Не соромно

За виступ збірної України на Євро не соромно. Про це кажуть тренери, футболісти, лікарі, вчителі, малі підприємці та пенсіонери. Про сором заявив лише один журналіст на прес-конференції Олега Блохіна, на що, безперечно, має право. Вочевидь, у своїх мріях він уявляв собі цю команду жахом для суперників, який летить на крилах ночі, і був неприємно здивований реальністю.

Є один хороший спосіб уникнути неприємностей під час зіткнення з реальністю - від неї не віддалятися. Збірна не може з’явитися нізвідки, її не можна купити на ринку (можна тільки іноді декого натуралізувати, але це, швидше, виняток). Вона - характеристика нашого футболу загалом. І питання, яке має виникнути після її виступу на великому міжнародному святі, лише одне: збірна відповідає рівню нашого футболу загалом, вона опустилася нижче від цього рівня чи раптом невідомо як рвонула вгору?

Вона повністю відповідала. Це не привід для захвату і для закатування в асфальт. Це важливо й цінно, оскільки на очах десятки випадків, коли при солідній кваліфікації та високому рівні має місце провал, і останній такий випадок усі бачили в Харкові, де грала Голландія. І набагато менше випадків, коли раптом хтось починав скакати вище голови. Для цього потрібні й особливий збіг обставин, і фарт - і тільки тоді Греція стає чемпіоном Європи.

Останнє київсько-донецьке дербі в чемпіонаті України в багатьох залишиться в пам’яті завдяки суддівству Вакса. На другий план відійшло інше - м’яко кажучи, невисока якість власне футболу. І після тієї гри, якщо чесно, ставало страшнувато, і не тільки за центр оборони, а й за гру команди в цілому.

Медичним фактом є те, що майже ніхто зі збірників не показав на Євро своєї кращої гри. Вибачте, а коли вони впродовж сезону її показували? «Динамо» весь рік перебувало, м’яко скажемо, у стані пошуку гри. Політ нормальний, пошук триває. «Шахтар» гру начебто знайшов, але рівень знайденого, гадаю, не влаштовує ні керівництво, ні тренера. Що шукає «Дніпро» чи знайшов щось - не знає, по-моєму, ніхто.

Чи багато хто пам’ятає, що відсоток влучання у ворота в Коноплянки може бути вищим за 10? Що Гусєв може закривати бровку всі 90 хвилин? Що Ярмоленко може фізично продавити будь-якого захисника? Що в Гармаша є удар із середньої дистанції? А ще я знаю людей, які пам’ятають, як забивав Алієв і дриблінг Мілевського, уявляєте?

Додамо сюди втомленого морально після Ліги чемпіонів Тимощука і Вороніна, який сидів у глухому запасі московського «Динамо», - і ось вона, наша збірна.

І от усе це тренерський штаб мав підняти в повітря. І він таки підняв. Так, політ був нетривалим, невисоким, і в цьому польоті трохи трясло. Але ніхто не впав каменем униз, і сіли зрештою м’яко. Пілоти в цьому випадку заслуговують на оплески.

І це ще ми не згадуємо про нашу специфіку спільного існування в команді київських і донецьких гравців, та після такого чемпіонату, та з публічним з’ясуванням стосунків. Треба бути в команді, щоб розуміти, наскільки було важко скласти їх разом, а ми там не були. Але факт - Ракицький і Хачеріді у грі з Англією були один одному друзями, товаришами й братами, а не вовками.

Взагалі моральний стан, аура в команді та навколо неї - це на швидкоплинному турнірі найважливіше. У клубі впродовж сезону можна когось посадити на лаву запасних, із кимось вести бесіди про спасіння душі, а тут немає часу - команда повинна виглядати цілісно й злагоджено. Хімія має бути відповідна, і від цієї хімії хвилі розходяться назовні. Її видно на полі, коли кожен готовий відпрацювати за кожного, і за його межами, коли гравці й тренери виходять до публіки на світ божий.

Ми на полі, можливо, виглядали не так яскраво, як Хорватія, і не так організовано, як Данія, але в частині командного духу це було саме воно. Ми мали вигляд сталого трудового колективу, на відміну від тієї ж таки Росії, яка була колективом тимчасовим. Спасибі їй - вона дала нам тло, на якому краще проступали наші маленькі радощі. В їх числі й подяка команди вболівальникам після програної гри. Адже це елементарно, здавалося б, а на тлі стосунків сусідських гравців і фанів це було особливо гарно.

Поки кращі продовжують жити днем сьогоднішнім, нам можна подумати про завтрашній. У момент фінального свистка гри з Англією в команді де-факто закінчилася зміна поколінь. Тепер уся ця вчорашня молодь - Ракицький, Селін, Хачеріді, Бутко, Гармаш, Коноплянка, Ярмоленко, Коваль - залишиться без дядьків, і старожилами стануть там Гусєв, Михалик, Кучер і Девіч. Ну, може, Тимощук іще якийсь час передаватиме свій досвід.

Те, що з ними відбудеться завтра, справа, звичайно, насамперед їх самих і тренерів їхніх клубів. І мозок у кожного свій. Але дуже хочеться, щоб у них зберігся запал зростати далі. Важливе розуміння того, що вони ще не зірки. Але так само важлива ясність у тому, що вони можуть ними стати.

Дуже важко переконувати в чомусь 22-річних мільйонерів у небагатій країні, коли здається, що всі твої мрії збулися й життя вже вдалося, і тепер настав законний час дівчат, клубів і «мазераті».

Проте дуже хочеться, щоб вони поглянули навколо, на деяких своїх товаришів по команді, повчилися на їхніх помилках і усвідомили, що мільйони від них уже нікуди не подінуться, але в їхніх силах зробити тепер щось справді значуще. Що те, ким вони сьогодні є, це не кінець шляху, а тільки початок. Що Бог дав їм здібності (а всі вони хлопці здібні) не тільки для того, щоб конвертувати їх у будинок в Італії. А вони можуть піднімати на ноги «Альянс Арену» чи «Сан Сіро», причому не раз у житті, а періодично.

Єдине, що для цього потрібно, - тяжка праця. Якщо ви (це я вже звертаюся до цих хлопців) зможете забезпечити собі можливість працювати в Україні - на здоров’я. Якщо побачите, що тут з якихось причин це не виходить і ви не зростаєте щороку як майстри, - виїжджайте.

Так, у Бундеслізі та Серії А з вас вимагатимуть більше, а платитимуть стільки ж. Так, там ви не виходитимете в основі гарантовано тому що у вас правильний паспорт, а, навпаки, ви доводитиме право виходити в основі, тому що він у вас неправильний.

Так, виїхати звідси буде важко, тому що ви зі своїми документами і навичками для власників клубів на вагу золота, і саме таку ціну на вас вони виставлятимуть. Хоча й власники повинні зрозуміти, що рано чи пізно, але виховання таких, як ви, треба ставити на потік (та це вже тема іншої розмови).

Але тільки так ви доб’єтеся того, що вас цінуватимуть не тільки дівчата з клубу (нічного), а й великий футбольний світ. А ціла країна, яка дякувала вам після програного вами Чемпіонату Європи, буде вам дуже вдячна довгі роки, і футболки з вашими прізвищами носитимуть п’ятирічні пацани.

У цій замітці не було жодного слова про Шеву. Здавалося б.