Нежилий кодекс

Поділитися
Смішно сказати, але країна 27 років живе за Житловим кодексом Української Радянської Соціалістичної Республіки...

Смішно сказати, але країна 27 років живе за Житловим кодексом Української Радянської Соціалістичної Республіки. З часу незалежності було кілька проектів і спроб ухвалити новий, але всі вони містили такі одіозні норми, що їх запросто розбивала опозиція, тепер і не пригадати якого кольору. Нині, по суті, достатньо помаху руки товариша Чечетова, і будь-який законопроект буде проголосовано незалежно від його змісту. А отже, країна може отримати проблеми, сумірні за резонансом із початковими новаціями Податкового кодексу, тому що стосуватимуться вони не кількох мільйонів підприємців, а всього населення країни, яке може втратити багато чого, бо кожна людина має житло.

Аналізувати весь 128-сторінковий проект нового Житлового кодексу (ЖК), прийнятого не так давно за основу, морально важко, сумно та й немає потреби — достатньо вникнути тільки в деякі перли, щоб поставити собі запитання: а може, краще жити за старим?

Нуль цілих і одна сота відсотка ілюзій

До 1996 року пеня за несплату ЖК-послуг становила 0,01% за кожен день прострочення. Того ж року Верховна Рада ухвалила, мабуть, найкоротший закон України. Він складався всього з трьох статей: перша забороняла стягувати пеню у зв’язку з нерегулярною виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій тощо, третя вводила закон у дію, а от у другій було сказано: «Дія цього Закону поширюється на час до усунення Кабінетом Міністрів України причин, зазначених у статті 1, і ухвалення відповідного рішення Верховною Радою України».

Автори нового ЖК, мабуть, вирішили, що з приходом до влади Партії регіонів Кабмін Миколи Азарова виконав поставлене завдання і пеню можна повернути (стаття 112 проекту ЖК), та ще й збільшивши її в десять разів. Проте останні дані Держкомстату (https://www.ukrstat.gov.ua/ ) свідчать, що на 1 листопада все ж таки залишилося трохи невиплачених зарплат — 1 млрд. 340 млн. грн., чи вони не рахуються? При середній зарплаті 2176 грн. це означає, що 616 тис. людей не отримали ні копійки. З огляду на те, що в більшості випадків люди отримують неповну зарплату (скільки таких — статистика не знає), можна сміливо припустити: йдеться про мільйони.

Що ж до керівництва КМУ і МінЖКГ — очевидно, має місце стійка ілюзія, що нарахування пені підправить фінансовий стан галузі. Походження цього припущення — з нерозуміння природи заборгованості.

Населення країни за останні п’ять років найгірше сплачувало 2006-го — 90,6% від нарахованих сум, але минулого року нарахування (й тарифи) зросли на 76% (!) — тому платежі й упали. Вже 2007-го люди сплатили 94,1%; 2008-го — 95,5; 2009-го (у кризу!) — 92,4%, зате за дев’ять місяців 2010-го — 103,2%! (Понад 100% — тому, що народ погашав борги минулих років.) Також зауважимо, що в розрахунок тарифу ніколи не закладається ілюзія на стопроцентну оплату ЖК-послуг. У радянські часи був стандарт 95%, скільки нині — одному Богу відомо, але, треба думати, тіньові власники українських ТЕЦ не дурніші за совкових бухгалтерів.

Звідси висновок: люди сплачують справно, тільки за тепло народ заплатив 105%. Чому ж тоді підприємства теплокомуненерго за десять місяців оплатили тільки 70% спожитого газу (інтерв’ю міністра ЖКГ Юрія Хіврича і першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, //www.rbc.ua/ukr/top/show/)?-hivrich-v-ukraine-uroven-oplaty-za-teplo-na-1-oktyabrya-25112010192000)? Звідки такий розрив — 35%?

А це борги бюджетних організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів. Виходить, що влада — вже нова, а не стара — найбільший боржник з оплати ЖК-послуг!

Це вона не справляється з наповненням бюджету, не платить за тепло та інші блага цивілізації, а от вентилі перекривають населенню — як уже двічі цього опалювального сезону робило в столиці «Київенерго», через що кияни, попри справні платежі, мерзли. Але це — столиця, а в інших містах, треба думати, ситуація ще гірша…

То невже ж панове Азаров, Клюєв, Хіврич та й автори Житлового кодексу, серед яких, до речі, і Олександр Попов, серйозно вважають, що 0,1% пені їх урятують?

