НЕКОЗАЦЬКА СЛАВА

Історія славнозвісного козацького міста Запоріжжя обростає «славними» подіями, пов’язаними з продажем Фондом держмайна України 68,01% акцій ВАТ «Запорізький алюмінієвий комбінат». Але в ряду цих подій виділяються пасажі, що свідчать радше про спробу «забалакати» цю тему, а вже потім... Потім формальний конфлікт інтересів претендентів на контрольний пакет ЗАлКу — ВАТ «Зовнішньоторгова фірма «КРАЗ» і ВАТ «АвтоВАЗ—Інвест» — легко буде вирішено. Питання на користь кого поки залишається відкритим. Принаймні для тендерної комісії, котра, схоже, ніяк не може вирішити, що ж насправді більше: 69 млн. дол., запропонованих «АвтоВАЗ—Інвестом», чи все ж 101 млн. дол., які готова заплатити за пакет акцій ЗАлКу ЗТФ «КРАЗ»?..

Гарну ідею продажу контрольного пакета акцій ЗАлКу оскандалено ще спочатку, коли 27 листопада минулого року один із претендентів на акції Запорізького алюмінієвого комбінату, а саме ЗТФ «КРАЗ» одержав офіційне повідомлення тендерної комісії від 23 листопада про те, що йому відмовлено в праві подальшої участі в тендері.

Мотивація Фонду при цьому зводилася до декількох пунктів, основним серед яких було те, що, мовляв, ЗТФ «КРАЗ» ніякий не промисловий інвестор для ЗаЛКу.

«Непромисловий інвестор» настільки, що ВАТ «ЗТФ «КРАЗ» — дочірня компанія кременчуцького холдингу «АвтоКрАЗ», основним напрямом діяльності якого є реалізація вантажних автомобілів, вироблених холдингом, і запчастин до них, а також закупівля сировини й матеріалів для виробничих потреб холдингу. Олександр Майданюк, що є уповноваженою особою ЗТФ «КРАЗ» в питанні приватизації ЗАлКу і заступником генерального директора цієї фірми, повідомив свого часу і Фонду держмайна, що «річний обсяг споживання алюмінію, що закуповується компанією для виробничих потреб холдингової компанії «АвтоКрАЗ», становить 4,5 тис. тонн». А з урахуванням планів холдингу збільшити виробництво автомобілів, річний обсяг споживання алюмінію зросте більш ніж удвічі — до 10 тис. тонн металу на рік.

Але навіть якщо сказане — не аргумент, не варто забувати про договір про спільну діяльність ЗТФ «КРАЗ» і Glencore International AG, які разом і йшли на тендер по ЗАлКу. Це одна з найбільших приватних компаній Швейцарії й основний гравець на світовому ринку алюмінієвої продукції, власний капітал якої становить 1,7 млрд. дол., а активи — 9,5 млрд. дол. Щороку вона виробляє й реалізує понад 3 млн. тонн алюмінію і 5 млн. тонн глинозему. До того ж Glencore вже є торговим партнером і самого ЗАлКу, якому останніми роками постачає близько 30% бокситів, і в якого, наприклад, 1999 року закупив 30808 тонн первинного алюмінію, виробленого запорожцями, що склало 28% від загального виробництва цього комбінату.

Та все ж уже після офіційної відмови вищезгаданому тандему щодо участі в тендері, голова тендерної комісії Михайло Чечетов привселюдно заявив, що, мовляв, ЗТФ «КРАЗ»... представляє інтереси офшорного капіталу...

«Це Glencore, чи що — компанії, річний обсяг якої близько 40 млрд. доларів, що за найскромнішими підрахунками перевищує обсяг усього ВВП України, що ледве складає 200 млрд. грн.?» — обурюється Олександр Майданюк. — І потім, Михайло Чечетов, він що — український Пінкертон, щоб робити такі заяви?.. Тим більше, що серйозність своїх намірів ЗТФ «КРАЗ» уже довела, переказавши в бюджет держави ще до кінця минулого року 11,5 млн. дол. як переможець тендеру. І тільки-но буде підписано із Фондом держмайна договір купівлі-продажу пакета акцій ЗАлКу, ми готові відразу ж переказати решту — 90 млн. дол.

