Жарт народився миттєво: «У Верховній Раді в єдиному пориві Тристасімдесятивосьмирученко відправив у відставку Семиноженка».
Із самого початку кадровий падіж у новій владі прогнозувався на осінь. Однак чистка лав почалася півтора місяця тому: «Укравтодор», легендарні начальники Київської та Львівської митниць, спіймані на хабарі заступники міністрів, незвичні до польових умов губернатори. Більшість постраждалих — представники не Партії регіонів, а коаліційних міноритаріїв. До таких відноситься звільнений цього тижня міністр екології, котрий потрапив в уряд через непорозуміння і квоту Василя Хмельницького.
Про відставку віце-прем’єра з гуманітарних питань Володимира Семиноженка давно йшли розмови. Джерело невдоволення (воно ж, як правило, ініціатор кадрових змін) — фракція Партії регіонів у парламенті. А провідник — у даному випадку Олександр Єфремов. Саме він із групою товаришів боровся за звільнення Семиноженка в кабінетах Азарова і Януковича. Ставленику Миколи Яновича фракція закидала пустослів’я, неуважність до інтересів і пропозицій депутатів, надмірну непрофільну комерційну активність. Вирувало довго, але пару випустили миттєво. Навіть для самих себе несподівано. Відставка Семиноженка має стати сигналом передусім для трьох членів уряду, щодо роботи яких усередині фракції, так само як і на Банковій, а також у малому Кабміні, накопичилося серйозне невдоволення: віце-прем’єра Володимира Сівковича, міністра культури Михайла Кулиняка і, звичайно, міністра фінансів Федора Ярошенка. Не завадило б до «дзвіночка» дослухатися і міністру економіки Василеві Цушку і аграрному віце-прем’єру Віктору Слауті.
Хто замінить Володимира Семиноженка, котрий устиг за кілька місяців посваритися з фракцією, Дмитром Табачником і Борисом Колесніковим, — поки що неясно. Як і неясно, чи збережеться посада сьомого віце-прем’єра в роздутому уряді. По суті, практичного навантаження вона не має. Однак у складних політичних іграх, які ведуться різними групами у владі, посада віце-прем’єра може стати місцем почесного заслання або бути збережена в ім’я формальної демонстрації значимості гуманітарної сфери для нинішньої влади.