Прострочення заборгованості за кредитом? На вулицю!

Треба прямо визнати, що сьогодні, а тим більше в майбутньому, найреальнішим способом отримати квартиру буде її купівля, і в більшості випадків у кредит. Як же регулює цей процес законодавець?

Єдина новела, цьому присвячена, — стаття 129. Її суть: якщо ви не заплатили за кредитну (іпотечну) квартиру, то на письмову вимогу кредитора ви — без будь-якого суду — зобов’язані в місячний строк квартиру звільнити! Інакше вас виселять через суд.

По-перше, це пряме порушення статті 47 Конституції України, де чорним по білому написано: «Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду», тобто суд має бути обов’язково, але на підставі якого закону?

А якщо в сім’ї неповнолітні діти, або немічні старі, або прикуті до ліжка інваліди — їх що, теж викидати на вулицю? А якщо в країні або сім’ї форс-мажорні обставини — економічна криза, стихійне лихо, хтось втратив роботу або годувальник, не приведи Господи, помер? Жодних «пом’якшувальних обставин» у кодексі не прописано.

Паралельно виникає інше запитання: чи банк повертатиме сім’ї виплачені за житло гроші? Адже відомо, що кредитор при виплаті кредиту з відсотками отримує потроєну вартість квартири! Логіка підказує: якщо договірні сторони повертаються до нульового варіанта, тобто сім’я повертає квартиру, то й банк повинен повернути всі гроші: і тіло кредиту, і відсотки, і врахувати інфляцію! Все це, очевидно, мало бути в кодексі, проте нічого цього немає.

У результаті українську родину рідні депутати залишають сам на сам з «акулами» банківського бізнесу та їхніми хитрими лоєрами, а як вони «люблять» повертати людям їхні кревні заощадження, народ уже переконався, намагаючись повернути свої депозити під час кризи 2009 року.

Висновок: 129 стаття ЖК — звичайний замовняк будівельного і банківського бізнесу, й підтверджує вона лише забуте твердження Карла Маркса: заради 300% прибутку капітал піде на будь-який злочин.

Проте є ще одна підстава для неприйнятності цієї статті. Старий ЖК УРСР давав тільки три причини примусового виселення без надання іншого житла — систематичне руйнування або псування житла, використання житла не за призначенням і систематичне порушення правил соціалістичного співжиття, які унеможливлюють проживання в квартирі або будинку інших людей. Конституція України в ст. 22 забороняє обмежувати або звужувати права і свободи громадян при ухваленні нових законів, у нашому випадку це означає, що не можна вводити додаткових підстав для виселення.

Зауважимо, що 2003 року Верховна Рада внесла аналогічну норму про виселення з кредитної квартири в старий ЖК, проте там передбачалося надання житла у «відселенському» фонді. Але якщо його не було, то процес виселення все одно не зупинявся, тобто знову на вулицю. Отже, як тоді, так і тепер питаннями конституційних прав громадян депутати «не заморочувалися».

Право власності не священне і доторканне

Якщо хтось вважає, що «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності» і «право приватної власності є непорушним», як записано в ст. 41 Конституції України, нехай відкриє проект кодексу... Навіть без юридичної підготовки там можна знайти безліч випадків, де приватною квартирою і часткою в приміщеннях загального користування розпоряджатиметься хто завгодно. Для початку народ, як колись у колгоспи, заганяють в ОСББ — Об’єднання власників багатоквартирного будинку. Далі всі мешканці зобов’язані підпорядковуватися рішенням загальних зборів, навіть якщо вони не вступили до ОСББ!

Усі ці норми обмежують право громадян вільно розпоряджатися своєю власністю. Звичайно, за ОСББ — майбутнє: особиста квартира не може висіти в просторі без нижніх і верхніх поверхів, водяних труб, електропроводки та каналізації, тільки не треба заганяти народ у краще майбутнє залізною рукою інтелектуального пролетаріату.

Апофеоз, або апофігей, ставлення до чужої власності — у статті 36: громадян зобов’язують віддавати — безплатно — власну квартиру, яка належить їм на підставі права приватної власності (як прямо сказано в статті!), органу, який надає їм у порядку черги нову. (У мене особисто немає слів для коментарів. — А.С.)