Натомість Фонд, в особі заступника голови ФДМ і одночасно глави тендерної комісії Михайла Чечетова, схоже, готовий повірити на слово «двохсотдоларовій» російській компанії, а не ЗТФ «КРАЗ» разом із світовим лідером алюмінієвого виробництва... І всі претензії до нас швидше нагадують дуже бездарно розігруваний Фондом і Антимонопольним комітетом спектакль.»

Але навіть якщо вважати претензії тендерної комісії до ЗТФ «КРАЗ» про те, що вони разом з Glencore — не промисловий інвестор, хоча б умовно логічними, то де ж послідовність Фонду, котрий тим часом не пред’являє таких же претензій до аналогічної «за профілем» компанії і другого претендента на акції Запорізького алюмінієвого — російському «АвтоВАЗ—Інвесту»? Хоча публічна інформація про другий тандем навряд чи не повинна турбувати той же тендерний і Антимонопольний комітети. Ось лише кілька абзаців із матеріалу, опублікованого в «Комсомольской правде в Украине» 22 листопада 2000 року, буквально відразу ж по закінченні прийому заявок Фондом держмайна України на участь у конкурсі по приватизації ЗАлКу:

«Запорізькому алюмінієвому комбінату зараз як повітря необхідний грамотний фінансово спроможний інвестор, здатний вивести підприємство з фінансової ями... Чи може все це здійснити «АвтоВАЗ—Інвест», який у Росії звуть не інакше, як «двохсотдоларовою компанією», адже її статутний фонд складає лише 6,4 тис. російських рублів?…

Достеменно відомо, що нинішні фінансово-економічні показники «АвтоВАЗу» перебувають у критичному стані. За оцінкою фахівців російського міністерства з податків і зборів, компанія неплатоспроможна, перебуває на межі банкрутства і є найбільшим державним боржником. Заборгованість «АвтоВАЗу» перед російським бюджетом перевищує 1,5 млрд. рублів, а разом із пенею і штрафними санкціями — близько 3 млрд. На її погашення спрямовується практично весь прибуток від реалізації випущеної продукції. По суті, зараз питання стоїть про вилучення державою основного пакета акцій «АвтоВАЗу» і перепродажу його більш ефективному власнику.

Чи не ці «неприємні дрібниці» змусили ВАЗівців удатися до послуг посередника при приватизації Запорізького алюмінієвого комбінату?»

Ще один момент — про партнера «АвтоВАЗу» в приватизації Запорізького алюмінієвого: «До останнього часу «АвтоВАЗ—Інвест» діяв під вивіскою московського холдингу «Арлан» і відомий як посередницька ланка при поставках на «АвтоВАЗ» вироблених ЗАлКом ливарних сплавів». І найбільш «безневинним» діянням цієї компанії в Росії вважають несплату ПДВ у бюджет.

І ось такий претендент (навіть якщо тільки незначна частина з опублікованого в «Комсомолці» правда), що дуже нагадує банкрута, у тендерної комісії та ФДМ разом з Антимонопольним комітетом сумнівів не викликає...

КРАзівець Олександр Майданюк обурений і претензіями до фінансової спроможності представленого ним тандему: «Високий кредитний рейтинг «Гленкора» і його потужні фінансові позиції підтверджено висновками таких усесвітньо відомих рейтингових агентств, як «Мудіс» (Ваа2/PRIME-2) і «Стандарт енд Пурс» (BBB+/stable/A-2). Як на мене, очевидно, що такі фінансові показники наших партнерів — свідчення того, що це єдина компанія серед претендентів на акції ЗАлКу, що насправді має необхідні і ресурси, і досвід виконання узятих на себе зобов’язань».

Ще однією зачіпкою для відсторонення ЗТФ «КРАЗу» називають (як би це пом’якше сказати) сумніви в тому, що ЗТФ «КРАЗ», мовляв, просто прикривається компаньйоном Glencore, який насправді ніколи й не збирався брати участь у приватизації Запорізького алюмінієвого комбінату. Та загалом і публічні інтерв’ю з представниками швейцарської фірми про те саме говорили... б, якби переклад слів представника цієї компанії справді відповідав сказаному ним. Адже коли справді Glencore ніколи не збиралася брати участь у купівлі акцій ЗАлКу, з якої радості керівник цієї компанії приходив би з офіційними візитами до перших осіб Української держави? Тоді й приїзд президента цієї компанії виглядав би так само, як, приміром, приїзд комп’ютерного генія Білла Гейтса в Україну тільки для того, аби повідомити її лідерам, що, мовляв, немає мені діла до України й це мене не стосується... Принаймні логічно, що ніхто не приїде, якщо не цікавиться. А тут ще й листи надсилають...

