Ні дуелі, ні перестрілки…

Офіційного початку виборчої кампанії на Кіровоградщині, що стартувала позаминулої суботи, практично ніхто не помітив. Очевидно, тому, що вона триває як мінімум з середини літа, і кіровоградці вже звиклися з портретами кандидатів від основних політичних сил, які красуються на білбордах, та їхньою «ненав’язливою» рекламою. Усі, хто хоче досягти хоч якогось результату на цих виборах, мобілізувалися ще раніше і йдуть у наступ.

Певна річ, політичне забарвлення нашого краю після майбутніх виборів зміниться. Але червона, потім біло-червоно-сердечна Кіровоградщина не стане в один момент біло-голубою. Швидше — строкатою.

До бар’єра!

Найцікавіша й найбільш інтригуюча боротьба мала б розгорнутися між двома провідними політичними силами країни — ПР та БЮТ. Тим більше що останній, маючи чималу перевагу у більшості рад області, завойовану на попередніх виборах, мусить рвати й метати, аби зберегти електоральну перевагу та вплив. Але біда в тому, що депутатські корпуси п’ять років тому формувалися «лівою ногою», тож їхня невисока якість дуже швидко далася взнаки. Скандали, непорозуміння, численні виходи з депутатських груп стали вже продовженням головного провалу БЮТ — після тріумфального обрання на посаду голови обласного центру та складення присяги лідер обласної організації цієї політичної сили Валерій Кальченко перейшов на роботу у Верховну Раду.

Це був початок кінця БЮТ у наших степах. Цей тяжкий удар, безперечно, позначився на результатах минулих президентських виборів, коли Юлія Володимирівна недобрала у завжди щедрому для неї краї відсотків двадцять голосів. Звісно, він позначиться і на майбутніх виборах до місцевих рад. Але поки що говорити про крах БЮТу рано. Ще чимало людей озираються на нього як на єдину серйозну опозиційну силу, ще для багатьох, особливо у глибинці, усміхнена Юля з рекламного щита — сонечко у вікні. Плюс інерція, тож БЮТ у своєму дірявому електоральному кошику збереже певну частину минулої слави — відсотків 15—20 голосів.

Це — по області. Гірші справи в обласному центрі. Річ у тому, що БЮТ не має серйозного претендента на посаду голови Кіровограда. Валерій Кальченко здав і морально, і фізично. Оскільки ж йому складно було близько спілкуватися із самодостатніми людьми, то достойного кандидата не виростили. Ним міг би стати голова Ленінської районної (у місті) ради Петро Романюк. Його порядність і професіоналізм відомі, але саме тому інтересу розкручувати цю кандидатуру не було, а тепер уже пізно. Від БЮТу кандидуватиме голова Кіровської районної організації партії «Батьківщина» Сергій Михальонок.

На його рахунку двоє встановлених у під’їздах кіровоградців дверей, якісь вкручені лампочки, спроби ремонту, але абсолютна більшість кіровоградців цього імені не знає. Досі Михальонок не був публічною людиною, самостійною політичною фігурою і, очевидно, до 30 жовтня таким не стане. Тож зарахувати його до важковаговиків виборчих перегонів неможливо.

Проте це не означає, що шлях кандидатові від Партії регіонів Олександру Саінсусу до крісла голови міста відкритий. Звісно, регіонали збільшать свою електоральну вагу, яка досі на Кіровоградщині була невелика. Їхній головний козир — голова обласної організації ПР і голова облдержадміністрації Сергій Ларін. Фактично вся державна машина області працює нині на рейтинг регіоналів. Зустрічі у районах, телефонна гаряча лінія, звернувшись на яку, справді можна вирішити якісь застарілі проблеми, різноманітні заходи. А кількість розповідей про всі ці добрі справи в інформаційному просторі області просто зашкалює. У кулуарах говорять про негласну вказівку не надавати ні ефір, ні газетні шпальти нікому, крім ПР. Звісно, офіційного такого розпорядження не було, але серед керівників ЗМІ самогубців мало.

Непросто було визначитися регіоналам і з кандидатом на крісло голови обласного центру. Кілька груп впливу, серед яких і група Шарова (брата відомого нардепа) — герої сотого округу, певний час боролися між собою. Перемогли ті, хто перемагав останнім часом, — ставленики впливового бізнесмена Павла Штутмана. Тож кандидатом від регіоналів став голова наглядової ради ВАТ «Червона зірка», колишній незмінний директор цього підприємства, що нині входить у сферу впливу Штутмана, свого часу голова обласної організації партії підприємців і промисловців Олександр Саінсус. Не можна сказати, що це був оптимальний вибір. Тим більше що йшлося також про голову Кіровоградської міської організації ПР, теж виробничника, який керував іншим великим підприємством — ВАТ «Гідросила», Юрія Титова.

