Неінтелектуальні ігри

Інші розвинені намагаються заскочити в останній вагон технологічного експреса, зберігши для себе часткові конкурентні вигоди. Решта країн, що розвиваються, приречені бути сировинними придатками титанів, які отримуватимуть доступ до благ цивілізації за талонами і залежно від політичного порядку денного. І ні, це не далеке неможливе майбутнє. За торішніми оцінками Всесвітнього економічного форуму, світову економіку формуватимуть такі ключові технології: штучний інтелект і робототехніка, мережевий віддалений зв'язок, віртуальна й розширена реальність, блокчейн, наноматеріали, передавачі енергії, нові обчислювальні технології, біотехнології, нейротехнології й геоінженерія. Із чим з переліченого у вас асоціюється Україна? У чому ми могли б досягти успіху, щоб перестати бути вічною житницею?

Поки що ми впевнено лідируємо лише в кількісному прирості ФОПів-айтішників. Наукомісткість ВВП України знизилася до історичного мінімуму - 0,45%, за двадцять років - утричі. Частка інноваційно активних компаній у нашій економіці десь на рівні 16–17%. Для порівняння: у Німеччині - понад 50%, в Ізраїлі - 35, у Туреччині - 33, у Болгарії - близько 20%. У Глобальному рейтингу інноваційних країн 2019-го ми на 47-му місці й не поліпшуємо, а погіршуємо цей показник, - торік були ще на 43-му.

Без реформування сфери інтелектуальної власності не те що не стрибнемо вище голови, навіть розбігтися перед стрибком не зможемо. І це рідкісний випадок, коли саме вплив державної політики є ключовим і визначальним - творчим або руйнівним.

Будь-який інноватор хоче, щоб його інтелектуальні права були захищені, стартапер комерціалізуватиме свою ідею в тій країні, яка гарантує недоторканність його розробки, а інвестор, готовий вкластися в дослідження, захоче захисту від нелегального копіювання або поширення майбутнього продукту. Україна не здатна адекватно відповісти на жоден із цих запитів. Тому наші ІТ-фахівці - це аутсорсери для іноземців, наші стартапери - іммігранти, а наші інвестори - завжди в статусі потенційних. Будь-який бізнес, в основі якого є нематеріальна інтелектуальна складова, в Україні незахищений. Система не працює на всіх рівнях - від патентів "на сірники" до червоних стрічок на президентських тортах.

Навіть наші зобов'язання перед ЄС не можуть зрушити з мертвої точки реформу в сфері інтелектуальної власності. Торік з'явилася надія на якісні зміни. Експерти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO) погодилися допомогти Україні з упровадженням реформи, навіть привезли готові рішення, що вже спрацювали в інших країнах, наприклад у тепер уже впевнено технологічному Китаї.

На основі їхніх рекомендацій створили проект п'ятирічної Стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні, і ні, цей документ не з тих стратегій, які ми активно приймаємо та ще активніше не виконуємо, - це робочий документ, що передбачає поетапні трансформації в сфері з конкретними підсумковими результатами.

У Китаї зараз, наприклад, реалізується вже третя подібна стратегія, щоправда, там вони десятирічні. Перша заклала інституціональну й законодавчу основи. Друга - підтримувала зростання інновацій і розвиток патентування, створивши мільйони маленьких інноваційних підприємств і привчивши їх до елементарної поваги інтелектуальної власності, організувала технопарки, центри підтримки бізнесу. Третя, сфокусована на зростанні кадрів, по суті й заклала основу нинішньої стартап-екосистеми Китаю. Але Україна не Китай, і тут плани, розтягнуті на десятиліття, неможливі.

Нещодавно органи регулювання інтелектуальної власності були обезголовлені профільним міністром економіки Тимофієм Миловановим, який, вирішивши не заглиблюватися в деталі кулуарних чвар, звільнив усіх: і голову Укрпатенту, і керівника профільного департаменту в міністерстві, і керівника Нацофісу інтелектуальної власності. У результаті під сумнівом і саме прийняття вже готового проекту Стратегії, і цілісність цього документа, і його виживання у новому мінливому світі.

А плани були непоганими. На першому етапі, протягом 2020–2021 рр., мали б завершитися нормативна, інституціональна й судова реформи в сфері. Мета - зміцнення інституцій, що регулюють сферу, їхнього функціоналу, систем захисту, впровадження цільових освітніх програм у навчальних закладах, підготовка якісних кадрів. Це створило б механізми комерціалізації інтелектуальної продукції, стимули для інноваційної діяльності, подолало б проблему "патентного тролінгу", наблизило б усунення піратства й контрафакту.