До речі, в одному такому посланні на адресу Антимонопольного комітету України головний фінансовий офіцер Glencore International AG Венделін Мюллер (а це друга за важливістю людина в компаніях такого типу) писав, що компанія, яку він представляє, «підтверджує, що разом із ЗТФ «КРАЗ» звернеться до західних банків, із якими має банківські відносини, для одержання кредитних ресурсів на фінансування придбання 68,01% статутного капіталу ВАТ «ЗАлК». Glencore братиме участь у кредитах, наданих банками, шляхом використання своїх власних фінансових ресурсів...

Glencore виконає всі зобов’язання, що викладені в договорі про спільну інвестиційну діяльність, підписаному між ЗТФ «КРАЗ» і Glencore International AG».

А тим часом ФДМ розпочав було обговорення умов договору про продаж акцій ЗАлКу вже іншому претендентові, котрий запропонував за той самий пакет акцій на 32 млн. доларів менше, ніж ЗТФ «КРАЗ». У гривнях різниця між їхніми пропозиціями становить майже 170 млн., тобто майже стільки, скільки, приміром, має річний бюджет Міністерства культури п’ятдесятимільйонної держави...

При цьому якось усі забули, що коли прем’єр-міністр Віктор Ющенко висловився про тендер щодо ЗАлКу, він саме й підкреслив, що продавати треба тому, хто запропонує найбільшу ціну й найкращі умови. Мабуть, для ексбанкіра не є питанням що більше — 69 чи 101 млн. дол. Але, певне, він так і буде їздити по закордонах і розповідати солодкі казки про те, наскільки привабливі українські підприємства, що приватизуються, і наскільки прозора система приватизації, і наскільки чіткі й однакові вимоги до всіх учасників. Ну хто ж йому повірить, що тендер в Україні може виграти компанія зі світовим ім’ям, яка пропонує серйозні гроші?! Та після ЗАлКу — та нізащо! Тож і не трудіться, пане прем’єре.

До питання про чистоту конкурентної боротьби представник ЗТФ «КРАЗ» О.Майданюк додав: «Ми ж не проти чесної конкуренції. Нехай хтось заплатить у бюджет України більше, ніж запропонували ми, скажімо, мільйонів 120 доларів, і ми визнаємо свій програш і спокійно підемо собі. Але замість цього чути лише обіцянки про майбутні інвестиції... Та ми й самі можемо інвестувати самих себе, але спочатку треба заплатити за акції в держбюджет».

Якщо справді Фонд держмайна України заздалегідь «визначився» з покупцем акцій ЗАлКу, то навіщо було город городити й тендер оголошувати? Та ще й іноземного консультанта залучати. Правда, з останнім так і не ясно, на дідька його запросили, що такого неймовірного він зробив, аби платити йому бюджетними грошиками? За що? Паралельно, приміром, оголошуються тендери з продажу українських енергокомпаній. Так там із консультантом усе ясно: і презентації за кордоном іноземний радник з питань приватизації влаштовує, і серйозні компанії скликає. Чи стануть вони реальними учасниками конкурсу, це, звісно, поки що питання. Але те, що про наміри вони заявили й умови їм запропонували відносно чіткі — це факт. А з ЗАлКом роль іноземного консультанта незрозуміла. Ну кого він залучив до участі в тендері з тих претендентів, котрі самі не прийшли б? Як сказала одна вельми поінформована в нюансах описуваної історії людина, навіть якби вночі й пошепки при закритих дверях у ФДМ натякнули, що збираються продавати акції Запорізького алюмінієвого комбінату, всі учасники цього тендеру й так через хвилину стояли б у черзі з заявками... Утім, порівняно з усім вищесказаним, це деталі.

Тим паче, що на вирішальному етапі затягнутого тендеру не обійшлося без Вищого арбітражного суду України. Без них — ніяк, ніяк не міг домогтися другий претендент на акції ЗАлКу — а це саме «АвтоВАЗ—Інвест», щоб уже було визначеного переможця (ЗТФ «КРАЗ») притримати. Арбітр же допоміг — пригальмував. А коли розберуться, дивись, тендер на той час і закінчиться... Принаймні ще днями картина виглядала саме так.