано, і що в житті автономії настав якісно новий період, який характеризуватиме така бажана стабільність, злагоджена робота державних органів, словом, «процвітання в єдності», як написано на гербі автономії?

Навряд чи хто візьметься відповісти на це запитання однозначно, але всі спостерігачі сходяться в тому, що нині в Криму сформовано всі передумови для виходу з управлінської кризи. Перша: як до Верховної Ради Криму, так і до рад всіх рівнів обрано вдвічі-втричі менше комуністів, ніж у минулому скликанні, а це однозначно дозволить уникнути безпредметної політизації роботи й неконструктивної критики «антинародного режиму». Друга: склад Верховної Ради Криму, як зазначають аналітики, став якіснішим і досконалішим: у ньому 34 депутати минулих скликань, переважно люди справи, а не «політики». У ньому з’явилися кримські татари, обрані до мажоритарних округів на загальних підставах, що також характеризує їх як ділових людей, а не політичних лідерів. У цілому до місцевих рад всіх рівнів обрано до 14 відсотків кримських татар, що безумовно, є чинником стабілізації. До складу Верховної Ради Криму обрані: працівники правоохоронних і контролюючих органів — 14 чоловік, міські та селищні голови — п’ятеро, глави й заступники глав райдержадміністрацій — дев’ятеро. Тепер у кримському парламенті — 15 членів КПУ, 11 — від АПУ, від НДП — вісім, по три від СДПУ (о) та Партії регіонів, двоє представляють «За Русь єдину», від Селянської партії, Партії промисловців і підприємців України, Російсько-Українського Союзу, «Трудової України» та партії «Демократичний союз» обрано по одному депутату.

Борис Дейч якщо і є новою людиною в політиці, так лише в тому сенсі, що його в Україні знають більше як господарника, що також відзначається як позитивний момент, оскільки вважається аксіомою, за словами Сергія Куницина, що для виведення Криму з кризи потрібні не політики, котрі лише політизують ситуацію та створюють конфлікти, а економісти-господарники, котрі змогли б використовувати його економічний і людський потенціал. Не секрет, що практично всі «групи впливу» в кримському парламенті, попри розмаїтість своїх інтересів, зійшлися в одному — спікером має бути не Леонід Грач. Але далі інтереси розходилися. Кожна з цих груп могла висунути спікером свого кандидата, але ні в кого з них не було шансів, крім політично нейтрального економіста. Навіть у Миколи Багрова, котрий досі залишається найвпливовішим політиком, не було шансів набрати прохідний бал. Саме відсутність у Дейча яскраво виражених політичних інтересів і його прагматичний ухил сконцентрували на ньому інтереси всіх груп і кожній із них дали надію домовитися. Що й допомогло уникнути спікеріади. Можливо, саме тому 63-річному Борисові Дейчу, випускнику економічного факультету Донецького інституту торгівлі (1974 рік) і заслуженому працівникові сфери послуг вдалося набрати 52 голоси на противагу 22 голосам заслуженого юриста й доктора наук Леоніда Грача. 16 депутатів проголосували проти них обох.

З ім’ям Бориса Дейча пов’язаний процес створення структур торгівлі в заново створеному в середині 70-х Судакському районі, керівництво будівництвом і директорство в пансіонаті «Сонячний камінь», який належить шахті імені Засядька під керівництвом Юхима Звягільського, з котрим у нього й нині залишилися, як стверджують, міцні партнерські стосунки. У його послужному списку також реорганізація колишнього будинку відпочинку «Судак» у сучасний туристсько-оздоровчий комплекс, із чим Борис Дейч справився саме до обрання 1998 року депутатом ВР Криму минулого скликання, де обійняв посаду першого віце-спікера. Останнім часом Дейч відомий як член Партії регіонів. Цікава історія їхніх взаємин із Леонідом Грачем: він користувався беззастережною підтримкою Дейча в усіх його корисних починаннях доти, поки не став джерелом перманентного конфлікту з урядом. Відтоді Борис Дейч, котрий завжди ставив роботу вище слів, а користь — вище політичної «еквілібристики», котрий виступав за пріоритет економіки над політикою, став його явним опонентом, але Грач змушений був до самого кінця терпіти це сусідство, оскільки в нього проти конкретних доказів Дейча на користь безкомпромісності ніколи не було досить переконливих аргументів.

Дейча нині не можна назвати яскравою зіркою в політиці, але в економіці він, безумовно, шанований лідер. Якщо він зуміє зберегти свій небагатослівний, упевнений і точний стиль у політиці, то це буде, однозначно, якісно нове слово в кримському управлінні останніх років. Йому немає потреби ставати Багровим-2, але в нього є всі шанси продовжити закладений Багряним спокійний і упевнений стиль управління, що дозволило б йому перевершити Багрова...

Характерно, що дуже мало спостерігачів прогнозували обрання главою уряду Сергія Куницина. Здавалося, маючи більшість у 67 голосів, йому легше обратися спікером. Але в тім-то й полягала глибина ситуації, що політик у спікери не проходив ні за яких обставин, навіть у «пакеті». Але за Куницина-прем’єра проголосували 64 депутати, бо після обрання першою особою Дейча депутати розуміли, наскільки важливо, аби друга особа мала досвід не лише в економіці, а й у політиці. Вийшло, що тільки Сергію Куницину в історії автономії вдалося повторити досвід Анатолія Франчука й потрапити в прем’єрське крісло вдруге. За негласними підрахунками аналітиків, «люди Франчука» у ВР Криму проголосували і за Дейча, і за Куницина просто тому, що, як вважається, «новий час Франчуків ще не настав». Природно, Анатолію Романовичу зайняти крісло в Криму заважає занадто солідний вік. Його дружині Людмилі Франчук, котра балотувалася в одному з округів, для обрання забракло, певне, публічного досвіду й популярності. Їхній син, Ігор Анатолійович, очолює «Чорноморнафтогаз» ще не настільки тривалий час, аби вже претендувати на посаду прем’єра. Через ці обставини їхнім головним завданням буде очікувати створення сприятливої ситуації: вважається, що «час Франчуків» може настати десь через чотири роки, точнісінько до нових виборів...

Леонід Грач, котрий розсудливо вирішив перейти на роботу до Верховної Ради України, не лише залишив конфліктну спадщину, а й спробував закласти фундамент для нового конфлікту: спільно депутати-комуністи написали заяву до прокуратури з проханням перевірити законність обрання Дейча спікером (чого прокуратура, яка й за старих часів не втручалася у внутрішньопарламентські чвари, явно робити не має наміру) та почали збір підписів за проведення референдуму про недовіру цьому складу парламенту. По Криму ходять якісь люди й начебто збирають якісь підписи, але позаяк ініціативні групи зі збирання підписів за проведення референдуму, як вимагає закон, так і не зареєстровані, правомочність цих списків і підписів ніхто й ніколи не визнає. Тому обидві акції, ініційовані наостанок Леонідом Грачем, схожі скоріш на бажання зайвий раз погнати хвилю, ніж домогтися реального успіху. Тим більше, що поздоровлення Президента України, прем’єр-міністра, інших посадових осіб не лише України, а й Росії, на адресу Дейча та Куницина в Криму розцінили як те, що їхній спокійній роботі вже ніщо не загрожує. Питання в іншому: чи зможуть вони самі злагоджено пропрацювати все скликання? Що засвідчують їхні перші кроки?

До 15 травня в Криму формуватимуться нові керівні органи ВР і Ради міністрів. Ані Куницин, ані Дейч не хочуть публічно коментувати перебіг консультацій. Проте Сергій Куницин заявив: при доборі міністрів «виходитимуть з думки більшості, проте й думку меншості буде враховано». Своїм рішенням реском КП під керівництвом Грача, «однією рукою» збираючи підписи про недовіру Верховній Раді, «іншою рукою» висунув своїх кандидатів: «комуністи за певних умов могли б взяти участь у роботі президії Верховної Ради РК і Ради міністрів, направивши туди своїх представників: першим заступником голови Верховної Ради АРК — Л.Безазієва, головами постійних комісій ВР — Н.Колісніченка, А.Бондаря, В.Голікову, із залишенням на посаді голови Рахункової палати ВР АРК Н.Горбатова, віце-прем’єром — В.Казаріна, міністрами й головами комітетів — А.Нестеренка, В.Лаврова, Т.Єжову, В.Захарова, Ю.Корнілова, Н.Самуліді, а також із призначенням Є.Асмолової головою Антимонопольного комітету...» І хоча комуністи з висуванням, як бачимо, не посоромилися, але ситуація, певне, така, що їм «пізно пити боржомі». У людей, котрі знають ситуацію, є враження, що з усіх перелічених кандидатур шанс бути запропонованим на ту чи іншу посаду навряд чи є в одного-двох, так само, як і шансів одержати більшість голосів і бути призначеними, оскільки, будучи «полум’яними комуністами», зовсім небагато з них відповідають головному критерію, висунутому зараз для добору кадрів, — достатньому рівню професіоналізму. Занадто яскраво «правили» комуністи в парламенті Криму минулі чотири роки...

А поки Дейч і Куницин оголосили рішення, хай там як, 15 травня ухвалити бюджет на нинішній рік, заблокований раніше Грачем, і Мінфін зараз готує удосконалений його варіант із використанням формул, які враховують кримські реалії. Життя автономії навіть у ці дні стало набагато менш крикливим і гамірливим — Дейч і Куницин відмовилися від проведення мітингу 1 травня, «аби не політизувати свято» — крок, на який ніколи не пішов би Грач, котрий так любив масові спектаклі, вірніше, можливість самому побути на трибуні. Очікується, що вже на першій сесії буде поставлене питання про перегляд у бік посилення діловитості регламенту Верховної Ради, що незабаром настане час для перегляду Конституції, сформованої, як відомо, Грачем за радянськими мірками, а тому багато в чому вже застарілої...