На другому етапі, впродовж 2022–2023 рр., акцент мав зміститися у бік розвитку інноваційного потенціалу дослідних установ і малого бізнесу. Мета - на практиці освоїти й удосконалити методи реєстрації та охорони, спільні методи боротьби з піратством і підробками, навчитися управління авторськими й суміжними правами.

На третьому етапі (2024–2025) робота мала зосередитися на створенні зрілого ринку об'єктів інтелектуальної власності, їх інтеграції в економіку. Мета - цифровізація економіки й розвиток її інноваційності. Прямий ключовий пріоритет нової влади.

Не китайський план, звісно, але стратегія дає відповіді на ключові на сьогодні запитання сфери. Що, наприклад, потрібно змінити в законодавстві, як удосконалити механізми захисту прав інтелектуальної власності, як організувати держуправління та за якими критеріями оцінювати ефективність роботи системи захисту інтелектуальної власності? А ще стратегія пропонує готові рішення для заохочення як створення інтелектуальних продуктів, так і використання їх у виробництві. Пропонує готові рішення для проблем у сферах оборони, фармакології, сільського господарства, шляхи комерціалізації інтелектуальної продукції, розвитку креативних індустрій. Її писали не лише з урахуванням найкращих світових практик, а й у безпосередній прив'язці до поточного стану справ в Україні, після тривалих консультацій із представниками всіх причетних до роботи в українській інтелектуальній сфері.

В ідеалі її реалізація мала б протягом п'яти років створити в країні умови для розвитку інновацій, винахідництва, творчості й здорової конкуренції. Так, це небагато, якщо порівнювати з країнами, які давно помчали у високотехнологічне майбутнє, але прорив - якщо порівняти з Україною зразка 2019 р.

І все чудово в стратегії, окрім одного, - хтось має її реалізовувати. І світова практика свідчить про те, що орган цей має бути єдиний і неподільний. Тому в Україні їх уже три: Укрпатент, департамент у Міністерстві розвитку економіки, торгівлі й сільського господарства і Національний офіс. У планах було створення Національного органу інтелектуальної власності на базі офісу з передачею функцій Укрпатенту, який ліквідувався. У підсумку орган усе одно не був би єдиним, бо в міністерстві залишалася безглузда надбудова профільного департаменту, але вже краще, ніж три. Укрпатент, звісно, підняв повстання та відстояв своє право й надалі працювати погано, але недорого.

Отут пояснимо. Припустімо, ви - виробник вати. І от з'являється людина з патентом на вату і забороняє вам ваше виробництво доти, доки ви не почнете ділитися з ним як із винахідником. Ви, звичайно, йдете до суду, тому що вату точно винайшла не ця людина й навіть не ви, і витрачаєте чимало грошей і часу на те, щоб довести очевидне. А тепер уявіть, що йдеться не про вату, а про ліки, на розробку яких пішли довгі роки, або про бренд, що коштує великих грошей. Хочеться бути підприємцем? А все тому, що одержати патент в Україні можна швидко, дешево й без перевірки. В Укрпатенті.

А тепер, припустімо, ви занедужали й потребуєте дорогих ліків. Є аналог - нічим не гірший, але дешевший. Купити його в Україні ви не можете, його не пускає на ринок виробник дорогих ліків, рік у рік подовжуючи дію свого патенту завдяки тому, що в складі крохмаль кукурудзяний замінюється крохмалем картопляним. І ви змушені платити більше просто тому, що не маєте вибору. Це так звані вічнозелені патенти, що їх подовжують через той же Укрпатент, трохи довше, але знову дешево й без перевірки.

Усі зібрані кошти Укрпатент витрачає на Укрпатент. Чим дуже пишається. Через що й рівень експертизи в цій організації - облік у штуках поданих документів. Що в них написано, не важливо, головне, щоб гроші заплатили вчасно. Немає в Укрпатенту стимулів реалізовувати реформаторську стратегію, тому що вона позбавляє його головного - можливості заробляти на порожньому місці. Сподіватися на те, що на цій тухлій базі виросте прогресивний орган, який реформує сферу інтелектуальної власності, - неінтелектуально.

Проте міністр Милованов вважає саме так. Навіть після того, як система чітко дала йому зрозуміти, що не бажає ніяких реформ і трансформацій, хоче й надалі збори патентні збирати. Ми, звичайно, не експерти в теорії ігор, але непогано розуміємося на підкилимній метушні й "замісах за бабос" і знаємо точно - хоч би хто в цих іграх перемагав, Україна завжди в програші, і цей раз не буде винятком.

Засівай, країно, будемо генних інженерів годувати!