Звичайно, козаки-розбійники (автори-депутати) можуть виправдуватися: якщо все це в законі, то це вже не «протиправно», а законно! Проте записати в закон — це не все. Достатньо прочитати далі ту ж таки статтю 41 Конституції, щоб зрозуміти — їхні наміри суперечать конституційним нормам: «Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості». Тут аж чотири якісні ознаки примусового відчуження — винятковість випадку, відповідність закону, наявність процедури та повна компенсація.

На мою думку, жоден із відступів нового ЖК від норм ст. 41 Конституції не потрапляє під визначення «винятковість», навпаки — всі подібні випадки в житті носять масовий характер, і найболючіший приклад — відселення з хрущовок, які підлягають реконструкції.

Добровільно не можна примусово

Проект ЖК не поставив у цьому твердженні коми, тому забудовники читатимуть його на свою користь, а мешканці хрущовок — на свою. У проекті всього одна невеличка стаття 166 скупо повторює те, що закріплено в старому законі 2006 року «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», проте з однією істотною зміною — стаття явно відкриває шлях примусовому виселенню громадян з власних квартир.

Свого часу автор досліджував той закон і пов’язані з реконструкцією проблеми («Елітні» хрущовки», «ДТ» №9 від 8.03.2007), але відтоді проект ЖК ані на крок не просунувся в розв’язанні цих питань. Головний із них — однозначні й чіткі гарантії тим, кому пропонують переселитися: яка житлова і загальна площа їм пропонується, яким буде інтер’єр та обладнання квартири, яка грошова оцінка нового житла (якщо хтось захоче взяти грішми) і, врешті-решт, яка компенсація за всі незручності, пов’язані зі стихійним лихом під назвою «переїзд».

У проекті сказано, що компенсація власникам і наймачам житла і землі в кварталах, які потрапляють під реконструкцію, надаватиметься в «порядку, встановленому законом», але в тому-то й біда, що кодекс не встановив такого порядку! З іншого боку, зрозуміло, якщо сім’ї пропонують нову велику обладнану квартиру і грошову компенсацію за незручності (на меблі, наприклад), то нормальна людська реакція — погоджуватися!

Висновок: законодавець, як і у випадку з виселенням із кредитної квартири, виконує бізнес-замовлення забудовника, щоб він без особливих церемоній міг звільнити собі територію під забудову. Зрозуміло, що жодною «суспільною необхідністю» тут і не пахне — звичайний бізнес, і виселення буде не як виняток, а як загальне правило.

Соціальне гетто

У найбагатшій країні світу, США, теж будують безплатне житло для бідних, при цьому сім’я отримує його в кредит на 30 років, але тільки два-три відсотки сплачують його до кінця. Інші переїжджають, точніше, купують краще житло, тобто соціальна квартира дає сім’ї соціальний старт, щоб піднятися вгору по суспільних щаблях. Автори нашого ЖК чинять прямо протилежно — не тільки соціальне, а й будь-яке житло, отримане за чергою після введення кодексу в дію (ст. 117), приватизувати не можна! Таким чином, 1,2 млн. сімей, які зараз перебувають у черзі, автоматично потрапляють у соціальне гетто, з якого виходу немає. Більше того, їхні будинки приречені на швидке перетворення на нетрі, бо, як показує наш досвід, житло, отримане безплатно, не цінують і не бережуть.

Узагалі проект ЖК не розв’язав проблеми квартирної черги, в якій в Україні треба стояти 73 роки, але ж більшість українців стільки не живуть («Черга завдовжки в життя», «ДТ» №43 від 15.11.2008). За Конституцією (ст. 47), право на безплатне житло мають тільки громадяни, які потребують соціального захисту, а як же решта? Кодекс залишив це питання без відповіді.

І взагалі житло — зовсім не та власність

Чому автори кодексу так безцеремонно поводяться з чужими квартирами, стає зрозуміло тільки «наприкінці кіна»: у перехідних положеннях вони оголошують житло особливою формою власності, відмінною від інших. Ті юридичні норми, які були розроблені дві тисячі років тому у Стародавньому Римі, двісті років працюють у кодексі Наполеона у Франції і взагалі є непорушними істинами для цивілізованого світу (зафіксованими й у Цивільному кодексі України), виявляється, депутатам не указ! На чуже добро вони дивляться з висоти голови радянського колгоспу: захочу — дам, захочу — заберу! Саме тому в перехідних положеннях проекту Житлового кодексу переписано ст. 379 ЦКУ, яка повідомляє, що віднині «особливості виникнення, реалізації і припинення права власності на житло регулюються Житловим кодексом України». Як вам?!

Скажіть, за таким кодексом можна нормально жити?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі