Не задля користі — лише для виконання передвиборних обіцянок

Ще тижнів зо два тому політики коли й згадували про необхідність прийняти бюджет на наступний рік, то десь між супереч­ками про збої в системі «Рада» та майбутньою дільбою парламентських комітетів. Але в останній тиждень року всі різко активізувалися й мобілізувалися. Стар­тував «бюджетний процес №2» хвацьки. Сім днів перегляду бюджетного проекту в Мінфіні під керівництвом міністра Віктора Пинзеника, обговорення на Кабміні в середу, подання до Верхов­ної Ради на вечірньому засіданні в четвер...

Очікувалося, що того ж таки дня бюджетний проект ухвалять у першому читанні. Однак уже з того, як затягувалася нарада керівників фракцій, скликана перед підсумковим голосуванням, ставало очевидно: бюджетного бліцкригу не буде. Принаймні у четвер. Так і сталося. І перше, й друге читання, й прийняття закону в цілому перенесли на вечірнє засідання в п’ятницю. Що дуже розчарувало міністра фінансів: була ж політична домовленість прийняти бюджет до Нового року...

На відміну від мене, читач уже знає, чим усе закінчилося в п’ятницю. Але напевно не знає багатьох чудових деталей самого бюджетного проекту. Який і не бюджетний у повному сенсі цього слова, бо дуже далеко виходить за межі витрат, доходів, дефіциту, а також відносин центру та регіонів. Досить сказати, що за п’ять днів до настання нового року цим документом зроблено спробу внести зміни до 101(!) закону. Зміни найрізноманітніші — від косметичних до кардинальних, від лобістських до відверто аморальних…

«Гарний тон» для всіх україн­ських урядів — намагатися коригувати бюджетним законом податкове законодавство. Хоча, як відомо, це робити суворо заборонено — як законом про податкову систему, так і Бюджетним кодексом. Спробували змінити податкове поле «під ялинку» й цього року. Але сумнівні новації на улюблену тему «звичайної ціни» просто блякнуть на тлі приголомшливих новацій у царині земельних відносин.

По-перше, уряд Ю.Тимошенко намірився внести зміни до Земельного кодексу із тим, щоб з 2008 року запровадити купівлю-продаж земель сільгосппризначення. А також продаж несільськогосподарських земель (і державної, і комунальної форми власності) виключно на аукціонах.

По-друге, зміни вносяться й до закону про приватизацію дер­жавних підприємств. Із нового року начебто планується продаж приватизованих об’єктів разом із земельними ділянками, причому приватизацією ділянок відатиме саме приватизаційне відомство, а не земельне. Попутно запроваджується обов’язкова експертна грошова оцінка ділянок, хоча, як показує досвід, жодні експертні «заморочки» в нашій країні не рятують від корупції та земельного свавілля (див. публікацію В.Чопенка в цьому номері «ДТ» на стор. 1—8).

Приватизація — одна з найважливіших «фішок» нового уряду. Бо саме тут можна знайти (або домалювати) гроші, яких бракує бюджету. Тільки по лінії Фонду держмайна від приватизації хочуть одержати 8,6 млрд. грн. за планом і ще 12 млрд. грн. — понад план, бо ці 12 млрд. (які ніде в бюджеті не фігурують) мають піти на погашення боргів по знецінених вкладах.

Чим у результаті обернеться для країни ця гучна передвиборна обіцянка, спрогнозувати поки що складно. Відповідно до закону 1996 року та обсягів проведених у минулі роки виплат, на сьогодні некомпенсованими залишаються біля 120 млрд. грн. Оскільки Юлія Володимирівна перед виборами обіцяла повернути гроші колишнім «союзним» вкладникам за два роки й досі дуже пишається своєю «блискучою» ініціативою, можна було б припустити, що в бюджеті-2008 на ці цілі закладуть 60 млрд. грн. Математично правильно (120 : 2 = 60), хоча з урахуванням неминучої інфляції — по-житейському лячно.

Проте мудрий уряд Тимошенко придумав, як захистити країну від жахів. Так, прикрощі можливі, але по дрібницях — так, на кшталт тисняви в черзі стареньких під офісом Ощадбанку. Судячи з головного кошторису країни, реальних грошей (за загальним фондом) виділяється всього 6 млрд. грн. Тож, з одного боку, повернуть не всім (утім, чимало хто пішов у кращий світ і вже фізично не зможе прийти на перереєстрацію в Ощадбанку, яка починається з 8 січня 2008 року, а без перереєстрації ми — ніхто), з іншого боку — не всю суму. Під питанням індексація вкладів — цю норму закону 1996 року уряд пропонує парламентові скасувати. Та й повертати наступного року планують із розрахунку не більш як 1 тис. грн. і за однією ощадкнижкою на вкладника.

Ще 2 млрд. грн. уряд має намір компенсувати шляхом традиційного вже заліку з комунальних боргів. А з 12 млрд. грн. приватизаційних грошей обіцяє оплачувати безготівково придбання дорогих товарів і навіть житла(!). Але я не поспішала б розраховувати на цю щедрість. Чи будуть взагалі 12 млрд.? Судячи з виступу в прямому ефірі телебачення у четвер, прем’єр не визначилася не тільки з перспективами продажу «Укртелекому» та Одеського припортового — навіть із кандидатурою майбутнього голови Фонду держмайна поки що неясно. А на продажу механічних заводиків районного значення та залишків автопідприємств 20,6 млрд. грн. не збереш...