Його переваги — у віці, він значно молодший від Олександра Дмитровича, а отже має набагато менше «скелетів у шафі». Річ у тому, що Саінсус був директором заводу у часи тяжкої економічної кризи 90-х років. І хоч саме керівникові приписують виведення заводу з кризи, проте багато червонозорівців не можуть вибачити йому акціонування підприємства: тоді акції міноритарних акціонерів (а на «Червоній зірці» в той час працювало понад десять тисяч чоловік), за які ті платили реальні гроші, як потім пояснили, пропали…

Та хай там як, після прийняття відповідного партійного рішення Олександр Саінсус обійняв посаду першого заступника голови облдержадміністрації (колишній колега Ларіна з НДП Микола Мездрін спішно повернувся в «Укравтодор», де раніше працював) і розпочав роботу. Вже в перший день він зустрівся з головами квартальних комітетів та старшими будинків обласного центру, нібито для вирішення нагальних питань благоустрою. Досі перший заступник голови облдержадміністрації з таким контингентом не зустрічався — цим займалася міська чи районна влада.

Двічі в одну річку

Нинішній голова міста Кіровоград Володимир Пузаков своїм кріслом поступатися не збирається. Певний час поширювалася інформація, що він може стати єдиним кандидатом від коаліції ПР — КПУ. Але швидко з’явилася інша: КПУ взагалі відмовляється підтримувати Пузакова через його невисокий рейтинг. Володимир Тихонович гнівно спростував цю інформацію, назвавши її провокацією й запевнивши громадськість, що Комуністична партія підтримує його і підтримуватиме до кінця.

Не можна сказати, що Пузаков за час своєї роботи нічого не зробив для міста. Поліпшено благоустрій, більш-менш налагоджено водопостачання, проте кіровоградці навряд чи підтримають Володимира Тихоновича, пам’ятаючи його безбожну мімікрію, пристосуванство то до БЮТу, то до ПР на початку каденції. І хоча це можна було зрозуміти, бо ж він, обраний кількома тисячами кіровоградців, не мав серйозної електоральної підтримки, — все ж тотальна критика його головування (а критикувати теж є за що), низький рейтинг Компартії в цілому таки зіграють свою роль, і Володимир Пузаков навряд чи стане головою міста вдруге.

Не вдруге, а втретє хоче стати головою Кіровограда Олександр Нікулін. Свого часу він уже був міським головою і мав значну підтримку кіровоградців, аж доки відкрито не підтримав акцію «Україна без Кучми!» й не опинився за гратами, ставши жертвою провокації з хабарем. Пізніше зумів довести свою невинність, реабілітуватись морально і фінансово й на минулих виборах міського голови знову мав непогані шанси. Але, як повелося в Кіровограді (таке свого часу провернули з Кальченком), ті, хто не був зацікавлений у його перемозі, зробили все, аби за надумані порушення в останній момент зняти його кандидатуру з виборчих перегонів. Штамп «Вибув» проставляли до півдня.

І ось знову Нікулін у Кіровограді. Тепер уже з маловідомою у наших краях Українською партією. Ініціює проведення референдуму про надання місту статусу території екологічного лиха. Про це йдеться не перший рік, бо ж, як відомо, Кіровоград стоїть на урані, і смертність від онкологічних хвороб у нас одна з найвищих в Україні. Спеціалісти, правда, стверджують, що ці речі прямо не пов’язані, та суть в іншому: якщо навіть референдум якимось дивом провести вдасться, у держави наразі не буде коштів на необхідні виплати, і проблема однак повисне в повітрі. Олександр Васильович як досвідчена людина не може цього не розуміти, та розраховує на популізм, і це не додає йому честі.

Так само зорієнтований на бідних і принижених ще один претендент на мерське крісло — Володимир Ярошенко. Він уже не раз випробовував долю на таких перегонах і, хоча залишався в аутсайдерах, не втратив інтересу до процесу. Якісь продуктові подачки бідним бабусям, юридична допомога (Володимир Іванович — колишній голова Кіровського районного суду) тим, хто роками поневіряється по судах, нещадна критика нинішньої міської влади — дивись, і назбирається якийсь рейтинг. Черновецький у мініатюрі. Можлива перемога ще мініатюрніша, практично — нереальна.

Серйозніші шанси має голова міської організації партії «Сильна Україна» Віктор Андрєєв. Він теж уже не вперше ступає на стежку виборчих змагань. Минулого разу представляв партію «Батьківщина», з якої гучно вийшов після того, як її чільні діячі виявилися замішаними у земельних скандалах. Вийшов, позбувшись мандата депутата обласної ради. Чи то його вчинок оцінили земляки, чи довіряли його досвідові попередньої роботи у міській владі, але «Сильна Україна» на президентських виборах стала у місті третьою, ледь-ледь відставши від ПР. Якщо тенденція зберігатиметься, Андрєєв може стати серйозним конкурентом лідерам. Йому б лише більше харизми, публічності, ораторських навичок…

Єдиним новим учасником виборчих перегонів цього разу може стати представник «Свободи» журналіст Сергій Запорожан. Позаминулу каденцію він був депутатом міської ради, з проблемами міста та особливостями місцевого політикуму добре обізнаний. Але «Свобода», через свою маргінальність у нашому краї, не може розраховувати на перемогу. Так, не догнати, то хоча б зігрітися…

Тож гострої дуелі на майбутніх виборах на Кіровоградщині не буде. Перестрілки (у переносному значенні слова) — схоже, теж. Буде або реванш ПР, або несподіваний поворот подій. Якщо його допустять.