Узагалі-то слушна нагода покаятися: громадяни, повернемо, та, може, років за п’ять. Однак ми знаємо безкомпромісну Юлію Володимирівну! Вона нізащо не відступиться від екзотичних планів, а їхню прогнозовану невдачу пояснюватиме чи то змовою опозиції, чи то підступами монополістів... Утім, хто сказав, що повернення 6 млрд. грн. за рік — така вже невдача?

Тут саме час сказати, що уряд твердо хоче виконати й іншу свою обіцянку — скасувати депутатські та чиновницькі пільги. До закону про статус народного депутата України внесено обмеження максимального розміру пенсій (10 тис. грн.); із тексту вилучено, зокрема, норму про збереження зарплати нардепа протягом двох років у разі... навчання або перекваліфікації, а також половинної зарплати діючого нардепа (з урахуванням усіх доплат і надбавок) у разі «неможливості» працевлаштуватися після припинення депутатських повноважень. Пропонується скасувати настирливі норми про безплатне медичне обслуговування, про безплатне користування залом для прийому делегацій, а також — мабуть, за компанію — статтю про право народного депутата на першочергове поселення в окремий номер готелю у всіх населених пунктах України.

Отже, боротьба з пільгами розгортається не на жарт. Тим більше що Конституційний суд заборонив таку звичну для наших кабмінівців практику, як призупинення низки законів новим законом про держбюджет. Уряд Януковича у вересні ц.р. вчинив анітрохи не вагаючись: дію «пільгових» статей не призупиняли, але й грошей на їх фінансування не виділяли. Уряд Тимошенко спробував вчинити честніше, запропонувавши розгорнуту програму скорочення пільг.

Чесніше — це правда, але, щиро кажучи, вийшло, як завжди. Розробники бюджету похапцем, майже під одну гребінку «підстригли» й суддів, і працівників Антимонопольного комітету, й... інвалідів війни з колишніми в’язнями гетто й концтаборів. Не подумавши, що пільги за своєю сутністю в Україні різняться. І якщо прокурор або пожежник одержують їх як певний бонус до плати за специфічну роботу, не більше того, то пільга ветерана чи інваліда війни — це свідчення про його особливі незабутні заслуги перед Батьківщиною. Урізувати ці ветеранські пільги — все одно, що взяти під сумнів незаперечний факт, що конкретна літня людина 1945-го Берлін брала чи Прагу визволяла.

Запам’ятайте, будь ласка, цифру — 830 грн. Саме стільки з 1 січня наступного року становитиме «середньомісячний сукупний дохід сім’ї в розрахунку на одну особу, що дає право на податкову соціальну пільгу». Визначається він як розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи (592 грн.), помножений на коефіцієнт 1,4 й округлений до найближчих 10 грн. Схоже, саме 830 грн. підкинуть до нинішніх проблем на соціальному фронті нові й посилять соціальну напруженість.

Уряд Тимошенко вирішив поділити всіх реципієнтів соціальної допомоги на дві групи — «багатих» і «бідних», і вододілом стануть саме 830 грн. на людину. І ще півбіди, що півкраїни бігатиме, висолопивши язика, збиратиме довідки й усіляко занижуватиме свої доходи, за можливості виводячи їх у тінь. Чому ми згадали про учасників бойових дій? Якщо дохід на кожну душу в їхній сім’ї становить 830 грн., помножених на коефіцієнт 1,2, вони позбавляються частини дуже істотних пільг, передбачених законом про статус ветеранів та гарантії їхнього соціального захисту. Таких, як 75-відсоткова знижка в оплаті житла, комунальних послуг, палива, зокрема рідкого, та безплатний проїзд у транспорті, зокрема на залізничному та авіаційному.

Для інвалідів війни встановлено коефіцієнт 1,5, для «звичайних» учасників війни — 1,1 тощо.

Скасовується фіксований розмір виплат до Дня перемоги. Тепер розмір цих виплат залежатиме від доброї волі Кабінету міністрів. Добре, хоч не сам факт виплат скасовують...

Ще жорсткіше пропонує уряд вчинити з малолітніми в’язнями концтаборів і гетто. Якщо інваліди першої групи з їх числа, відповідно до нині чинного закону, могли розраховувати на пенсію або довічне утримання, збільшене на 400% мінімальної пенсії за віком, другої групи — на 350% тощо, то від щедрот Юлії Володимирівни з товаришами ці категорії зовсім не молодих і зовсім не процвітаючих людей тепер одержуватимуть пенсії, підвищені відповідно на 50 і 40%. Відчуйте, як то кажуть, різницю. І все це — на тлі широко рекламованої турботи про дітей війни (загалом 3,7 млрд.), які й молодші за в’язнів гетто, й намучилися, мабуть, не так...

Аморально знущатися з людей похилого віку. Знущатися з дуже заслужених стариків аморальніше вдвічі. Ми з одного з Юлією Володимирівною покоління, й мені важко зрозуміти, чому ж така різна шкала цінностей. Невже все людяне на корені знищується «точкою сидіння»?

Пільгова проблема мусується в Україні вже понад десять років, і нині все ще далеко до продуманого, всебічно обгрунтованого розв’язання. Найкращим підходом було б пільгову істерію (нинішнього року — з приводу допомоги на народження дитини) не нагнітати. Але це побажання можна адресувати тільки мудрим політикам. Чи є вони в нас?